Прокурорський нагляд в Україні

💸 Как сделать бизнес проще, а карман толще?

Тот, кто работает в сфере услуг, знает — без ведения записи клиентов никуда. Мало того, что нужно видеть свое раписание, но и напоминать клиентам о визитах тоже. Проблема в том, что средняя цена по рынку за такой сервис — 800 руб/мес или почти 15 000 руб за год. И это минимальный функционал. Нашли самый бюджетный и оптимальный вариант: сервис VisitTime.
⚡️ Для новых пользователей первый месяц бесплатно. А далее 290 руб/мес, это в 3 раза дешевле аналогов. За эту цену доступен весь функционал: напоминание о визитах, чаевые, предоплаты, общение с клиентами, переносы записей и так далее.
✅ Уйма гибких настроек, которые помогут вам зарабатывать больше и забыть про чувство «что-то мне нужно было сделать».
Сомневаетесь? нажмите на текст, запустите чат-бота и убедитесь во всем сами!

ПРОКУРОРСЬКИЙ НАГЛЯД В УКРАЇНІ: Курс лекцій для студентів юридичних вищих навчальних закладів. - Кол. авторів: Нор В.Т., Береський Я.О., Когутич І.І., Котик З.Д., Гузела М.В., Павлишин А.А., Анікіна Н.П., Писарчук С.І. // За ред. проф. В.Т. Нора. -Львів: Тріада плюс, 2002. - 280 с.

Запропонований курс лекцій підготовлений відповідно до університетської програми з навчальної дисципліни " Прокурорський нагляд в Україні". У ньому з'ясовується суть, завдання, предмет прокурорського нагляду, правові основи, функції та основні напрями діяльності української прокуратури. Висвітлено характеристику системи і структури органів прокуратури України, принципів її організації та діяльності, особливості служби в органах прокуратури.

Він буде корисний для студентів, аспірантів, викладачів юридичних вузів і факультетів, а також для працівників правоохоронних органів.

Рекомендовано до друку Вченою Радою юридичного факультету Львівського національного університету.

Навчальна дисципліна " Прокурорський нагляд" - невід'ємний елемент повноцінної професійної юридичної освіти. Знання основ організації й діяльності прокуратури, її можливостей у справі захисту інтересів особи, суспільства, держави, її місця та ролі в українській правовій системі необхідні не тільки тим випускникам вузів, котрі вирішили обрати за місце своєї праці прокуратуру. Не менше цих знань потребують юристи, які працюють в органах представницької й виконавчої влади, у судах, установах банку, комерційних структурах, тобто усюди, де потрібні висококваліфіковані спеціалісти. У підручнику основна увага зосереджена на прикладних питаннях, що характеризують суть та основні галузі прокурорського нагляду. Разом з тим розглядаються й інші функції прокуратури, питання організаційного, кадрового, наукового забезпечення її діяльності. Такий підхід, що враховує тісний взаємозв'язок власне прокурорського нагляду з іншими видами діяльності, дозволяє якнайповніше розкрити державний потенціал прокуратури.

Необхідною умовою успішного оволодіння комплексом знань, запропонованих в курсі лекцій з прокурорського нагляду, виступає наявність серйозної базової підготовки тих, хто вивчає цю навчальну дисципліну. Для того, щоб наочно уявляти природу, суть і характер діяльності прокурора, механізм функціонування прокурорської системи, необхідно володіти глибокими пізнаннями практично в усіх галузях права (і матеріальних, і процесуальних). Разом з тим студентам необхідно максимально повно використовувати результати вивчення інших навчальних дисциплін. Сподівання на самодостатність оволодіння матеріалами, що обмежуються рамками винятково прокурорської проблематики, які властиві багатьом із тих, хто вивчає курс прокурорського нагляду, не можуть бути виправданими, хоча б з тієї причини, що не враховують багатомірність зв'язків прокурорського нагляду із найрізноманітнішими сферами правової дійсності.

Робота з матеріалами, що визначають тематичний зміст названої навчальної дисципліни, для того, щоб вона дала бажаний результат, повинна поєднуватись із постійним вивченням стану законодавства.

Це особливо важливо в наш час, коли законотворча діяльність вирізняється динамізмом і масштабністю.

Корисним для поглибленого оволодіння навчальним матеріалом варто визнати регулярне ознайомлення з публікаціями на відповідну тематику в таких періодичних виданнях, як журнали: " Право України", " Вісник прокуратури України", " Офіційний вісник України" тощо. Суттєву допомогу у цьому напрямку може надати вивчення методичних посібників, присвячених діяльності прокуратури щодо здійснення нагляду за додержанням і правильним застосуванням законів, які відносяться до окремих правових сфер.

Курс лекцій підготований на основі сучасного законодавства, матеріалів практики прокурорсько-наглядової діяльності, аналізу методичних розробок, відомчих нормативних актів Генеральної прокуратури України. Враховуючи труднощі, з якими стикаються випускники вузів в процесі набуття практичних навичок роботи в правоохоронних органах, суттєва увага приділена характеристиці методичних аспектів прокурорського нагляду та інших видів прокурорсько-слідчої діяльності.

ТЕМА 1: СУТЬ, ЗАВДАННЯ І СИСТЕМА ПРОКУРОРСЬКОГО НАГЛЯДУ В УКРАЇНІ

1. Поняття прокурорського нагляду в Україні. Його предмет, завдання і система.

2. Роль і місце прокуратури в системі державних органів України.

3. Історія становлення та розвитку прокуратури України.

4. Правові основи організації та діяльності прокуратури.

5. Понятійний апарат прокурорського нагляду.

6. Співвідношення прокурорського нагляду із суміжними юридичними дисциплінами.

1. ПОНЯТТЯ ПРОКУРОРСЬКОГО НАГЛЯДУ В УКРАЇНІ, ЙОГО ПРЕДМЕТ, ЗАВДАННЯ І СИСТЕМА

Поняття " прокурорський нагляд" є різноаспектним. Тому прокурорський нагляд, як до речі і багато інших понять юридичної науки, таких як " кримінальний", " цивільний" процес чи криміналістика тощо, - можна і потрібно розглядати та вирізняти у декількох значеннях. Зокрема, прокурорський нагляд потрібно вивчати і розуміти у чотирьох значеннях:

1. Прокурорський нагляд як самостійна галузь державної діяльності.

2. Прокурорський нагляд як самостійна галузь права України (хоча з цією тезою погоджуються далеко не всі науковці).

3. Прокурорський нагляд як самостійна галузь правової (юридичної) науки.

4. Прокурорський нагляд як самостійний курс навчальної дисципліни.

Саме за такого підходу і потрібно з'ясовувати і в подальшому вивчати суть прокурорського нагляду, його предмет, завдання, систему та ряд інших питань та категорій.

Прокурорський нагляд як самостійна галузь державної діяльності полягає в тому, що у відповідності з Конституцією України, Законом " Про прокуратуру" та багатьма іншими нормативно-правовими актами (КПК, ЦПК, ГПК, законами " Про міліцію", " Про Службу безпеки України", " Про оперативно-розшукову діяльність" та ін.) -органами прокуратури України різносторонньо здійснюється одна із основних функцій держави, а саме правоохоронна функція.

Різносторонньо тому, що: по-перше, прокурорський нагляд, як вид діяльності - це специфічне функціонування у напрямі нагляду від держави за додержанням і правильним застосуванням законів відповідними численними суб'єктами правозастосування, а саме:

2. Міністерствами та іншими центральними органами виконавчої влади.

3. Органами державного і господарського управління та контролю.

4. Радою міністрів Автономної Республіки Крим.

5. Місцевими радами, їх виконавчими органами.

7. Політичними партіями, громадськими організаціями, масовими рухами.

8. Підприємствами, установами і організаціями, незалежно від форм власності, підпорядкованості та приналежності.

