💸 Как сделать бизнес проще, а карман толще?

Тот, кто работает в сфере услуг, знает — без ведения записи клиентов никуда. Мало того, что нужно видеть свое раписание, но и напоминать клиентам о визитах тоже. Проблема в том, что средняя цена по рынку за такой сервис — 800 руб/мес или почти 15 000 руб за год. И это минимальный функционал. Нашли самый бюджетный и оптимальный вариант: сервис VisitTime.
⚡️ Для новых пользователей первый месяц бесплатно. А далее 290 руб/мес, это в 3 раза дешевле аналогов. За эту цену доступен весь функционал: напоминание о визитах, чаевые, предоплаты, общение с клиентами, переносы записей и так далее.
✅ Уйма гибких настроек, которые помогут вам зарабатывать больше и забыть про чувство «что-то мне нужно было сделать».
Сомневаетесь? нажмите на текст, запустите чат-бота и убедитесь во всем сами!

Теоретико-літературні погляди М. Костомарова

Помітне місце в історії українського літературознавства середини XIX століття посідає Микола Іванович Костомаров (1817—1885 pp.). Започаткував збір і опрацювання історико-культур-ного матеріалу, наукову обробку першоджерел, в історико-генетичному плані підійшов до створення історії української літератури. Саме такі підходи закладені в статті «Обзор сочинений, писанных на малороссийском языке» (1843 р.). Уже в перших абзацах цієї праці М. Костомаров утверджує оригінальність і самобутність українського народу та його мови: «Мова, що звичайно називається малоросійська, на якій говорять у південно-західних губерніях Росії та в Галицькому королівстві, не є наріччя мови російської, що утворилася в останній час; вона існувала здавна». Мова є провідною ознакою народності літератури. Витоки української літератури М. Костомаров вбачав у творчості письменників доби Київської Русі. Коріння національної самобутності, на його думку, крилося в багатій українській історії, пізнати яку можна через глибоке вивчення народної поезії. Огляд української літератури перших десятиліть XIX століття, здійснений М. Костомаровим, охоплював творчість практично всіх відомих на той час вітчизняних письменників (І. Котляревський, П. Гулак-Артемовський, Г. Квітка-Основ'яненко, Т. Шевченко, К. Тополя, А. Метлинський, О. Бодянський, Л. Боровиковський, С Писаревський, П. Писаревський, М. Петренко, О. Корсун, П. Кореницький, П. Куліш). Як справедливо зазначив М. Яценко, «важливість цієї праці полягає не в кількості розглядуваних авторів і творів, а в тих ідейно-естетичних принципах, які, можна сказати без перебільшення, вперше були сформульовані в українському літературознавстві. Серед головних вимог до літературного твору Костомаров, виходячи з ідеї народності та світоглядних засад просвітительської естетики, на перше місце висуває правдивість і оригінальність відображення національного життя та національного характеру персонажів».

Концептуальний характер у баченні М. Костомаровим розвитку національної літератури мала ідея історизму. Порівнюючи характери Марусі та ївги (повісті «Маруся» та «Козир-дівка» Г. Квітки-Основ'яненка), М. Костомаров дійшов висновку, що їх спричинили відповідні історичні умови. Зокрема, Маруся — це характер українки «древнього віку, що живе в новому», ївга — «дитя свіжого життя, що процвітає на оновленому фунті, яку живили попередні стихії, але освітлювало сонце відродження». Будучи втіленням традиційних рис українського характеру, ївга постає як цілковита протилежність Марусі, оскільки в новітніх суспільно-історичних умовах активно бореться за своє щастя.

М. Костомаров одним з перших українських літературознавців порушив питання про діалектичний взаємозв'язок між обставинами та характерами в художньому творі. Вдало описані обставини в повісті «Маруся» сприяють творенню відповідних характерів. Водночас недоліки в характерах головних персонажів твору — Василя, батьків Марусі («Характер Василя неясний і навіть неприродній», «Характери Наума, батька Марусі, і матері її також не відрізняються різкими рисами») — послаблюють обставини твору, що призводять до певних художніх про-рахунків письменника, обмежують історизм його світобачення.

Аналізуючи творчість Т. Шевченка, М. Костомаров обгрунтував своє бачення проблеми народності літератури. На думку дослідника, Шевченко — «це цілий народ, що говорить устами свого поета: душа його усвідомила співчуття і схожість між станом своїм і загальнонародним почуттям». В постаті Т. Шевченка М. Костомаров вбачає утвердження української літератури серед інших літератур як оригінальної і історично зумовленої. Пізніше, в рецензії на «Кобзар» (1860 p.) M. Костомаров заявить, що лише завдячуючи талантові мужицького сина українське слово прорвалося на міжнародну арену. Стаття «Малорусская литература» (1871 p.) засвідчує, що Μ. Костомаров розглядає творчість Т. Шевченка як непорушну єдність національного і загальнолюдського: «Вірші Шевченка не відступають від форми й прийомів малоросійської народної поезії: вони глибоко малоросій­ські; але в той же час їх значення ніяк не місцеве; вони постійно носять в собі інтереси загальнолюдські».

Літературознавчі студії М. Костомарова — важливий крок у формуванні наукових підходів до аналізу літературного процесу та творчості окремих національних письменників XIX століття.