Система освіти в США

Сучасна система освіти США існує на основі таких законів, як Закон про початкову та середню освіту (1965), Закон про учительський корпус (1965), Закон про розвиток педагогічної професії (1967). Закон про рівність жінок в сфері освіти (1979). Закон про створення Міністерства освіти (1979), Закон про консолідацію професійно-технічної освіти та освіти дорослих(1982), державної освітньої програми " Америка 2000: стратегія в галузі освіти" (1991) та деяких інших.

Управління освітою в США традиційно є децентралізованим. Воно здійснюється на рівні штатів. Значні права у вирішенні шкільних питань надані графствам, містам, навчальним округам, яких в країні нараховується близько 15 тис.

Дошкільне виховання здійснюється в дитячих яслах (до 3 років) і садках (від 3 до 5 років). Система дошкільних закладів включає приватні, державні та кооперативні установи, що суттєво відрізняються між собою метою, організацією та програмою діяльності. З 80-х рр. відмічається активізація уваги до цієї освітньої ланки, суттєве зростання кількості дошкільних установ. Пояснюються це необхідністю забезпечення більш раннього інтелектуального та загального розвитку дітей як важливої умови їх успішного навчання в школі і, певною мірою, досягнення життєвого успіху. Отже, провідною метою закладів дошкільного виховання є підготовка до школи. Для дітей, які позбавлені такої можливості у дитячих установах або вдома, здійснюється урядова програма " Хед старт" (початковий старт), що передбачає набуття початкових освітніх навичок за допомогою телевізійних навчальних програм.

Шкільне навчання починається з 6 -7 років, залежно від штату, і здійснюється у дванадцятирічній загальноосвітній школі, що має таку структуру: початкова школа (1 - 6 класи), неповна (молодша) середня школа (7-9 класи), старша середня школа (10-12 класи), тобто діє схема " 6+3+3". У деяких штатах (малонаселених) існує структура " 6+6", тобто початкова та об'єднана середня школа, або " 8+4".

В країні існують як державні загальноосвітні школи, так і приватні, більшість з яких є конфесійними (71%). Особливе місце серед приватних належить " незалежним" школам, в яких виховується еліта сучасного суспільства. Відбір абітурієнтів до таких шкіл здійснюється за допомогою вступних тестів, платні за навчання (10-20 тис.. за навчальний рік) та соціального статусу батьків. Метою таких шкіл є формування різнобічне розвиненого джентльмена, який має гарні манери, розважливий у справах, вміє планувати своє життя, акуратно витрачати гроші та час заради досягнення головної мети - стати багатим.

На всіх етапах шкільного навчання в американській школі відсутні єдині навчальні програми, підручники. Кожний навчальний округ розробляє свої рекомендації щодо навчального часу, друкує програми з окремих предметів, як і займається фінансуванням шкіл.

З молодшої середньої школи починається диференціація навчання згідно з рівнем здібностей та бажанням учнів. У 9 класі, крім обов'язкових предметів (рідна мова, історія, математика, біологія, географія, предмети естетичного циклу, фізичне виховання, гігієна, праця), вводиться значна кількість предметів за вибором (елективних курсів), які дозволяють обрати певний профіль навчання у старшій середній школі. Диференціація змісту освіти посилюється ще й тим. що більшість обов'язкових предметів викладається за програмами різних рівнів складності.

Старша середня школа США являє собою установу, в якій навчання здійснюється за трьома основними профілями: академічним, загальним та виробничим (трудовим). Навчання на академічному профілі є підготовкою до вступу у вищий навчальний заклад і здійснюється за збагаченими ускладненими програмами. Залежно від подальшого професійного вибору школяра навчання може маги гуманітарну, суспільствознавчу, природничу або іншу орієнтацію. Загальний профіль орієнтує учнів на вступ до середніх навчальних закладів. Виробничий профіль призначений для учнів, які підуть після школи на виробництво. Тому цей профіль пов'язаний із здобуттям певної спеціальності.

У зміст навчання входять як предмети " ядра" - обов'язкові (рідна мова та література, суспільствознавчі науки, математика, природничі науки, комп'ютерна грамотність), так і предмети за вільним вибором учнів (елективні). В школах США існує кілька сот таких предметів. Введення нових елективних предметів здійснюється спочатку на рівні кількох шкіл, а потім влада штату приймає рішення про доцільність їх запровадження.

