Тема 4.2: Призначення покарання

Питання до семінару:

1. Поняття призначення покарання та його загальні засади.

2. Значення для призначення покарання обставин, що пом'якшують (ст. 66 КК) і обтяжують (ст. 67 КК) покарання, їх види та характеристика.

3. Призначення більш м'якого покарання, ніж передбачено законом (ст. 69 КК).

4. Призначення покарання за сукупністю злочинів (ст. 70 КК).

5. Призначення покарання за сукупністю вироків (ст. 71 КК).

6. Призначення покарання за незакінчений злочин та злочин, вчинений у співучасті.

Ключові слова: Загальні засади призначення покарання. Особа винного. Обставини, які пом’якшують покарання. Обставини, які обтяжують покарання. Призначення більш м’якого покарання, ніж передбачено законом. Призначення покарання нижче від найнижчої межі, передбаченої законом за даний злочин. Перехід до іншого. більш м’якого виду покарання. Призначення покарання за сукупністю злочинів. Поглинання менш суворого покарання більш суворим. Повне та часткове складання покарань. Призначення покарання за сукупністю вироків. Зарахування попереднього ув’язнення до строку покарання, призначеного судом. Обчислення строків покарання.

1. Мешканка Харкова М.Н. на території Туреччини вступила в змову з громадянином цієї країни А.С. за ініціативою останнього. Згідно з домовленістю вона на території Харківської обл. підшукувала дівчат для виїзду до Туреччини для заняття проституцією, позичала їм гроші на проїзд, а А.С. зустрічав їх, розміщав та організовував надання ними сексуальних послуг. Половину сум, зароблених від заняття проституцією, привласнювали А.С. та М.Н. Таким чином до Туреччини за туристичними візами було вивезено шістьох громадянок України.

А.С. і М.Н. були затримані в аеропорту на території Харкова під час спроби вивезення кількох дівчат. Щодо них була почато кримінальне провадження за ст. 149 КК. Під час досудового слідства А.С. визнав свою вину повністю, давав повні свідчення, правдивість яких була підтверджена іншими доказами. М.Н. вину свою визнала частково.

Призначаючи покарання М.Н., суд визнав обставинами, що пом’якшують покарання, відсутність у неї судимостей, її щире розкаяння, наявність на утриманні малолітньої дитини, а також поведінку та спосіб життя потерпілих, які усвідомлювали, що за кордон їх вивозять саме для заняття проституцією й погоджувалися з цим. Зважаючи на це, суд призначив покарання із застосуванням ст. 69 КК: за ч. 2 ст. 149 КК 2 роки 6 міс. позбавлення волі, а за ч. 2 ст. 15 та ч. 2 ст. 149 КК 2 роки позбавлення волі. На підставі ст. 70 КК шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим остаточне покарання було визначене у 2 роки 6 місяців позбавлення волі.

Визначте, наскільки обґрунтованим є прийняте рішення. Чи вірно враховано обставини справи як пом’якшуючі покарання? Назвіть підстави призначення покарання більш м’якого, ніж передбачено законом.

2. Ось початок резолютивної частини обвинувального вироку суду: «…Іванова Івана Івановича визнати винним у вчиненні злочинів, передбачених ч. 1ст. 309, ч. 2 ст. 307, ч. 1 ст. 315 КК України. Призначити Іванову І.І. покарання: за ч. 1 ст. 309 КК України – 2 роки обмеження волі;

за ч. 2 ст. 307 КК України – 5 років позбавлення волі з конфіскацією всього майна, що йому належить; за ч. 1 ст. 315 КК України – 3 роки позбавлення волі…»

Як на Вашу думку, можна далі сформулювати резолютивну частину цього вироку, вирішивши при цьому питання, яке остаточне покарання може бути призначене підсудному (виходячи з того, що не встановлено ані обтяжуючих, ані пом’якшуючих покарання обставин, характеристика особи винного посередня), приймаючи до уваги, що він під час досудового слідства перебував під вартою 3 місяці? Які принципи призначення покарання використовує суд в цьому випадку?

3. Вироком місцевого суду гр. О. визнано винним у вчиненні злочинів, передбачених ч. 5 ст. 185; ч. 3 ст. 185; ч. 5 ст. 186; ч. 4 ст. 187; ч. 2 ст. 15, ч. 3 ст. 289 КК України, призначено покарання:

– за ч.5 ст.185 КК України у виді років 7 років 3 місяців позбавлення волі з конфіскацією всього особисто належного майна;

– за ч. 3 ст. 185 КК України – 3 роки позбавлення волі;

– за ч. 5 ст.186 КК України – 7 років 6 місяців позбавлення волі з конфіскацією всього особисто належного майна;

– за ч. 4 ст. 187 КК України – 8 років позбавлення волі з конфіскацією всього особисто належного майна;

– за ч. 2 ст. 15, ч. 3 ст. 289 КК України – 7 років 5 місяців позбавлення волі із конфіскацією всього особисто належного майна.

Остаточне покарання призначене О. у виді 8 років позбавлення волі із конфіскацією всього особисто належного йому майна.

Який принцип призначення покарання за сукупністю злочинів було використано судом? Розкрийте зміст цього принципу.

4. 16 січня місцевим судом К.В. було засуджено до 2 років позбавлення волі за ч. 2 ст. 185 КК України, а за ст. 75 його було звільнено від відбування покарання з випробуванням, з іспитовим строком у 2 роки. 5 червня цього ж року він вчинив крадіжку приватного майна з квартири. Під час вчинення цієї крадіжки, він спалив знайдені ним в квартирі потерпілого технічний паспорт на автомобіль, посвідчення водія та інші важливі особисті документи. Судом його було визнано винним у вчиненні цих злочинів і призначено покарання: за ч. 3 ст. 185 КК – 3 роки позбавлення волі, за ч. 3 ст. 357 КК – 3 місяці арешту.

Яке остаточне покарання може бути призначене в цьому випадку? Чим відрізняється призначення покарання за сукупністю злочинів від його призначення за сукупністю вироків?

5. Т., діючи у співучасті з Р., вчинив шахрайство, за яке згідно із ч. 2 ст. 190 був засуджений до одного року обмеження волі. Після відбуття трьох місяців і шести днів призначеного судом покарання, на території виправного центру він з особистих неприязних спонукань умисно заподіяв засудженому Л. тяжке тілесне ушкодження, яке спричинило смерть потерпілого (ч. 2 ст. 121 КК). Після затримання, під час особистого обшуку, у взутті Т. було виявлено наркотичний засіб, який він незаконно зберігав для власного споживання (ч. 1 ст. 309). За ч. 2 ст. 121 КК Т. було засуджено до дев’яти років позбавлення волі, а за ч. 1 ст. 309 – до двох років обмеження волі.

Визначте, на підставі яких принципів, у яких межах й яке остаточне покаран­ня може призначити у даному випадку суд? Сукупність вироків чи сукупність злочинів мала місце в даному випадку? Яким чином складаються покарання різних видів?

Місцевим судом М. було засуджено за ч. 4 ст. 187 до дванадцяти років позбавлення волі. Відбувши десять років, шість місяців і три дні призначеного покарання він скоїв втечу з колонії, заволодівши при цьому зброєю.