Правопис прізвищ, імен по батькові

💸 Как сделать бизнес проще, а карман толще?

Тот, кто работает в сфере услуг, знает — без ведения записи клиентов никуда. Мало того, что нужно видеть свое раписание, но и напоминать клиентам о визитах тоже. Проблема в том, что средняя цена по рынку за такой сервис — 800 руб/мес или почти 15 000 руб за год. И это минимальный функционал. Нашли самый бюджетный и оптимальный вариант: сервис VisitTime.
⚡️ Для новых пользователей первый месяц бесплатно. А далее 290 руб/мес, это в 3 раза дешевле аналогов. За эту цену доступен весь функционал: напоминание о визитах, чаевые, предоплаты, общение с клиентами, переносы записей и так далее.
✅ Уйма гибких настроек, которые помогут вам зарабатывать больше и забыть про чувство «что-то мне нужно было сделать».
Сомневаетесь? нажмите на текст, запустите чат-бота и убедитесь во всем сами!

Структурно–семантичні розряди прислівників

— способу дії (як? у який спосіб?): швидко, добре, верхи, по-українськи;

— міри і ступеня дії (скільки? наскільки? якою мірою?): багато, мало, дуже, двічі, надвоє, зовсім;

— місця (де? куди? звідки?): там, тут, туди, додому, здалеку;

— часу (коли? з якого часу? до якого часу?): сьогодні, нині, відтепер, зранку, доти, довіку;

— причини (чому? через що? з якої причини?): згарячу, спросоння, спересердя, зозла;

— мети (для чого? з якою метою? навіщо?): наперекір, навмисне, назло, нащо.

Українські прізвища вимовляються і пишуться за правилами вимови та за загальними нормами українського правопису. Наприклад: Литвиненко, Гапоненко, Писаренко, Шевченко, Марченко.

Ряд прізвищ слов'янського походження в українській мові мають деякі особливості:

1) у російських прізвищах ё передається сполученням йо на початку слова та в середині після голосних, а також після твердих приголосних, якщо ё у вимові відповідає сполученню йо. Наприклад: Иопюв, Майоров, Водойомов, Муравйов, Соловйов, Воробйов;

2) якщо ё означає звук о після м'якого приголосного, то тоді пишеться сполучення ьо. Наприклад: Синьов, Дегтярьов, Пушкарьов, Лавреньов, Треньов;

3) під наголосом після шиплячих ж, ч, ш, щ та ц завжди пишеться о. Наприклад: Чижов, Свящов, Баїашов, Лихачов, Лобачов, Кольцов. У ненаголошеній позиції пишеться е. Наприклад: Горячев.

4) російська літера е після приголосних передається в українській мові літерою е. Наприклад: Мельник, Вербицький, Александров, Демидов, Шевцов, Кобзаревич, Леонов, Білевич. Але звук е в російських прізвищах, що відповідає українському і, передається буквою є. Наприклад: Бєлкін, Беляев,

5) російська літера и в основах прізвищ на початку слова та після приголосних передається літерою і. Наприклад: Іващенко, Івко, Ісаченко, Ісаєв, Іллєнко, Нікітін, Фірсов, Бірюков, Ліненко.

6) російська літера и у середині слів після голосних, апострофа та м'якого знака передається через ї. Наприклад: Руїн, Воїнович, Мар " ін, Захар " їнов, Ільїн.

7) російський звук ы завжди передається літерою и. Наприклад: Фортаїи, Черниш, Малишевський, Цимбал, Циганенко, Білих, Куцих;

8) літера и завжди пишеться в прізвищах, утворених від імен та коренів, спільних для української і російської мов. Наприклад: Мироненко, Сидоров, Тихонов, Максимов.

9) російський суфікс -ев, -еев передається через є після приголосних (за винятком шиплячих, р та ц). І Іаприклад: Матвеев, Федосеев, Євсеев, Патрікєєв, Веденеев;

10) у префіксі при- завжди пишеться и. Наприклад: Приходько, Присяжнюк, Прилуцький, Пригорілов, Прибережний, Привалов, Придніпровський.

11) у суфіксах -ич, -ик пишеться и. Наприклад: Зінкевич, Мазуркевич, Базшевич, Зозулевич; Перепелятник, Рудик, Цилюрик, Дудник, Малик, Антосик, Бендрик;

12) слов'янські прізвища, незалежно від походження, пишуться з ь у суфіксах -ськ, -цьк, -зьк. Наприклад: Вишневецький, Новицький, Липовицький, Іваницький.

При творенні чоловічих імен по батькові вживаються суфікси -ович, -йович. Наприклад: Русланович, Сергійович, Іванович, Ігорович, Юрійович, Максимович, Свгенович, Богданович, Андрійович, Маркіянович, Васильович, Семенович.

При творенні жіночих імен по батькові вживається суфікс -івн(а), після голосних -ївн(а). Наприклад: Миколаївна, Іванівна, Юліанівна, Лук'янівна, Ярославівна, Артемівна, Владиславівна, Василівна, Бориславівна, Романівна, Олександрівна, Сергіївна.

Деякі з імен по батькові випадають з цих загальних правил, їх слід пам'ятати:

Григорій - Григорович, Григорівна Сава - Савич (-ович), Савівна Ілля - Ілліч, Іллівна Микита - Микитович, Микитівна

У родовому відмінку жіночі імена по батькові мають лише

закінчення -івн(и), -ївн(и), у давальному--івн(і), -ївн(і).

23. Нечасткомовний статус службових слів(прийменик, сполучник, частка, вигук)

У традиційній граматиці поряд із повнозначними, або самостійними, частинами мови, що виявляють переважно повний набір різнорідних ознак (залежно від домінантного критерію у цьому наборі їх кількість різна: від чотирьох (іменник, прикметник, дієслово, прислівник) до шести, а іноді й більше (іменник, прикметник, займенник, числівник, дієслово і прислівник), виділяється клас не повнозначних (службових) частин мови, або службових слів, до яких зараховують здебільшого прийменник, сполучник і частку. Окреме місце поза цими класами слів відводять вигукові. Так, прийменником називається службова частина мови, яка виражає граматичні (синтаксичні) відношення між; повнозначними словами (між іменниками, між дієсловами та іменниками ). Сполучник — така службова частина мови, яка виражає граматичні (синтаксичні) відношення між членами речення або окремими реченнями. Частка — це службова частина мови, що надає додаткових смислових та емоційних відтінків слову, словосполученню або реченню. Розгляд прийменників, сполучників та часток як службових частин мови свідчить про те, що вони безпідставно ставляться в одну площину з повнозначними частинами мови. Прийменники, сполучники і частки передають семантику відношень між різними мовними одиницями — словами, словосполученнями та реченнями. Вигук — незмінювана особлива частина мови, яка виражає почуття, волевиявлення мовця, не називаючи їх, не належать ні до самостійних, ні до службових частин мови. Вони можуть виконувати роль еквівалентів речення або супроводити його, вказуючи на емоції, волевиявлення людини як реакцію на навколишню дійсність.