В середині 80-х рр. на вивчення елективних курсів приділялось 50% усього навчального часу. На початку 90-х рр. XX ст. ця цифра зменшилась до 40-35% у зв'язку з тенденцією інтелектуалізації змісту освіти для всіх учнів, що здійснюється за допомогою розширення " ядра" і, перш за все, його природничо-математичного компоненту.

Однією з особливостей діяльності американської школи є значна увага до служби " гайденс''(що означає керівництво), метою якої є допомога дитині у досягненні повного розвитку. Конкретними завданнями цієї служби є допомогти учневі:

1) пізнати себе, зрозуміти свої сильні та слабкі сторони;

2) навчитися взаємодіяти з іншими людьми та з навколишнім світом;

3) отримати максимум від шкільних занять відповідно до його індивідуальних потреб;

4) дослідити свої інтереси та здібності, обрати своє місце у світі праці. Цією діяльністю займається команда спеціалістів психологів, педагогів, соціальних працівників, лікарів.

Система вищої освіти в США включає два сектори: приватний та державний. Більшість вузів - приватні, однак в них навчається лише 23% від загальної кількості студентів. До вищих, за американськими стандартами, відносять будь-який навчальний заклад, що йде за школою: одно-, дво- та трирічні технічні інститути, дворічні коледжі гуманітарних наук, незалежні (автономні від університетів) професійні школи, учительські коледжі, школи мистецтв, семінарії тощо; університети, політехнічні та технологічні інститути. За рівнем освіти всі вони об'єднані у три категорії:

І - дворічні коледжі;

II - коледжі гуманітарних та природничих наук і професійні школи;

III - аспірантські та вищі професійні школи коледжів та університетів.

В США відсутні єдині вимоги до абітурієнтів. Все залежить від типу вузу, ряду соціально-економічних факторів, престижності вузів. Одні навчальні заклади (дворічні коледжі) не вимагають вступних екзаменів, чотирирічні коледжі та університети, особливо престижні (Гарвард. Йель. Принстон, Стенфорд, Чікаго та деякі інші) проводять конкурсний відбір абітурієнтів.

Метою вищої школи США є підготовка спеціалістів, здатних систематично мислити, робити вірні оціночні судження, застосовувати творчу уяву. Основний акцент робиться не на обсяг, а на фундаментальність навчання, на знання спеціалістами концепцій розвитку певних галузей науки і техніки, на формування у них навичок подальшої самоосвіти.

Реформа освіти. Початок 90-х рр. XX ст. став періодом розробки масштабних проектів реформування освітньої системи. Серед них „Мета 2000 року: досягнення національних цілей освіти”1991), „Освіта світового класу” (1993) тощо. Експерти визначають такі провідні цілі реформ:

- підвищення готовності дошкільників до шкільного навчання;

- доведення чисельності випускників із повною середньою освітою до 90% від відповідної вікової групи;

- досягнення контрольних рівнів успішності на " зрізах" 4, 8, 12 класів із таких предметів як англійська мова, математичні, природничі науки, історія та географія;

- досягнення учнями американської загальноосвітньої школи першості в світі за рівнем знань із математичних та природничих наук;

- досягнення загальної функціональної грамотності серед дорослого населення;

- перетворення шкіл у безпечне, вільне від наркотиків та насилля соціальне середовище, де створена сприятлива для навчання атмосфера.

Особливий акцент в ході реформи робиться на необхідності забезпечити кожній дитині, здатній до навчання, право на отримання освіти світового класу. Досягти успіху в отриманні такої освіти можна лише оволодівши певним комплексом процесуальних умінь, до яких автори проекту " Освіта світового класу" відносять: здатність ефективно мислити, вирішувати проблеми, вступати у повноцінне спілкування. Сюди ж відносять математичний розвиток, здатність сприймати різні види мистецтва.

До найбільш перспективних освітніх структур американські експерти відносять ті навчальні заклади, які активно залучають учнів до знань та навичок, що мають " ринкову вартість" і відкривають перспективу вірного працевлаштування в умовах масштабних технологічних змін. До таких закладів відносять школи-магніти, програми яких спрямовані на залучення старшокласників до певної галузі професійної діяльності на рівні суперсучасних вимог до неї. Ці школи перевершують звичайні американські за найважливішими параметрами навчального процесу: пізнавальні можливості, що надаються учням, позитивний характер стосунків вчителів та учнів, їх активність у навчальному процесі. В таких школах існує орієнтація на расову інтеграцію учнів, що означає наявність фінансових квот прийому учнів на ті чи інші профілі навчання на користь расових та етнокультурних меншин.

