Банківські та парабанківські установи. Назвіть їх спільні риси та принципові відмінності.

В) стабілізаційна, шляхом забезпечення сталості банківської діяльності та грошового ринку.Специфіка небанківських кредитно-фін. установ полягає в тому, що вони здійснюють діяльність на фін ринку та не випускають власних боргових зобов’язань. Усі зміни у вартості активів і пасивів розподіляються серед акціонерів, а єдиними емітованими парабанками цінними паперами — є інструменти власності. На відміну від них, усі банк. установи випускають власні боргові зобов’язання для додаткового залучення коштів. Оскільки мета парабанків полягає у збиранні грошей і забезпеченні потреб клієнтів, вони не мають можливості покривати свої боргові зобов’язання інакше, ніж через додаткове залучення коштів акціонерів або отримання зовнішніх кредитів. Проте останнє є малоприйнятним, оскільки такий спосіб погіршує фінансовий стан і авторитет установи. Хоча спеціалізовані кредитно-фінансові інститути діють, як і банки, у різних секторах ринку позичкових капіталів, вони не виконують усіх основних банківських функцій, а найважливішою рисою, яка їм притаманна та відрізняє від банківських установ, є вузька спеціалізація. Законодавством багатьох країн світу проводиться чітке розмежуванні сфер діяльності банків і небанківських установ, що в значній мірі обумовлено історичними особливостями розвитку виробництва і кредитної системи.

Висвітліть сутність поняття ліквідність і платоспроможність стосовно комерційного банку. Назвіть їх спільні ознаки та відмінності.Слід розрізняти поняття ліквідності та платоспроможності. Ліквідність – здатність банку забезпечити вчасне і повне виконання своїх фінансових зобов’язань. Платоспроможність – рівень забезпеченості фінансових зобов’язань ба-нку власним капіталом. Спільна мета обох показників – виконання фінансових зобов’язань банку. Їх відмінність полягає у тому, що платоспроможність передбачає вико-нання зобов’ язань за рахунок власного капіталу, тоді як ліквідність – повне ви-конання всіх зобов’язань комерційного банку. Для банку ліквідність має першочергове значення. Саме забезпечуючи лік-відний стан, банк буде платоспроможним.Треба мати на увазі, що ліквідність банку формується поступово в процесі його розвитку, збільшення кількості та обсягів здійснюваних ним активних і пасивних операцій. Вибір показників для оцінювання ліквідності банку може залежати від особливостей ринку, на якому функціонує банк, виду банківських операцій, умов та специфіки їх здійснення. Зауважимо, що поняття «ліквідність» тісно пов’язане із поняттям «платоспроможність». Під платоспроможністю розуміють не тільки можливість перетворення активів у швидко реалізовані, але ще й спроможність юридичної чи фізичної особи виконати свої платіжні зобов’язання у повному обсязі. Тобто, ліквідність можна розглядати як необхідну та обов’язкову умову платоспроможності, контроль за виконанням якої бере на себе не тільки сама юридична чи фізична особа, а й певний орган зовнішнього контролю і нагляду. Схема взаємозв’язку ліквідності й платоспроможності має вигляд Актив (вимоги банку *ліквіднісьб *своєчасність виконання вимог банку) Пасив (зобовязання банку * Платоспроможність * Своєчасніть виконання зобовязань) і це все впливає на надійність банку.

3. Наведіть кількісні характеристики розвитку банківської системи України. Які чинники впливають на її розвиток? За данимиФонду гарантування вкладів фізичних осіб в Україні налічуються: - банки з тимчасовою адміністрацією - 6 одиниць; ПУАТ «СМАРТБАНК» ПАТ «БАНК МИХАЙЛІВСЬКИЙ» ПУАТ «ФІДОБАНК» ПАТ «БАНК «ЮНІСОН» АТ «РОДОВІД БАНК» ПАТ «КБ «ФІНАНСОВА ІНІЦІАТИВА» - банки, що ліквідуються - 72 одиниць; - банки, ліквідація яких завершена - 32 одиниця; Кість банків 2011- 176 2012– 176 2013 176* 2014-180*2015 163*1.05.16 – 109 з них: з іноземним капіталом 42, у т.ч. зі 100% іноземним капіталом 16 Частка іноземного капіталу у статутному капіталі банків, % 45.9 Більшість банків є учасниками міжнародних карткових систем та/або НСМЕП, у розвитку якої бере активну участь НБУ. Останнім часом помітно розвивається напрямок електронних грошей. Доходи банків України за січень-квітень 2016 року порівняно з відповідним періодом 2015 року були менше на 20, 2% і склали 56, 8 млрд гривень. Сукупний обсяг збитків діючих банків України, не враховуючи неплатоспроможні банки, склав 11, 5 млрд грн станом на 1 травня, що на 2, 3 млрд грн менше, ніж в аналогічний період 2015 року. Банки з державною часткою (в яких держава володіє часткою понад 75 % - 7 банків. Банки іноземних банківських групп – 19 Група І (банки, частка активів яких більше 0, 5 % активів банківської системи)-13 Група ІІ (банки, частка активів яких менше 0, 5 % активів банківської системи) – 78 В цілому банківська система України характеризується високим рівнем конкуренції і має потенціал розвитку. Системно важливими є банки, діяльність яких впливає на стабільність банківської системи. Системна важливість визначається щорічно на основі таких критеріїв як загальний розмір активів, зобов'язань юридичних та фізичних осіб, системні взаємозв'язки в банківській системі (об'єм міжбанківського кредитування) та об'єм кредитування найважливіших секторів економіки. Системно важливими в Україні у різні роки визнаються: ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК», АТ «Ощадбанк», АТ «Укрексімбанк» Основні зовнішні чинники, які негативно впливають на розвиток банків-ської системи України: – повільні темпи ринкової трансформації та реструктуризації реального сектору економіки; – слабкий та недостатньо прозорий фінансовий стан значної частини суб’єктів господарювання, низька платіжна дисципліна; – надмірний податковий тиск та існування численних податкових пільг для суб’єктів господарювання; - слабкість законодавчого захисту прав кредиторів, включаючи серйоз-ні недоліки правозастосування та ін. Поряд з цим, розвиток банківської системи України на сучасному етапі стримується і за рахунок проблем, які притаманні суто банківській системі, серед яких є: – недостатній рівень капіталізації банківської системи; – відсутність в банках ефективних механізмів та інструментів управлін-ня ризиками, планування та стратегії розвитку; – низький рівень банківського менеджменту та корпоративного управ-ління; – низька рентабельність активів через загальну низьку якість активів, високу питому вагу неприбуткових активів у загальних активах банків та невиправдано високу вартість ведення бізнесу; – недостатня ефективність банківського нагляду, зокрема в частині на-гляду на основі оцінки ризиків банківської діяльності та ін.

