Програма

5 – 6 – задовільно

1 – 4 – незадовільно

Обов’язки та права студента-практиканта

Студент зобов’язаний:

--- взяти участь у настановчій конференції, ознайомитися з програмою, завданнями і вимогами педагогічної практики, а також її керівниками;

--- вчасно розпочати й завершити практику у визначені терміни, перебувати на місці практики цілий робочий день (не менше 6 год.);

--- виконувати програму педпрактики, відповідально ставитися до проведення навчальних занять;

--- дотримуватися правил внутрішнього розпорядку, традицій навчального закладу, розпоряджень адміністрації;

--- стежити за дотриманням правил техніки безпеки й охорони праці в навчальному закладі, безпеки життєдіяльності студентів;

--- підтримувати взаємодію з керівниками практики, узгоджувати з ними власні пропозиції, побажання, нововведення, звертатися до них за допомогою, консультаціями, порадами;

--- своєчасно повідомляти керівників практики про причини відсутності у навчальному закладі, зміни в індивідуальному плані роботи;

--- сумлінно готувати й вести документи, заплановані програмою практики (щоденник, індивідуальний план, конспекти навчальних занять тощо), своєчасно оформляти звітні документи;

--- дотримуватися етики поведінки у стосунках з викладачами навчального закладу, студентами-колегами, керівниками практики, виявляти педагогічний такт, повагу, толерантність у взаєминах зі студентами, конструктивно діяти у конфліктних ситуаціях;

--- дотримуватися культури мовлення й зовнішнього вигляду;

--- усвідомлювати відповідальність за результати власної педагогічної діяльності.

Студент має право:

--- висловлювати свої побажання щодо місяця проходження практики;

--- вносити пропозиції щодо поліпшення організації практики;

--- здійснювати власний вибір змісту, методів, форм навчально-виховної діяльності з метою досягнення її ефективності;

--- впроваджувати інноваційні підходи, виявляти творчість, ініціативу в організації навчально-виховного процесу;

--- відвідувати навчальні заняття, засідання методичної ради тощо з метою виконання завдань педагогічної практики;

--- звертатися до керівництва факультету з проханням про зміни термінів проходження педагогічної практики з огляду на певні обставини (хвороба, сімейні обставини, відрядження, стажування та ін.).

2.3. Функції керівника практики від кафедри

--- ознайомлюється із наказом ректора про педпрактику;

--- бере участь у настановчій конференції, налагоджує контакт із групою;

--- організовує знайомство студентів з адміністрацією певного навчального закладу, де вони проходитимуть практику, попередньо узгодивши день і годину приходу групи студентів;

--- розподіляє разом із керівництвом навчального закладу студентів за викладачами і групами;

--- контролює роботу студентів у період пасивної практики, надає допомогу в складанні індивідуальних планів, графіків проведення залікових занять;

--- проводить консультації з питань змісту педагогічної практики, надає практичну допомогу студентам у підготовці залікових занять, перевіряє готовність студентів до їх проведення;

--- систематично організовує зворотний зв’язок зі студентами стосовно проходження й ставлення до педагогічної практики;

--- відвідує залікові заняття студентів, проводить їх обговорення, виставляє оцінку в заліковий лист;

--- співпрацює з іншими керівниками практики, налагоджує взаємодію з ними;

--- разом із іншими керівниками практики організовує підсумкову конференцію в навчальному закладі, узгоджує підсумкову оцінку;

--- визначає терміни подачі звітної документації студентів на відповідні кафедри.

--- на засіданнях кафедри доповідає про стан проходження, а також про підсумки практики.

Методичні вказівки до організації і проведення лекції

І. Загальні відомості

На сучасному етапі розвитку освіти в Україні лекція є важливою ланкою, доцільною формою організації навчання у вищому навчальному закладі. Її загальне призначення – формування у студентів орієнтовної основи для оволодіння знаннями, уміннями, навичками, їх позитивного ставлення до життєвих реалій, що вивчаються, смаку до науки і дослідницької діяльності. Слово “ лекція ” у перекладі з латинської мови означає “lectio” – читання, а лектор – “lector”, читець. Лекція активно застосовувалася в середньовічних університетах у формі читання й коментування викладачем тексту книг. В історії розвитку вона стала важливою формою словесного, особистісного впливу викладача, оратора на людину.