Суттєва увага приділяється в документах реформи виховній проблематиці. Спеціальні дослідження традиційних та нових цінностей американської виховної системи підтверджують існування тенденції розвиток нової, соціальної орієнтованості у вихованні молоді поряд із традиційно індивідуалістичною. Новий ціннісний підхід полягає у відмові від протиставлення " Я-орієнтації" та " МИ-орієнтація. Індивід, сприймаючи цінність власної незалежності і свободи, повинен визнавати і цінність самого суспільства, в якому він живе. Традиційні риси американського характеру (оптимізм, енергійність, підприємливість) збагачуються новими рисами: почуттям партнерства, прагненням до взаємовигідного співробітництва, емпатією.

ХАРАКТЕРИСТИКА ОСВІТНЬОЇ СИСТЕМИ У ВЕЛИКОБРИТАНІЇ

Сучасний розвиток англійської освітньої системи визначається Законом про реформу освіти 1988 р. На відміну від континентальної Європи він визначається філософією ессенціалізму, згідно з якою метою освіти є передача основних знань та навичок. Отже, школи повинні зосередитись на найважливішому, не відволікаючись на другорядне.

Управління системою освіти в масштабах країни здійснює Міністерство освіти та науки, але традиційно місцеві органи та керівництво шкіл продовжують визначати суттєві сторони шкільного життя: навчальні плани, програми, підручники, режим роботи тощо.

Початковою ланкою освітньої системи є дошкільне виховання. Ним охоплено до 100% дітей. Установами дошкільного виховання є муніципальні (державні) та приватні денні ясла, ясельні школи та класи, ігрові групи, де здійснюється догляд за дітьми та їх виховання переважно від 3 до 5 років. Останнім часом у різних типах дошкільних закладів практикується перехід до різновікових " сімейних" груп, куди можуть входити діти від кількох місяців до 5 років. Певна частина дітей дошкільного віку відвідує початкові школи, що пояснюється недостатньою кількістю дошкільних установ.

Шкільне навчання починається з 5 років у школі для малюків, де навчання є максимально наближеним до домашніх ігрових умов. Від 7 до 11 років діти навчаються у початковій школі. З першого дня шкільного життя дітей ділять на групи за рівнем інтелектуальних здібностей та навчальних умінь. У початковій школі це три потоки: група " А" - здібні, підготовані діти, " В" - з посередніми здібностями, " С" - з низьким рівнем здібностей, недостатніми навичками читання, письма, лічби. Середня школа є обов'язковою до 15 років. Існує кілька типів середніх шкіл граматична, об'єднана, сучасна, технологічна. Крім того існують елітні приватні школи інтернатного типу з роздільною системою навчання.

Середня граматична школа дає повну середню освіту і право вступити до вузу на будь-який факультет. До таких шкіл вступають до 15% кращих випускників початкових шкіл - вихідців із середнього стану. У процесі навчання учнів часто перегруповують згідно з рівнем здібностей. Традиційно освіта в таких школах завжди мала класичний характер. В сучасних умовах у них діють як гуманітарні, так і природничо-математичні та інші відділення. Старшокласники вивчають дисципліни за індивідуальними планами.

Середня сучасна школа є найбільш масовою в країні. По її закінченні випускник отримує довідку, а не атестат (як в граматичній), що не дає права на вступ до вузу. Навчання в таких школах роздільне, їх мета - підготувати учнів до оволодіння масовими професіями, тому велика увага придшяється професійному навчанню. Загальноосвітня підготовка зведена до мінімуму.

Середня об'єднана школа є кроком на шляху до демократизації системи середньої освіти: вона повинна об'єднувати всі типи середніх шкіл. Формально навчальні плани тут є єдиними, але на практиці навчання здійснюється у потоках та групах на різних рівнях складності.

Міська технологічна середня школа (коледж) - новий тип навчального закладу, який дає широку загальну освіту з акцентом на природничі науки та технологію, їх мета - підготовка для промисловості спеціалістів високого рівня.