По-друге, прокурорська діяльність не обмежується тільки наглядовою функцією, а охоплює також:

1) кримінальне переслідування, тобто дізнання та досудове слідство;

2) координацію діяльності інших правоохоронних органів (органів внутрішніх справ, органів безпеки, органів податкової міліції, органів митної служби та ін.) у спільній боротьбі зі злочинністю;

3) підтримання державного обвинувачення в суді та представництво в ньому інтересів громадянина або держави.

Деякі моменти потребують пояснення. Якщо все вищесказане розуміти буквально, то виходить, що прокуратура здійснює нагляд і за кожним громадянином, тобто - майже тотальний нагляд. Однак це дещо не так, оскільки наглядова функція, щодо додержання й правильного застосування законів громадянами України, реалізується специфічно. Фактично, прокуратура звертає увагу на громадянина тільки тоді, коли той потрапляє, за наявності для цього підстав, в поле її зору, тобто з'являється інформація про вчинення конкретним громадянином протиправних діянь. І що ж далі? Починається кримінальне переслідування правопорушника, якщо з'ясовується факт вчинення або підготовки до вчинення злочину. Де ж тут нагляд? Як такого тут немає, оскільки жодного контролю, спостереження за повсякденним додержанням та виконанням громадянами законів не існує. Іншими словами - прокуратура не здійснює нагляд за громадянами, а лише реалізує кримінальне переслідування у вигляді провадження в кримінальній справі, за умови вчинення ними суспільно-небезпечних діянь.

Прокурорському нагляду, як видові діяльності уповноважених законом суб'єктів, властиві свої специфічні завдання, суть яких, відповідності до ст. 4 Закону " Про прокуратуру", полягає у наступному:

1. Захищати від неправомірних посягань на незалежність України, її суспільний та державний лад, політичну та економічну системи, права національних груп та територіальних утворень.

2. Захищати від неправомірних посягань на соціально-економічні, політичні, особисті права і свободи людини і громадянина.

3. Захищати основи демократичного устрою державної влади, правового статусу місцевих рад, органів самоорганізації населення.

Як самостійна галузь права прокурорський нагляд обумовлюється тим, що у законодавстві України реально існує сукупність правових норм, які регламентують систему і структуру органів прокуратури, принципи та умови їх організації та напрями діяльності, повноваження щодо виявлення й усунення порушень законності, засоби прокурорської діяльності та реагування на ці порушення тощо.

Потрібно зауважити, що позицію щодо визнання за прокурорсько-наглядовим правом самостійного місця у системі права поділяє небагато науковців. В українській правовій науці це питання майже не розглядається, оскільки в останні роки питання прокурорської діяльності не актуальне через наявне суддівське наукове та політичне лоббі. Окрім того, пріоритетною є традиційна, але, як видається, консервативна позиція у тому, що оскільки багато норм, які регулюють прокурорський нагляд, містяться в різних галузях права і відносяться до їх правових інститутів (зокрема до інститутів кримінально-процесуального, цивільно-процесуального права тощо), то немає достатніх підстав для виділення прокурорсько-наглядового або, по-іншому, прокурорського права у самостійну галузь права.

По-перше, вже наголошувалось, що не потрібно діяльність прокуратури звужувати тільки наглядовими функціями. Якщо з цим погодитись, тоді стає очевидним факт існування самостійної відокремленої системи правових норм, які регламентують цілу сферу суспільних відносин, породжених діяльністю органів прокуратури.

По-друге, серед визнаних галузей права України майже немає таких, норми яких містилися б тільки в одному законодавчому джерелі, що має лише одне місце застосовної приписки і щоби їх правові інститути не носили міжгалузевого характеру.

Тому є підстави і норми прокурорської діяльності, у тому числі наглядової, розглядати комплексно у рамках своєї самостійної правової галузі. Звичайно потрібно попрацювати над назвою галузі права. Можна називати або " Прокурорсько-наглядове право" або " Прокурорське право". Хоча можливі й інші варіанти.

На основі викладеного, прокурорський нагляд як галузь права - це сукупність правових норм, що регулюють відносини, які виникають між учасниками державного та суспільного життя, одним з яких завжди виступає прокурорський працівник.

Прокурорський нагляд як самостійна частина юридичної науки розробляє теорію прокурорського нагляду, вивчає його чинну нормативну базу в цілому й окремі його інститути та норми, практику їх застосування органами прокуратури, а також історію прокуратури України та інші питання.

Метою цього вивчення є пізнання соціальної та правової суті й призначення прокурорського нагляду у сучасному українському суспільстві, запозичення досвіду законодавчого регулювання окремих прокурорсько-наглядових функціональних інститутів у зарубіжних країнах, надання допомоги прокурорам, слідчим, суддям і адвокатам у правильному розумінні, тлумаченні й застосуванні норм прокурорсько-наглядового права тощо.

У науці прокурорського нагляду, за аналогією з іншими юридичними науками, застосовуються відповідні методи пізнання об'єктів дослідження. Методику науки прокурорського нагляду не потрібно ототожнювати з методикою прокурорського нагляду, як виду діяльності. Про останню ми ще будемо вести мову, коли розглядатимемо окремі галузі цього нагляду. До методів наукового пізнання прокурорського нагляду можна віднести такі групи методів:

1. Загальний діалектико-матеріалістичний метод пізнання.

2. Загальнонаукові методи пізнання (спостереження, порівняння, моделювання, описування, розпитування - група так званих чуттєво-раціональних методів. Індукція, дедукція, абстрагування та узагальнення, аналогія та конкретизація - група формально-логічних методів. Група кібернетичних та математичних методів).

3. Спеціальні методи, що поділяються на власні та запозичені з інших наук: соціологічні, психологічні, філософські тощо.

Прокурорський нагляд як самостійний курс навчальної юридичної дисципліни базується на основах науки прокурорського нагляду, нормах права, що регламентують прокурорську діяльність (тобто на прокурорсько-наглядовому праві) і їх застосування на практиці прокурорськими працівниками.

Метою викладання курсу " Прокурорський нагляд" є розкриття його соціальної і правової суті, значення для захисту інтересів держави і суспільства, прав і свобод громадян, їх правового виховання для зміцнення законності та правопорядку.

Предметом навчальної дисципліни " Прокурорський нагляд" є правове регулювання призначення, завдань, функцій, принципів організації й діяльності української прокуратури, її органів та установ, повноваження прокурорів та інших працівників прокуратури під час здійснення наглядових повноважень, кримінального переслідування, участі у розгляді справ судами, реагування на незаконні дії суддів та їх рішень.

У результаті вивчення цієї дисципліни студенти, слухачі повинні засвоїти теорію прокурорського нагляду, його історію, знати прокурорсько-наглядове законодавство і практику його застосування відповідними правоохоронними органами, уміло, правильно тлумачити й застосовувати норми, що регламентують прокурорсько-наглядову діяльність, самостійно поновлювати й поглиблювати свої знання щодо теорії і практики прокурорського нагляду, юридично обґрунтовувати й відстоювати свою позицію, захищати права, свободи і законні інтереси громадян, інтереси суспільства й держави, тобто зробити серйозний крок до того, щоб стати освіченим й компетентним юристом.

Дисципліна " Прокурорський нагляд" складається з двох частин (тобто мова йде про систему):

Загальна частина містить теми, зміст яких з'ясовує питання призначення прокуратури, її функцій та місця серед інших державних органів; історичні передумови та основні етапи її розвитку, принципи організації та діяльності; характеризують систему і структуру прокуратури України, законодавство про прокуратуру.

В особливій частині вивчають напрями діяльності, тобто галузі прокурорського нагляду та інші функції прокуратури.

