Подолян Галина Петрівна

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ІМ. Т.Г. ШЕВЧЕНКА

МЕХАНІКО-МАТЕМАТИЧНИЙ ФАКУЛЬТЕТ

АКТУАРНА ТА ФІНАНСОВА МАТЕМАТИКА

РЕФЕРАТ

НА ТЕМУ:

«Моральні проблеми педагогічної діяльності»

Студентки

Курсу магістратури

Зімецької Світлани

Викладач:

Подолян Галина Петрівна

Київ 2016

Сутність буття людини з притаманною їй моральною характеристикою виявляється в практичній діяльності. Упродовж розвитку наукової думки цю тезу по-різному усвідомлювали філософи, соціологи, психологи, етики та історики. На важливості значення діяльності наголошували Піфагор, Сократ, Платон, Арістотель, Гете, Кант, Гегель та ін.: " Статую прикрашає вигляд, людину - діяльність" (Піфагор).

За якістю і структурою дослідники інтерпретують діяльність по-різному. Однак майже в кожній філософській системі соціалізація особистості пов'язана з діяльністю.

Як моральна категорія, діяльність відображає ті вчинки особистості, які свідомо підпорядковані моральним цілям і мотивам: бажання робити добро, сумлінно виконувати обов'язок, здійснювати високі ідеали.

Від якості здійснення педагогічної діяльності безпосередньо залежить те, наскільки освіта сприятиме загалом розвитку особистості учня, студента і його моральному розвитку зокрема.

Педагог як особистість постійно вдосконалюється, оскільки це зумовлено не лише потребою у самотворчості, а й суспільним обов’язком, що вимагає від нього високої моральності. Особистісно орієнтований характер навчально-виховної діяльності та відносин з учнями передбачає необхідність переорієнтації свідомості вчителів на визнання нових освітніх пріоритетів: поваги до особистості учня та його права на самовизначення, оволодіння відповідними етичними нормами, а також формування готовності педагога до етично адекватної поведінки в різних ситуаціях мінливого шкільного життя, які ставлять його перед моральним вибором. Високий рівень морального розвитку вчителя відображено у змісті державних освітніх стандартів, де визначено перелік обов’язкових професійно значущих рис його особистості.
Особистість, яка обрала своєю професією учителювання, підпорядковує власну поведінку правилам і нормам, які склалися і регламентують цю сферу. Домінантною ознакою педагогічної праці є постійна взаємодія всіх учасників навчально-виховного процесу, а предметом, інструментом і продуктом — людина. Отже, у педагогічній діяльності мета, завдання навчання та виховання здійснюються у формі особистісних взаємин, що засвідчує важливість моральних аспектів педагогічної праці та формування в учителя професійно необхідних якостей.
Етична складова має переважне значення для формування професійної компетентності вчителя як вищого рівня його фахової кваліфікації. Професійну компетентність трактують нині як володіння педагогом необхідною сукупністю знань, умінь і навичок, які засвідчують ефективність педагогічної діяльності, високий рівень спілкування з різними суб’єктами навчально-виховного процесу, сформованість професійно-особистісних якостей, цінностей, ідеалів учителя.

Сучасний учитель виконує в школі не стільки освітньо-інформаційну та консультативну функції, скільки культурологічну, соціально-психологічну, розвивальну, дослідницьку, проективну, а також створює умови для забезпечення морального і духовного розвитку учнів. Тому одночасно з проблемою формування педагога як предметника актуалізується питання його розвитку як людини культури, яка має значний виховний вплив на особистість.
Отже, формування етично компетентного вчителя — це соціально значуща проблема, від розв’язання якої залежать успіх гуманізації системи освіти, підвищення загальної культури у суспільстві та перспективи розвитку сучасної людини. Етичний розвиток учителя є неперервним процесом особистісно-професійного зростання, що передбачає підвищення його рівня моральної свідомості, здійснення професійної рефлексії та формування системи ставлень до суб’єктів навчально-виховного процесу відповідно до норм і правил педагогічної етики.

