Залежність здоров'я людини від фізичних полів Землі

Гравітаційне поле. Таке поле (поле земного тяжіння) утримує атмосферу Землі, через нього відбувається граві­таційна взаємодія складових речовин. Джерелом гравіта­ції є маса Землі, величина якої становить 6 х 10²⁴ кг, серед­ня щільність її речовини — 5500 кг/м³. Маса зумовлює напругу гравітаційного поля, що позначається на умовах існування планети та її географічної оболонки. Напругу вимірюють прискоренням сили тяжіння, яке є рівнодію­чою силі тяжіння Землі та відцентрових (зумовлених її обертанням) сил. Поле земного тяжіння має дві межі: на висоті 36 х 10³ км від її поверхні і в центрі Землі. Найстій-кіші значення напруги гравітаційного поля встановлюють у приповерхневих умовах географічної оболонки і в надрах Землі, до глибини 2500 км.

Середнє прискорення сили тяжіння на поверхні плане­ти становить 0, 981 м/с². З віддаленням від центру тяжіння Землі сила тяжіння зменшується, а при заглибленні вона спочатку зростає, а далі, на межі мантії і ядра, зменшуєть­ся, досягаючи нуля в центрі Землі.

Земна кора утворена з різних за щільністю порід, внас­лідок чого розподіл сил тяжіння на поверхні Землі дещо відрізняється від теоретичних закономірностей: на ділян­ках з більш щільними породами сила тяжіння зростає, і навпаки. Зміна сили тяжіння спричинює аномалії: як пра­вило, позитивні на континентах і негативні в океанах. Уз­довж берегової лінії океану аномалії гравітаційного поля близькі до нуля.

Земне тяжіння є основною складовою, яка визначає форму і будову Землі, наявність і потужність земної атмо­сфери, висоту гір і глибину впадин, швидкість руху води і повітря, переміщення розсипчастих порід на схилах, особ­ливості розвитку органічного світу тощо. Постійний вплив гравітаційного поля Землі позначається на ерозійних про­цесах, що проявляються на різних ділянках географічної оболонки і приносять значні економічні збитки суспільс­тву. Під дією сил тяжіння відбувається фізичне руйнуван­ня гірських масивів і переміщення речовин з нівелюван­ням рельєфу. Величина сили тяжіння впливає і на випа­дання атмосферних опадів, рух льодовикових покривів, а разом із силою Коріоліса зумовлює ерозію на поверхні во-дотоків та абразивні процеси (утворення надзвичайно твердих речовин).

Формування та наявність гравітаційного поля Землі зумовлене її взаємодією з Місяцем, внаслідок чого виника­ють припливно-відпливні явища. Людство повинне брати до уваги наслідки їх дій, оскільки протягом доби у кожно­му місці Землі відбувається по 2 припливи і відпливи, ко­жен з яких триває приблизно 6 годин.

Вплив гравітаційного фактора на ендогенно-екзогенні процеси є об'єктивним і не залежить від стану людського суспільства.

Магнітне поле. З погляду сучасної науки магнітне поле Землі є формою матерії, яка діє на заряджену частину із силою, пропорційною добутку її заряду на швидкість все­редині нашої планети.

Формування магнітного поля пов'язане з рухами, що виникають у середовищі зовнішнього ядра планети при її швидкому обертанні, яке зумовлює виникнення електрич­них зарядів. Джерелами магнітного поля є електрони, про­тони і нейтрони, що формують магнітний диполь — вісь із протилежними магнітними полюсами. Умовна вісь на 11, 5 відхиляється від осі обертання Землі, а точки перетину осі диполя з її географічною оболонкою є геомагнітними по­люсами. Кут, що утворюється між магнітним і геофізич­ним меридіанами, називається магнітним схиленням, яке може бути східним (додатнім) або західним (від'ємним).

