Внутрішня картина хвороби

Внутрішня картина хвороби (ВКБ) як «продукт» власної внутрішньої творчої активності суб’єкта формується у своїх більш-менш розгорнутих формах при будь-якому соматичному стражданні – починаючи від однократних епізодів болю, дискомфорту до грубих проявів соматичної патології (при важких хронічних захворюваннях). Вивчення сутності цього процесу - найважливіша умова успішного вивчення особистості і її змін в онкологічних хворих.

Вивчення ВКБ дозволяє в значній мірі розглянути весь складний процес самопізнання захворілого людини, виявити ті засоби, що використовує людина для здійснення цього пізнавального процесу. У той же час вивчення ВКБ відкриває можливість розуміння особливих способів, прийомів подолання, оволодіння власним поводженням, використовуваних людиною в складній життєвій ситуації. Тим самим аналіз внутрішньої картини хвороби відкриває можливість проникнення в компенсаторний потенціал особистості.

Хвороба, як патологічний процес в організмі двояким образом бере участь у побудові внутрішньої картини хвороби:

1. тілесні відчуття місцевого і загального характеру приводять до виникнення сенсорного рівня відображення картини захворювання. Ступінь участі біологічного фактора в становленні внутрішньої картини хвороби визначається вагою клінічних проявів, астеній і болючих відчуттів.

2. хвороба створює для хворого важку психологічну ситуацію. Ця ситуація містить у собі безліч різнорідних моментів: процедури і прийоми лік, спілкування з лікарями, перебудова відносин до близького і колегами по роботі.

Ці і деякі моменти накладають відбиток на власну оцінку хвороби і формують остаточне відношення до свого захворювання.

У науковій літературі для опису суб’єктивної сторони захворювань використовується велика кількість термінів, що були введені різними авторами, але часто вживаються дуже подібним образом. Е.К.Краснушкин суб’єктивну сторону хвороби розкриває в терміну «свідомість хвороби», Р.А.Лурія називає її «внутрішньою картиною хвороби», а Е.А.Шевалев – «переживання хвороби». Німецький інтерніст Гольдшейдер писав про «аутопластичну картину хвороби», виділяючи дві взаємодіючі сторони: сенситивну (почуттєву) і інтелектуальну (розумову, інтерпретативну).

Поглиблення знань про психічну сторону захворювань у вітчизняній теорії і практиці медицини привело до появи до дійсного часу безлічі різних концептуальних схем, що розкривають структуру внутрішнього світу хворої людини.