Паблік скулз готують своїх випускників до вступу в університет та до заняття керівних посад у політиці, економіці, армії, церкві. Зараз існує близько 120 чоловічих шкіл такого типу, де навчається 50 тис. учнів. Відбувається активне реформування змісту освіти у відповідності до вимог НТП: введені крім гуманітарної природничо-математична та практична спеціалізації.

В країні нарховується понад 850 вищих навчальних закладів (43 університети, 159 педагогічних коледжів. 30 політехнічних інститутів..). Всі вони державні. Найпрестижнішими серед університетів є Оксфорд (1168 рік засн.)та Кембрідж (1269), які разом іноді називають Оксбрідж. 65% їх студентів є випускниками паблік скулз.

Курс університетського навчання продовжується у Великобританії, як правило, 3 роки. Навчальний рік поділяється на 3 триместри. Основними формами організації навчання є лекції, семінари, дискусії, тьюторські заняття: заняття невеликої групи студентів з одним наставником протягом усього вузівського періоду. Тью-тор (наставник) тримає в полі зору успішність студента, формування його особистості як спеціаліста.

Реформа освіти почалась із прийняттям закону 1988 р. її проведення зумовлене стурбованістю правлячих кіл зниженням конкурентноздатності Великобританії у порівнянні з іншими країнами Заходу, що прямо пов'язується з недостатньо високим освітнім потенціалом населення. У 1993р. національна комісія з освіти розробила доповідь " Навчатись досягати успіху" (із підзаголовком " Радикальний погляд на освіту сьогодні та стратегія на майбутнє"). Назва доповіді трактується експертами як необхідність виховувати, навчати і готувати учнів не тільки дожиття (" буття"), але й до успіху, до його досягнення. Цілі освітньої реформи сформульовані наступним чином:

• високоякісне дошкільне виховання повинно бути доступним дітям у 3-4 річному віці;

• навчальні курси повинні виявляти і розвивати в кожній дитині все найкраще. Для реалізації цієї мети необхідно:

1/спрямувати навчальний процес на максимальний розвиток здібностей кожної дитини;

2/розробити національний навчальний план, який забезпечить достатньо високий для сучасних умов інтелектуальний потенціал країни. До такого навчального плану члени комісії пропонують ввести як обов'язкові предмети: мови, математику, природничі науки та технологію, експресивні мистецтва (сюди входить і фізкультура), гуманітарну сферу, в тому числі суспільні науки;

• кожен учень на кожному уроці має право на якісне викладання та відповідні умови навчання. З цією метою розроблений комплекс заходів щодо постійного підвищення професійної кваліфікації вчителів:

• кожен громадянин повинен навчатись все життя. Таке прагнення необхідно заохочувати, сприяти йому через розвиток системи безперервної освіти;

• управління освітою і підготовкою кадрів повинно бути об'єднане. Таке об'єднання повинно сприяти підвищенню якості загальної та професійної освіти. В сфері управління освітою посилюються централізаторські тенденції: держава прагне контролювати зміст та якість освіти, затверджуючи загальнонаціональні навчальні програми та контрольні тести оцінки знань;

• необхідно збільшити громадські та приватні інвестиції в освіту та підготовку кадрів;

досягнення повинні постійно збільшуватись, а зрушення, що відбуваються, буті відкриті для оцінки кожним членом суспільства.

Автори концепції реформи підкреслюють: " Освіта - це не тільки передача знань, але й наділення силою" - силою моральною, духовною. Освіта повинна передавати від покоління до покоління такі людські цінності, як справедливість, повага до всіх людей, почуття обов'язку до громади, суспільства, турботу про ближнього, про культурну спадщину нації та людства.

ХАРАКТЕРИСТИКА ОСВІТНЬОЇ СИСТЕМИ У НІМЕЧЧИНІ

За Конституцією ФРН держава має право загального контролю над системою освіти в країні. В кожній землі існує Міністерство культів, що відає всіма питаннями освіти. Координація та співробітництво центральних та земельних органів освіти здійснюється через Постійну конференцію міністрів культів земель. У 1965 - 1970 рр. створені нові державні органи керівництва: Міністерство науки та освіти, Комітет з наукових досліджень та питань освіти, Наукова рада, Рада з питань освіти.

