Архітектура стародавньої Америки, та країн Центральної й Латинської Америки

До IVст. племена з найбільш розвинутою культурою заселяли центральну Америку і західне побережжя Південної Америки. В Центральній Америці високого рівня досягла культура племен майя, які займалися землеробством та скотарством. Більшість населення мешкало в хижах, критих двоскатними солом’яними дахами.

Процес виділення з родового суспільства рабовласницької верхівки супроводжувався розвитком грандіозних релігійно-адміністративних центрів у містах. Панівна каста будувала храми, палаци і громадські споруди, площі.

Храми розміщувались на вершинах багатоступінчастих пірамід. Перед храмами розміщувались вівтарі, в яких приносились людські жертви. У глибокі жертовні криниці – сеноти – кидали “наречених” бога і дорогоцінні дари. Декілька храмів на пірамідах, священні площі, адміністративні споруди на земляних платформах, та інші споруди створювали цілий ансамбль, священне місто.

Великий, важкий масив піраміди з сходинками які вели верх до культової споруди і різноманіття скульптурного символічного декору, складного по композиції – з переплетення змій, драконів і інших чудовиськ, - характеризують монументальні споруди майя, грізні й величаві.

Стародавнє місто майя Тікаль має найвищі храми (із збережених). Так названий храм IVст. стоїть на піраміді висотою 45м; споруду храму увінчує високий гребінь. Загальна висота споруди 70м.

З міст майя збереглись лише покинуті перед нашестям іспанців, інші були ними зруйновані. В місті Чічен-Іца найбільш значною спорудою північного культового ансамблю є піраміда-храм (вис. 24 метри) з основою 75х75м., названа Кастільо. До неї примикають Храм воїнів, подвір’я для культової гри в м’яч і багаторядні колонади довжиною 120м.

На території сусідніх із майя племен толтеків зберігся крупний ансамбль культових споруд (VI-IXст.) розташований на двокілометровій парадній магістралі. Центр ансамблю - піраміда Сонця, складена з цегли-сирцю та облицьована потинькованою бутовою кладкою, має основу 210х210м та висоту 64, 5м. Ширина сходів, що веде на вершину, зменшується від тераси до тераси, підсилюючи враження великої висоти піраміди. Ансамбль храму Кецалкоатля (птахи-змії) займає подвір’я 400х400м, на валах якого розташовані невеликі піраміди. Головний храм у центрі має дуже виразний скульптурний декор.

В IVст. утворилася держава ацтеків із столицею в м. Теночтитлан (на місці сучасного Мехіко). Розміщений на островах зниклого тепер соленого озера, він був пов’язаний з берегом дамбами й акведуками; три палаци й піраміди з храмом розміщувались довкола центральної прямокутної площі.

На західному узбережжі Південної Америки знаходилась держава інків, яка утворилась в XIIст. Ця рабовласницька держава успадкувала ще більш давню культуру. Тут велося активне дорожнє будівництво, будувались мости, вирубувались в містах сходи. Столиця Куско була сильно укріплена і захищалась величною фортецею Саксауман, стіни якої зложені на сухо з великих блоків.

Архітектура країн Латинської Америки XIV-XVI ст. Із завоюванням Америки просування конкістадорів відмічалось будуванням міст, монастирів і помість, акведуків і мостів.

Індійці, які навчилися мистецтву будування в прибульців, внесли в класичні європейські форми, експортовані з Іспанії, багато свого і створили в Латинській Америці самобутню архітектуру.

Для раннього періоду латиноамериканської архітектури характерний “фортечний” стиль. Будівлі цього періоду монументальні; могутні стіни, контрфорси, які погашають розпір зводів. Зводи, раніше невідомі індійцям, зараз отримали широке розповсюдження. Орнамент у стилі платереско насичений арабськими деталями й мотивами.

Часті землетруси заставляли шукати засоби для захисту будівель від завалів: будуються грубі стіни, зводи укріплюються каркасом із вигнутого кедра або повністю будувались з дерева.

Греко-римський стиль, який панував в Іспанії, не застосовувався в Латинській Америці. В кінці XVII ст. тут утворюється так назване “креольське бароко”, по своїх формах вільне від архітектурних законодавств Старого Світу.

Житловий будинок колоністів, вирішений дуже замкнуто, мав патіє - внутрішній двір, один або декілька. З оздоблення характерне застосування глазурованих плиток; декор, зосереджений, головним чином, на обрамленнях вікон та дверей.

Більшість монастирів і церков засновані у XVI ст. і мають до того часу вид фортець. Монастирський комплекс мав переважно три частини: велике подвір’я (атрій, який служив відкритою капелою), церкви, житлових і службових приміщень.

Церкви – найчастіше однонавні з прямокутними або багатогранними апсидами. Портал щедро прикрашався кам’яною різьбою.

Куполи, найбільш характерна частина архітектурного пейзажу латиноамериканських міст, робились різноманітними по формах, розмірах, конструкціях і виконанню. Дуже легенькі й міцні куполи будувались, з глечиків, в яких носять воду.

Зразком архітектури раннього періоду колонізації є монастир Сан-Мігель Актопан (Мексика), 1546р. Його фасад із гладкими стінами й однією вежею, яка нагадує донжон, простий і монументальний.

Королівська капела монастиря Сан-Габріель (серед. XVI ст.) в Чолулу за планом схожа на мечеть; інтер’єр із лісом колон, чисельні куполи, покриття кахлями, ще більше посилює “східний” характер споруди.

Невеликий вишуканий витвір мексиканського бароко Капілья дель Посіто (1791р.) має вигляд ротонди із зіркоподібними вікнами. Суворий і величавий фасад має собор у Мериді (1599р.).

Одним із характерних пам’ятників бароко в Бразилії є церква Сан-Франциско в Оуру Прету.

Архітектура країн Латинської Америки – це приклад злиття місцевих традицій з досягненнями світового зодчества, в першу чергу архітектури Іспанії й Португалії, збагаченої романськими, готичними, мавританськими мотивами, дивовижний конгломерат архітектурних напрямків і стилів найвіддаленіших у просторовому й часовому смислі компонентів.