Мораль як система поглядів, уявлень, норм, оцінок, що регулюють поведінку вчителя, особлива форма суспільної свідомості і вид суспільних взаємин виконує за допомогою системи цінностей одну з найважливіших функцій — регулятивну — разом з іншими типами нормативної регуляції (звичаями, традиціями, адміністративними положеннями тощо). Реалізація цієї функції ґрунтується на усталених уявленнях про добро і зло, гідне і негідне, справедливе і несправедливе тощо і забезпечує регуляцію поведінки, відносин життя у всіх сферах людської діяльності. Мораль завжди визначає сутнісно необхідний порядок речей, ідеальний стан, до якого слід прагнути. Її зміст передбачає наявність ідеалу, взірця для наслідування, образ якого змінюється в історичному часі та соціальному просторі.
Незважаючи на важливість значення терміну «мораль», його не можна використати для розгляду різних видів моральної рефлексії, характерних для професійної діяльності педагога. Від часів Арістотеля предметом етики є мораль. За допомогою поняття «мораль» розкриваються природа та обумовленість дій, які визнають правильними.
Професійна мораль сформувалася унаслідок поділу праці. Будь-яка професія ставить перед особистістю, яка її обрала, певні моральні вимоги, тобто зобов’язує поводитись відповідно до утверджених моральних норм, а також породжує специфічні моральні проблемні ситуації. Одні професії не передбачають значних корективів у поведінці людини, а інші — навпаки, висувають підвищені моральні вимоги. Так, істотних змін поведінки особистості потребують види діяльності, у яких об’єктом впливу є людина (педагогіка, медицина, юриспруденція). Професійна мораль конкретизує загальні моральні норми, оцінки, які безпосередньо характеризують ставлення людини до професійних обов’язків, а опосередковано — до людей, з якими вона взаємодіє відповідно до свого фаху і суспільства.
Загальнолюдські принципи моралі відповідно до умов професійної діяльності конкретизуються у професійній етиці, що регулює моральні взаємини людей у суспільній сфері життя.

Змістом професійної етики є моральні кодекси поведінки, які декларують певний тип моральних взаємин між людьми, що визнається оптимальним з погляду виконання цієї професійної діяльності, а також соціально-філософське тлумачення культурно-гуманістичного призначення професії (А. Гусейнова та І. Кона).
Видом професійної етики є етика педагога.

Педагогічна етика — галузь етичної науки, що досліджує основи, сутність, специфіку, особливості педагогічної моралі, обґрунтовує її принципи і їх реалізацію у сфері педагогічної праці, розкриває її функції, категорії, а також вивчає зміст моральної діяльності педагога загалом, у т. ч. моральні взаємини у педагогічному середовищі.