Рис.2.1. Меридіональний переріз магнітосфери Землі (побудований за даними супутникових вимірів)

1 — плазмовий шар («хвіст») магнітосфери; 2 — полярна щілина; З — радіаційний пояс; 4 — плазмосфера; 5 — плазмова мантія; 6 — магнітопауза; 7 — фронт ударної хвилі; 8 — сонячний вітер

Сила, з якою магнітна стрілка у пункті меридіального перерізу утримується у певному положенні, називається магнітною напруженістю. Величина її збільшується зі збільшенням географічної широти місцевості. В екваторі­альному поясі вона найменша — 0, 3—0, 1 Е (одиниця ви­міру магнітного поля), в районі полюсів максимальна — 0, 7 Е, в Україні — 0, 45 Е.

Магнітне схилення і магнітна напруженість є особли­вими елементами земного магнетизму.

Постійне магнітне поле простягається на висоту до 90 тис. км, утворюючи магнітосферу — зовнішню захисну оболонку Землі (рис. 1). її фізичні властивості визнача­ються постійним магнітним полем Землі і його взаємодією з потоками заряджених часток космічного походження, тоб­то так званим сонячним вітром — вихором, якому достатньо 20—40 хвилин, щоб долетіти до Землі. Магнітосфера Землі з денного боку має розмір до 8—14 земних радіусів, з нічно­го — утворює «магнітний хвіст» протяжністю в кілька со­тень земних радіусів. У ній знаходяться радіаційні пояси.

Нестабільність перемінного магнітного поля зумовлює раптові зміни магнітних параметрів, які можуть бути до­бовими або віковими. Добові зміни магнітного поля пов'язані з дією ультрафіолетового випромінювання Сон­ця (іонізація атмосфери). Раптове різке зростання геомаг­нітних параметрів, що триває від кількох годин до 2— З діб, називають магнітними бурями. У середньому вони виникають до 10 разів на рік. Під час сильних магнітних бур схилення змінюється на кілька градусів, а магнітна напруга збільшується на тисячі гам (одиниця виміру).

Наслідки поривів сонячного вітру, що зумовлюють ви­никнення магнітних бур, негативно позначаються на стані здоров'я багатьох людей (різко підвищується артеріаль­ний тиск, виникають головні болі, загальне ослаблення ор­ганізму).

Магнітосфера відіграє важливу роль у функціонуванні геофізичної оболонки, захищаючи біосферу від коротко­хвильового та ультрафіолетового випромінювання Сонця. Геомагнітні бурі певною мірою обумовлюють холодні зими і літні засухи. З 11-річними циклами активності сонячної корони пов'язані геомагнітні варіації (зміни), що вплива­ють на зміни клімату, водність гідромереж тощо.

Завдяки дослідженням намагніченості вулканічних лавових потоків, окремих мінералів на суші і на океаніч­ному дні встановлено інверсії магнітного поля Землі (змі­ни його напрямку, полярності на протилежний) і їх хронологію. А внаслідок датування прямої та зворотної намагні­ченості, виконаних за допомогою калій-аргонового мето­ду, встановлено часову шкалу інверсій геомагнітного поля на період приблизно 4, 5 млн років. Метод передбачає вико­ристання здатності природних мінералів-магнетиків збері­гати магнітну орієнтацію як інформацію про магнітні ме­ридіани. Це підтверджують осади, які свідчать, що зміни знаку магнітного поля Землі відбуваються через кілька сот тисяч років.

За прямим і зворотнім чергуванням намагніченості по­рід встановлені магнітні стратони (шари, сфери). Наприк­лад, В. Вак'є склав макет магнітостратиграфічної шкали, на підставі якого зроблено висновок, що від крейдового пе­ріоду (80 млн років тому) до наших днів було 10 магнітних аномалій і 57 періодів прямої полярності геомагнітного по­ля. Остання інверсія полярності магнітного поля відбулася приблизно 700 тис. років тому і продовжується тепер як епоха прямої полярності.

Зміни магнітного поля Землі негативно позначались на розвитку її біосфери. Дослідження стану живих організмів в умовах нижчої напруженості магнітного поля, ніж зем­на, виявили, що через 72 години у 15 разів знизилася здат­ність бактерій до розмноження, порушувався обмін речо­вин у мишей.

Інверсії магнітного поля є підставою для тверджень, що в історії розвитку Землі були «безмагнітні епохи» (зни­ження магнітної напруги до нуля), а потім — періоди по­вільного зростання. Палеонтологи допускають, що безмагнітний період міг тривати кілька тисяч років. Загалом є підстави вважати, що «безмагнітна епоха» сприймається живими організмами як зумовлена Космосом катастрофа.

