💸 Как сделать бизнес проще, а карман толще?

Тот, кто работает в сфере услуг, знает — без ведения записи клиентов никуда. Мало того, что нужно видеть свое раписание, но и напоминать клиентам о визитах тоже. Проблема в том, что средняя цена по рынку за такой сервис — 800 руб/мес или почти 15 000 руб за год. И это минимальный функционал. Нашли самый бюджетный и оптимальный вариант: сервис VisitTime.
⚡️ Для новых пользователей первый месяц бесплатно. А далее 290 руб/мес, это в 3 раза дешевле аналогов. За эту цену доступен весь функционал: напоминание о визитах, чаевые, предоплаты, общение с клиентами, переносы записей и так далее.
✅ Уйма гибких настроек, которые помогут вам зарабатывать больше и забыть про чувство «что-то мне нужно было сделать».
Сомневаетесь? нажмите на текст, запустите чат-бота и убедитесь во всем сами!

Хімічне дослідження сечі

Хімічне дослідження сечі проводять з метою визначення вмісту білка, глюкози, кетонових тіл, крові, міоглобіну, індикану, біліру­біну, уробіліну, жовчних кислот, нітратів, сечовини, креатиніну. Існує ряд методів для проведення якісного, напівкількісного та кількісного аналізів сечі. Використання універсальних індикатор­них смужок дає змогу досліджувати хімічні показники безпосеред­ньо в господарствах.

Визначення білка. Сеча здорових тварин містить дуже малу кількість білка, яку не можна визначити навіть досить чутливими пробами з 20%-ним розчином сульфосаліцилової кислоти і

50%-ним розчином азотної кислоти, за допомогою яких виявляють білок у кількостях відповідно 0, 015 і 0, 033 г/л.

Крім них, часто застосовують пробу з кип'ятінням, а в остан­ній час — універсальні індикаторні смужки. Кількісне визначення білка в сечі проводять лише після позитивних результатів якісних проб, використовуючи для цього колориметричний метод з суль-фосаліциловою кислотою або Робертса-Стольникова, який грун­тується на тому, що при пробі з азотною кислотою біле кільце на межі її з сечею з'являється між 2, 5 і 3 хв при наявності 0, 033 г/л білка. Якщо кільце утворюється раніше, то білка в такій сечі біль­ше 0, 033 г/л і тому сечу розбавляють доти, поки кільце не буде утворюватися у зазначений термін. Кількість білка в сечі можна визначити також індикаторними смужками.

Появу білка в сечі називають протеїнурією. Вона буває нирко­вого (ренального) походження, якщо білок надходить із нирок, і позаниркового (неренального), якщо він домішується по ходу сечовивідних шляхів. Ниркова протеїнурія буває функціонального і органічного походження. Функціональна ниркова протеїнурія характеризується короткочасним перебігом, не супроводжується будь-якими клінічними симптомами, часто пов'язана з фізіологіч­ним станом організму. Вона спостерігається у новонароджених тварин протягом перших десяти днів життя, у корів в останній тиждень перед отеленням, при тривалому концентратному типі годівлі, після сильного м'язового навантаження, переохолодження, перегрівання. Часто така протеїнурія виникає у тварин, перехворі­лих інфекційними захворюваннями.

Органічна ниркова протеїнурія виникає внаслідок структурних змін у нирках. Вона пов'язана із збільшенням проникності нирко­вих клубочків і порушенням структури канальців (нефрит, нефроз, амілоїдоз) нирок. Високий вміст білка в сечі поєднується з розвит­ком набряків. Протеїнурія при нефриті і пієлонефриті становить близько 1—2 %, а при нефрозі до 3—5 %. Органічна протеїнурія стійка і проявляється разом з клінічними ознаками ураження нирок.

Ниркова протеїнурія від позаниркової відрізняється більшим вмістом білка в сечі (при позанирковій він рідко перебільшує 1 г/л), наявністю в осаді сечі циліндрів та іншими симптомами ураження нирок. Бувають випадки одночасного ураження нирок і сечовивідних шляхів. У таких випадках протеїнурія буде зміша­ною.

Протеїнурія також зустрічається при захворюванні статевих органів: у самок — при запаленнях матки і піхви, у самців — при запаленні передміхурової залози. Таку протеїнурію називають не­справжньою.

