Психосоматика онкологічних захворювань. Психологічна допомога онкохворим.

Онкологічні захворювання.

Картина особистості.

В опитування про зв'язок раку з психічними та психосоціальним факторами не новий: вже Гіппократ і Гален задавалися ім. У численних психосоматичних дослідженнях онкологічних хворих показано взаємозв'язок емоцій, центральної нервової та імунної систем. Біля ракових хворих особливо часто виявляються:

• рання втрата важливих осіб близького оточення пацієнта;

• нездатність хворого відкрито висловлювати ворожі почуття;

• збереження «пуповини» з кимось із батьків;

• сексуальні порушення.

У якості «психологічних канцерогенів» описані різні травмуючі життєві події, труднощі у зв'язку з втратою об'єкта і зумовлені цим страхи, порушення здатності до вираження емоцій, труднощі в подоланні конфліктів, довгостроково існуючий стан безнадійності, пригніченості й розпачу.

Багато авторів етіологічно пов'язують особистість ризику з обтяжуючими переживаннями в дитинстві (наприклад, із втратою одного з батьків) при раку молочної залози, з жорстоким дитячим досвідом холодного ставлення з боку близьких при раку легені.

Часто рак свідчить про те, що десь в житті людини накладала невирішені проблеми, які посилилися чи ускладнилися через серії стресових ситуацій, що сталися в період від півроку до півтора років до виникнення раку. Типова реакція онкологічного хворого на ці проблеми і стреси полягає у відчутті своєї безпорадності, відмови від боротьби. Ця емоційна реакція приводить в дію ряд фізіологічних процесів, які пригнічують природні захисні механізми організму і створюють умови для виникнення і розвитку пухлини.

Незадовго до початку розвитку хвороби багато хто з хворих на рак втратили значущі для них емоційні зв'язки. При цьому найчастіше вони ставляться до психологічного типу, схильній пов'язувати себе з якимось одним об'єктом або роллю (з людиною, роботою, будинком), а не розвивати власну індивідуальність. Коли цим об'єкту або ролі, з якими людина себе пов'язує, починає загрожувати небезпека або вони просто зникають, такі пацієнти опиняються немов наодинці з собою, але при цьому у них відсутні навички, що дозволяють справлятися з подібними ситуаціями. На основі аналізу психологічних аспектів життя більше 500 хворих LeShan виділяє в них чотири основні моменти.

• Юність пацієнтів була відзначена почуттям самотності, самотності, відчаю. Занадто велика близькість з іншими людьми викликала у них труднощі і здавалася небезпечною.

• У ранній період зрілості пацієнти або встановили глибокі, дуже значимі для них відносини з якоюсь людиною, або отримували величезне задоволення від своєї роботи. У ці відносини або роль вони вкладали всю свою енергію, це стало сенсом їх існування, навколо цього будувалася вся їх життя.

• Потім ці відносини або роль зникли з їх життя. Причини були різні - смерть коханої людини, переїзд на нове місце проживання, догляд на пенсію, початок самостійного життя їхньої дитини і т. п. У результаті знову настало відчай, як ніби недавня подія боляче зачепили не зажівшую з молодості рану.

• Однією з основних особливостей цих хворих було те, що їх відчай не мало виходу, вони переживали його «в собі». Вони були не здатні вилити свій біль, гнів або ворожість на інших.

Всі ці приклади допомагають виявити те загальне, що об'єднує більшість конфліктів, з якими стикаються пацієнти за кілька місяців до виникнення захворювання. Виділяють п'ять етапів розвитку психологічного процесу, що передує виникненню раку.

1. Дитячі переживання, що призводять до формування того чи іншого типу особистості.

2. На людину обрушуються драматичні події, що викликають у нього стрес.

3. Виниклі стресові ситуації ставлять перед людиною проблему, з якою він не може впоратися.

4. Не бачачи можливості змінити правила своєї поведінки, людина відчуває свою безпорадність і нерозв'язність ситуації, що створилася.

5. Людина відмовляється від вирішення проблеми, втрачає гнучкість, здатність змінюватися і розвиватися.

Саме втрата інтересу до життя відіграє вирішальну роль у впливі на імунну систему і може через зміни гормонального рівноваги привести до підвищеного виробництва атипових клітин. Це стан створює фізичні передумови для розвитку раку.

Людина, що вибирає позицію жертви, впливає на своє життя тим, що надає підвищене значення таким подіям, які підтверджують безнадійність його положення. Кожен з нас сам вибирає, хоча не завжди усвідомлено, як реагувати на ту чи іншу подію. Величина стресу визначається, по-перше, значенням, яке ми йому надаємо, і, по-друге, тими правилами, які ми самі колись виробили і які вказують на допустимі способи виходу зі стресової ситуації.

У ряді робіт вітчизняних психологів досліджений «психологічний профіль онкологічного хворого». Було з'ясовано, що у багатьох пацієнтів спостерігаються такі риси: домінуюча дитяча позиція в комунікації, тенденція до екстерналізації локусу контролю, висока нормативність в ціннісній сфері, високий поріг сприйняття негативних ситуацій, складність розуміння сутнісних ознак в когнітивній сфері. При цьому найчастіше в сім'ї виявлялося присутність домінантною матері.