Магнітосфера формується з чотирьох радіаційних поя­сів Землі, які утримуються магнітним полем: внутрішньо­го (протонного); поясу протонів малих енергій; зовнішньо­го (електронного); зони квазізахвату часточок сонячного вітру. Радіаційні пояси, розташовуючись всередині магні­тосфери, створюють додатковий бар'єр для атмосфери пла­нети, захищаючи її від згубного сонячного радіаційного випромінювання.

Елементарними складовими магнітного поля Землі є біопатогенні зони — незначні площі, обмежені елементар­ними магнітними меридіанами і паралелями, що тяжіють до магнітного схилення і магнітної напруги Землі. Ці зони безпосередньо впливають на самопочуття і здоров'я люди­ни, їх мережу відкрив у 1937 р. французький лікар Пайре, назвав її сітковою системою. У 1963 р. вчені дійшли висновку, що біопатогенні зони є перетинами ліній шири­ною 20 см під прямим кутом із півночі на південь, із захо­ду на схід. Найменша відстань між лініями північ—пів­день становить 2 м, захід—схід — 2, 5 м. Вони можуть ма­ти різну силу випромінювання, а перебування людини на цих лініях, передусім на їх перетинах, є шкідливим для

здоров'я.

Біопатогенні зони почали вивчати за 2000 років до но­вої ери китайські знахарі. В наш час існують діаметрально протилежні думки щодо їх природи, але всі дослідники зазначають про їх негативний вплив на здоров'я людини. Тому їх необхідно враховувати при виборі місць дислока­ції (спорудження житла, виробничих приміщень тощо).

Досліджуючи вплив магнітного поля Землі на здоров'я людини, вчені Українського інституту екології людини встановили, що величина його залежить від того, в яких умовах перебуває живий організм. Встановлено, що в умо­вах Києва напруженість магнітного поля має такі величи­ни: берег Дніпра — 0, 96; житлова забудова — 0, 45; ліфт у будинку — 0, 07; квартири у залізобетонному будинку — 0, 18; автомобіль — 0, 01; автобус — 0, 01. Це означає, що величина напруженості магнітного поля є екранованою (захищеною) автомобілями, бетонними спорудами та ін­шими техногенними пристроями, в яких перебуває люди­на. У квартирах, робочих кабінетах величина напруженос­ті магнітного поля у 2—3 рази нижча, ніж у природних умовах; на морських узбережжях — у кілька разів вища, ніж на суходолі.

Встановлено, що у північних регіонах планети, де на­пруженість магнітного поля Землі у 2 рази вища, ніж в Ук­раїні, місцеві жителі майже не страждають від гіпертонії, на них не впливають магнітні бурі. Це спричинено тим, що магнітні поля впливають на організм людини як каталіза­тори під час хімічних реакцій. За відсутності магнітного поля порушується обмін речовин, перестає функціонувати імунна система, виникають захворювання.

Низькі значення магнітного поля дещо компенсуються іонними потоками, що створюють своє магнітне поле, яким окутана людина у природних умовах. За напруженіс­тю воно може перевищувати магнітне поле Землі. При цьо­му деякі люди можуть погано почуватися в негоду, хоч це є наслідком не дії магнітного поля, а патології внутрішніх органів. Адже підвищення напруженості магнітного поля спричинює зниження тиску в кровоносних судинах орга­нізму, внаслідок чого гіпотоніки починають відчувати го­ловний біль. Страждають і гіпертоніки, в яких порушена робота жовчного міхура і печінки, оскільки при підвищен­ні магнітного потоку активізується виділення жовчі, внас­лідок чого підвищується тиск.

Отже, магнітне поле іонного потоку є своєрідним діа­гностиком здоров'я людини, оскільки для здорового орга­нізму зміни погодних умов не спричинюють дискомфорту. У хронічних хворих за таких обставин змінюються склад, в'язкість крові, а також робота капілярів. Оскільки магніт­не поле є каталізатором метаболічних процесів (перетворен­ня речовин і енергії), що відбуваються в організмі людини, воно потрібне їй постійно. У зв'язку із залежністю організ­му людини від магнітного поля Землі сформувався новий екологічний напрям — електромагнітна екологія.