Визначення в сечі цукру. У сечі здорових тварин містяться слі­ди цукру (глюкози), які не виявляються хімічними реакціями, що

застосовуються в лабораторіях. Тому сечу прийнято вважати віль­ною від глюкози та інших цукрів. Визначення глюкози слід прово­дити зразу після одержання сечі, оскільки при зберіганні проб в умовах кімнатної температури відбувається ферментативне збро­джування вуглеводів під дією ферментів мікроорганізмів і гриб­ків. Серед усіх цукрів сечі найбільш важливе значення має визна­чення глюкози, оскільки інші вуглеводи містяться у незначній кон­центрації, тому не мають діагностичного значення.

Досліджують глюкозу якісними і кількісними пробами. Для експрес-аналізу використовують індикаторні смужки. Якісні проби грунтуються на відновлювальних властивостях глюкози. Це проби Бенидикта, Гейнеса, Ніляндера, Фелінга та ін. Кількісне визначен­ня цукрів у сечі проводять методом зброджування у цукрометрах Ейнгорна, Ласара-Кона, Альтгаузена, орто-толуїдиновим та глю-козо-оксидазним методами.

Виділення глюкози з сечею називають глюкозурією. Спо­стерігається вона при рівні глюкози в крові, вищому за нирковий поріг, який у моногастричних тварин становить 8—9 ммоль/л, а у жуйних — 5—6. При ураженні нирок канальці втрачають здатність до реабсорбції глюкози, тому величина порогу знижується і глю­коза починає виділятися з сечею при нормальній її концентрації у крові.

Розрізняють фізіологічну та патологічну глюкозурію. Фізіоло­гічна глюкозурія спостерігається при поїданні тваринами великої кількості вуглеводних кормів, після значного фізичного наванта­ження, в перед- і післяродовий періоди, при введенні в організм кофеїну, діуретину, кортикостероїдів, внутрішньовенній ін'єкції гіпертонічного розчину натрію хлориду і глюкози. Короткочасна глюкозурія є наслідком нервового збудження.

Патологічна глюкозурія спостерігається при захворюваннях центральної нервової системи (сказ, чума собак, лістеріоз, менін-гоенцефаліт, травми мозку), отруєнні скипидаром, хлороформом, хлоралгідратом. Висока концентрація глюкози в сечі буває при цукровому діабеті (до 10—12 %), пухлинах наднирників, гіпер­функції гіпофізу, гіпертиреозі.

Ниркова глюкозурія зумовлена зниженням реабсорбційної здатності канальців нефронів. Спостерігається при хронічному гломерулонефриті, гострій нирковій недостатності. У таких випад­ках рівень глюкози в крові нормальний або навіть дещо зниже­ний.

При маститах і закупорюванні дійок у тварин може розвивати­ся лактозурія внаслідок зворотного надходження молочного цукру із молока в кров і сечу. Лактозурію від глюкозурії відрізняють за допомогою зброджувальної проби.

Поява галактози в сечі (галактозурія) буває при ураженнях

печінки, м'язовій дистрофії, панкреатиті. Поява інших цукрів у сечі спостерігається рідко.

Визначення кетонових тіл у сечі. До кетонових тіл відносять аце­тон, бетаоксимасляну та ацетооцтову кислоти. У здорових тварин сеча містить невелику кількість кетонових тіл, які не визначають­ся якісними реакціями (проба Лестраде дає змогу встановити на­явність кетонових тіл у сечі від 1, 7 ммоль/л і вище). У здорових коней вміст кетонових тіл в сечі становить 0, 06—0, 66 ммоль/л, у корів — 0, 6—1, 1, овець — 0, 59—1, 46 ммоль/л. Використання інди­каторних смужок, виготовлених спеціально для кожного виду тва­рин, допомагає встановлювати посилене виділення кетонових тіл, концентрація яких незначно вища верхньої межі норми. Зараз ви­пускають смужки, за допомогою яких визначають приблизну кон­центрацію кетонових тіл у сечі, а точну кількість їх досліджують. в спеціальних дистиляційних апаратах.

Збільшення вмісту кетонових тіл в сечі називають кетонурією. Пов'язана вона з недостатнім забезпеченням жуйних тварин легко-перетравними вуглеводами в поєднанні з високим вмістом в раціо­нах білків і жирів та при згодовуванні кормів, які містять кетоген-ні речовини (масляну кислоту). Кетонурія є наслідком тривалого' голодування, виснаження, підвищення температури тіла. Діагнос­тують кетонурію при цукровому діабеті, нирковій глюкозурії, ке-тозі, діареях, важких інтоксикаціях, захворюваннях печінки, цент­ральної нервової системи (сказ, лістеріоз, еклампсія). Визначення кетонових тіл у сечі є високоінформативним і раннім тестом при діагностиці прихованої форми кетозу корів, овець, свиноматок.

