Організаційно-господарські зобов’язання з контролю (нагляду) за господарською діяльністю

Відповідно до ст. 19 Господарського кодексу (далі — ГК) України та інших актів законодавства держава здійснює контроль і нагляд за господарською діяльністю суб’єктів господарювання. Ст. 1 Закону України «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності» визначає державний нагляд (контроль) як діяльність уповноважених законом центральних органів виконавчої влади, їх територіальних органів, органів місцевого самоврядування в межах повноважень, передбачених законом, щодо виявлення та запобігання порушенням вимог законодавства суб’єктами господарювання та забезпечення інтересів суспільства, зокрема належної якості продукції, робіт і послуг, прийнятного рівня небезпеки для населення, навколишнього природного середовища.

Значення державного контролю і нагляду за господарською діяльністю, його роль в утвердженні суспільного господарського порядку в економічній системі України обумовлює актуальність питань правового регулювання здійснення такого контролю (нагляду). Різні правові аспекти державного контролю і нагляду у сфері господарської діяльності висвітлюються в навчальній літературі з господарського та адміністративного права, у монографічних і дисертаційних дослідженнях, а також у наукових статтях. Але у той же час недостатньо дослідженими, як виявляється, залишаються питання щодо правової природи відносин, які виникають при здійсненні контролю (нагляду) у сфері господарської діяльності, зокрема, в аспекті співвідношення цих відносин з такими фундаментальними категоріями господарського права, як господарські (організаційно-господарські) зобов’язання.[1]

Тому, з урахуванням викладеного, метою обраної мною статті є виявлення і теоретичний аналіз господарських відносин у сфері здійснення державного контролю (нагляду) за господарською діяльністю, з’ясування їхнього взаємозв’язку з категорією господарських зобов’язань, кваліфікація даних відносин як організаційно-господарських зобов’язань з контролю (нагляду) за господарською діяльністю та юридична характеристика таких зобов’язань.

Розглядаючи організаційно-господарські зобов’язання з контролю (нагляду) за господарською діяльністю, доречно пригадати характерні ознаки таких зобов’язань: загальні, притаманні їм як і зобов’язанням будь-якої іншої галузевої належності, і специфічні, характерні тільки для цих зобов’язань.

До загальних ознак організаційно-господарських зобов’язань належать відносний характер, тобто наявність двох або більше конкретно визначених суб’єктів (сторін, учасників), який завжди відрізняє зобов’язання від інших типів правовідносин, а також особливий юридичний зв’язок між цими суб’єктами, суть якого полягає в наявності права вимоги в управненої сторони і відповідного обов’язку у сторони зобов’язаної. Специфічними ознаками організаційно-господарських зобов’язань, які випливають із закріпленого у ч. 1 ст. 176 ГК України їхнього легального визначення, є специфічна сфера існування (процес управління господарською діяльністю, її організації та регулювання), особливий суб’єктний склад (одним з учасників завжди є суб’єкт організаційно-господарських повноважень, другим — суб’єкт господарювання), управлінсько-господарський (організаційний) характер дій (утримання від дій), що виступають об’єктами цих зобов’язань. [2]

Згідно із законодавством відносини зі здійснення державного контролю (нагляду) за господарською діяльністю складаються в усіх сферах і галузях економіки. При здійсненні контролю (нагляду) за господарською діяльністю між органом держави чи органом місцевого самоврядування, які здійснюють контроль (нагляд), та підконтрольним суб’єктом господарювання складаються відповідні контрольно-наглядові відносини. Ці відносини носять взаємний, відносний характер: суб’єктові, який здійснює контроль, (органу контролю) завжди протистоїть підконтрольний суб’єкт господарювання. Зв’язок між цими суб’єктами полягає в наявності права вимоги в одного з них і відповідного обов’язку в іншого. Отже, контрольно-наглядові відносини у сфері господарю

вання носять, не інакше, як зобов’язальний характер.