У науковій, психолого-педагогічній літературі існує багато аргументів щодо пасивного характеру лекції як форми організації навчання. Зазначено, що лекція:

· привчає студентів сприймати готові думки, гальмує їхнє самостійне, творче мислення;

· змушує студентів займати позицію об’єкта навчального процесу;

· гальмує їхню активність, розвиток внутрішньої мотивації навчання, оскільки студенти позбавлені можливості самостійного пошуку, відкриття істин, критичного аналізу;

· регламентована в часі, тому наукова, навчальна інформація подається у визначеному, обмеженому обсязі;

· спроможна задіяти, захопити тільки деяку частину слухачів, адже рівень їхнього розвитку, інтереси, потреби, ціннісні орієнтації, індивідуальні здібності тощо є відмінні;

· обмежує можливості викладача щодо перетворення аудиторії студентів у єдиний колектив, спільноту.

Отож поряд з лекцією повинні застосовуватися інші форми організації навчання: семінарські, практичні, лабораторні заняття, тренінги та інші організаційно-методичні форми, що активізують самостійну, творчу пошуково-дослідницьку діяльність студентів. Проте повна відмова від лекцій порушує науковий рівень, цілеспрямований, системний характер організації навчального процесу, обмежує можливості позитивного особистісного впливу викладача на внутрішній світ, поведінку студентів.

Доцільність і необхідність лекції як важливої форми організації навчального процесу у закладах вищої освіти зумовлена такими причинами:

· лекція в окремих випадках є основним джерелом наукової, навчальної інформації у зв’язку з відсутністю необхідних підручників і посібників;

· викладач повідомляє сучасну наукову інформацію, результати останніх досліджень, що не знайшли висвітлення у підручниках і посібниках;

· у змісті лекції викладач має змогу використати результати власних спостережень, досліджень, а також і своїх колег;

· існують різноманітні наукові концепції, підходи до трактування сутності явищ, понять, що можуть бути доступно і стисло висвітлені викладачем;

· деякі факти, теорії, концепції неоднозначно, суперечливо або складно обгрунтовуються в науковій літературі і потребують дохідливого пояснення лектором;

· під час лекції викладач має змогу здійснювати вплив на формування ціннісних орієнтацій студентів, розкривати у змісті не лише наукові поняття, положення, але й світоглядні, моральні, етичні ідеї та норми.

Позитивні сторони лекції будуть підсилені, а слабкі зменшені, за умови, якщо викладач:

· взаємодіє, спілкується зі студентами як рівноправними партнерами, суб’єктами спільної навчально-пізнавальної діяльності;

· стимулює активність студентів, розвиток їхнього критичного, творчого мислення шляхом постановки проблемних питань, залучення їх до дискусії, діалогу, висловлювання власних міркувань;

· регулює увагу студентів, спонукає їх до слідкування за власною думкою;

· не критикує судження слухачів, а лише здійснює відгук на їхні міркування, спирається на них під час викладу змісту;

· висловлює власні точки зору, виявляє своє захоплення відповідною темою, галуззю науки;

· постійно здійснює зворотній зв’язок, слідкує за динамікою емоцій студентів, перевіряє рівень розуміння, осмислення ними навчальної інформації.

ІІ. Вимоги до проведення лекції:

· створення психологічно-комфортної атмосфери взаємодії зі студентами, атмосфери співробітництва та спільного міркування;

· дотримання лектором педагогічного такту, вияв уважного, позитивного ставлення до студентів;

· науковість та інформативність викладання, застосування сучасних наукових підходів;

· доказовість, аргументованість викладу основних положень;

· логічність, послідовність, системність висвітлення змісту навчальної інформації;

· доступність, ясність, чіткість пояснення, інтерпретації наукових положень;

· включення у зміст актуальних соціальних, моральних проблем, інформації, значущої для професійної діяльності, особистісного розвитку студентів;

· активізації мислення студентів, опора на їхній життєвий досвід;

· емоційність викладу навчального матеріалу;

· застосування аудіовізуальних засобів, дидактичних матеріалів.

ІІІ. Структура лекції

Процес організації лекцій складається з трьох частин: вступна, основна, заключна.

У вступній частині викладач:

· встановлює контакт з аудиторією: вибір пластичної пози, доброзичливої міміки, жестів, відкритості до аудиторії, середнього рівня мускульної мобілізації; позбуття просторових, термінологічних бар’єрів; показ особистого позитивного психо-емоційного стану і готовності до взаємодії; встановлення позиції “Ми”;

· налагоджує зв’язок із пройденим навчальним матеріалом і новою інформацією, визначає її місце у системі тем, розділів навчального курсу; прогнозує її подальший розгляд;

· повідомляє тему лекції, створює у студентів позитивну установку на її вивчення;

· визначає основні питання, що будуть розглядатися під час лекції; повідомляє і дає коротку характеристику основної рекомендованої літератури;

· захоплює увагу студентів шляхом творчого поєднання різноманітних методичних прийомів: коротка емоційна розповідь про реальні події, історії з власного життя, цікаві факти тощо; виявлення новизни навчальної інформації (показ таких сторін, що перевищує очікування студентів); показ викладачем власного інтересу до теми, переживань, думок.