Унікальність професійної етики педагога зумовлює предмет його фахової діяльності. Так, якщо для інженера — це механізми, машини, для агронома — рослинність і земельні ресурси, то для вчителя — душа, розум, емоційна сфера особистості.
Однією з найважливіших складових педагогічної етики є педагогічний обов’язок — сукупність вимог і моральних правил, які суспільство ставить до професії вчителя, виконання ним професійних зобов’язань перед усіма суб’єктами навчально-виховної діяльності. Його основою є об’єктивні та актуальні потреби суспільства у навчанні та вихованні підростаючого покоління, творче ставлення педагога до своєї праці, прагнення до самовдосконалення, вимогливість до себе, дотримання норм культури та етикету у спілкуванні з учнями, їхніми батьками, колегами, адміністрацією тощо.
Справедливість характеризує відповідність між чеснотами людей та їх суспільним визнанням, правами та обов’язками. Педагогічна справедливість має специфічні ознаки, які засвідчують об’єктивність учителя, рівень його моральної вихованості (доброти, принциповості, людяності), що проявляється у його оцінюванні вчинків учнів, їхнього ставлення до навчання, суспільно корисної діяльності тощо. Специфіка педагогічної справедливості полягає в оцінюванні дії педагога і зворотної реакції на неї учнів, які мають різний рівень моральної зрілості.
Усвідомлення педагогом своєї соціальної значущості, а також суспільне визнання цієї професії визначає педагогічна гідність. Важливі позитивне ставлення педагога до обраної справи, розуміння її статусу та відповідальності за результати. Гідність вчителя є суспільною оцінкою його реальних професійних досягнень і чеснот, які проявляються у різноманітних ситуаціях шкільного життя.
Педагогічний авторитет — це моральний статус педагога у колективі учнів та колег, що визначається рівнем його професійної майстерності, глибиною знань, ставленням до своєї діяльності та всіх її учасників.
Педагогічна етика є невід’ємною частиною кожної професійної дії вчителя, адже його діяльність поліфункціональна (організаторська, навчальна, виховна, розвивальна, комунікативна, інноваційна та ін.). Учитель покликаний керувати процесом розвитку особистості, її інтелектуального, емоційного, фізичного, духовного становлення, створювати відповідні соціокультурні умови для цього, бути прикладом для наслідування тощо.
На практиці вчителі не завжди дотримуються вимог до власної професійної діяльності. Це залежить від способу реалізації кожним учителем професійної ролі та її усвідомлення, ставлення педагога до своєї професії, сформованості відповідних професійно значущих якостей, розуміння міри професійної відповідальності тощо.
Отже, педагогічна діяльність є особливою формою соціальної взаємодії, в якій учитель, спираючись у виборі педагогічних методів та прийомів на певні моральні норми і правила, що регламентують професію, слугує прикладом для учня. При цьому педагогічна етика чітко формує моральні критерії педагогічної професії, закладає основи для конструювання орієнтирів рефлексивної свідомості і поведінки вчителя тощо.
Педагогічна етика є показником і одночасно результатом професійно-особистісної готовності вчителя до роботи в школі.
Важливою компонентою професійної компетентності вчителя, складовою його фахової етики є педагогічний такт— відчуття міри в застосуванні засобів педагогічного впливу на дітей. До основних складових педагогічного такту належать повага до особистості у поєднанні з високою вимогливістю до неї, врівноваженість, терпимість, увага та чуйність тощо. Педагогічний такт ґрунтується на глибокому знанні психології дітей та індивідуальному підході до них у навчанні й вихованні, є переходом від моральної свідомості педагога до моральної практики, творчістю і пошуком оптимальних рішень щодо взаємодії з учнями, розв’язання складних ситуацій і передбачення наслідків педагогічних дій. Прояв його — важлива умова формування авторитету вчителя.
У розвитку професійної етики вчителя важливу роль відіграють соціально-економічні трансформації суспільства, глибинні психологічні процеси, які впливають на його свідомість і мораль, нерідко деформуючи їх. Суттєві зміни у світогляді, моральних цінностях людей, які відбулися на особистісному рівні, сучасний канадський філософ Чарльз Тейлор назвав «хворобами сучасності». Серед них на першому місці індивідуалізм, для якого характерні звуження соціального бачення, зосередження особистості на приватному житті. Учений вважає, що сучасне суспільство втрачає сакральну основу, нівелює значення моралі як основного регулятора свого функціонування. Домінантами людського буття стають раціоналізм і прагматизм, «інструментальне мислення». Люди перетворюються на «замкнених у своїх серцях» осіб.
Такий моральний суб’єктивізм, який утвердився у свідомості багатьох людей, перешкоджає здійсненню самоаналізу, рефлексії власної поведінки відповідно до норм етики тощо.
Отже, численність функціональних проявів професійної етики вчителя засвідчує її практичну значущість і осмислення теоретичних проблем. Саме професійна етика забезпечує конструювання професійного образу фахівця, водночас важливість проблеми формування етики як основи компетентності вчителя у сучасному суспільстві і стає актуальним завданням професійного вдосконалення, невід’ємною складовою фахової компетентності учителя.

Педагогічна діяльність у моральному вимірі культурно та соціально детермінована, проте виявляється на рівні суб'єктності, де важливу роль відіграє вчинок. Він є складовою моральної діяльності; дією, що розглядається з погляду єдності мотиву і наслідків, намірів і справ, цілей і засобів. Його особливість полягає в тому, що за своєю сутністю вчинок - вища моральна цін-ність, міра людського буття і водночас зацікавлене ставлення суб'єкта до самих моральних цінностей. Спонукальною силою вчинку є не стільки норми моралі та права, скільки окрема особистість. Моральний обов'язок педагога передбачає здійснення доброчесних дій. Він повинен не лише навчати, а й виховувати громадянина держави, потенційно і реально здатного на доброчесні вчинки.

У здійсненому вчинку виявляються сила розуму, почуттів, волі вчителя. Його духовність та інтелект є джерелом свідомого вибору, прагненням доброчесності, її передбаченням, спрямованим на встановлення гуманних відносин у системах: " педагог - учень", " учень - педагог", " педагог - педагог", " педагог - батьки", " учень - учень" тощо. Раціональний підхід до моральної характеристики особистості дає змогу вчителю розмежовувати те, як слід діяти згідно з поглядами інших, і те, як він думає і діє сам. Важливим критерієм такої розумності є усвідомлення індивідом значущості вчинку для себе та суспільства, яка визначає, наскільки він здатний змінити людське буття. Для справжнього вчинку недостатньо керуватися логікою загальноприйнятого. Доки педагог діє за логікою здорового глузду, його мораль перебуває в межах реальних звичаїв і традицій, які не передбачають ситуацій вибору. Мораль полягає не лише в дотриманні загальноприйнятих норм поведінки, а й у розвиненій здатності людини критично ставитися до навколишнього світу і власних дій.

