Студопедия

Главная страница Случайная страница

Разделы сайта

АвтомобилиАстрономияБиологияГеографияДом и садДругие языкиДругоеИнформатикаИсторияКультураЛитератураЛогикаМатематикаМедицинаМеталлургияМеханикаОбразованиеОхрана трудаПедагогикаПолитикаПравоПсихологияРелигияРиторикаСоциологияСпортСтроительствоТехнологияТуризмФизикаФилософияФинансыХимияЧерчениеЭкологияЭкономикаЭлектроника






Релігійні організації






Здійснення громадянами гарантованої ст. 35 Конституції України свободи світогляду і віросповідання породжує суспільні відносини, значна частина яких має правовий характер. Так, закріплене у цій статті право громадян на відправлення релігійних культів і ритуальних обрядів, на релігійну діяльність зумовлює створення та діяльність різних релігійних організаційрелігійних товариств, управлінь, центрів, монастирів, релігійних братств, духовних навчальних закладів тощо, що являють собою стійкі організаційні утворення із специфічними цілями та конкретними способами їх досягнення.

На відміну від правового регулювання об'єднань громадян основним законодавчим актом, який визначає правове становище релігійних організацій, а також їх взаємовідносини з державою, є Закон України «Про свободу совісті та релігійні організації».

Сутність правового регулювання стосунків держави і релігійних організацій полягає в тому, що держава та її органи не користуються методами державно-правового контролю або примусу при визначенні громадянами свого ставлення до релігії, не втручаються у релігійну діяльність організацій віруючих, якщо вона не порушує законів держави та встановленого порядку, не надають релігійним організаціям матеріальної підтримки, не доручають їм виконання будь-яких державних функцій. Водночас держава сприяє встановленню відносин взаємної релігійної та світоглядної терпимості й поваги між людьми, охороняє законну діяльність релігійних організацій та право віруючих на відправлення релігійних культів і ритуальних обрядів, здійснює державний контроль за додержанням законодавства про свободу совісті та релігійні організації.

У свою чергу, релігійні організації позбавлені права втручатися у справи держави, брати участь у діяльності політичних партій, висувати кандидатів до органів державної влади. Ці організації займаються винятково питаннями, пов'язаними із задоволенням релігійних потреб громадян. Водночас релігійні організації мають право на участь у суспільному житті та використання засобів масової інформації нарівні з об'єднаннями громадян.

Для одержання релігійною організацією права юридичної особи необхідна її державна реєстрація. Засновники релігійної організації — віруючі повнолітні громадяни у кількості не менше 10 осіб подають заяву про реєстрацію та статут релігійної організації до відповідного державного органу, який зобов'язаний у місячний термін прийняти рішення про реєстрацію.

Суб'єктами відповідальності за порушення законодавства про свободу совісті та релігійні організації, поряд з посадовими особами державних органів, можуть бути також особи, які займають відповідне становище в ієрархії релігійних організацій, та громадяни. Припинення діяльності релігійної організації можливе лише за рішенням її членів або за рішенням суду в разі порушення законодавства України.

 

§5. Основні риси адміністративно-правового статусу підприємств, установ, організацій

У змісті правосуб'єктності підприємств, установ, організацій (далі підприємств) певне місце відведено адміністративній правосуб'єктності. її специфіка полягає в тому, що в адміністративно-правових відносинах підприємство бере участь, як правило, в особі свого керівника або інших суб'єктів управління даного підприємства.

Відповідно до чинного законодавства України суб'єктами управління підприємством можуть виступати:

0 власник майна підприємства: приватна особа; загальні збори кооперативу, трудового колективу як колективу власників, акціонерного товариства, іншого господарського товариства тощо; 0 уповноважені власником органи — правління кооперативу, підприємства, заснованого на власності трудового колективу; рада акціонерного товариства (спостережна рада); директор і правління інших господарських товариств з обмеженою (додатковою) відповідальністю; органи управління державним майном, органи управління комунальним майном; 0 адміністрація (орган управління), очолювана керівником підприємства; 0 органи, що реалізують повноваження трудового колективу. Окрім зазначених, суб'єктом управління підприємством можуть бути органи, яким право управління підприємством надано власником чи уповноваженим ним органом в порядку делегування. Але за умови, що на існування такого органу управління буде пряме посилання у статуті підприємства щодо того, що він представлятиме одночасно інтереси як власника, так і трудового колективу.