Наведіть класифікацію власного капіталу. Власний капітал банку можна класифікувати за різними ознаками. Залежно від способу розрахунку: – Балансовий капітал – Регулятивний капітал Залежно від форми власності: – Приватний – Колективний – Державний Балансовий капітал банку відображають в п’ятому класі Плану рахунків бухгалтерського обліку і складається з: – статутного капіталу банку; – емісійних різниць; – загальних резервів банку; – результатів минулих років; – результатів переоцінки основних засобів; – результатів поточного року. Регулятивний капітал банку складається з основного (1-го рівня) та дода-ткового (2-го рівня) капіталу. Основний капітал уважається більш незмінним і таким, що не підлягає передаванню, перерозподілу та використовуватися для покриття поточних збитків. Додатковий капітал має менш постійний характер та його розмір піддається змінам. До основного капіталу (капітал першого рівня) (ОК) відносять: а) Фактично сплачений зареєстрований статутний капітал. б) Розкриті резерви, що створені або збільшені за рахунок нерозподілено-го прибутку (резерви, що оприлюднені у фінансовій звітності): – дивіденди, що направлені на збільшення статутного капіталу; – емісійні різниці; – резервні фонди, що створюються згідно із законами України; – прибуток минулих років; – прибуток минулих років, що очікує затвердження. Додатковий капітал (капітал другого рівня, ДК) складається з таких елементів: – резерви під стандартну заборгованість інших банків; – резерви під стандартну заборгованість клієнтів за кредитними опера-ціями банків; – результат переоцінки статутного капіталу з урахуванням індексу де-вальвації чи ревальвації гривні; – прибуток поточного року; – субординований борг, що враховується до капіталу (субординований капітал Субординований капітал включає кошти, що залучені від юридичних осіб - резидентів і нерезидентів, як в національній, так і в іноземній валюті на умовах субординованого боргу. Субординований борг – це звичайні не забез-печені боргові капітальні інструменти, які відповідно до угоди не можуть бути взяті з банку раніше 5 років, а у випадку банкрутства чи ліквідації повертають-ся інвестору після погашення претензій усіх інших кредиторів.

5. Наведіть розгорнуту класифікацію банківських операцій. В країнах з ринковою економікою банки, як правило, намагаються здійс-нювати широкий спектр операцій. Для більш повного розуміння суті банківсь-ких операцій спробуємо їх згрупувати за різними ознаками: 1. За економічною сутністю: а) базові: – депозитні (приймання вкладів (депозитів) від юридичних і фізич-них осіб); – розрахункові (відкриття та ведення поточних рахунків клієнтів і банків – кореспондентів, у тому числі переказ грошових коштів з цих рахунків за допомогою платіжних інструментів та зарахування коштів на них); – кредитні та інвестиційні (розміщення залучених коштів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик); б) інші операції та дії спрямовані на задоволення потреб клієнтів та отримання прибутку: – операції з валютними цінностями; – емісійні операції; – операції з цінними паперами; – надання гарантій і поручительств та інших зобов’язань від третіх осіб; – факторинг; – лізинг; – послуги з відповідального зберігання та надання в оренду сейфів для зберігання цінностей та документів; – випуск платіжних інструментів – надання консультаційних та інформаційних послуг; - засновницькі операції; – інкасація; – депозитарна діяльність і діяльність з ведення реєстрів власників іменних цінних паперів. 2) За функціональним призначенням: а) пасивні операції – це операції, за допомогою яких банки формуютьсвої ресурси для проведення кредитних та інших активних операції; б) активні операції - це операції, за допомогою яких банки розміщуютьнаявні ресурси з метою отримання доходів: – кредитні; – інвестиційні (формування портфелю цінних паперів); – засновницькі (участь коштами банку в господарській діяльності підприємств); – міжбанківські (в частині наданих кредитів іншим банкам). 3) Комісійно-посередницькі операції - операції банків за дорученням клієн-тів за певну плату – комісію або процент. а) комісійно-розрахункові операції, пов’язані зі здійсненням внутрішніхта міжнародних розрахунків; б) торгівельно-комісійні – купівля-продаж за дорученням клієнтів цінних паперів, валюти, дорогоцінних металів, посередництво в розміщенні акцій та облігацій, бухгалтерське та консультаційне обслуговування; в) інші - традиційні фінансові та біржові послуги(управління пакетамиакцій, бюджетне та податкове планування, допомога в злитті тощо); гара-нтійні послуги (ф’ючерси, опціони, свопи). Активні і пасивні операції, що виконує банк, відображаються в банківсь-кому балансі відповідно в його активній і пасивній частинах.