Сучасна система освіти ФРН являє собою єдину структуру від дошкільних закладів до освіти дорослих. Вона включає такі ланки:

дошкільне виховання (елементарний ступінь), що здійснюється у дитячих садках(переважно приватних), нульових класах та шкільних дитячих садках. До останнього часу ця освітня ланка була розвинута недостатньо, її відвідувало близько 75 % дітей;

початкова освіта, що надається у 4-річних початкових школах;

перша ступінь середньої освіти - неповна середня освіта (5 - 10 класи) включає різні типи шкіл: основну школу (5 - 9 класи), реальну школу (5 - 10 класи), гімназію (5 - 10 гласи), загальну школу (5 - 10 класи) та профшколи нижчої ланки;

-другий ступінь середньої освіти - повна середня освіта: 11-13 класи гімназій різних типів, профшколи підвищеного типу, ПТУ, що готують до вступу у вуз з певної спеціальності;

-освіта дорослих;

- вища освіта.

Навчання у початковій школі починається у 6 років. Після її закінчення учні отримують направлення-рекомендацію до певного типу середньої школи, де містяться відомості про фізичний та психічний розвиток дитини, її успішність, поведінку та здібності, схильність до практичних або теоретичних занять.

Гімназія дає найбільш повноцінну, фундаментальну середню освіту. Існують різні спеціалізовані типи гімназій: класичні, природничо-математичні, соціально-економічні, музичні, педагогічні, музично-педагогічні, спортивні, сучасних мов та жіночі гімназії. У всіх типах гімназій вивчають німецьку мову, історію, географію, соціологію, релігію, фізику, біологію, хімію, першу іноземну мову - латину або німецьку, другу - англійську, третю - одну з скандинавських або російську; у класичних гімназіях вивчають ще грецьку або давньоєврейську.

Диференціація навчання починається з 5 класу, найбільш інтенсивно вона здійснюється у старших класах: на профілюючі предмети відводиться третина навчального часу. З 11 класу гімназисти мають право вільного вибору форм та змісту навчання.

Основна школа дає неповну середню освіту, її випускники після закінчення обов'язкового 9 класу (існує ше 10-й - необов'язковий) переходять, як правило, до системи професійної освіти. Відмінна успішність в основній школі дає право після закінчення 10 класу перейти до старшого ступеня гімназії. Однак такі випадки є дуже рідкими у зв'язку з низьким рівнем підготовки, який дають такі школи.

Реальна школа дає загальну освіту (5 - 6-річну) та робітничу професію найвищої кваліфікації. Навчання диференціюється за професійною ознакою. Існують такі профілі; природничо-математичний, іноземних мов, соціально-історичний, домашнього господарства, музичний.

На особливу увагу заслуговують нові типи середніх шкіл - об'єднані школи та школи повного дня, які до 1985р. існували як експериментальні. У таких школах активно застосовують нові, прогресивні методики навчання та виховання, що сприяють максимальному розвитку здібностей учнів. В цілому, існування власної оригінальної педагогічної концепції, яка реалізується шляхом творчих зусиль усього педагогічного колективу, є характерною рисою діяльності значної кількості німецьких шкіл. При існуванні кількох типів середніх шкіл, кордони між ними досить розмиті: є багато варіантів переходу з одного типу школи до іншого.

Вища освіта.

Перший німецький університет був заснований у 1386р. у Гейдельберзі. У середньовіччі на території Германії університетів було більше, ніж у всіх інших країнах Європи разом узятих.

Концепція традиційного німецького університету базується на неогуманіс-тичній теорії В.Гумбольдта, згідно з якою університет є центром розвитку та пропаганди знань, підготовки висококваліфікованих спеціалістів. Його головна мета - сприяти гармонійному розвитку особистості, забезпечувати на високому рівні загальнонаукову освіту.

Сьогодні до вищих навчальних закладів ФРН приймають всіх, хто успішно здав екзамени на атестат зрілості. Традиційною особливістю організації навчального процесу є академічна свобода: студент самостійно визначає для себе зміст освіти та тривалість навчання. Результатом такої свободи часто стає подовження строків навчання (як правило університетський курс розрахований на 4 роки), часта зміна спеціальностей, великий відсів студентів (до 25%), що приносить державі великі збитки. В сучасних умовах обговорюється пропозиція ввести чітко визначені строки навчання для всіх спеціальностей. Важлива роль відводиться індивідуалізації навчання. Від 50 до 70% обсягу навчальної роботи відводиться на самостійну роботу студентів.

