Феміністичні мотиви творчості Лесі Українки й Ольги Кобилянської

У багатющій українській фольклорній ліриці (понад двісті тридцять тисяч записаних пісень та балад) близько двох третин її, як підрахував ще М. Максимович, складають жіночі голоси – щонайбезпосреедніша " пряма мова" тисяч і тисяч поетес, які доносять до нас крізь віки живою й дотикальною чуттєву тканини жіночого життя, Український модернізм значною мірою завдячує своєму існуванню першій відверто феміністичній авторці – Ользі Кобилянській, а безсумнівної вершини сягає – в поетичних драмах Лесі Українки, формально належної до пантеону " недоторканих" національних класів. Лесі Українки – письменниця, котра в корпусі своїх віршованих драм потрапила здійснити справжню " культурну революцію", " переписавши" серцевину для європейської культури частину античної та юдео-християнської міфології так, щоб кожен класичний сюжет постав оберненим із міфу патріархального – на повно форматно – " жіночий". Історія падіння Трої розгортається в неї довкола постаті Кассандри – протологністки однойменної драматичної поеми, і прочитується як трагедія не почутого жіночого глосу. Історія Христа постає віддзеркаленою в історіях двох його, зафіксованих Євангеліями, послідовниць – Міріам (правдоподібно) Марії Магдалини) та Йоганни, чиї особисті драми кидаються на постать обожнюваного ними Учителя цілком несподіване " апокрифічне" насвітлення. В її версії Дон Жуана, дотепер унікальній для світового письменства, реверсія " тендерних ролей" сягає вже демонстративно-викличної, граничного вивершеної форми: архетипального спокусника побивають послідовно дві жінки, одна з яких _ Долорес – зви тяжить над його душею, друга – Данна Анна – над чоловічою силою. По суті, драматургія Лесі Українки являє собою не що інше, як грандіозне " перепрочитання" європейської культурної історії з альтернативних позицій – з точки зору " другої статі". Саме тут уперше, за гарною формулою Ж.Дерріда, " маргінальне стало центральним" – і в такій якості продовжувало зоставатися нерозпізнаним українською культурою впродовж майже всенького ХХ століття. Щойно на рубежі 90-х Р.Веретельник уперше спостеріг, що провербіальна творча самотність Лесі Українки " нікли не розглядалась як вислід її становища жінки, яка пише в світі, де жінки та їхні проблеми не вважаються важливими" [4, 4] Довкола постаті поетеси було витворено типово колоніальний міф, репресивний і гальмівний не щодо самої лиш жіночої творчості, а й щодо літератури в цілому. Міф Української Поетеси – Діви-Войовниці – має репресивний характер.