6. Назвіть основні керівні органи комерційного банку та їх повноваження. Основним (найвищим) органом управління комерційного банку є Загальні збори акціонерів (учасників) банку. Цей орган збирається, як правило, один разна рік і здійснює загальне керівництво діяльністю, тобто вирішує всі стратегічні завдання банку. До компетенції загальних зборів банку належить прийняття рішень щодо: – визначення основних напрямів діяльності банку та затвердження зві-тів про їх виконання; – внесення змін та доповнень до статуту банку; – зміни розміру статутного капіталу банку; – призначення та звільнення голови та членів спостережної ради банку, ревізійної комісії; – затвердження річних результатів діяльності банку, включаючи його дочірні підприємства; – затвердження звітів та висновків ревізійної комісії та зовнішнього ау-дитора; – розподілу прибутку; – припинення діяльності банку, призначення ліквідатора, затвердження ліквідаційного балансу. Збори обирають спостережну раду банку, а також голову правління банку. Спостережна рада банку обирається із представників засновників та ак-ціонерів банку і здійснює загальне керівництво діяльністю банків в період між загальними зборами акціонерів. Спостережна рада банку здійснює такі функції: – призначає і звільняє голову та членів правління – контролює діяльність правління (ради директорів) банку; – визначає зовнішнього аудитора; – встановлює порядок проведення ревізій та контролю за фінансово-господарською діяльністю банку; – приймає рішення щодо покриття збитків; – приймає рішення щодо створення, реорганізації та ліквідації дочірніх підприємств, філій і представництв банку, затвердження їх статутів і положень; – затверджує умови оплати праці та матеріального стимулювання чле-нів правління банку; Засідання ради банку збирається, як правило, один раз на квартал. Правління (рада директорів) банку є виконавчим органом банку, здійснює управління поточною діяльністю банку. Засідання проводяться, як правило, не менше двох разів у місяць. Голова правління (ради директорів)банку керує всією діяльністю банку, представляє банк в інших організаціях, підписує договори та інші документи від імені банку, несе персональну відповідальність за його роботу. Ревізійна комісія банку –контролюючий орган банку, склад якої форму-ється із представників акціонерів (учасників), затверджується рішенням загаль-них зборів акціонерів (учасників). Основними функціями ревізійної комісії є: – контроль за дотриманням банком законодавства України і норматив-но-правових актів Національного банку України; – розгляд звітів внутрішніх і зовнішніх аудиторів та підготовка відпові-дних пропозицій загальним зборам учасників; – внесення на загальні збори учасників або спостережній раді банку пропозиції щодо будь-яких питань, віднесених до компетенції ревізій-ної комісії, які стосуються фінансової безпеки і стабільності банку та захисту інтересів клієнтів.Засідання ревізійної комісії проводяться не рідше одного разу на рік. Для забезпечення додаткових заходів з метою управління ризиками банки створюють постійно діючі комітети, зокрема: Кредитний комітет -щомісячно оцінює якість активів банку та готуєпропозиції щодо формування резервів на покриття можливих збитків від їх знецінення. Комітет з питань управління активами та пасивами -щомісячно розгля-дає собівартість пасивів та прибутковість активів і приймає рішення щодо політики відсоткової маржі, розглядає питання відповідності строковості активів та пасивів та надає відповідним підрозділам банку рекомендації щодо усунення розбіжностей у часі, що виникають. 3.Тарифний комітет –щомісячно аналізує співвідношення собівартості по-слуг та ринкової конкурентоспроможності діючих тарифів, відповідає за політику банку з питань операційних доходів

Назвіть основні ланки кредитної системи. Кредитна система —це сук відносин що складаються в процесі акумулювання вільних коштів населення, господ суб і держави та їхнього використання на умовах терміновості платності та повернення.. В загальному вигляді структура кредитної системи 1) Банк система *ЦБ(емісійні) *КБ – Універсальні – Спеціалізовані (інноваційні, фнвестиційні, облікові, ощадні, іпотечні) 2) Парабанківська система *СКФІ (лізингові, факторингові, страхові, фінаносві брокерські та дилерські фірми) *Поштово ощадна система – поштові відділення, поштово-ощадні установи. Головною ланкою кредитної системи у будь-якій країні є банківська система, яка здійснює основну масу кредитних і фінансових операцій і є організаційною сукупністю різних видів банків у їх взаємозв'язку.. Іпотечні банки здійснюють довгострокове кредитування житлового буді-вництва під заклад земельних ділянок (іпотеки), інші довгострокові позики під заклад нерухомості. Інноваційні банки - це спеціалізовані банки, основними операціями яких є операції по кредитуванню венчурного капіталу, новітніх розробок, технічного і технологічного прогресу. Ощадні банки – це спеціалізовані банки, основною діяльністю яких є здійснення операцій по прийому (на зберігання) і видачі вкладів та кредитуван-ню фізичних осіб, крім того, вони можуть виконувати розрахунково-касове об-слуговування організацій. Інвестиційні компанії — вид небанківського кредитно-фінансового інституту, який акумулює грошові кошти інвесторів шляхом емісії власних цінних паперів і вкладає їх у цінні папери інших підприємств та нерухомість. Пенсійні фонди — вид небанківського кредитно-фінансового інституту, що створюється приватними та/або державними установами, підприємствами для виплати пенсій особам, які вносять пенсійні внески..Кредитні спілки - кооперативні організації що створ з метою акумуляції заощаджень членів спілки та їх взяємного кредитування. Страхові компанії — вид небанківського кредитно-фінансового інституту, для якого характерна особлива форма залучення коштів — продаж страхових полісів. Фінансові компанії — вид небанківського кредитно-фінансового інституту, що надає позики споживачам шляхом купівлі у торговельній фірм боргових зобов'язань покупців, а також здійснює кредитування торговельних фірм під заставу боргових зобов'язань покупців. Лізингові компанії — вид небанківського кредитно-фінансового інституту, який спеціалізується на купівлі основних засобів виробництва і наданні їх у тимчасове користування орендарю, котрий поступово - сплачує, лізинговій компанії вартість узятого в оренду майна. Факторингові компанії — вид небанківського кредитно-фінансового інституту, що спеціалізується на купівлі дебіторської заборгованості клієнтів. пов'язаної з постачанням товарів або наданням послуг.