Визначення білірубіну в сечі. У сечі може міститися лише кон'югований (зв'язаний, прямий) білірубін. Некон'югований (вільний, непрямий) білірубін не розчиняється у воді і не прохо­дить через ниркові клубочки, тому в сечі його не виявляють. Вміст білірубіну в сечі визначають якісними і кількісними реакціями та індикаторними смужками. Із якісних реакцій застосовують проби Розіна, Фуше, Франка. Вони грунтуються на окисленні білірубіну в білівердин, який надає пробі зеленкуватого кольору. Для вели­кої рогатої худоби інформативною є проба Франка (із розчином метиленового синього). Кількість білірубіну в сечі досліджують уніфікованим методом Єндрашика, Клегорна і Грофа.

Виділення білірубіну із сечею називають білірубінурією. Наяв­ність його в сечі свідчить про глибокі порушення у гепатобіліарній системі, коли кількість кон'югованого білірубіну в крові переви­щує рівень ниркового порогу (понад 34 мкмоль/л білірубіну). При білірубінурії сеча темніє, набуває жовто-зеленого відтінку, піни­ться. Дослідження білірубіну в сечі має важливе значення при диференціальній діагностиці жовтяниць. Білірубінурія спостерігає­ться при тяжких ураженнях печінки (гепатит, гепатоз, цироз) та жовчовивідних шляхів (жовчнокам'яна хвороба, ехінококоз, ново-

22Т

утворення), тобто при паренхіматозній і механічній жовтяницях. У випадку гемолітичної жовтяниці білірубінурія відсутня, оскіль­ки в крові нагромаджується лише вільний (непроведений через пе­чінку) білірубін, який не розчиняється у воді і не може виділитися нирками з сечею.

Визначення уробіліногену і уробіліну в сечі. Уробіліноген і уро білін є похідними проведеного через печінку білірубіну. Уробілі­ноген утворюється в кишечнику із білірубіну під впливом фермен­тів мікроорганізмів. Частина його рухається у кишечнику і пере­творюється в стеркобіліноген і стеркобілін, а решта всмоктується в кров і розщеплюється в печінці. При ураженні печінки (паренхі­матозна жовтяниця) уробіліноген не повністю перетворюється ге-патоцитами і заноситься кров'ю у нирки, виділяючись із сечею, Виділення уробіліногену із сечею називають уробіліногенурією, Зразу після виділення уробіліноген під дією кисню перетворюється в уробілін. Існує цілий ряд проб для якісного визначення уробілі­ну: Флоренца-Комарицина, Богомолова, Шлізінгера.

Збільшення кількості уробіліну в сечі називають уробілінурією, Встановлюють її індикаторними смужками, зразу при сечовиді­ленні, коли уробіліноген встигає перетворюватися в уробілін. Крім паренхіматозної, уробіліногенурія спостерігається при гемолітич­ній жовтяниці, коли утворюється велика кількість уробіліногену, який не встигає розщеплюватися у печінці. Відсутність уробіліно­гену в сечі при збільшенні вмісту білірубіну в крові і сечі свід­чить про наявність в організмі механічної жовтяниці. У випадку ліквідації механічної перешкоди в жовчному протоці виникає уро-білінурія, що є сприятливим симптомом. Виділення стеркобіліно-гену із сечею спостерігається при кишкових захворюваннях (енте­роколіти, завороти, інвагінація), якщо в кишечнику відбувається його всмоктування у кров з надходженням у нирки.

Визначення жовчних кислот у сечі. Визначають їх наявність j сечі за допомогою проб, що знижують поверхневе тяжіння сечі, Сюди відносять пробу Гай-Крафта і з метиленовим синім. Збіль­шення вмісту жовчних кислот у сечі спостерігається при паренхі­матозній і механічній жовтяницях.