Існує гіпотеза, за якою точки акупунктури на людсько­му організмі є рецепторами електромагнітних хвиль. Точ­ки сприймають ці хвилі для подальшої передачі різним органам і тканинам по меридіанах, які є кращими провід­никами електромагнітного поля, ніж тканини, що їх ото­чують. Властивість точок акупунктури сприймати меха­нічний або температурний вплив загальновідома, тому ефективність голкотерапії, побудованої на основі цього принципу, не викликає сумнівів. Факт реагування точки акупунктури на дію біопротон поляризованого світла було експериментально встановлено у 1999 р. в Інституті фізіо­логії ім. О. Богомольця НАН України. В електромагнітно­му каркасі організму людини є зони високої концентрації електромагнітних рецепторів (вуха, кисті рук, стопи ніг). Цю властивість ілюструє дія десятихвилинної експозиції поляризованих магнітних хвиль на певну точку, що зумов­лює знеболюючий ефект, тобто викликає реакцію організ­му на безконтактну дію. Подальші дослідження підтверди­ли можливість проведення електромагнітних хвиль від то­чок акупунктури до різних рівнів центральної нервової системи, а при больовому синдромі — досягнення ефекту на рівні центральних больових систем мозку.

В останні роки отримано дані про напівпровідникові властивості об'єднання молекул води у структури, які визначають рідинно-кристалічні властивості з'єднувальної тканини організму. На цій підставі меридіанами можна вважати зорієнтовані у просторі волокна об'єднаних моле­кул води, які оточені шарами зв'язаної води. Ці об'єднані молекули води забезпечують постійні провідні шляхи для безперервного взаємозв'язку всіх складових організму, а також його функціонування як цілісної системи. Створена рідинно-кристалічна мережа бере участь у раптових реак­ціях на коливання зовнішніх електромагнітних хвиль, у формуванні підвищеної реактивності до алергенів, забез­печуючи цілісність організму.

Особливості функціонування організму під впливом електромагнітних хвиль свідчать про існування паралель­ного аналітичним структурам електромагнітного (мериді­анного) «каркасу», реакція якого підтверджена ефектив­ністю дії поляризованих електромагнітних хвиль на точки акупунктури. Сучасна наука має багато даних, які під­тверджують залежність складно організованих живих ор­ганізмів, в т. ч. й людини, від електромагнітного поля Зем­лі (наприклад, метеопати відчувають зміни серцевого рит­му в різних геомагнітних умовах).

Схематично структуру електромагнітного каркасу ор­ганізму можна представити як систему забезпечених ре­цепторами електромагнітних провідників. Циркулюючи по каркасу, електромагнітні хвилі зумовлюють відповідні резонанси і зміни електричних потенціалів в молекуляр­них структурах, беруть участь в управлінні функціями організму і забезпечують підтримку електромагнітного гомеостазу (внутрішньої динамічної рівноваги). Переви­щення фізичними характеристиками хвиль (інтенсив­ність, частота, довжина) фізіологічно необхідного рівня зумовлює дискоординацію нервової, гормональної та імунної регуляції.

Основним показником діяльності функціональної сис­теми регуляції електромагнітного гомеостазу організму є якість функціонування внутрішніх органів, яка залежить від характеру електромагнітного фону, тобто від довжи­ни, потужності та експозиції хвиль. Спостереження під­тверджують, що в різний час доби точки акупунктури мають різну активність. Це пов'язано з безпосереднім со­нячним впливом і біоритмами, які залежать від фазового стану Сонця та Місяця: світлої пори, за високого рівня електромагнітної енергії, що падає на поверхню тіла, біль­шість точок акупунктури «закриті», в темний період — «відкриті». Під час захворювань, що супроводжуються зростанням енергозасвоєння, виникає енергетичний дефі­цит, унаслідок чого рецептори, що відповідають за кон­кретний орган, відкриваються, стають піддатливими електромагнітним факторам, здатними реагувати на ме­ханічне подразнення. Такі точки мають підвищену чутли­вість і їх легко можна віднайти.