2. РОЛЬ І МІСЦЕ ПРОКУРАТУРИ В СИСТЕМІ ДЕРЖАВНИХ ОРГАНІВ УКРАЇНИ

Роль і місце будь-якого державного органу визначається комплексом рис, ознак, критеріїв:

Конституцією України та Законом " Про прокуратуру", що діє сьогодні з багатьма змінами і доповненнями, передбачено чотири функції прокуратури:

1) підтримання державного обвинувачення в суді;

2) представництво інтересів громадянина або держави в суді у випадках, передбачених законом;

3) нагляд за додержанням законів органами, які проводять оперативно-розшукову діяльність, дізнання, досудове слідство;

4) нагляд за додержанням законів при виконанні судових рішень у кримінальних справах, а також при застосуванні інших заходів примусового характеру, пов'язаних з обмеженням особистої свободи громадян.

Разом з тим, Законом України від 12 липня 2001 р. " Про внесення змін до Закону " Про прокуратуру" закріплено положення, згідно з яким прокуратура продовжує виконувати, відповідно до чинних законів функцію нагляду за додержанням і застосуванням законів та функцію попереднього слідства - до введення в дію законів, що регулюють діяльність державних органів з контролю за додержанням законів, та до формування системи досудового слідства і введення в дію законів, що регулюють їх функціонування.

По-перше, те, що до внесення цих змін (зроблених, до речі, внаслідок закінчення терміну дії в Конституції перехідних положень) у Законі " Про прокуратуру" містились повноправні функції " загального нагляду" та " попереднього слідства". Зараз вони містяться в згаданому законі тільки як тимчасові. У Конституції, вже з моменту її прийняття у 1996 р., ці дві функції прокуратури передбачались лише як тимчасові. Однак, реалії такі, що за прокуратурою поки що потрібно зберегти ці функції. І невідомо на який час.

По-друге, є очевидним той факт, що нині не існує в Україні державного органу, який би більш ефективно ніж прокуратура виконував функцію нагляду чи навіть контролю за додержанням законів суб'єктами державного і суспільного життя. Окрім цього, не так просто і в організаційному, матеріальному, і навіть, в політичному аспектах, створити єдиний орган досудового слідства.

Про ці проблеми можна багато зараз говорити, розмірковувати, але факт залишається фактом. Українська законодавча влада прийняла єдино правильне рішення, зважаючи на існуючу в країні економічну, політичну, криміногенну ситуацію.

По-третє, факт збереження за прокуратурою названих функцій, залишив нерозв'язаною і проблему щодо місця прокуратури в системі державних органів влади.

Державна влада у відповідності з Конституцією України здійснюється на засадах її поділу на: законодавчу, виконавчу та судову. Якщо проаналізувати функції прокуратури України і особливо залишену функцію загального нагляду та попереднього слідства (до речі " загальний нагляд" вже називається " нагляд", а " попереднє" -" досудовим" слідством) можна дійти висновку, що органи прокуратури не відносяться до жодної із названих гілок влади. Чому?

По-перше, органу законодавчої влади не властиво виконувати функцію слідства, представництва інтересів держави та громадян у судах та підтримання державного обвинувачення.

По-друге, органу виконавчої влади не властиво виконання вищеназваних, а також наглядових функцій.

По-третє, органу судової влади не властиво здійснювати наглядові функції та функцію попереднього (досудового) слідства.

Якщо колись прокуратура України буде позбавлена функцій загального нагляду, а також функції досудового слідства, тоді безсумнівно вона буде забезпечувально-судовим органом, тобто репрезентуватиме судову владу.

Тепер зупинимось на ролі прокуратури у побудові правової держави.

Органи прокуратури становлять єдину централізовану систему з підпорядкуванням нижчим за рангом прокурорів вищим і Генеральному прокуророві, і здійснюють свої повноваження гласно, незалежно від органів державної влади і місцевого самоврядування, інформуючи їх про стан законності і правопорядку.

Прокурорський нагляд має за мету забезпечення верховенства закону, зміцнення законності, захист прав і свобод людини і громадянина, а також - інтересів суспільства і держави.

Суть цього основного напряму діяльності органів прокуратури полягає в діях щодо виявлення, припинення, усунення й попередження порушень законів і підзаконних нормативно-правових актів державними і громадськими органами і організаціями, будь-якими юридичними особами.

Якщо проаналізувати ст.1 Закону " Про прокуратуру", в якій розкрито суть прокурорського нагляду, то можна зробити висновок про те, що поза цим наглядом залишаються лише Верховна Рада України, Президент, суди.

Органам прокуратури належить особливе місце в механізмі гарантій законності. Захищаючи інтереси держави і суспільства, права і свободи людини і громадянина, органи прокуратури, керуючись у своїй діяльності законами, вправі зобов'язати від імені держави будь-якого керівника піднаглядного органу, організації чи установи усунути порушення законності, вжити заходи для попередження таких порушень у майбутньому, вимагати притягнути винних до відповідальності тощо. Здійснюючи нагляд за додержанням законів органами, які проводять оперативно-розшукову діяльність, дізнання, досудове слідство, органами, що виконують судові рішення у кримінальних справах, а також застосовують інші заходи примусового характеру, пов'язаних з обмеженням особистої свободи громадян, - прокурори користуються неабиякими владними повноваженнями, які власне і розкривають суть прокурорсько-наглядової влади.

Здійснюючи нагляд за додержанням і застосуванням законів на території України, беручи участь у законодавчому процесі шляхом участі у засіданнях Верховної Ради України та її органів, інформуючи депутатів про стан законності в державі тощо, органи прокуратури взаємодіють із законодавчою владою, сприяючи у виконанні її безпосередніх завдань.

Наглядаючи за додержанням законів Кабінетом Міністрів України, міністерствами та іншими центральними органами виконавчої влади, іншими органами державного і господарського управління й контролю і т.д., а також за законністю виданих ними правових актів, прокурор сприяє також здійсненню й виконавчої влади в рамках закону.

Використовуючи своє, переважно імперативне, право реагувати на незаконні судові рішення (за аналогією з таким самим, але диспозитивним правом інших учасників судового розгляду) прокурори допомагають і судовій владі у забезпеченні правосуддя.

Отже, реалізуючи свої повноваження, органи прокуратури обслуговують усі три гілки влади. Саме тому, на відміну від конституцій багатьох держав (РФ, Білорусії та ін.) норми, що регламентують діяльність прокуратури, у Конституції України розміщені в окремому розділі. Така ситуація, як видається, позитивно сприяє повазі не лише до судових органів, а й до прокуратури, що також є ознакою правової держави, якою хоче бути Україна.

На завершення варто зазначити ще один момент щодо місця і ролі прокуратури у системі органів державної влади України. Відповідно до ст. 122 Конституції та ст. 2 Закону " Про прокуратуру" Генеральний прокурор призначається на посаду за згодою Верховної Ради України, Президентом, а звільняється з посади Президентом без жодного погодження з законодавчим органом. Як бачимо, такий порядок звільнення, що є не менш принциповим ніж призначення, м'яко кажучи, дещо негативно впливає на незалежність Генерального прокурора, а отже і всієї прокуратури України від виконавчої влади. Єдине, що заспокоює - те, що доповненнями до Закону конкретизовані, на відміну від старої редакції, підстави для дострокового звільнення. Не називаючи їх, оскільки їм буде присвячена спеціальна тема, зазначимо, що у попередній редакції містилась така підстава для звільнення як "...порушення виконання Генеральним прокурором службових обов'язків". Таке формулювання було неконкретним. І це враховано законодавцем.

3. ІСТОРІЯ СТАНОВЛЕННЯ ТА РОЗВИТКУ ПРОКУРАТУРИ УКРАЇНИ

У спеціальній літературі виділяють такі етапи становлення та розвитку прокуратури України:

1) Етап становлення та розвитку прокуратури в Україні як складовій території російської імперії часів Петра І і до лютнево-жовтневих подій 1917 року (1722 - 1917 рр.).