Контрольно-наглядові функції уповноважених органів держави та органів місцевого самоврядування у зазначених відносинах спрямовані на забезпечення додержання суб’єктами господарювання встановлених законодавством правил ведення господарської діяльності, на утвердження суспільного господарського порядку в економічній системі, на регулювання економіки та управління нею, на досягнення оптимальної організації економічних (господарських) відносин. Дії з реалізації вказаних контрольно-наглядових функцій носять управлінсько-

господарський (організаційно-господарський) характер. Відносини, що виникають при здійсненні контролю (нагляду) у сфері господарювання, мають відповідний суб’єктний склад, як це передбачено ст. 176 ГК України, що містить офіційне визначення організаційно-господарських зобов’язань. Однією стороною в них завжди є суб’єкт господарювання, іншою — суб’єкт організаційно-господарських повноважень у процесі управління господарською діяльністю (контролю (нагляду) за такою діяльністю, що буде вужче і точніше для даного виду відносин). Суб’єкти організаційно-господарських (контрольно-

наглядових стосовно даних відносин) повноважень здійснюють названі повноваження безпосередньо щодо суб’єктів господарювання, які наділені господарською компетенцією щодо них. Про це свідчать завдання і функції органів, які згідно із законодавством здійснюють контроль (нагляд) в економіці щодо суб’єктів господарювання.

Об’єктом організаційно-господарських зобов’язань, що аналізуються, виступає конкретна правова поведінка їх учасників, зміст якої визначений законом, конкретні відносини, що складаються при здійсненні контролю (нагляду) у сфері господарювання — при проведенні перевірок, одержанні необхідних відомостей і матеріалів, відборі зразків продукції для перевірки, наданні обов’язкових для виконання приписів про усунення порушень та інші.[3]

Організаційно-господарські зобов’язання зі здійснення контролю (нагляду) за господарською діяльністю є двосторонніми, права та обов’язки в них мають обидві сторони. Кожна зі сторін виступає управненою щодо одних вимог і зобов’язаною щодо інших. Так, право вимоги органу контролю (нагляду) — суб’єкта організаційно-господарських повноважень як управненої сторони у цих зобов’язаннях складають його повноваження щодо здійснення контролю (нагляду): право проводити перевірки, вимагати надання документів та інших матеріалів, право давати рекомендації, вносити пропозиції, приймати обов’язковідля виконання рішення та інші. Обов’язки зобов’язаної сторони — суб’єкта господарювання полягають у виконані вимог сторони управненої.

У той же час суб’єкт господарювання має право вимагати, щоб інспектування та перевірки його діяльності проводилися неупереджено, об’єктивно й оперативно, з дотриманням вимог законодавства, поважаючи права і законні інтереси цього суб’єкта. Суб’єкт господарювання має право на одержання інформації про результати інспектування і перевірок його діяльності у встановлений законом термін та інші права відповідно до ст. 19 ГК України. У зобов’язаннях, що аналізуються, зазначені та інші передбачені законодавством права складають право вимоги суб’єкта господарювання як управненої сторони і обумовлюють відповідні обов’язки суб’єкта організаційно-господарських повноважень як сторони зобов’язаної.

Дані зобов’язання є недоговірними і, як правило, активними, лише опосередковують переважно активну поведінку, дії їхніх учасників. Вони регулятивні, передбачають позитивну правову поведінку, хоча переважно спрямовані на виявлення порушень правових норм, що регламентують умови і порядок здійснення господарської діяльності та запобігання цим порушенням. У цьому плані вони, як правило, безпосереднім чином пов’язані з охоронними зобов’язаннями із застосування адміністративно-господарських санкцій та інших заходів впливу на правопорушників, але не співпадають з ними.

Враховуючи спрямованість організаційно-господарських зобов’язань зі здійснення контролю (нагляду) за господарською діяльністю на забезпечення дотримання норм господарського права, в певній мірі можна вести мову про їх вторинність щодо інших видів господарських відносин, обумовленість останніми даних зобов’язань. Адже контролювати можна тільки те, що вже мається в наявності, тобто сталий суспільний господарський порядок, реальні господарські відносини на предмет відповідності їх встановленим правовим нормам (і правовідносинам). Разом з тим це не заперечує самостійність зобов’язань зі здійснення контролю за господарською діяльністю в системі господарських (організаційно-господарських) зобов’язань у цілому.