Реформа освіти. Провідними напрямами реформування школи ФРН в сучасних умовах є:

• орієнтація на спрощення багатотипової системи середньої освіти, вибір гімназії та об'єднаної (інтегрованої) школи як основних типів середніх навчальних закладів, наближення до європейської освітньої моделі;

• реформування змісту освіти, результатом якого повинно стати посилення наукового характеру навчального матеріалу, орієнтація на розвиток мислення, всіх пізнавальних здібностей учнів, розширення сітки факультативних та обов'язкових (за вибором) навчальних дисциплін, введення інтегрованих курсів, включення сучасної проблематики до програм традиційних та нових предметів;

• подальше розширення диференціації навчання відповідно до потреб підготовки кваліфікованих кадрів, здатних функціонувати в умовах швидкої зміни високотехнічних технологій;

• зростання освітніх можливостей учнів, що походять з демократичних станів суспільства;

- вирішення проблеми створення системи безперервної освіти.

ХАРАКТЕРИСТИКА ОСВІТНЬОЇ СИСТЕМИ У ФРАНЦІЇ

Для системи освіти Франції характерний високий рівень централізації: навчальні плани та програми, розпорядок шкільного життя, призначення та звільнення педагогічного персоналу детально регламентується урядовими циркулярами та інструкціями.

Всіма навчальними закладами керує Міністерство національної освіти. Територія країни поділена на 19 академій (навчальних округів), які включають в себто кілька департаментів. Принцип свободи освіти дає право на відкриття приватних навчальних закладів, більшість з яких знаходиться під контролем церкви. В приватних школах навчається близько 20% від загальної кількості учнів.

Система народної освіти Франції складається із закладів дошкільного виховання, загальноосвітньої школи, професійно-технічної та вищої освіти. Шкільне навчання починається у 6 років і продовжується до 18. Перші п'ять років діти навчаються у початковій школі, після якої їх автоматично переводять до першого 4-річного циклу середньої школи - неповної середньої школи, що є обов'язковою. Після її закінчення учні переходять до " короткого" або " довгого" варіанту другого циклу середньої освіти, " Короткий" ' являє собою професійну підготовку без права на продовження навчання у вузах. " Довгий'' - це три старших класи ліцею, де після успішної здачі державних екзаменів випускники отримують диплом бакалавра, що відкриває шлях до вищої освіти.

Дошкільне виховання здійснюється у " материнських школах" (дитячих садках) та в " класах для малюків" (підготовчих курсах при початкових школах), які відвідує до 90% дошкільників. Завданням цих установ є не тільки загальний розвиток дитини, а й підготовка до школи, їх випускники вміють рахувати, читати і навіть писати. Існує пряма спадкоємність між змістом, формами та методами діяльності " класів для матюків" та початковою школою.

Початкова школа складається із трьох курсів: підготовчого (від 6 до 7 років), елементарного (від 7 до 9 років) та середнього (від 9 до 11 років). Діти навчаються 4 дні на тиждень по 6 годин щоденно. Неділя - день відпочинку, середа та четвер - відвідування богослужіння для віруючих, екскурсії та прогулянки. Домашні завдання та перевідні екзамени у початковій школі відсутні. Головною метою початкової школи є розвиток особистості школяра, формування у нього навичок критичного та раціонального мислення, самостійних суджень.

З метою зміцнення здоров'я школярів створюються " снігові", " морські" та " зелені" класи, де діти протягом 2-3 тижнів одночасно з розумовим розвитком отримують інтенсивне фізичне загартування.

Середня школа. Обов'язковими є з 6 по 3 класи середньої школи (У Франції зворотна нумерація). Існують три типи середніх освітніх закладів: класичний та сучасний ліцей, загальноосвітній колеж, старші класи початкової школи. Повноцінну середню освіту дає тільки ліцей.

Навчальний процес у неповній середній школі має два цикли: спостереження (5 - б класи), де діти навчаються за загальною програмою, і орієнтації (4-3 класи), де вводяться диференційовані за напрямами програми та предмети за вибором. У колежі це предмети, що носять практичну допрофесійну спрямованість. У ліцеї - давня мова, друга іноземна мова при посиленому вивченні основної іноземної мови.