8.Опишіть критерії класифікації та види спеціалізованих банків.

Спеціалізовані банки спеціалізуються на здійсненні обмеженого кола опе-рацій, або обслуговують обмежену кількість клієнтів.Згідно діючого законодавства України банк набуває статусу спеціалізованого банку у разі, як-що більше 50 відсотків його активів є активами одного типу, а статусу спеціалізованого ощадного банку у разі, якщо більше 50 відсотків його пасивів є вкла-дами фізичних осіб. Спеціалізовані ба-нки Функціональна спеціалі-зація – інвестиційні; – інноваційні; – облікові; – ощадні; – іпотечні тощо – енергетичні тощо „Клієнтська” спеціаліза-ція -біржові – споживчого кредиту – кооперативні – комунальні – страхові Територіальна спеціалізація: регілональні –міжрегіональні – міжнародні. Найбільш яскраво виражена функціональна спеціалізація банків, бо вона принципово впливає на характер діяльності банків, визначає особливості фор-мування активів і пасивів, побудову банківського балансу, а також специфіку організації роботи з клієнтурою. Інвестиційні банки спеціалізуються на акумулюванні значних сум грошо-вих коштів на тривалі строки, у тому числі шляхом випуску облігаційних позик та наданні довготермінових кредитів. Іпотечні банки здійснюють довгострокове кредитування житлового буді-вництва під заклад земельних ділянок (іпотеки), інші довгострокові позики під заклад нерухомості. Необхідні для іпотечного кредитування кошти ці банки мобілізують шляхом випуску та реалізації довгострокових зобов’язань (іпотеч-них облігацій) чи продажу частки участі в іпотечних позиках тощо. Інноваційні банки - це спеціалізовані банки, основними операціями яких є операції по кредитуванню венчурного капіталу, новітніх розробок, технічного і технологічного прогресу. Основні ресурси банки отримують за рахунок власних коштів, внесків держави, інвестиційних фондів, вкладів клієнтів. Кредити такого банку мають, як правило, довгостроковий характер. Ощадні банки – це спеціалізовані банки, основною діяльністю яких є здійснення операцій по прийому (на зберігання) і видачі вкладів та кредитуван-ню фізичних осіб, крім того, вони можуть виконувати розрахунково-касове об-слуговування організацій.

Опишіть типову організаційну структуру комерційного банку. Діяльність комерційних банків має велике значення для економічного розвитку країни, тому важливо створити ефективну організаційно-правову структуру. Вибір оптимальної організаційної структури банку – найважливіша умова його успішної комерційної діяльності. Фактори, що впливають на вибір організаційної структури банку: – розмір банку; – види операцій та їх масштабність; – обсяги зовнішньоекономічної діяльності; – форма власності. Оскільки в нашій країні переважну більшість становлять універсальні ба-нки, то розгляд організаційно-управлінської структури комерційних банків до-цільно розпочати ааме з розгляду структури універсального комерційного бан-ку. При цьому слід мати на увазі, що не існує двох однакових людей, так і не існує двох однакових банків; кожен з них буде мати свою, притаманну тільки йому організаційну структуру. Але серед багатьох різноманітних організацій-них структур є те, що буде характерним, притаманним усім банкам, те, що складає типову організаційну структуру комерційного банку Організаційна структура комерційного банку визначається двома основ-ними моментами: – структурою органів управління; – структурою функціональних підрозділів і служб банку. Органи управління банком зобов’язані забезпечити безперебійне ефекти-вне керівництво комерційною діяльністю банку з метою виконання його функ-цій. До складу органів управління банком входять: – загальні збори акціонерів (учасників); – спостережна рада банку; – правління (рада директорів) банку на чолі з головою. Загальні збори акціонерів *Ревізійна комісія *спостережна рада – правління – (кредитний комітет, комітет з управління активами і пассивами, тарифний комітет) –головне управління