Вступна частина не повинна займати багато часу – лише 5–6–хв. Але від початку залежить подальший хід лекції. Головне завдання викладача на цьому етапі – залучення самих студентів до лекції, психологічна підготовка їх до сприймання основного навчального матеріалу. Зазначені етапи вступної частини є взаємопов’язані; дотримуватися їх варто в довільній формі; деякі з них діють одночасно.

Основна частина лекції тісно поєднана зі вступною. Перехід до неї іноді є непомітним для студентів. Для організації активного сприймання ними нової навчальної інформації викладач може:

· поставити питання, на яке немає готової відповіді, але яке загострює увагу;

· запросити студентів до повідомлення своїх міркувань щодо конкретних ідей;

· зробити екскурс в історію розвитку явищ, понять, що розглядаються на лекції;

· шляхом методу мозкової атаки (брейнстормінгу) стимулювати студентів до обміну ідеями щодо визначеної викладачем проблеми.

Основна частина лекції є найбільш відповідальною і тривалішою у часі. В цій частині викладач висвітлює зазначені на початку лекції питання, обгрунтовує необхідні теоретичні положення. Відповідно до сутності кожного питання викладач обирає доцільні методи, прийоми у єдності з необхідною формою викладу. Варто, щоби шлях висвітлення кожного питання був відмінним і зумовлював своєрідний стиль діяльності і поведінки педагога. Не зважаючи на деякі відмінності, схема і вимоги до розгляду питань, що відповідають загальноприйнятим вимогам до лекції є однаковими. Протягом основної частини викладач використовує такі ідеї:

· у процесі організації сприймання студентів спрямовує розвиток їхніх уявлень на виокремлення суттєвих (критеріальних) ознак явища, поняття;

· постійно дбає про адекватне розуміння слухачами навчальної інформації шляхом пояснення, інтерпретації суттєвих ознак явища, розгляду їх у різних виявах, для цього застосовує різноманітні варіанти поєднання методів, прийомів формування мислительних дій студентів (аналізу, синтезу, індукції, дедукції, аналогії, порівняння, розрізнення, узагальнення тощо);

· постійно контролює рівень розуміння, осмислення студентами навчального матеріалу шляхом візуального контакту з аудиторією, постановки питань: “Ваша думка? ”, “А чому…? ”, “Що краще…? ”;

· у процесі висвітлення кожного питання розмірковує разом зі студентами про його об’єктивну і суб’єктивну значущість, зв’язок з професійною і практичною діяльністю;

· визначає різні альтернативні підходи, теорії розгляду понять, явищ, спонукає студентів до самостійної оцінки, вибору цих підходів;

· слідкує за логікою власного викладу, обгрунтування положень, міркування, мовлення; застосовує різні методи логічної побудови змісту навчальної інформації (індукції, дедукції), дбає про системність, послідовність, наступність у висвітленні; кожне положення аргументує, підтверджує;

· стимулює активне слухання та участь студентів в оволодінні знаннями, залучає їх до обговорення теоретичних положень, ідей, актуалізації власного життєвого досвіду;

· постійно підтримує психологічно-комфортну атмосферу під час лекції, контакт зі студентами: уникає жорсткого контролю, проте підтримує порядок; відгукується на висловлення студентів, їхні питання; показує розуміння внутрішнього стану студентів; спостерігає за усіма змінами в аудиторії, зауважує тільки ті моменти, які негативно впливають на увагу, активність, емоції, поведінку студентів;

● підтримує і розвиває інтерес студентів до навчального матеріалу, позитивну мотивацію процесу пізнання, пошуку.

Заключна частина лекціїї є не менш важливою. Викладач іноді закінчує лекцію без загальної оцінки, процесу висновків і підсумків щодо обговореної навчальної інформації, виокремлення провідних ідей, знань. Важливо, щоби лекція була завершена на такому ж мажорному, оптимістичному рівні, із такою ж енергією, як і розпочалася.

У заключній частині викладач:

· здійснює логічні, лаконічні висновки про основні поняття, положення, теорії, що розглядалися;

· нагадує про семінарські заняття, визначає характер обговорення та аналізу висвітлених ідей на цьому занятті, прагне не завантажувати студентів великим обсягом інформації;

· дає студентам можливість висловитися щодо лекції, явищ, що вивчалися, поставити питання;

· коротко повідомляє проблеми, що будуть розглядатися у наступній лекції у взаємозв’язку з висвітленими, створює позитивні очікування щодо наступної зустрічі;

· дякує студентам за увагу і прощається з аудиторією.

ІV. Підготовка викладача до проведення лекції