2) Етап розвитку прокуратури України часів існування:

а) Української Центральної Ради (листопад 1917 р. - квітень 1918 р.),

3) Етап розвитку прокуратури на Україні в часи радянської доби (лютий 1919 р. - листопад 1991 р.).

4) Сучасний етап діяльності прокуратури в радянській Україні.

Походження Української прокуратури можна ототожнювати з походженням російської, оскільки Україна, на час виникнення прокуратури входила до складу російської імперії.

Російський цар Петро І у 1722 році запровадив французьку модель спеціального контролюючого державного органу " государевого ока" - прокуратури, яка повинна була наглядати за центральними та місцевими адміністративними органами.

Прокурор безпосередньо підпорядковувався імператору і зобов'язаний був наглядати, окрім іншого, за діяльністю сенату та колегій.

У 1864 році прокуратуру було дещо демократизовано, вона вже не здійснювала тотального нагляду, а виконувала переважно процесуальні функції у ході кримінального судочинства.

Із падінням у Росії монархії у лютому 1917 року, в Україні активізувався рух за самостійність.

15 грудня 1917 року у новоутвореній УНР ухвалено Закон " Про утворення Генерального Суду". У його складі було засновано прокураторію на чолі зі старшим прокуратором, який призначався Генеральним секретарем судових справ.

4 січня 1918 року Центральна Рада ухвалила Закон " Про урядження прокураторського догляду на Україні". Цим, фактично, було створено органи прокуратури УНР. Прокураторії організовувалися при апеляційних та окружних судах. Очолювали відповідні прокураторії Старші прокуратори. Наказом Генерального секретаря судових справ від 18 січня 1918 року №7 на посаду Старшого прокурора Генерального суду призначено Маркевича Дмитра Васильовича.

28 квітня 1918 року в Україну прийшли німці і УНР перестала існувати.

29 квітня 1918 р. на з'їзді українських хліборобів було проголошено Гетьманат, а Павла Скоропадського - Гетьманом всієї України.

8 липня 1918 р. Законом " Про утворення Державного Сенату", окрім іншого, було врегульовано і питання прокурорського нагляду: при кожному Генеральному суді перебували прокурори і товариші прокурора під вищим наглядом Міністра юстиції, який одночасно був Генеральним прокурором України.

У грудні 1918 р. Гетьманат як державний устрій української держави революційними силами було замінено на ДИРЕКТОРІЮ, яка складалася з 5 осіб. Після того як 14 грудня гетьман Скоропадський зрікся влади, Директорія проголосила відновлення УНР, а отже і діяльність Прокураторії зразка УНР. Скасовано Закон " Про утворення Державного Сенату" і відновлена діяльність Генерального Суду, який став називатися " Найвищим Судом УНР". Міністру юстиції доручалось негайно затвердити новий штат і призначити осіб з прокурорського нагляду. На початок січня 1919 року Рада народних міністрів УНР затвердила штат надвищого суду, яким охоплювалась і прокураторія. Штат останньої складався із Старшого прокурора, 7-ми прокурорів та одного секретаря-прокуратора.

Трохи більше місяця діяла ця прокуратура. Після встановлення на більшості території України радянської влади, були створені нові органи прокуратури, спочатку у складі суду, згідно Декрету від 14лютого 1919 року " Про суд", а з 28 червня 1922 р., згідно Постанови ВУЦВК, " Про затвердження Положення про прокурорський нагляд в УРСР" у складі НаркомЮсту УРСР. З 10 травня 1925 року, а саме з прийняття 2-ї Конституції УРСР (перша 1919 р.) прокуратура почала діяти як самостійний орган.

4. ПРАВОВІ ОСНОВИ ОРГАНІЗАЦІЇ ТА ДІЯЛЬНОСТІ ПРОКУРАТУРИ

Ст. З Закону " Про прокуратуру" встановлює, що правові основи організації і діяльності прокуратури визначаються Конституцією України, цим законом, іншими вітчизняними законодавчими актами та нормами, що випливають із визнаних Україною міжнародних та міждержавних договорів. Статті 121 - 123 розділу 7 Конституції України визначають загальні питання організації прокурорської системи, її функції, порядок призначення і звільнення та строк повноважень Генерального прокурора, і встановлюють, що прокуратура - це єдина централізована система.

Безпосереднім і основним джерелом права про прокурорський нагляд є Закон " Про прокуратуру", який прийнятий Верховною Радою України 5 листопада 1991 р. і діє донині з чисельними змінами і доповненнями, останніми з яких є зміни від 12 липня 2001 року, обумовлені припиненням дії деяких перехідних положень Конституції.

У цьому законі визначені завдання прокуратури, її функції, принципи організації й діяльності, організаційна будова, порядок призначення на посаду прокурорів всіх рівнів, структура Генеральної та підлеглих прокуратур, повноваження прокурорів всіх рівнів щодо керівництва підпорядкованими органами прокуратури.

Закон містить норми, які встановлюють предмет прокурорського нагляду та повноваження прокурора щодо кожного його напряму (галузі), регламентує загальні положення участі прокурора у розгляді справ судами, передбачає вимоги до претендентів на посади прокурорів і слідчих прокуратур, заходи правового й соціального їх захисту. Норми, що визначають ті чи інші аспекти правової основи діяльності української прокуратури містяться також у багатьох галузевих законах, у тому числі кодифікованих: КПК, ЦПК, ГПК, КЗпАП, Законах " Про міліцію", " Про Службу безпеки України", " Про оперативно-розшукову діяльність", та багато інших.

У більшій чи меншій мірі названі законодавчі акти містять норми, що регламентують процесуальний статус прокурора, його повноваження, правові засоби їх реалізації у різних судових і судочинних інстанціях під час провадження кримінальних, цивільних, господарських, адміністративних справ та під час реалізації відповідними правоохоронними органами своїх функцій.

Є багато міжвідомчих актів Генеральної прокуратури України та юридичних установ зарубіжних держав (меморандумів, угод, спільних протоколів, протоколів про наміри), що стосуються прокуратури, наприклад:

1. Меморандум про порозуміння між Департаментом Генерального Аторнея і Генеральною прокуратурою України з приводу співробітництва в переслідуванні воєнних злочинців (від 20 серпня 1992 р.).

2. Меморандум взаємопорозуміння між Генеральною прокуратурою України та Міністерством юстиції Канади (від 25 вересня 1992 р.).

3. Угода про правову допомогу та співробітництво між Генеральною прокуратурою України і Генеральною прокуратурою Литовської Республіки (від 8 грудня 1992 р.).

Спільний протокол українсько-німецьких переговорів про співробітництво в галузі правової допомоги у кримінальних справах 22-24 січня 1996 р. в Генеральній прокуратурі України в м. Київ (від 5 квітня 1996 р.).

Протокол про наміри між Генеральним прокурором України і Генеральною прокуратурою Литовської Республіки (від 1 березня 2000 р.) та ін.

Міжвідомчі та відомчі акти з питань міжнародного співробітництва у вигляді наказів, інструкцій, листів Генерального прокурора, наприклад: 1. Про затвердження Інструкції про порядок використання правоохоронними органами можливостей Національного центрального бюро Інтерполу в Україні у попередженні, розкритті та розслідуванні злочинів. (Наказ МВСУ, СБУ, Державної митної служби, Генеральної прокуратури України, Державного комітету у справах охорони державного кордону, ДПАУ від 9 січня 1997 р. № 3/1/2/5/2/2). Про затвердження Інструкції про порядок виконання європейських конвенцій з питань кримінального судочинства. (Наказ Міністерства Юстиції України, СБУ, Верховного Суду України, ДДУзПВП (держдепартамент України з питань виконання покарань), Генеральної прокуратури України, МВС, Державної податкової адміністрації України від 29 червня 1999 року № 34/5/22/103/512/326/73. Про організацію роботи органів прокуратури України в галузі міжнародного співробітництва і правової допомоги. (Наказ Генерального прокурора України від 26 листопада 1998 року № 11).