Охарактеризйте сутність поняття «достатність капіталу». Достатність капіталу – здатність комерційного банку надавати тради-ційний набір банківських послуг стандартної якості без залежності від можли-вих збитків того чи іншого роду за активними операціями Фактори, що визначають достатність капіталу: – обсяг вкладних операцій, що здійснює комерційний банк; – розмір ризику, який приймає на себе комерційний банк, здійснюючи свої активні операції. Основний принцип достатності: розмір власного капіталу повинен відповідати розміру активів, з урахуванням ступеня їх ризику. Норматив достатності, так званий “коефіцієнт Кука”, який встановлює мінімальне співвідношення між капіталом банку та його балансовими і позабалансовими активами, зваженими за ступенем ризику. Коефіцієнт встановлений на рівні 8 %. В Україні, з метою підтримання на належному рівні ліквідності балансу комерційних банків та забезпечення економічної стабільності в їх роботі, НБУ ввів показники нормативів капіталу: – мінімальний розмір регулятивного капіталу(Н1). – адекватність регулятивного капіталу (норматив платоспроможності) (Н2). – адекватність основного капіталу (Н3). Для банків, які розпочали діяльність до 11 липня 2014 року, передбачено поетапне протягом десяти років приведення розміру регулятивного капіталу до встановленого рівня. Мінімальний розмір регулятивного капіталу таких банків (Н1) має становити 500 млн. грн. з 2024 року (120 мільйонів гривень – до 2017 року; 150 мільйонів гривень – з 11 липня 2017 року; 200 мільйонів гривень – з 2018 року; 250 мільйонів гривень – з 2019 року; 300 мільйонів гривень – з 2020 року; 350 мільйонів гривень – з 2021 року; 400 мільйонів гривень – з 2022 року; 450 мільйонів гривень – з 2023 року). Адекватність регулятивного капіталу (норматив платоспроможності) (Н2) - співвідношення регулятивного капіталу банку і сумарних активів та пев-них позабалансових інструментів, зважених за ступенем кредитного ризику та зменшених на суму створених відповідних резервів за активними операціями. Адекватність основного капіталу (Н3) - співвідношення основного капіталу до загальних активів банку. Нормативне значення нормативу Н3 має бути не менше ніж 4 %. Відповідно до чинного законодавства України, для забезпечення реальної капіталізації банків за рівнем достатності капіталу їх поділяють на: – добре капіталізовані (Н1-відповідає мінімальним вимогам, Н2- не менше 17%, Н3 – 8% та більше); – достатньо капіталізовані (Н1-відповідає мінімальним вимогам, Н2-не менше ніж 8% або наближається до 17%, Н3 – не менше ніж 4% або наближається до 8%); – недокапіталізовані (Н1-відповідає мінімальним вимогам, Н2- не ме-нше ніж 6%, Н3 – не менше ніж 3% або наближається до 4% – значно недокапіталізовані (Н1- не більше 20% установленого міні-мального розміру регулятивного капіталу, Н2 – в межах від 6 до 2 %, Н3 - в межах від 3 до 1, 3 %, обсяг активів з негативною класифікаці-єю перебуває в межах від 45 до 60% регулятивного капіталу банку); – критично недокапіталізовані (Н1- понад 20% установленого мінімального розміру регулятивного капіталу, Н2 –менше ніж 2 %, Н3 ме-нше ніж 1, 3 %, обсяг активів з негативною класифікацією перевищує 60% регулятивного капіталу банку).

Охарактеризуйте сучасну банківську систему України. В чому її особливості? Банківська система України створена та функціонує відповідно до прин-ципу двоступінчатості, що добре зарекомендував себе в країнах з ринковою економікою. На першому - вищому рівні ієрархії - перебуває Національний банк Украї-ни, який здійснює нагляд та контроль за діяльністю комерційних банків і за-ймається їх розрахунково-кредитним обслуговуванням. Комерційні банки - це другий рівень ієрархії дворівневої банківської сис-теми. Їх часто називають „кровоносними судинами економіки”. Виділяють наступні специфічні функції банківської системи України: а) створення грошей і регулювання грошової маси; б) трансформаційна функція; в) стабілізаційна функція. Функція створення грошей і регулювання грошової маси полягає в тому, що банківська система оперативно змінює масу грошей в обігу, збільшуючи або зменшуючи її відповідно до зміни попиту на гроші. Для банківської системи характерна трансформаційна функція, яка полягає в тому, що банки, мобілізуючи вільні кошти одних суб'єктів господарювання і передаючи їх іншим, мають можливість змінювати (трансформувати) величину й строки грошових капіталів та фінансові ризики. Банківська система також виконує стабілізаційну функцію, тобто функцію забезпечення сталості банківської діяльності та грошового ринку. Для банківської діяльності характерна висока ризикованість і банки працюють в умовах постійної і підвищеної загрози втрати грошей та банкрутства, тому боротьба з ризиками є важливим завданням не лише окремих банків, а й усієї банківської системи. Наступний фактор, який має вплив на фінансову систему України – це проведення антитерористичної операції на сході країни. Цей фактор має як безпосередній вплив у вигляді витрат на проведення цієї операції, руйнування інфраструктури та виробництва, збільшення потоку переселенців з цього регіону, зменшення виробництва на цій території та об’єктивні обмеження в реалізації продукції, в наслідок чого зменшуються обсяги сплати видатків. Що стосується банківської системи, на неї великий вплив має недовіра клієнтів. Недовіра та невпевненість в майбутньому банків призводить до відтоку капіталу з банківського ринку. Банкам все важче залучати на обслуговування клієнтів та зберігати депозитний портфель на безпечному для функціонування банківських установ рівні.

Охарактеризуйте цілі банку та їх взаємодію. Основними цілями розвитку вітчизняної банківської сис-теми можна визначити наступні: – зміцнення банківської системи України, підвищення її стійкості до криз; – зміцнення довіри до банків, зокрема, та до банківської системи, взага-лі, з боку вкладників та інвесторів (кредиторів); – поглиблення інтеграції банківської системи України в світовий фінан-совий простір; – активізація діяльності банків по залученню коштів та їх трансформації в кредит для суб’єктів реального сектору економіки; – розширення спектру та збільшення обсягів продуктів та послуг на ба-нківському та фінансових ринках та ін. Суть комерційного банку можна розкрити також, сформулювавши його цілі та принципи діяльності в умовах ринкової економіки. Стратегічна ціль комерційного банку - бути найбільш надійним універсальним (чи спеціалізованим) банком країни, зорієнтованим на інтереси клі-єнтів, бути лідером у наданні повного спектра якісних послуг на всіх сегментах фінансового ринку, сприяти інтеграції у міжнародні ринки грошових коштів і капіталів. Якщо комерційні банки хочуть досягти своїх формальних цілей, то вони повинні мати довгострокову націленість на прибуток, але, поряд з цим, вони прагнуть досягти цілого ряду вторинних цілей, хоча і з різною ефективністю. Частково ці цілі доповнюють та пом’якшують одна одну (додаткові цілі), част-ково вони заважають одна одній (конкуруючі цілі). Націленість на прибуток, надійність та ліквідність вважаються магічним трикутником банківської політики * Первинна ціль * Вторинні цілі * Обов’язкові до даткові умови, оскільки їх дуже важко звести щонайменше, короткостроково