Адміністрація підприємства— це специфічна частина трудового колективу, яка здійснює управління в процесі професійної діяльності. її природа подвійна: з одного боку, через неї забезпечується участь підприємства як суб'єкта права у різного роду правовідносинах, з іншого — це орган управління підприємством, наділений владними повноваженнями щодо трудового колективу як керованого об'єкта і очолюється її керівником.

Адміністративно-правовий статус керівника підприємства охоплює:

1) визначення його місця і ролі в системі управління підприємством, які характеризують організаційно-правові способи заміщення посади, підпорядкування, способи реалізації єдиноначальності, співвідношення єдиноначальності керівника із самоврядуванням трудового колективу;

2) визначення змісту компетенції керівника. Необхідність її використання як елемента адміністративно-правового статусу підприємства зумовлена тим, що це поняття притаманне лише діяльності органів управління та посадових осіб. У загальних (щодо різних форм власності) рисах компетенція керівника підприємства окреслюється державою з допомогою правових норм, які регулюють відносини: між уповноваженими державою органами та керівником підприємства; між керівником підприємства та об'єктами управління; між керівником підприємства та іншими органами управління підприємством;

3) обов'язок керівника нести адміністративну відповідальність (в чому виражається так звана адміністративна деліктоздатність) у передбачених законом випадках за неналежне виконання повноважень чи перебільшення їх обсягу Місце керівника підприємства в системі управління характеризує і його підпорядкованість.

Підпорядкованість керівника підприємства — це його відносини з іншою стороною, яка є власником майна підприємства (уповноваженим ним органом), чи компетентними державними органами. Підпорядкованість завжди супроводжується підзвітністю і відповідальністю.

Підзвітність керівника передбачає його обов'язок звітувати перед власником майна підприємства за всю діяльність чи за певну її частину і право власника майна підприємства вимагати такого звіту, давати юридично значущу оцінку діяльності підзвітної посадової особи, а також вказувати на недоліки та приписувати їх усунення. Відповідальність керівника підприємства перед власником передбачає право останнього застосовувати заходи дисциплінарного та майнового впливу.

Взаємовідносини керівника підприємства та трудового колективу мають суперечливий характер. Виступаючи — як найманий працівник — членом трудового колективу, керівник одночасно є представником інтересів власника майна підприємства, зобов'язаним зробити все необхідне для їх реалізації.

Важливе значення для організації управління підприємством мають принципи єдиноначальності та колегіальності.

Єдиноначальність полягає в одноосібному розпорядництві та персональній відповідальності керівника за результати роботи підприємства. Способами її реалізації є:

а) право керівника підприємства самостійно — шляхом призначення на посаду чи звільнення з неї — формувати управлінський персонал адміністрації;

б) встановлення обов'язковості управлінських рішень керівника підприємства для всіх працівників;

в) право одноосібного здійснення поточного управління підприємством. При цьому власник майна не має права втручатись у таку діяльність керівника підприємства.

Якщо в єдиноначальності закладені природні властивості будь-якого управління, то колегіальність — це необхідність поєднувати єдиноначальність із самоврядуванням трудового колективу.

Єдиноначальність керівника підприємства реалізується насамперед через його компетенцію. Елементами компетенції керівника підприємства виступають:

1) загальні право і обов'язок здійснювати управлінські функції щодо певних керованих об'єктів — адміністративно-управлінського персоналу та в цілому трудового колективу;

2) конкретні права і обов'язки керівництва відповідним підприємством;

3) право видавати так звані локальні акти управління, що є обов'язковими для виконання в межах даного підприємства.

Компетенція керівника підприємства реалізується в усіх як внутрішніх, так і зовнішніх сферах діяльності підприємства: виробничої діяльності; соціального розвитку та вирішення кадрових питань; матеріально-технічного забезпечення, реалізації продукції, робіт та послуг; фінансової діяльності; зовнішньоекономічної діяльності, природоохоронної діяльності.

Зрозуміло, що переважний обсяг адміністративно-правових відносин з участю херівника підприємства формується у діяльності державних і комунальних підприємств (установ, організацій), які мають більше взаємозв'язків відповідно з органами виконавчої влади і органами місцевого самоврядування.

 






© 2023 :: MyLektsii.ru :: Мои Лекции
Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав.
Копирование текстов разрешено только с указанием индексируемой ссылки на источник.