Визначення крові і кров'яних пігментів. У сечі знаходять крої і кров'яні пігменти (гемоглобін, метгемоглобін, гемосидерин, сульфгемоглобін), а також м'язовий білок — міоглобін. В сечі здорових тварин можна знайти лише поодинокі еритроцити мікро­скопією осаду. Наявність крові в сечі називають гематурією. Візу­ально домішок крові в пробі сечі (макрогематурію) можна вста­новити при вмісті 25 тис. еритроцитів у 1 мкл. Сеча набуває чер­воного кольору і утворюється осад згустку крові. Якщо кров не викликає зміни кольору сечі, а встановлюють її наявність лише за допомогою хімічних реакцій чи мікроскопії осаду, то мова йде про мікрогематурію. Якісне визначення крові та її пігментів прово-

дять за допомогою бензидинової проби й реакції з гваяковим на­стоєм. Індикаторними смужками також можна кількісно визначи­ти кров і її пігменти в сечі, а точно концентрацію гемоглобіну ви­значають гемоглобінціанидним або колориметричним (за Салі) методами.

Гематурія буває справжньою, якщо вона виникає внаслідок ураження органів сечової системи, і несправжньою, що є наслід­ком домішування крові із статевих органів. Справжні гематурії бувають ниркові, позаниркові та змішані. Ниркова гематурія спо­стерігається при гострому нефриті, загостренні хронічно перебіга­ючого нефриту, при сибірці, чумі свиней, тяжко перебігаючих С-і К-гіповітамінозах, деяких інтоксикаціях, при застійній нирці у хворих з недостатністю серця, злоякісній пухлині і травмах нирок.

Позаниркова гематурія виникає при запаленні та травмах се­човивідних шляхів і сечового міхура, сечокам'яній хворобі, гостро­му пієліті, злоякісних пухлинах сечового міхура, сибірці.

Диференціюють ниркову та позаниркову гематурії, насамперед так званою пробою трьох склянок. При кровотечі з уретри кров буває лише на початку сечовиділення (перша посудина), при ура­женні сечового міхура — в кінці його (третя посудина), а при ура­женні нирок — у всіх трьох посудинах. Крім того, безсумнівним доводом ниркового походження гематурії є наявність у осаді сечі еритроцитарних циліндрів, які є відбитками канальців. Звертають також увагу на поєднання кількості еритроцитів і білка в сечі. Якщо еритроцитів у сечі мало (10—20 в полі зору), а білка біль­ше 1 г/л, то гематурія ниркова. І навпаки, значна кількість еритро­цитів в сечі (50—100 і більше у полі зору) в поєднанні з відсут­ністю еритроцитарних циліндрів і кількістю білка менше 1 г/л є показником позаниркової гематурії.

Виділення з сечею гемоглобіну називають гемоглобінурією. Вона буває первинною і вторинною. Первинна гемоглобінурія є наслідком масового гемолізу еритроцитів у кров'яному руслі, коли гемоглобін, що звільняється, не встигає повністю перетворитися у білірубін; вторинна зумовлена виходом гемоглобіну з еритроцитів уже в сечі при їх розпаді. Первинна гемоглобінурія є важливим симптомом гемолітичної хвороби поросят, післяродової гемоглобі­нурії корів, пароксизмальної гемоглобінурії телят, лептоспірозу, кровопаразитарних хвороб (бабезіоз, нуталіоз, піроплазмідоз), деяких інтоксикацій. Сеча при гемоглобінурії набуває буро-черво­ного кольору.

При виділенні міоглобіну (міоглобінурія) сеча має червоний або темно-коричневий колір. Міоглобінурія спостерігається при травмах м'язів, міопатозі, паралітичній міоглобінурії коней.

Визначення індикану в сечі. Індикан утворюється в організмі внаслідок гнильних процесів в кишечнику і при розпаді білків тка­нин організму. Якісне визначення індикану в сечі широко вико-

ристовують у клінічній практиці. З цією метою застосовують пробу Обермайєра і Яффе. Вона грунтується на перетворенні під дією кислоти індикану в індоксил, який окислюється з утворенням си­нього або червоного індиго. Кількість індикану в сечі можна дос­лідити за допомогою кольорової реакції Розе.

У здорових тварин у добовій кількості сечі міститься 22—44 г/л індикану. Збільшення його кількості в сечі називають індикану-рією. Індиканурія буває кишкового та тканинного походження. Кишкова виникає при атонії, непрохідності і запальних процесах у кишечнику. Значне збільшення вмісту індикану в сечі є ознакою розвитку гнильних процесів у кишковому каналі або перитоніту. Тканинна Індиканурія спостерігається при розпаді пухлин, гангре­ні легень, абсцесах.