Реакція на психосоціальні стресори залежить від структури особистості, тобто від того, яке значення події надається суб'єктом. До психосоціальним стресором Blohmke відносить соціальну невлаштованість, зміни соціального статусу, місця проживання, незадоволеність роботою, драматичні життєві події і життєві кризи, як втрата близьких, скорбота, розпач, депресія і безнадія. Ці стресори можуть стати пусковими факторами в розвитку онкологічних захворювань. Є переконливі докази того, що стрес є фактором, що сприяє виникненню хвороб, у тому числі і раку.

Багато онкологічні хворі з поганим прогнозом реагують на захворювання такою сильною регресією своїх вітальних спонук, що це починає нагадувати психоз. Вони скаржаться на повну внутрішню спустошеність і як би випаленої.

Загальна психологія “Пізнавальні процеси”

2) Адаптація (від лат. adapto — пристосовую) — зміна чутливості аналі­затора в бік її зниження або підвищення під впливом постійно діючого подразника. На прикладі зорових відчуттів це явище спостерігається у випадках поліпшення зору в темряві і погіршення при сильному освіт­ленні. При цьому діапазон зміни зорової чутливості надзвичайно великий (понад 200 порядків). Здебільшого це досягається за рахунок автоматичної зміни просвіту зіниці ока. Значну роль відіграють також хімічні і нейро­фізіологічні процеси, що відбуваються головним чином у рецепторах. Переважно периферичну природу має й адаптація інших аналізаторів, бо її час також великою мірою залежить від спеціалізації рецептора. Так, для адаптації зору треба близько 30 хв, нюху — 1-2 хв, слуху — всього 15 с. Ці відмінності, як і механізм адаптації в цілому, можна пояснити біологічною доцільністю пристосування рецептора до дії відносно постійних і специфічних чинників середовища. Рецептор начебто налаштовується на дію фізичних характеристик подразника, що забезпечує адекватну відповідь організму на нього.

Взаємодія — зміна чутливості одного аналізатора під впливом стану іншого. Це наслідок сенсорної організації людини, в якій робота однієї аналізаторної системи позначається на роботі іншої. Так, відомо, що зву­ки певної частоти можуть загострювати чи притуплювати зорову чут­ливість; що приємні запахи, як правило, знижують нижній абсолютний поріг зорового аналізатора, а неприємні підвищують; що слабке світло підсилює слухові відчуття, а сильне — погіршує. Ці ефекти мають місце не лише при дії порогових, а й підпорогових подразників: опромінення шкіри ультра-фіолетовими променями супроводжується зниженням зоро­вої чутливості. Вони ж свідчать про центральну природу процесів взаємодії аналізаторів, імовірно, це відбувається на рівні верхніх відділів стовбура і зорового горба, де зближуються волокна, які несуть збуджен­ня від різних органів чуттів.

Сенсибілізація (від лат. sensibilis — чутливий) — підвищення чутли­вості аналізатора під час дії специфічних або неспецифічних подразників. На відміну від підвищення чутливості внаслідок адаптації, яка має пери­феричну природу, сенсибілізація найчастіше є прямим наслідком поси­лення збудливості центральних відділів аналізаторів. Причинами такого посилення можуть бути зміни у роботі залоз внутрішньої секреції (на­приклад, у жінок при вагітності), вплив на аналізатор попереднього под­разника (наприклад, при дії короткочасного світла на око), стан очікуван­ня людиною значущого для неї подразника (наприклад, очікування опера­тором на появу потрібного сигналу). В усіх цих випадках спостерігається тимчасове зниження нижнього абсолютного порогу відчуттів. Триваліші зміни настають внаслідок систематичних вправ, яких часто потребує пев­на професійна діяльність. Це відома гострота зору в мисливців, дотику в шліфувальників, висока чутливість нюху і смаку в дегустаторів.

Випадком сенсибілізації може бути підвищення чутливості внаслідок компенсації — посилення роботи одного аналізатора за відсутності іншого. Саме тому в сліпих дуже розвинений слух, у глухих — зір, у сліпоглухоні­мих — дотик. Сенсибілізація виявляє себе також в результаті дії підпорого­вих, неспецифічних подразників. Встановлено, наприклад, що залежно від місця подразнення шкіри фокусований ультразвук спричинює дотикові, бо­льові відчуття, відчуття вібрації, тепла, холоду, лоскотання, свербежу.

Синестезія (від гр. sunaisuhsz — одночасне відчуття) — пере-несення якості одного відчуття на інше, внаслідок чого до відчуття, специфічного для того чи того аналізатора, додається відчуття, неспецифічне для нього. У невеликої кількості людей синестезія виявляється у вигляді «кольоро­вого слуху», при якому звук, поряд зі слуховими відчуттями, викликає й зорові. В техніці це явище прагнуть використати, створюючи світломузичні установки. У частини людей синестезія виявляється в «холодних» або «теплих» відчуттях певного кольору. При цьому жовтогарячий колір здається теплим, а синьо-зелений — холодним. Подібним чином пов'язані відчуття звуку і світла. Дослідження довели, що запахи речовин, молекули яких містять більшу кількість атомів вуглецю, співвідносяться з темнішими відтінками, а з малою кількістю таких атомів — зі світлими. Очевидно, синестезія є виявом своєрідної сенсорної організації людини.