Швидкі темпи розвитку суспільства щодня ставлять перед сучасним педагогом все нові і нові вимоги, котрі потребують систематизації здобутих знань, які дають змогу розкрити взаємозв’язок людини з природою, розширення власного професійного світогляду.

Рівень творчості педагога визначає його рівень інтелектуального, морального розвитку, що дає змогу знайти свій життєвий шлях та направити свої творчі здібності у потрібне русло. Правильно віднайдений життєвий шлях приносить людині щастя у житті, підносить його над життєвими турботами.

Особистість, котра обирає життєвий шлях педагога на початку свого сходження по сходинках кар’єрного зростання зустрічається з рядом різноманітних проблем. Однією із них є входження молодого викладача в педагогічний колектив. Проблема полягає у тому, що йому важко здобути авторитет у досвідчених педагогів, вважаючи, що через брак досвіду та практики не зможе працювати на рівні досвідчених викладачів. Часто проблемою стає те, що молодих викладачів з їхніми новими поглядами, ідеями, методами викладання не приймають. І саме через це багато молодих педагогів наскільки поринають у світ особистих переживання, що полишають педагогічну кар’єру і починають шукати свій новий життєвий шлях в якому вони зможуть втілити в життя нові ідеї, де їх підтримають і зрозуміють.

Аналізуючи ряд літературних джерел, я дійшла висновку, що у науці не існує точного твердження стосовно педагогічної творчості, одні дослідники вважають, що це формування педагогічного досвіду на основі раніше здобутого, інші ж вважають, що це внесення нових ідей у навчальний процес в результаті чого формується людина, котра здатна самостійно мислити, приймати рішення, втілювати свої ідеї у життя.

Проблема педагогічної етики у наш час є досить актуальною, оскільки саме етичні правила у професійній сфері дають підказки в якому напрямі педагогу працювати і реалізувати власні задуми. Сучасні вимоги передбачають переосмислення застарілих пріоритетів до особистості вчителя. Сьогоднішня діяльність педагогічного працівника зумовлена розкриттям творчих здібностей вихованців, учнів, слухачів, а також впровадженням авторських, новітніх методик викладання, що допоможуть розкрити «креативні» здібності багатьох учнів. Нестандартний тип викладання дає в наш час більше результатів, ніж традиційні методи навчання. Побутує поняття, що педагогічна діяльність є типовою, заформалізованою, але насправді вона є індивідуальною, творчою. Педагог не досягне бажаного результату, якщо не зможе зацікавити учнів.

Аналізуючи сучасну підготовку педагогів до творчої діяльності можна підкреслити вимоги суспільства, реформування освіти в Україні, підвищення рівня розвитку психолого-педагогічної науки – все це та багатого інших чинників вимагають творчої педагогічної діяльності від сучасних педагогічних кадрів. Але, на жаль, не вперши ми зустрічаємося із проблемою, коли студенти педагогічних ВУЗів не готові до практичної педагогічної діяльності. Проблема полягає у протиріччях педагогіки та психологічній готовності студентів до майбутньої діяльності. Більшість з них не готові до пошуку нових підходів викладання, чи новаторства, впровадження нових, цікавих ідей у навчальний процес, і досить часто психологічні проблеми становлення майбутніх педагогів є причиною їх пригніченості, розгубленості, невпевненості в собі.

Аби розширити свій професійний кругозір, молодому педагогу необхідно якомога більше спілкуватися із досвідченими педагогами, переймати досвід, доповнюючи його знаходити щось нове, ще не досліджене, не впроваджене.