Отже, функціональна система регуляції електромаг­нітного гомеостазу забезпечує прийняття і поширення електромагнітних хвиль для підтримання належного рів­ня електрообміну, регенеративних процесів, активності нервової, ендокринної, імунної та інших систем людського організму. В багатьох випадках це узгоджується із захис­ною функцією організму.

Вплив електромагнітного оточення на організм люди­ни. Дія електромагнітних полів на організм людини неза­перечна. До природного сонячного випромінювання люди­на адаптувалася давно (акумуляція меланіну у шкірі аф­риканців, освітленість шкіри у північних народів тощо), а до новітніх, як правило, негативних впливів, не виробила захисних реакцій. Однак унаслідок дії різних факторів во­на стала об'єктом впливу «електромагнітного смогу», що нерідко спричинює розбалансованість центральної нерво­вої системи.

Несприятливі дії на організм екологічних факторів є наслідком перевантаження антиоксидантної системи (за­хищає організм від небажаних окислювальних процесів) вільними радикалами (атомами або їх групами, які мають неспарені електрони і тому надто активно вступають в ре­акції), що генеруються зовнішнім і внутрішнім середови­щами організму. Не менш важливим для здоров'я є підтри­мування нормального фонового стану електромагнітної сти­муляції біохімічних і біофізичних процесів в організмі. Для біологічної рівноваги організму людини необхідно забезпе­чити оптимальний щодо його потреб обсяг електромагніт­них хвиль. Саме з його недостатністю пов'язане активне по­ширення захворювань у зимово-весняний період і зміцнен­ня сил (оздоровлення) організму влітку.

У процесі спрямованої дії на біологічний субстрат електромагнітних хвиль видимої частини спектра від­бувається енергетичне поповнення компонентів елект­ронних орбіт і перехід їх на вищі рівні, що сприяє підви­щенню хімічної активності атомів. При проходженні по­ля римованих електромагнітних хвиль через клітинну мембрану відбувається пряма доставка енергії до мітохондрій та їх поляризація.

Експериментально доведено, що організм людини є об'ектом різних видів електромагнітного впливу.

Корисний вплив на організм людини забезпечує пай­лер-світло, яке за рахунок своєї поляризації має кращу проникаючу властивість порівняно з поляризованими електромагнітними хвилями. Завдяки йому спрацьовують механізми, які безпосередньо впливають на елементи кро­ві, що проходять через капіляри шкіри. Відновлення їх роботоспроможності сприяє зміцненню структури еритроциторних мембран і продовженню періоду активної життєді­яльності еритроцитів у кровоносному руслі. Водночас за рахунок синтезу імунокомпонентних білків активізуються функції лейкоцитів і лімфоцитів. Це означає, що потік світла впливає на капілярну мережу в освітленій зоні і включає імуностимулюючий механізм, що надзвичайно важливо для людини. Відкриття цього механізму дало змогу коригувати електромагнітний дисбаланс в організмі людини із застосуванням біопротон-пайлера, тобто світло-терапії. Ефект при цьому досягається внаслідок впливу по­ляризованими електромагнітними хвилями біологічно не­обхідного світлового діапазону. В механізмі біологічного використання і переробки електромагнітної енергії беруть участь рецепторний апарат, рідкокристалічні провідники і весь електромагнітний каркас для транспортування її до регуляторних систем, у яких є енергетичний дефіцит або дисбаланс. У такий спосіб досягається нова якість еколо­гічного захисту організму.

За висновками вчених, магнітне поле Землі з кожним роком знижується. З урахуванням цього деякі вчені ствер­джують, що до початку першого тисячоліття його напруже­ність була у 2 рази вищою, ніж тепер, унаслідок чого жит­тя тривало 120 і більше років. Зниження напруженості маг­нітного поля Землі зумовлює передчасне набуття людьми захворювань старості (гіпертонія, інфаркт, стенокардія, атеросклероз головного мозку, захворювання очей тощо), зниження середньої тривалості життя. Тому компенсуван­ня ефекту, спричиненого зниженням магнітного поля Зем­лі, є одним із найважливіших напрямів оздоровлення.