Для тих. хто закінчує неповну середню школу, відкриваються два шляхи: професійні навчальні заклади (2 роки навчання), старші класи ліцею (3 роки). Напрям навчання в ліцеях визначається системою елективних предметів. Для першо­го року навчання визначені три секції: А - гуманітарна (більша увага приділяється вивченню іноземних мов), С - природничо-математична (математика, фізика), Е -технічне навчання та практична робота у виробничій сфері. У наступні два роки_диференціація навчання посилюється. Встановлюються 5 секцій: А - філософія і філологія, В - соціально-економічні науки, С - математика і фізика, Д - біологія. Е - техніка. Найбільш престижною вважається перша секція.

Професійно-технічну освіту отримують у ліцеях профнавчання. Існують ліцеї промислового та сільськогосподарського профілів. Випускникам видасться свідоцтво про професійну підготовку до однієї з 250 спеціальностей. Якщо учень досяг 16-річного віку, він може залишити ліцей і оволодівати професією в центрі учнівства, де після 2 років навчання видається свідоцтво про професійну придатність за профілем того чи іншого сектора економіки.

Вища освіта у Франції має дуже довгу історію. Паризький університет існує з 1150р., Сорбонна - із 1200р. Зараз в країні існує 250 вищих навчальних закладів, із них 77- університети (65 з яких - державні). Університети складають провідну ланку системи вищої освіти, в них навчається 88% студентів.

Особливе місце в системі вищої освіти займають " великі школи", що перевищують за академічним престижем університети. Серед таких шкіл Вища нормальна школа, Політехнічна школа. Національна школа східних мов та інші.

Більшість приватних університетів належить церкві, їх випускники мають, як правило, високу кваліфікацію і користуються великим попитом. Навчання в університеті поділене на кілька циклів. Після закінчення кожного з них присвоюється певна наукова ступінь та видається диплом. Студент, як правило, сам організовує свою роботу (відвідування занять не є обов'язковим), але двічі на рік необхідно здати встановлені екзамени. За їх результатами студентів поділяють на розряди, що має велике значення під час розподілу вакансій серед випускників.

Напрями реформування освіти в сучасних умовах визначаються такими документами, як " План майбутнього національної освіти", " План Жоспена", " Закон про основні напрями розвитку освіти" 1988р.

Провідними цілями освітньої реформи є:

- отримання 80% учнями повної середньої освіти, що підтверджена дипломом бакалавра. Необхідність досягнення цієї мети визначається зростаючими потребами у висококваліфікованих кадрах. Серед загальної кількості дипломованих випускників необхідне найбільш інтенсивне зростання частки бакалаврів природничо-математичного профілю;

- отримання всіма учнями професійної підготовки до закінчення школи. Висунення цієї мети пов'язане із необхідністю запобігти зростаючому серед молоді безробіттю;

- удосконалення педагогічної освіти: створення при університетах " Інститутів по підготовці вчителів початкових класів", створення системи безперервної педагогічної освіти;

- технічне обладнання освітніх установ новими інформаційними та комунікаційними засобами;

- розробка нового змісту та методів навчання у відповідності з вимогами НТП;

- орієнтація школи на міжнародне співробітництво, на " підготовку європейця.

ХАРАКТЕРИСТИКА ОСВІТНЬОЇ СИСТЕМИ В ЯПОНЇ

Система освіти, що діє сьогодні в Японії, була створена після другої світової війни за безпосередньою участю американських спеціалістів, тому за своєю структурою вона практично повністю копіює американську: 6-річна початкова, 3-річка молодша середня. 3-річка старша середня школа, 2 - 4-річні коледжі та університети.

Дія Японії характерна висока повага до освіти, навіть культ освіти. Японці називають своє суспільство ''суспільством дипломів", де багато важить не тільки рівень навчального закладу, що його видав, але і його престиж.

На відміну від. європейського та американського, японський навчальний рік починається 1 квітня і закінчується 31 березня. Він є найдовшим серед розвинених країн: у 1990р. японські школярі провчились 243 дні, діти у ФРН - та Росії - по 210. англійці - 192, французи 185, американці ж тільки 180. Канікули бувають влітку, взимку та весною, після перехідних екзаменів.