Незважаючи на хаос у суспільстві, діяльність педагога має бути зрівноважена, має приносити задоволення. Використовуючи інноваційні технології в навчанні, викладач не повинен забувати про власну індивідуальність, і підходити до роботи творчо. Завдання, що постає перед ним це розкрити яскравий світ речей, що оточує вихованців та учнів, зацікавити якомога більше коло слухачів. Та донести до них, що чим більше вони цікавляться, тим швидше розвиваються, тим більше шансів віднайти себе у цілому світі професій. Педагог має підійти до своєї роботи творчо, цікаво, залучаючи таким чином дітей до своєї діяльності. Творча діяльність педагога має бути побудована таким чином, щоб кожна дитина відчула себе особливою, відчула себе потрібною частинкою у цьому важливо навчальному процесі, тільки тоді вона проявить цікавість до даного предмету і з задоволенням буде розширювати свій світогляд.

Ми дуже часто орієнтуємося на європейські стандарти освіти, так саме звідти прийшло це віяння новаторства. Адже саме звідки прийшли вимоги до підготовки професійно-компетентного фахівця, із застосуванням індивідуальних методів викладання, котрі б могли б розвинути практичне мислення у вихованців. Одним із показників професійного рівня розвитку педагога є рівень педагогічної етики. Саме він дає можливість визначити наскільки особистість готова до професійної діяльності.

Важливо також підмітити, що викладач передаючи досвід наступним поколінням, впершу чергу повинен сам досягнути відповідного рівня розвитку. Оволодіння відповідним рівнем розвитку професійної педагогічної етики є одним із них. Саме оволодіння даними нормами дасть можливість сформулювати такі поняття як педагогічний обов’язок, честь та гідність, благородність, відповідальність перед суспільством. Дані поняття не прописані у Конституції України чи в посадових обов’язках, але вони викарбувані у підсвідомості викладача, і якщо людина гідна своєї справи, вона ні за яких умов не приступить дані табу, оскільки для неї моральний, професійний, етичний обов’язок понад усе.

Якщо ж говорити про діяльність педагога вищої школи, то важливо відмітити, що етичні проблеми педагогічної діяльності у вищій школі дещо різняться. Педагог працює із студентами, це в деякій мірі вже сформовані особистої, які знають чим хочуть займатися у житті надалі. Роль викладача у навчальному процесі полягає у підготовці гідного фахівця, котрий зможе втілити на практиці здобуті знання, також стосунки між викладачем та студентом будуються більш демократичні, педагог виступає як керівник у навчальному процесі, або ж як консультант. Важливо відмітити, що етичні проблеми з якими може зіткнутися педагог у процесі педагогічної діяльності – це розходження думок, в такому випадку дискусія ведеться на гідному рівні, із повагою до думки студента, демократичні стосунки. Оскільки особистість студентів вже сформована, не зважаючи на товариські стосунки із викладачами, все ж на першому рівні стоїть повага. Із педагога вищої школи не знімається педагогічна творчість, він теж має шукати і втілювати у життя нові методи викладання, віднаходити цікаві не вивченні ділянки у тій чи іншій дисципліні, аби якомога більше надати інформації студентам, щоб вони в подальшому із зацікавленістю самостійно продовжували вивчати цікаві факти.

Викладач не може бути готовий до будь-яких негараздів у процесі творчої педагогічної діяльності, все приходить з досвідом. Головне не втрачати надію, постійно самостверджуватися, але ні в якому разі не за рахунок приниження інших. Педагоги-новатори були у всі часи — це і є запорука прогресу, не варто зупинятися на досягнутому. Педагог має постійно підвищувати рівень педагогічної майстерності, рівень педагогічної творчості, лише тоді, коли його праця пустить коріння, і дасть перші плоди, він має право називатися «Педагогом» з великої літери. Ми маємо пишатися тим, що ми виховуємо, навчаємо, передаємо досвід наступним поколінням.

Список використаної літератури:
Амонашвили Ш.А. Психологические основы педагогики сотрудничества: Книга для учителя. — К., 1991. — 11 с.;
Балл Г.О. Про психологічні засади формування готовності до професійної праці // Психолого-педагогічні проблеми професійної освіти: Науково-методичний збірник / ред І.П.Зязюна та ін. — К., 1994. — 384 с.;
Етичні проблеми в педагогічній діяльності викладача вищої школи /Середа Н.В. // Національний технічний університет «Харківський політехнічний інститут», м. Харків. [електронний ресурс: https://www.kpi.kharkov.ua/archive/ pdf];
Линенко А.Ф. Готовність майбутнього вчителя до педагогічної діяльності // Педагогіка і психологія. — 1995. — № 1. — с. 125 — 132.;
Поташник М.М. Педагогическое творчество: проблемы развития и опыт: Пособие для учителя. — К.: Рад. шк., 1988. — 187 с

.