Перелічіть основні форми реорганізації банку. Реорганізація банку здійснюється добровільно за рішенням його власників або примусово за рішенням Націона-льного банку України. 1)Злиття припинення діяльності двох або кількох банків як юридичних осіб та передачу належних їм майна, коштів, прав та обов'язків до банку правонаступника, який створюється у результаті внаслідок реоргані-2) Приєднання припинення діяльності одного банку як юридичної особи та передачу належних йому майна, коштів, прав та обов'язків до іншого банку 3)Поділ припинення ності одного банку як юридичної особи та передачу належних йому майна, коштів, прав та обов'язків у відпо- відних частинах до банків, які створюються внаслідок реорганізації банку шляхом поділу 4) Виділення перетворення банку як юридичної особи та передачу певної частини на лежного йому майна, коштів, прав та обов'язків до банку, який створюється внаслідок реорганізації 5) Перетворення передбачає зміну організаційно-правової формитовариства

Розкрийте види банків, що витікають з їх класифікації. Комерційні банки класифікуються за певними ознаками За формами власності: – державні; – приватні; – акціонерні (відкритого та закритого типу); – кооперативні; – у формі ТОВ; – змішаної форми власності. За обсягом тарізноманітністю здійснюваних операцій: – універсальні; – спеціалізовані. За наявністю мережі філій: – Безфіліальні; – Багатофіліальні Банківські установи в країнах з ринковою економікою мають тенденцію створення широко розгалуженої структури бізнесу. Універсальні банки здійс-нюють майже всі види банківських операцій, не заборонених чинним законо-давством, і обслуговують широке коло клієнтів. Однак їх діяльність має як пе-реваги, так і недоліки. В суспільстві система універсальних банків частково за-знає критики, а саме: чи не буде об’єднання операцій по вкладам і кредитних операцій з операціями по цінним паперам мати негативні наслідки для клієнтів та загального стану економіки. Переваги універсальних банків полягають у: – всебічному сервісі для клієнтів (“все з одних рук”); – наданні послуг, що є нерентабельними для банку; – більшій надійності вкладів, тому що банки розподіляють свій підприємницький ризик по декількох сферах бізнесу; – більш високій продуктивності банківської системи; – більшій конкурентоспроможності банківських та небанківських уста-нов. Непевність універсальної банківської системи полягає, перш за все, в: – можливості конфліктних ситуацій між інтересами клієнта і банку; – можливості концентрації влади.

15.Розкрийте завдання та функції основних структурних підрозділів банку. Основними функціональним підрозділами, що безпосередньо здійснюють банківські операції та обслуговують клієнтів, є департаменти банку. Такими департаментами в універсальному комерційному банку можуть бути: 1) Департамент прогнозування діяльності банку –реалізує управлінські функції діяльності банку з метою забезпечення основних принципів його дія-льності: ліквідності, рентабельності, надійності 2) Департамент маркетингу і зв’язків з клієнтурою в умовах ринкової економіки займає надзвичайно важливе місце, відповідає за залучення нової клієнтури до банку, розробляє і сприяє впровадженню нових операцій та банківських послуг, вивчає кон’юнктуру ринку, надає організаційну і кон-сультаційну допомогу клієнтам. Кредитний департамент – найважливіший і найбільший підрозділ кожно-го банку, оскільки основною функцією комерційного банку та основним джерелом його прибутку є надання різного роду позик. 3) Валютний департамент відіграє все помітнішу роль у роботі банків, в йо-го функції входить організація і проведення валютних операцій, дозволе-них ліцензією НБУ 4) Департамент депозитних операцій здійснює роботу по залученню коштівв банк, здійснює облік та аналіз як залучених коштів, так і власного капіталу; укладає угоди на відкриття депозитних рахунків клієнтів, надає необхідну інформацію для планування ресурсів банку. 5) Департамент розрахунково-касового обслуговування веде переговори таукладає угоди про відкриття і ведення різних рахунків клієнтів банку, про-водить розрахункові, інкасові операції, а також операції з готівкою. До нього входять: – відділ касових операцій; – відділ розрахункових операцій. 6) Департамент операцій з цінними паперами здійснює і контролює проведення роботи комерційного банку на ринку цінних паперів, кастодіальні операції з цінними паперами. 7) Департамент управління філіями банку створюється в тих комерційнихбанках, які мають філії в різних регіонах країни. Головна його мета – коор-динація діяльності філій. 8) Департамент аналізу і статистики нагромаджує та аналізує статистичнуінформацію про діяльність банку та його клієнтів, готує проекти планів та звітів про діяльність банку, надає інформаційно-довідкові послуги клієн-там, проводить різноманітні дослідження. Головний бухгалтер банку забезпечує: – дотримання єдиних методологічних засад бухгалтерського обліку; – контроль за відображенням у бухгалтерському обліку всіх операцій, які здійснюються банком; – складання і подання у встановлені строки фінансової звітності. Головними функціями служби внутрішнього аудиту банку є: – зменшення ризиків у проведенні операцій, пов’язаних з раціональним та ефективним використанням ресурсів банку