4. Про додержання вимог міжнародно-правових актів при розслідуванні кримінальних справ (Лист Генеральної прокуратури від 20 серпня 1999 року номер 14-2-136-99), та інші, які містять норми, що передбачають повноваження Генерального прокурора у вирішенні питань про передачу на час допитів закордонним правоохоронним органам осіб, котрі перебувають під вартою на території України, а також правила стосунків органів прокуратури з цими органами у зв'язку з виконанням різноманітних процесуальних та інших дій.

Правову основу організації і діяльності прокуратури України доповнюють постанови Верховної Ради України, укази Президента і постанови Кабінету Міністрів України. Цими підзаконними актами також регулюються різноманітні питання прокурорської діяльності. Так Указом Президента від 12.02.2000 р. " Про вдосконалення координації діяльності правоохоронних органів по боротьбі з корупцією та організованою злочинністю" визначається комплекс повноважень прокурорів у ході реалізації ними цієї (координаційної) функції та її зміст. Положення " Про класні чини працівників органів прокуратури України", затверджене постановою Верховної Ради України від 6.11.1991 р., встановлює порядок присвоєння класних чинів прокурорським працівникам і т.д.

Не менш важливе значення для впорядкування й удосконалення організації й діяльності прокурорських органів мають нормативні акти Генеральної прокуратури України. У відповідності із Законом " Про прокуратуру" (ч. 1 п.7 ст.15) Генеральний прокурор відповідно до законів України видає обов'язкові для всіх органів прокуратури накази, розпорядження, затверджує положення та інструкції. Ці нормативні акти Генерального прокурора конкретизують положення законів, визначають пріоритетні завдання і напрями у роботі органів прокуратури, розмежовують компетенцію територіальних і спеціалізованих прокуратур, визначають порядок (методику) прокурорських перевірок та регулюють безліч інших питань прокурорської діяльності.

5. ПОНЯТІЙНИЙ АПАРАТ ПРОКУРОРСЬКОГО НАГЛЯДУ

Основні поняття прокурорського нагляду - це правові та науково-практичні категорії, що використовуються для позначення і розмежування різноманітних дій, суб'єктів,

засобів, явищ, складових елементів прокурорської діяльності тощо.

Правові поняття містяться у законах (наприклад: прокурор, прокуратура, органи прокуратури, прокурорський нагляд, прокурорський працівник, предмет прокурорського нагляду, повноваження прокурора тощо).

Науково-практичні категорії напрацьовані теорією і практикою прокурорського нагляду (наприклад: об'єкти прокурорського нагляду, суб'єкти прокурорського нагляду, засоби та акти прокурорського нагляду тощо). Більшість правових понять, а тим більше наукових категорій законодавчо не визначені, і формулюються виключно в літературі з теорії прокурорського нагляду, через що не завжди трактуються однозначно. Саме тому є сенс визначитись хоча б з деякими поняттями та категоріями.

Поняття " прокурор" у законах і, відповідно, в навчальному курсі використовується у двох значеннях.

По-перше, прокурор - це посадова особа, що очолює територіальну (районну, міську, обласну тощо) або спеціалізовану (військову, транспортну, природоохоронну тощо) прокуратуру. Відповідно до цього і називаються посади, наприклад: " Прокурор Стрийського району Львівської області", " Львівський природоохоронний прокурор", " Військовий прокурор Львівського гарнізону", " Прокурор Львівської області" тощо.

По-друге, поняття " прокурор" може поширюватись і на дещо ширше коло посадових осіб органів прокуратури. Стаття 56 Закону " Про прокуратуру" роз'яснює, що під поняттям " прокурор" у цьому законі слід розуміти: Генеральний прокурор України та його заступники, підпорядковані прокурори та їх заступники, старші помічники і помічники прокурора, начальники управлінь і відділів, їх заступники, старші прокурори і прокурори управлінь і відділів, які діють у межах своєї компетенції.

Компетенція прокурорів, що очолюють відповідні прокуратури, залежить від їх рівня. Найбільшими повноваженнями наділений Генеральний прокурор України. Менше їх у його заступників. Наскільки нижче рівень прокурора, настільки менше у нього повноважень.

Поняття " працівники прокуратури" є правовим, тобто таким, що має певний нормативний зміст.

Зі змісту багатьох статей Закону (49, 50, 50-1, 53, 55) випливає, що до працівників прокуратури відносяться оперативні працівники, тобто прокурори, заступники та помічники прокурора, слідчі прокуратури, тобто особи, що мають класні чини чи військові звання (для військових прокуратур), а також (у вузькому значенні) - наукові та педагогічні працівники освітніх закладів системи прокуратури України.

Предмет прокурорського нагляду є правовим, оскільки міститься у відповідних статтях Закону " Про прокуратуру" (зокрема, ст.ст. 19, 29). Якщо звернутись до редакції вказаних статей можна зауважити, що предмет прокурорського нагляду визначається або як " відповідність актів", або як " додержання законів". Разом з тим, суть його єдина і повинна означати - додержання та правильне застосування законів юридичними і фізичними (посадовими особами. Кожному напряму (галузі) прокурорського нагляду притаманним є свій предмет, тобто додержання та правильне застосування законів у певній сфері суспільно-державних відносин.

Службове призначення цього поняття полягає у використанні його для розмежування галузей прокурорського нагляду.

Повноваження прокурора - правове поняття, що міститься у Законі (ст.ст. 7, 8, 9, 10, 10-1, 11, 12, 15, 16, 20, 21, 22, 23, 24, 27 та інші), та ст.ст. 13, 25, 227 та інших статтях КПК України. Воно тотожне правам прокурора (право на протест, подання, припис, санкцію тощо). В юридичній літературі під терміном " повноваження прокурора" розуміють сукупність прав та обов'язків, оскільки виконання прокурором своїх обов'язків відбувається саме шляхом реалізації наданих йому законом прав.

Об'єкти прокурорського нагляду - це міністерства, відомства, установи, підприємства, організації, державні органи, органи місцевого самоврядування, посадові особи, на яких поширюються наглядові повноваження прокурора.

Одні й ті ж органи, заклади, установи та їх посадові особи можуть бути об'єктами різних галузей прокурорського нагляду.

У широкому розумінні об'єктом прокурорського нагляду виступає також і діяльність вже названих вище органів, установ, закладів та посадових осіб.

Суб'єктом прокурорського нагляду називається учасник прокурорсько-наглядових правовідносин. Зазвичай мають на увазі юридичну чи фізичну особи, додержання та правильне застосування

закону якими перевіряється прокурором. Однак і сам прокурор також виступає учасником згаданих прокурорсько-наглядових правовідносин, що виникають на час реалізації ним своїх повноважень, а отже і він також виступає суб'єктом прокурорського нагляду, причому основним.

Це - дії та правові акти прокурора, що випливають з його повноважень і за допомогою котрих він вирішує поставлені перед ним завдання: виявляти, усувати, попереджати порушення законів, притягувати винних осіб до юридичної відповідальності. МЕТОДИКА ПРОКУРОРСЬКОГО НАГЛЯДУ

Це - наукове поняття, що означає сукупність методів і способів здійснення прокурором своїх повноважень та вирішення завдань під час проведення перевірок щодо додержання й застосування законів. Методика прокурорського нагляду як виду діяльності напрацьовується практикою та наукою. Найбільш ефективні методи і способи проведення прокурорських перевірок закріплюються у наказах, розпорядженнях, інструкціях Генерального прокурора України, оглядах, інформаційних листах та інших документах офіційного характеру.