Дошкільне виховання здійснюється в дитячих садках, які відвідують діти, як правило, з 5 років. 63% дитячих садків належать приватним особам. Вже на цьому етапі починається урахування престижності виховного закладу: він повинен забезпечити найбільш успішний початок шкільного життя.

Початкова школа.

Більшість шкіл в Японії державні. Програма початкової школи включає 8 обов'язкових предметів (японська мова, соціальні предмети, арифметика, природознавство, музика, мистецтво та праця, домашнє господарство та фізичне виховання), основи морального виховання і спеціальну діяльність (шкільні та класні збори, гурткова робота, різні церемонії, екскурсії, спортивні змаган­ня, користування бібліотекою, заняття з гігієни, правил безпеки тощо),

Молодша середня школа. В навчальний план входять як обов'язкові предмети, так і предмети за вибором. Вибір обов'язкових предметів здійснюється не самими учнями, а місцевими керівниками освіти згідно з локальною необхідністю та нахилами школярів. Серед предметів за вибором: іноземна мова (в основному англійська) або комбінація професійного та естетичного циклів.

Характерною рисою японських шкіл є високе наповнення класів: у початковій школі - до 40 учнів, у молодшій середній - від 41 до 45, Багатолюдність у класах, орієнтація на заучування примушує батьків звертатися до репетиторів. Масовим явищем стало навчання школярів на приватних додаткових курсах " дзюку" (понад 25% учнів початкових шкіл та близько 60 % - молодших середніх). Використання такої системи компенсуючого навчання, діяльність якої не переривається навіть влітку, є однією з важливих причин ефективності японської школи.

Старша середня школа. Перехід до старшої середньої школи пов'язаний із вступними екзаменами у вигляді тестів, що визначають успішність навчання з окремих предметів та коефіцієнт розумової обдарованості. Навчання диференційоване, з поділом на потоки та профілі. Як правило існують два відділення: загальноосвітнє, з поділом на академічний (гуманітарний та природничо-математичнкй) та загальний профілі, та професійне із сільськогосподарським, риболовним, промисловим, комерційним, домогосподарським профілями та циклами більш вузької спеціалізації.

Академічний профіль готує до вступу в університет. На загальному вивчають приблизно ті ж предмети, що і на академічному, але на нижчому рівні. Знання тут мають більш прикладний характер. Професійне відділення готує учнів до праці з певної спеціальності. Загальноосвітня програма зведена тут до мінімуму.

Навчання в старшій середній школі Японії є платним як в державних, так і в приватних школах, які відвідує близько 28% школярів.

Професійно-технічна освіта здійснюється у професійних школах двох типів:

а) технічні коледжі для тих. хто закінчив молодшу середню школу (строк навчання 5 років);

б) молодші коледжі для випускників старших класів середніх шкіл (строк навчання 3 роки). В країні нараховується близько 800 професійних шкіл, з яких більшість (96%) приватні.

Вища освіта надається в університетах та інститутах. Після 4 років навчання випускники отримують ступінь бакалавра і можуть продовжити навчання у магістратурах та докторантурах вузів. 75% японських студентів навчаються в приватних вузах, але значення державних у підготовці інтелектуального потенціалу нації є значно вагомішим, оскільки саме тут навчається абсолютна більшість студентів природничого, технічного, медичного, педагогічного, сільськогосподарського профілів, майбутніх магістрів та докторів наук, значно кращими є умови навчання та викладацький корпус.

Після другої світової війни з'явилась значна кількість спеціальних жіночих вузів. Але частка дівчат серед студентів продовжує залишатись незначною. Навчання у всіх вузах є платним, що ускладнює доступ до вищої освіти.

Реформа освіти. З 1984 р. почалась фундаментальна підготовка до " всеохоплюючої реформи народної освіти, спрямованої у XXI століття". Японці характеризують це починання як III епоху реформ і вважають, що реформуватись повинні не окремі сторони шкільного життя, а самі його основи.

Відрахування реформаторських епох ведеться від того часу, як у країні вперше була побудована європеїзована система освіти (цей період позначається 1890 роком - прийняттям після революції Мейдзі Імператорського рескрипту про освіту). II епоха - побудова сучасної системи освіти після другої світової війни.