Розкрийте механізм створення, реєстрації та ліцензування комерційних банків Механізм створення і реєстрації комерційного банку: 1)На загальних зборах учасників приймається статут банку, який повинен містити: – найменування українською та іноземними мовами (найменування ба-нку має містити слово „банк”, а також вказівку на організаційно-правову форму банку); – його місцезнаходження; – організаційно-правову форму; – види діяльності; – розмір та порядок формування статутного капіталу банку; – види акцій банку та їх номінальну вартість; – форми випуску акцій; – кількість акцій, що купуються акціонерами; – структуру управління банком; – органи управління, їх компетенцію та порядок прийняття рішень; – порядок реорганізації та ліквідації банку; 2)Уповноважені засновниками банку особи подають Національному банку України для державної реєстрації такі документи: – заяву про реєстрацію банку; – установчий договір (крім державного банку); – статут банку; – рішення про створення банку – інформацію про фінансовий стан учасників, які матимуть істотну участь у банку; – бухгалтерську і фінансову звітність за останні чотири звітних періоди (квартали) - для учасників - юридичних осіб, – відомості про кількісний склад Спостережної ради, Правління (Ради директорів), ревізійної комісії;. 3)Національний банк України у тижневий термін з дати подання документів для державної реєстрації банку відкриває тимчасовий рахунок для накопи-чення підписних внесків засновників та інших учасників банку. 4)Не пізніше тримісячного строку з моменту подання повного пакета доку-ментів Національним банком України приймається рішення про державну реєстрацію банку або про відмову в державній реєстрації банку. 5) Внесення відповідного запису до Державного реєстру банків, після чого банк набуває статусу юридичної особи. 6) Національний банк України видає банку свідоцтво про його державну ре-єстрацію за встановленою ним формою. 7) Банк подає клопотання до НБУ на отримання ліцензії за наявності документів, що підтверджують: наявність сплаченого та зареєстрованого під-писного капіталу банку у належному розмірі; забезпеченість банку належ-ним банківським обладнанням, комп'ютерною технікою, програмним за-безпеченням, наявність як мінімум трьох осіб, призначених членами правління (ради директорів) банку. 8)Протягом одного місяця з дня отримання повного пакета документів Наці-ональним банком України приймається рішення про надання банківської ліцензії чи про відмову у її наданні.

17.Розкрийте порядок реорганізації банку. Порядок реорганізації комерційних банків 1) Власники банку приймають рішення про реорганізацію. Реорганізація за рішенням власників банку здійснюється згідно із законодавством України про господарські товариства за умови попереднього дозволу Національно-го банку України. 2) Для одержання дозволу на реорганізацію банку до Національного банку України подається заява з доданням необхідного обґрунтування та розра-хунків, які б засвідчували настання позитивних наслідків для вкладників та інших кредиторів банку. 3) Національний банк України надає дозвіл чи відмовляє у реорганізації бан-ку протягом одного місяця з моменту отримання заяви банку на реоргані-зацію. 4.Розробляється і подається до НБУ рішення про реорганізацію банку. Рі-шення про реорганізацію банку, крім перетворення, має містити інфор-мацію про: – угоду про реорганізацію у разі злиття або приєднання; – призначення персонального складу комісії для проведення реоргані-зації; – призначення персонального складу ревізійної комісії для проведення інвентаризації та ревізії матеріальних цінностей, що перебувають на обліку банку (банків); – призначення незалежного аудитора, що має сертифікат Національного банку України; – строки проведення реорганізації; – склад правління (ради директорів) після реорганізації. 5) Реорганізація розпочинається після затвердження Національним банком України плану реорганізації, який крім інших необхідних заходів повинен передбачати подання Національному банку України відповідних докумен-тів, необхідних для державної реєстрації нового банку або для реєстрації змін і доповнень до установчих документів існуючого банку. Банк вважа-ється реорганізованим з моменту внесення Національним банком України змін до Державного реєстру банків.

Розкрийте склад груп активів за ступенем ліквідності. ліквідність у широкому розумінні – це здатність банку швидко і відносно беззбитково погашати наявні фінансові зобов’язання, а у вузькому – авуари, які легко реалізуються і призначені для досягнення вказаної мети (авуа-ри - різні активи: гроші, чеки, векселі, перекази, акредитиви, за рахунок яких можуть бути проведені платежі; засоби банку – каса, коррахунки, цінні папери, що легко реалізуються, які є на його рахунках у закордонних банках у інозем-ній валюті). Статті активів банку розміщуються в балансі в порядку зменшення лікві-дності, тобто можливості їхнього перетворення в готівку для здійснення плате-жів. Тому за ступенем їх ліквідності активи банку згідно з міжнародними ба-нківськими стандартами можна поділити на три групи: 1) Високоліквідні активи: – готівкові кошти та банківські метали; – кошти на кореспондентських рахунках в НБУ; – кошти на кореспондентських рахунках в інших банках; – строкові депозити в НБУ; – державні цінні папери. Високоліквідні активи (крім державних цінних паперів) прибутку банку не дають, але вкрай потрібні для його нормального функціонування, оскільки ці кошти необхідні для своєчасних розрахунків банків за своїми зобов’язаннями та зобов’язаннями своїх клієнтів. Враховуючи світовий досвід, співвідношення між високоліквідними і загальними активами повинно становити не менше 20%. 2Ліквідні (робочі) активи: – депозити в інших банках строком до одного місяця; – кредити та інші вкладення зі строком повернення до 30 днів; – акції та інші цінні папери, куплені банком, що легко реалізуються на ринку; – вкладення в асоційовані та дочірні компанії. 3.Низьколіквідні активи: – середньо- і довгострокові кредити, надані банком; – прострочена і ненадійна заборгованість за позиками (дебітори); – вкладення у будівлі, споруди та інше нерухоме майно (основні засо-би і капітальні вкладення); – інші активи (участь у підприємствах). Також слід розрізняти активи, що забезпечують первинну та вторинну ліквідність банку: – готівкові кошти, – банківські метали; – кошти на кореспондентських рахунках, які відкриті в НБУ та інших банках; – строкові депозити, які розміщені в НБУ та інших банках; – боргові цінні папери, що рефінансуються та емітовані Національним банком, у портфелі банку на продаж та інвестиції; – боргові цінні папери банку на продаж та інвестиції. Таким чином, ліквідність банку – це його здатність забезпечувати вчасне та повне виконання своїх зобов’язань.