6. СПІВВІДНОШЕННЯ ПРОКУРОРСЬКОГО НАГЛЯДУ ІЗ СУМІЖНИМИ ЮРИДИЧНИМИ ДИСЦИПЛІНАМИ

Внаслідок того, що норми про прокуратуру та повноваження прокурорів містяться не тільки у Законі " Про прокуратуру", а й у багатьох інших нормативно-правових актах, котрі безпосередньо відносяться до різних галузей права України, курс і наука прокурорського нагляду мають тісний зв'язок з багатьма юридичними дисциплінами та науками, предметом яких є вивчення цих галузей права.

У КУРСІ " ТЕОРІЯ ДЕРЖАВИ І ПРАВА" прокурорський нагляд розглядається як форма державної діяльності, зазначається роль прокуратури у забезпеченні режиму законності та правопорядку, у виконанні функцій держави.

КУРС " ДЕРЖАВНЕ (КОНСТИТУЦІЙНЕ) ПРАВО" вивчає місце прокуратури в системі органів держави та її взаємовідношення з ними.

КУРС " СУДИ ТА ПРАВООХОРОННІ ОРГАНИ УКРАЇНИ" висвітлює структуру та організаційну будову прокуратури.

КУРС " КРИМІНАЛЬНИЙ ПРОЦЕС" висвітлює повноваження прокурора під час здійснення нагляду за додержанням та правильним і застосуванням законів органами дізнання та досудового слідства, і в ході його участі в розгляді судами кримінальних справ на різних стадіях кримінального правосуддя.

КУРСИ " ЦИВІЛЬНИЙ ТА ГОСПОДАРСЬКИЙ ПРОЦЕС" розглядають повноваження прокурорів, що пов'язані з участю прокурора в цивільному та господарському судочинстві.

КУРС " АДМІНІСТРАТИВНЕ ПРАВО" містить теми щодо відповідальності за невиконання законних вимог прокурора, за неявку за його викликом, а також щодо повноважень прокурора у справах про адміністративні правопорушення.

КУРС " КРИМІНАЛЬНО-ВИКОНАВЧЕ ПРАВО" І СПЕЦКУРС " ОПЕРАТИВНО-РОЗШУКОВА ДІЯЛЬНІСТЬ" передбачають вивчення повноважень прокурора, що випливають з норм Кримінально-виконавчого кодексу та Закону " Про оперативно-розшукову діяльність".

ТЕМА 2: ПРИНЦИПИ ОРГАНІЗАЦІЇ І ДІЯЛЬНОСТІ ТА ФУНКЦІЇ ПРОКУРАТУРИ УКРАЇНИ. ПРАВОВІ ЗАСОБИ ПРОКУРОРСЬКОЇ ДІЯЛЬНОСТІ

1. Принципи організації та діяльності органів прокуратури України.

3. Правові засоби прокурорської діяльності. їх класифікація.

1. ПРИНЦИПИ ОРГАНІЗАЦІЇ ТА ДІЯЛЬНОСТІ ОРГАНІВ ПРОКУРАТУРИ УКРАІНИ Варто зазначити, що жодна галузь законодавства України, тим паче прокурорсько-

наглядова, не містить визначення поняття " принцип" або " засада". У спеціальній літературі, що відображає концептуальні погляди науковців-правників на ті чи інші явища, процеси, категорії містяться різні позиції також і щодо поняття принципів взагалі, і щодо принципів прокуратури зокрема.

Не будемо аналізувати ці доволі чисельні наявні підходи до розуміння принципів у праві, а виходячи із найбільш загальних ознак, яким вони повинні відповідати, будемо вважати, що принципи прокуратури - це керівні ідеї, що знайшли своє закріплення в нормах права і якими узагальнюються відповідні прокурорсько-наглядові суспільні явища як відображення об'єктивної реальності та діючих у ній закономірностей.

Юридичні ознаки принципів (тобто їх спільне та відмінне від звичайних правових норм):

1. Принципи законодавчо закріплені в нормах права (в одній чи кількох).

2. Об'єктивність змісту, тобто принципи відображають об'єктивні закономірності суспільних відносин та представляють взаємообумовлений об'єктивний вираз волі держави, її політики щодо того чи іншого державно-суспільного явища.

3. Суб'єктивність форми, тобто вони виступають продуктом усвідомленої діяльності законодавця, який враховує наявні соціально-історичні умови.

4. Специфічні наслідки їх недотримання або порушення, тобто наявність гарантій щодо них: юридичних, процедурних, матеріальних.

Система принципів організації та діяльності прокуратури України:

Б. Принцип рівності у захисті прокуратурою прав та інтересів всіх суб'єктів незалежно від демографічних, антропологічних, соціальних та інших ознак. По-іншому цей принцип називають " Принципом демократизму".

Г. Публічність, тобто обов'язкове реагування наявними у прокуратури засобами на будь-які порушення закону, незалежно від суб'єктів їх вчинення.

Ж. Принцип заборони сумісництва у трудовій діяльності працівникам органів прокуратури. Аналогічно іншим юридичним наукам принципи прокуратури

можна поділяти за певними критеріями на види.

1. За первинним джерелом закріплення принципи прокуратури поділяються на:

А. Конституційні або загальноправові (законність, демократизм).

Б. Галузеві, тобто безпосередньо передбачені Законом " Про прокуратуру" (єдність і централізація органів прокуратури, єдиноначальництво і колегіальність, незалежність прокуратури).

В. Міжгалузеві, тобто закріплені і в Конституції, і в Законі чи інших нормативно-правових актах, що регламентують функціонування органів прокуратури (гласність, публічність, деполітизація, принцип заборони сумісництва в трудовій діяльності працівникам прокуратури).

2. За напрямом правового регулювання або за метою:

А. Організаційні (принцип централізації прокуратури). Б. Функціональні (демократизм, публічність, єдність прокурорської системи, єдиноначальність і колегіальність, принцип заборони сумісництва трудової діяльності, гласність). В. Комплексні або змішані (законність, незалежність, деполітизація).

Видається, що принципи прокуратури можна класифікувати ще й за такими підставами, зокрема, як за об'єктом чи предметом спрямування, за суб'єктом реалізації, за способом забезпечення (тобто залежно від виду гарантій забезпечення принципів) тощо.

Однак, найрозповсюдженішою є класифікація принципів прокуратури залежно від мети їх дії:

ПРИНЦИП ЗАКОННОСТІ - норми щодо законодавчого закріплення цієї засади містяться в Конституції України (ст. 6, ч.2) і в Законі (ст.З, ч.1 ст.4, ст.5, п.2; ст.6 та ін.). Зокрема в Конституції закріплено положення, згідно з яким органи влади (а прокуратура виступає різновидом таких) здійснюють свої повноваження у встановлених Конституцією межах і у відповідності до законів України.

Цей принцип є комплексним, загальноправовим і стосовно прокуратури засвідчує той факт, що її діяльність має підзаконний характер і визначається законом.

Здійснюючи свої повноваження, функції, кожний прокурор, починаючи від Генерального, застосовуючи закон до його порушників, діє на підставі закону. А це означає:

- відповідність законові приводів і підстав прокурорського нагляду;

- відповідність закону форм, методів та актів прокурорського нагляду;

- у ході здійснення наглядових та інших функцій неприпустимо діяти, керуючись " особистим наглядом", обумовленим " інтересами справи", " доцільністю або недоцільністю" застосування того чи іншого закону.

Принцип законності в організації та діяльності органів прокуратури також вимагає, щоб видання Генеральним прокурором наказів, розпоряджень та інших нормативних актів відбувалось без жодних відступів від Конституції та законів держави.

Цей принцип є " мірою мір" всіх інших принципів, адже порушення будь-якого з них означає порушення принципу законності.

