Сутність та функції регіонального управління

Регіональне управління ґрунтується на внутрішньорегіональному аспекті розвитку і пов’язується з формуванням відповідних пропорцій між елементами регіональної економіки. Регіональне управління складається в результаті формування системи господарювання на території регіону.

З поняттям регіонального управління тісно пов’язане поняття територіального управління.

Зміст територіального управління полягає у впливі на процеси використання тих обмежених ресурсів, які є в наявності на даній території.

Крім територіального управління існують і інші види – галузеве, міжгалузеве, програмно-цільове, без використання яких управління регіоном неможливе. Регіональне управління основане на інтеграції всіх цих видів управління в даному регіоні.

Управління соціально-економічним розвитком регіону повинно базуватись на таких засадах:

1) регіон має розглядатись як цілісний та складний механізм, якому притаманні відповідні соціально-політичні та соціально-економічні процеси;

2) необхідно враховувати ієрархію наявних у регіоні суб’єктів і об’єктів управління.

Основними суб’єктами регіонального управління є:

- органи регіонального управління (як ієрархічна ланка державного управління);

- органи місцевого самоврядування;

- представники регіональних інфраструктур;

- різні підприємства державної та недержавної форм власності;

- регіональні громадські організації;

- фінансові та ринкові структури;

- міжнародні організаційні структури.

Різні суб’єкти регіонального управління взаємодіють з органами державного управління, з іншими регіонами країни, транснаціональними корпораціями, із зарубіжними діловими колами та організаціями. Взаємодія цих суб’єктів призводить до утворення регіонального економічного простору – середовища взаємодії суб’єктів, що веде до формування основних напрямків розвитку регіону.

Функції є основою для розробки структури управління регіоном, визначення функціональних прав і обов’язків керівників та фахівців.

Основними функціями регіонального управління, як і будь-якого управління, є планування, організація, мотивація, контроль (рис. 6.1).

Рис. 6.1. Функції регіонального управління

Функція планування передбачає:

ð підготовку макроекономічних планів (прогнозів), в яких визначаються основні орієнтири, масштаби, пропорції і кінцеві цілі розвитку галузей матеріального виробництва і нематеріальної сфери;

ð формування рішень, які впливають на структуру господарства шляхом розподілу централізованих інвестицій та інших контрольованих державою (регіоном) ресурсів, розміщення державних і регіональних замовлень;

ð розробку програм припинення функціонування неефективних галузей і виробництв, врегулювання соціальних проблем тощо.

В кожному регіоні розробляється індикативний план, що являє собою систему індикаторів, які характеризують стан та зміни в науково-технічному розвитку регіону за певний період, а також комплекс заходів, що забезпечує державний вплив на розвиток науки та використання в народному господарстві інновацій.

Індикативний план конкретизує напрямки, масштаби, пропорції науково-технічного потенціалу та визначає інноваційні пріоритети держави (регіону).

Функція організація означає:

§ внутрішню упорядкованість, узгодженість взаємозалежних елементів системи (структурна організація);

§ сукупність процесів або дій, що забезпечують досягнення цілі системи (організація процесу);

§ об’єднання людей, спільна діяльність яких спрямована на реалізацію встановлених програм на основі правил і процедур (організація діяльності).

Будь-яка організація складається з елементів (відділів, служб, груп, окремих виконавців), їх ролей і відношень визначених ієрархією (рівнями управління по вертикалі), поліархією (горизонтальною координацією діяльності працівників одного ієрархічного рівня або положення), писаними і неписаними правилами (кодексами) поведінки.

Організаційна структура регіону служить основою управління.

Структура управління є організаційною базою системи управління, ефективним механізмом саморегулювання і координації діяльності працівників.

Функцію мотивації необхідно розглядати, враховуючи всі фактори, що впливають на відношення працівника до праці. Існують різні методи мотивації, спільним в яких є те, що вони впливають на людину з метою ефективного виконання нею певної роботи.

Основними мотивами є усвідомлені потреби, інтереси, бажання, емоції, почуття, установки тощо. Для ефективної мотивації необхідно вивчати мотиви працівників і розробляти способи впливу на них.

З поняттям мотивації тісно пов’язане поняття стимулювання. Якщо мотив – це внутрішнє бажання людини задовольнити потреби, то стимул – це можливість одержання засобів для задоволення своїх потреб.

Співставляючи реальні досягнуті результати з запланованими можна визначити, наскільки ефективною є робота (діяльність) і які є недоліки, тобто, де регіон досяг успіхів, а де зазнав невдачі.

Функція контролю передбачає певну дію людей в процесі забезпечення правильного (або ефективного) досягнення регіоном (організацією) своєї мети (цілі).

Базуючись на інформації обліку, контроль забезпечує функціонування зворотного зв’язку, створюючи умови для успішної діяльності організації.

Отже, контроль – це система спостереження і перевірки відповідності функціонування системи управління регіоном (галузі, підприємства) встановленим стандартам і іншим нормативам, прийнятим планам, програмам і оперативним управлінським рішенням для допущених відхилень. Контроль здійснюється з метою подальшої координації та регулювання.

Контроль повинен бути об’єктивним, дієвим, ефективним, системним, мати зворотній зв’язок.