У пошуках компенсаторних технологій встановлено, що, крім магнітного поля Землі, негативно впливає на стан здоров'я людей техногенна насиченість простору різ­ними за частотами і величинами фізичними полями елек­тромагнітної природи.

Теплове поле. Як і гравітаційне, теплове поле Землі формується внаслідок дії зовнішніх і внутрішніх джерел енергії.

Температура на земній поверхні визначається соняч­ним тиском, потік якого становить в середньому 3, 4 х 10^-2 дж/(с • м²). Однак в кожній ситуації ця величина змі­нюється і залежить від багатьох чинників: періоду року, чи су доби, рельєфу місцевості, географічної широти, по­родних умов, характеру поверхні (вода, лід, рослинний покрив) тощо.

Вважають, що поверхня Землі перебуває у близькому до теплової рівноваги стані, тобто випромінює стільки тепла, скільки отримує. Такий баланс за своєю структурою є склад­ним і нестійким у часі. Температурні коливання різного пе­ріоду проникають на різні глибини. На підставі довгоперіодних варіацій теплового поля можна отримати інформацію про епохи материкових зледенінь, сліди яких знайдені не тільки в четвертинному, а й у давніших періодах. Учені до­пускають, що довгоперіодні зміни теплового поля Землі від­бувалися майже одночасно із змінами її гравітаційного поля.

Земля не тільки отримує, а й віддає теплову енергію, якою у багатьох випадках користується людство (гейзерна вода, термальна лікувальна вода тощо). Побутує думка, що основним джерелом внутрішнього тепла Землі є радіоак­тивний розпад довгоіснуючих ізотопів. Температура гір­ських порід зі збільшенням глибини підвищується приб­лизно на 3, 3°С на кожних 100 м, зумовлюючи додаткові складнощі при видобутку корисних копалин. Теплова енергія, яка акумулюється у ґрунтовому покриві, витрача­ється на ріст і дозрівання рослин, які є одним із основних складників біосфери.

Оскільки дія гравітаційного, магнітного і теплового по­лів позначається абсолютно на всіх, живих і неживих, об'єктах Землі, людству необхідно навчитися не лише за­хищатися від їх несприятливих впливів, а й всебічно до­слідити природу полів. Це дасть змогу раціонально вико­ристовувати дію фізичних полів для поліпшення здоров'я, прискорення прогресу загалом, адже лише глибоке про­никнення у природу цих явищ може відкрити нові можли­вості їх використання.

Вплив геодинамічних процесів на стан людства

Унаслідок радіоактивного розпаду, що супроводжу­ється вивільненням енергії, у внутрішніх оболонках пла­нети проявляються геодинамічні процеси, які змінюють структуру глибинної будови Землі, а на поверхні — гео­графічну оболонку.

За своєю природою ці процеси бувають двох видів: ен­догенні (грец. еndon — усередині) геодинамічні процеси — зумовлені енергією надр Землі геологічні процеси, що без­посередньо впливають на людство. До них належать текто­нічні процеси, вулканічні процеси (магматизм), сейсмічна активність; екзогенні (грец. ехо — ззовні) геодинамічні процеси — процеси, зумовлені енергією сонячної радіації, силою земного тяжіння та життєдіяльністю організмів. Вони постійно проявляються в межах географічної оболон­ки, нерідко підсилюються техногенним впливом людини на навколишнє середовище.

На життєдіяльності людини, і загалом на розвитку людства, особливо позначаються вияви ендогенних геоди­намічних процесів.

Отже, стан і здоров'я людства опосередковано зале­жать і від внутрішньої будови нашої планети та її зовніш­ніх оболонок. Атмосфера, гідросфера, літосфера та синте­зуюча оболонка — біосфера — взаємодіють з людськими популяціями відповідно до певних закономірностей. Жит­тя людини на різних стадіях розвитку забезпечують фізич­ні поля Землі, дія яких відчувається на індивідуальному рівні. Негативно впливають на людство геодинамічні про­цеси, передусім дія абіотичних факторів, що потребує ви­роблення пристосувальних заходів до їх проявів.