ПРИНЦИП ГЛАСНОСТІ закріплений у п.5 ст. 6 Закону. Це функціональний міжгалузевий принцип, згідно з яким органи прокуратури діють гласно, інформують державні органи влади, громадськість про стан законності та заходи щодо її зміцнення.

Реалізація цього принципу характерна для здійснення нагляду майже у всіх його напрямах, хіба що за винятком нагляду за додержанням законів органами, діяльність яких є переважно негласною. Прокурорські перевірки, їх результати, у тому числі заходи щодо усунення виявлених порушень закону і притягнення винних до відповідальності, як правило, стають відомими усій громадськості. У багатьох випадках прокурори використовують засоби масової інформації, виступаючи у них з повідомленнями про виявлення порушень

закону і вжиті у зв'язку з цим заходи або, надаючи відповідні матеріали кореспондентам.

Принцип гласності орієнтує прокурорів на те, щоб інформувати органи державної влади та населення про стан законності, привертати увагу до її проблем, вирішення яких вимагає зусиль не лише від органів прокуратури, а й від всього українського суспільства.

Для реалізації принципу гласності ч.1 ст.2 Закону передбачає щорічне інформування Верховної Ради України Генеральним прокурором про стан законності та правопорядку у державі та про виконану роботу щодо її зміцнення.

У Генеральній прокуратурі, для більш ефективної реалізації принципу гласності, наказом Генерального прокурора № 1 від 5.01.2000 р. створено на правах самостійного відділу прес-центр. А ще раніше, наказом № 6 від 6.10.1998 р. " Про заходи щодо поглиблення ділових зв'язків із засобами масової інформації1" зобов'язано прокурорів усіх рівнів періодично і систематично аналізувати та здійснювати практичні заходи, спрямовані на розширення та підтримання тісних ділових зв'язків із засобами масової інформації, домагатись регулярного висвітлення в них питань, пов'язаних з неухильним виконанням прокуратурою обов'язків, покладених на неї Конституцією України.

Принцип гласності не є абсолютним, оскільки, як це передбачено ч.4 ст.7 Закону, має певні обмеження. Вони пов'язані з потребою дотримання конституційного права громадян на особисту і сімейну таємницю (ст.ст.29, ЗО, 32 Конституції), а також вимог законів, що охороняють військову, комерційну, лікарську, слідчу таємницю та таємницю сповіді тощо.

ПРИНЦИП ДЕМОКРАТИЗМУ означає захист прокуратурою прав і свобод громадян на засадах їх рівності перед законом.

Демократизм - загальноправовий принцип держави, закріплений у ст.ст. 1, 24 та ін. статтях Конституції, за якими Україна є демократичною і правовою державою, у якій всі її громадяни мають перед законом рівні конституційні права і свободи, які не можуть ніким обмежуватись за ознаками раси, кольору шкіри, статі, політичних чи релігійних та інших переконань, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.

Природно, що прокуратура України, одним із завдань діяльності якої є захист від посягань на права і свободи громадян, сприяє реальній реалізації згаданої демократичної рівності у повсякденному житті суспільства.

Демократизм прокурорської діяльності - це здійснення цієї діяльності в інтересах народу України, від його імені і на засадах рівності всіх перед законом.

ПРИНЦИП ПУБЛІЧНОСТІ прокурорської діяльності є галузевим функціональним принципом. Буквально він сформульований у п. 4 ст. 6 Закону " Про прокуратуру" як принцип вжиття заходів до усунення порушень закону, від кого б вони не виходили.

Прокуратура України як державний публічний орган, виходячи з обов'язку, а не бажання окремих осіб чи організацій, завжди і неухильно повинна вживати усі передбачені законом, можливі за конкретних умов, заходи щодо виявлення і своєчасного усунення порушень закону, від кого б вони не виходили, поновлення порушених прав і притягнення у встановленому порядку до відповідальності осіб, які допустили ці порушення.

ПРИНЦИП ЄДНОСТІ ПРОКУРОРСЬКОЇ СИСТЕМИ І ПРОКУРОРСЬКОГО НАГЛЯДУ. Закріплений п.1 ст.6 Закону - комплексний галузевий (організаційно-функціональний) принцип, сутність якого полягає в тому, що кожна ланка прокурорської системи, кожен прокурор діє в межах своєї компетенції, виступає як представник єдиної системи прокурорських органів, зберігаючи передбачену законом самостійність у прийнятті рішень.

Українська прокуратура єдина, тобто не поділяється (за аналогією до більшості державних органів) на вищі, центральні, місцеві. Наглядова діяльність кожного прокурора становить органічну частину діяльності всієї прокуратури.

Принцип єдності прокурорського нагляду діє у всіх сферах і на всіх рівнях його організації. У відповідності з ним:

1) перед усіма прокурорами стоять спільні та єдині завдання щодо нагляду за додержанням і правильним застосуванням законів усіма піднаглядними об'єктами і суб'єктами;

2) усі прокурори, незалежно від рівня ланки прокурорської системи, в якій вони перебувають, наділені, в основному, однаковими за характером повноваженнями. Характер цих повноважень залежить не від рангу прокурора, а від сфери їх використання;

3) наявна єдність принципів в організації та діяльності всіх органів прокуратури;

4) єдині засоби прокурорського нагляду та діяльності;

Із принципом єдності тісно пов'язаний ПРИНЦИП ЦЕНТРАЛІЗАЦІЇ ПРОКУРОРСЬКОГО НАГЛЯДУ, який означає, що підпорядкованість органів прокуратури відбувається тільки по вертикалі - кожен нижчий за рангом прокурор підпорядкований вищому, а всі прокурори - Генеральному прокурору України. Подвійного підпорядкування, тобто і по горизонталі, а також місцевим чи центральним органам влади, немає.

2) компетенцію прокурорів у здійсненні нагляду за додержанням законів;

3) верховенство Генерального прокурора стосовно підпорядкованих йому прокурорів кожної ланки прокурорської системи у здійсненні нагляду за законністю і на певній території, і щодо кола організацій та осіб;

4) порядок призначення прокурорів та дострокового їх звільнення із займаної посади. Усі прокурори (районів, міст, областей, спеціалізованих прокуратур тощо) призначаються і звільняються з посади Генеральним прокурором;

5) порядок притягнення прокурорських працівників до дисциплінарної відповідальності, присвоєння класних чинів чи військових звань (для оперативних працівників військової прокуратури) тощо.

Принцип централізації прокурорської системи дозволяє:

1) забезпечити оперативне керівництво всією законоохоронною діяльністю всіх ланок прокурорської системи і конкретизувати організацію роботи та відповідальність за неї підпорядкованих прокурорів;

2) всім підлеглим прокурорам звертатися в необхідних випадках до вищих за рангом прокурорів, аж до Генерального прокурора.

Окрім іншого зв'язок принципу централізації з попередньо розглянутим принципом єдності прокурорської системи та нагляду проявляється ще в тому, що кожен вищий за рангом прокурор має право прийняти на себе прокурорські повноваження, якими наділені підлеглі йому прокурори. Підпорядкований прокурор зобов'язаний діяти в межах встановленої компетенції. Вийти за ці межі він може лише за дорученням керівництва у випадках, визначених законом.

ПРИНЦИП ЄДИНОНАЧАЛЬНОСТІ та КОЛЕГІАЛЬНОСТІ в прокурорській діяльності означає таке становище, коли прокурор: А. Одноособово вирішує всі питання прокурорської діяльності свого рівня (компетенції).

В. Коли всі одноособові накази і розпорядження вищого за рангом

є обов'язковими для підпорядкованих прокурорів. С. Коли вищий за рангом може одноособово змінити і скасувати (п.1 ст.6; ст.40 Закону) відповідні рішення підпорядкованих. 0. Призначення прокурора на посаду здійснюється одноособово наказом Генерального прокурора (з певною особливістю щодо призначення прокурора Автономної Республіки Крим, оскільки там це відбувається за погодженням з Верховною Радою Автономної Республіки Крим).

