Ігрова терапія

Ігрова терапія являється досить молодою галуззю сучасної психології, яка орієнтується переважно на роботу з дітьми. З'явившись у першій половині XX ст. в надрах психоаналізу, ігрова терапія поступово розповсюдилася по широкому спектру напрямків сучасної психології, знаходячи теоретичне обґрунтування різноманітністю своїх методів.

Щоб зрозуміти дітей, знайти до них підхід, ми повинні подивитися на дитину з емоційної точки зору, не потрібно розглядати їх як маленьких дорослих. Їх світ реально існує і вони розказують про нього в грі.

Першим, хто запропонував вивчати гру дітей з метою «їх розуміння і виховання, був Ж.Ж. Руссо. Ще в XVIII ст. він писав, що для того щоб знати і зрозуміти дитину, необхідно спостерігати за її грою.

Гра вперше була використана в терапії З. Фрейдом. Це був новий поворот у дитячій психології, оскільки на початку XX ст. спеціалісти вважали, що порушення у дітей виникають як результат недоліків у навчанні і вихованні.

Слідом за З. Фрейдом Г.Хаг-Хельмуг стала, «очевидно, одним з перших терапевтів, яка стверджувала, що гра є найбільш відповідальним моментом у психоаналізі дитини. Вона запропонувала дітям, з якими проводилась терапія, іграшки, щоб вони могли виразити себе».

У наступні 30 років дитячий психоаналіз розвивався в спеціалізованому напрямку. Труднощі в роботі з дітьми за допомогою методів традиційного психоаналізу були пов'язані з нездатністю дітей виражати свої переживання на словах і відсутністю у них інтересу до дослідження свого минулого життя. В результаті робота психоаналітиків з дітьми стала зосереджувати на спостереженні та інтерпретації.

До 1919 р. особлива увага приділялась використанню ігрової техніки як засобу психоаналізу при роботі з дітьми у віці до 6 років. Розвиток психоаналітичної ігрової техніки прослідковує на матеріалі конкретних випадків на особистій практиці. Важливою характеристикою техніки був метод інтерпретації. В ході роботи М.Клейн прийшла до висновку, що психоаналіз краще проводити поза домівкою дитини. Вона також вперше виділила необхідний ігровий матеріал, до складу якого входили прості іграшки: маленькі дерев'яні чоловіки та жінки, машини, возики на колесах, гойдалки, поїзди, літаки, тварини, дерева, кубики, папір, ножиці, олівці, клей, м'ячі, пластилін і мотузок. Невеликий розмір таких іграшок, їх значна кількість і різноманіття дозволяє дитині виразити широкий спектр її фантазії і досвіду. Важливо, що дитина може за допомогою цих іграшок відтворити різноманітні ситуації із свого досвіду. Також підкреслювали, що простоті іграшок повинна відповідати простота ігрової кімнати. В ній повинно знаходитись тільки те, що необхідно для психоаналізу.

В той же самий час А. Фрейд стала використовувати гру для встановлення контакту з дитинною. Вона підкреслювала, що дуже важливо налагодити емоційний контакт між дитиною і терапевтом.

І М. Клен і А. Фрейд, стверджували, що дуже важливо розкрити минуле і посилити Еґо дитини. Обидві вважали, що гра є тим засобом, який робить самовираження дитини вільним. Таким чином, ігрова терапія дозволила безпосередньо проникнути в дитяче підсвідоме.

Робота в ігровій ситуації, де дитині пропонується декілька спеціальних зібраних іграшок і терапевт бере участь у програванні дитиною певних травматичних епізодів, була названа активною ігровою терапією. В активній ігровій терапії підкреслювалось значення спостереження за емоційними взаємовідносинами між дитиною і терапевтом, які вважались діагностично значущими для розуміння відносин дитини з іншими людьми.

Паралельно розвивався пасивний тип ігрової терапії, коли терапевт не обмежує дитячу гру, а замість цього просто присутній на ній, знаходячись в одній кімнаті з дитиною. В пасивній ігровій терапії прийнято вважати, що важливе значення в подоланні емоційних порушень має «прийняття способів самовираження дитини з розумінням. Дитина отримує можливість пережити свою тривогу, ворожість або відчуття незахищеності в ігровій формі і в своєму особистому темпі».

Наступний напрямок в ігровій терапії виник в 1930 р. З появою праці
Д. Леві, в якій розвивалась ідея терапії від реагування — структурованої ігрової терапії для роботи з дітьми, які пережили травмуючі події.