Оцінюючи значення цього принципу, який є відносним, доречно зазначити, що єдиноначальність в прокурорській діяльності суттєво корегується наявністю у вищих ланках прокурорської системи колегій (ч.З ст.14; ч.З ст.16; ст.18 Закону), судження та рішення яких не тільки мають дорадчо-інформаційний характер, але й служать, певною мірою, гарантом проти можливих помилок суб'єктивного порядку в діях і актах прокурора, насамперед, вищих рівнів прокурорської системи. Так, колегії прокуратур розглядають найбільш важливі питання, що стосуються додержання законності, стану правопорядку, діяльності органів прокуратури, виконання наказів Генерального прокурора, кадрових питань, заслуховують звіти підпорядкованих прокурорів, начальників структурних підрозділів та інших працівників прокуратури. Рішення колегій доводяться до відома працівників органів прокуратури. В разі розбіжностей між прокурором і колегією він проводить в життя своє рішення, але зобов'язаний доповісти про це Генеральному прокурору. Члени колегії можуть повідомити свою думку Генеральному прокурору, що може бути підставою для розгляду цих розбіжностей на колегії Генеральної прокуратури України.

Діяльність колегій прокуратур, щоденні, щотижневі планові чи позапланові оперативні наради працівників конкретних прокуратур тощо - все це становить зміст ПРИНЦИПУ КОЛЕГІАЛЬНОСТІ в діяльності прокуратури.

ПРИНЦИП НЕЗАЛЕЖНОСТІ є галузевим функціональним принципом, суть якого полягає в тому, що органи прокуратури, здійснюючи свої повноваження, є незалежними від будь-яких органів управління, місцевих органів влади та місцевого самоврядування і суду, а також від будь-якого впливу з боку об'єднань чи окремих громадян.

Кожен прокурор у своїй наглядовій діяльності вільний від будь-якого стороннього впливу, і під час виконання покладених на нього функцій керується тільки законом і вказівками Генерального прокурора. У цьому полягає, так званий, зовнішній прояв прокурорської незалежності.

Внутрішня незалежність на відміну, наприклад, від внутрішньої суддівської, яка є майже абсолютною, має свою специфіку.

1) прийняття оперативних заходів забезпечення законності;

5) гласності - повинен виконувати вказівки вищого за рангом прокурора.

У деяких сферах наглядової діяльності, зокрема в процесуальній, де прокурор згідно з визначеною законом компетенцією повинен діяти на свій розсуд, закон охороняє внутрішнє переконання підпорядкованого прокурора, оскільки він самостійно приймає відповідні процесуальні рішення, керуючись виключно законом.

Із принципом незалежності тісно пов'язаний ПРИНЦИП ДЕПОЛІТИЗАЦІЇ, тобто політичної незалежності прокурорської системи (позапартійність прокуратури та її працівників). Він сформульований у ч.2 ст. 6 Закону і передбачає, що працівники прокуратури не можуть належати до будь-яких політичних партій та рухів. Окрім цього, у відповідності із Законами " Про об'єднання громадян" (ч.2 ст.4) та " Про політичні партії" (ч.8 ст.6) створення і діяльність осередків політичних партій в органах прокуратури забороняється. Прокурори і слідчі у своїй професійній діяльності не зв'язані жодними рішеннями будь-яких політичних об'єднань.

В умовах активного політичного життя, коли керівниками органів державної влади і місцевого самоврядування часто стають представники певних політичних партій, реально виникає можливість втягування прокурорських працівників у відстоювання тих чи інших партійних інтересів у сфері їх службової діяльності.

Часто прокурори і слідчі змушені вирішувати питання про порушення та розслідування кримінальних справ щодо депутатів Рад усіх можливих рівнів та інших виборних осіб, і власне принцип незалежності слугує правовою перепоною, що захищає працівників прокуратури від можливого тиску на них з боку " співпартійців" цих осіб, виступаючи гарантією забезпечення об'єктивності та можливості керуватись прокурорському працівнику виключно законом і залишатись чесним виконавцем свого державницького обов'язку.

Практично, аналогічну мету переслідує і ПРИНЦИП ЗАБОРОНИ СУМІСНИЦТВА у трудовій діяльності, який, у відповідності з ч.З ст.46

Закону, забороняє працівникам прокуратури працювати за сумісництвом на підприємствах, установах, організаціях, займатись будь-яким видом підприємництва, за винятком наукової і педагогічної діяльності. Отже, можемо, підводячи підсумок, сформулювати значення принципів організації та діяльності прокуратури України:

1. Принципи виражають сутність прокурорського нагляду зокрема, і всієї діяльності прокуратури в Україні взагалі.

2. Вони є системою юридичних норм найбільш загального характеру, яка виступає основою прокурорського законодавства.

3. Порушення норм, принципів виступає безумовною підставою для визнання прокурорської діяльності або неможливою або незаконною.

4. Чітка уява про принципи дає реальну і об'єктивно-обґрунтовану можливість зрозуміти суть демократичної діяльності органів прокуратури щодо виконання ними своїх функцій та завдань, яка служить підставою для правильного вирішення питання про перспективи подальшого розвитку і вдосконалення норм, які регулюють прокурорську діяльність.

5. Принципи мають практичне значення для визначення змісту і об'єму прав і свобод учасників прокурорсько-наглядової діяльності тощо.

ФУНКЦІЯ ПРОКУРАТУРИ є одним із головних понять, через яке розкривається структура і весь зміст діяльності органів прокуратури. Вивчення прокурорського нагляду та прокурорської діяльності - це поглиблене вивчення функцій прокуратури.

ФУНКЦІЇ ПРОКУРАТУРИ - це зазначені у законі напрями або частини діяльності її органів, які визначаються соціально-державним призначенням прокуратури, характеризуються певним предметом та завданнями і здійснюються з використанням властивої цим органам компетенції.

Функції прокуратури України сучасного періоду закріплені у ст. 121 Конституції України, а також у ст.ст. 5, 10 та перехідних положеннях Закону " Про прокуратуру".

У відповідності з цими нормами до функцій прокуратури можна віднести:

1. Підтримання державного обвинувачення в суді.

2. Представництво інтересів громадянина або держави в суді у випадках, визначених законом.

3.Нагляд за додержанням законів органами, які проводять оперативно-розшукову діяльність, дізнання, досудове слідство.

4. Нагляд за додержанням законів при виконанні судових рішень у кримінальних справах, а також при застосуванні інших заходів примусового характеру, пов'язаних з обмеженням особистої свободи громадян.

5.Нагляд за додержанням і застосуванням законів усіма органами, підприємствами, установами, організаціями, посадовими особами та громадянами.

6. Досудове розслідування діянь, що містять ознаки злочину.

7. Координація діяльності правоохоронних органів у боротьбі із злочинністю.

Проаналізувавши наведену, вичерпну систему основних напрямів діяльності органів прокуратури (оскільки у відповідності з ч.2 ст.5 Закону на прокуратуру не може покладатися виконання функцій, не передбачених Конституцією та цим Законом) і перед тим як їх коротко проаналізувати, можна сказати наступне:

- по-перше, що за характером ці функції є таких видів: а) наглядові- під номером 3, 4, 5, б) не пов'язані з наглядом- 1, 2, 6, 7.

- по-друге, всі перераховані функції за напрямом прояву є зовнішніми. Разом з тим, прокуратурі, як і будь-якому державному органу, властива і внутрішня управлінсько-контрольна діяльність, а тому прокуратура для забезпечення свого ефективного функціонування виконує ще дві внутрішні функції: а) управлінську, б) контролюючу.