Розкрийте сутність основних методів державного регулювання діяльності комерційних банків. Як вони застосовуються на Україні? Державне регулювання діяльності комерційних банків – це комплекс заходів, які вживають відповідні державні органи щодо підтримання стабільно-сті та ефективності банківської діяльності, обмеження негативних наслідків рі-зноманітних ризиків. Головною метою регулювання банківської сфери є під-вищення рівня надійності, стабільності банківської системи в цілому та захист інтересів кредиторів і вкладників. Для регулювання діяльності комерційних банків в Україні застосовують-ся різноманітні методи та інструменти регулювання, які можна об’єднати в дві великі групи -адміністративні (прямі); – економічні (непрямі). Адміністративні (прямі) методи передбачають обмеження, заборони, що встановлює центральний банк відносно кількісних та якісних параметрів діяль-ності банків. Вони обов’язкові для виконання усіма існуючими банківськими установами. Допуск до ринків передбачає регулювання відкриття нових банків, їх фі-лій, відділень, а також надання дозволу на проведення банківських операцій. Цей метод реалізується за допомогою ліцензування або реєстрації і озна-чає: допустити чи не допустити той чи інший банк до ринку. Кількісні обмеження – це адміністративні або законодавчі заходи, які здійснюються міністерством фінансів і НБУ по обмеженню обсягів кредитів, грошової емісії, окремих видів банківських операцій, розвиток яких держава намагається призупинити. Ці методи називаються ще вибірковими або селективними. До кількісних обмежень належать: 1) Кредитні стелі. НБУ через встановлення нормативів кредитного ризику вводить обмеження щодо: – “великих кредитів”, наданих комерційним банком одному контраге-нту 2. Обмеження окремих видів банківських операцій застосовується щодо тих операцій, розвиток яких держава намагається затримати. 3.Селективний кредитний контроль – це регулювання конкретних видів кредитів з метою стимулювання чи стримування розвитку окремих галузей (надання пільг при кредитуванні вугледобувної промисловості, підпри-ємств агропромислового комплексу і т. ін.). 4.Фіксація маржі - встановлення обов’язкової маржі (різниці між курсами цінних паперів, валют, відсотковими ставками) при проведенні різних фі-нансово-кредитних операцій. Економічні (непрямі) методи не передбачають прямих заборон або лімітів, їх дія носить непрямий характер і побудована на економічній зацікавленос-ті комерційного банку діяти у відповідності з цими методами

20.Розкрийте сутність, джерела та класифікацію банківських ресурсів. Банківські ресурси – сукупність зобов ’язань та капіталу, що належать постачальникам коштів або, іншими словами. Ресурси комерційного банку – це сукупність грошових коштів, що знаходяться у розпорядженні банку і вико-ристовуються ним для виконання своїх операцій. Джерелами формування банківських ресурсів є акумуляція грошових коштів від юридичних та фізичних осіб, а також створення власного капіталу. Таким чином, банківські ресурси формуються внаслідок проведення пасивних операцій. Класифікацію банківських ресурсів 1)Власні –регулятивний капітал банку 2) Залучені – кошти до запитання суб господарювання –строкові кошти суб госп діяльності –уошти до запитання фіз осіб – строкові кошти фізичних осіб – Кт заборгованість – цп власного боргу 3)Запозтчені –Кошти НБУ – Кошти інших банків –Кт заборгованість за операціями з банками –цп субординованого боргу 4) Збалансоване фінансування –секюризація активів(спосіб трансформування боргових зобов’язань банку у ліквідні інструменти ринку капіталів шляхом випуску боргових цінних паперів) –продаж позик –Випуск кредитних гарантій

Що розуміють під термінами «банк» та «банківська система»? Банки – це установи, що акумулюють грошові кошти і на-громадження, надають кредити, здійснюють грошові розрахунки, облік вексе-лів, емісію грошей та цінних паперів, операції з золотом, іноземною валютою тощо. Іншими словами, банки – це установи, які здійснюють особливий вид підприємницької діяльності, що пов’язана з рухом позикових коштів, їх мобілі-зацією і розподілом. В українському законодавстві, зокрема, в Законі України “ Про банки і банківську діяльність” від 07.12.2000р., банківська діяльність визначається як залучення у вклади грошових коштів фізичних і юридичних осіб та розміщення зазначених коштів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик, від-криття і ведення банківських рахунків фізичних та юридичних осіб. Відповідно до цього – банк - це юридична особа, яка має виключне право на підставі ліцензії Національного банку України здійснювати у сукупності такі операції: залучення у вклади грошових коштів фізичних і юридичних осіб та розміщення зазначених коштів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик, відкриття і ведення банківських рахунків фізичних та юридичних осіб. Іншим фінансовим посередникам здійснювати цю діяльність заборонено. Особливий статус банків пов’язаний з їх відповідальністю за стан еконо-міки: вплив на масу грошей в обігу. Тому потрібна особлива система контролю і регулювання діяльності банків – банківська система. Банківська система – є основною ланкою кредитної системи оскільки вона концетрує основну массу кредитних і фінансових операцій. Виникає банківська система не внаслідок механічного поєднання окремих банків, а базується на за-здалегідь виробленій концепції, в межах якої відводиться певне місце кожному виду банків і кожному окремому банку.

Як відбувалася поетапна еволюція банківської системи України? Для Україи хар.були ряд специфічних особливостей реформування банк систем. 1)1988-1990 Українські банки реєструвалися в Москві, за таким принципом 1)Міністерські (Галузеві) – поняд 15 банків 2)За змішаною формою – тобто різні державн кооперативні установи понад 20 банків 3)Філії московських банків (ІнкомБанк) 4)Банки з державним статусом. 2)1990-1991. Передбачав створення нового механізму в грошово-кредитному регулювання, який би доволив економічним методам вплвати на макроекономічні показники сусп. Життя. Створюються умови для вільного перепливу фін ресурсів у ті сфери та галузі де їх використання дає найбільший ефект. 20 березня 1991 створ НБУ на основі концепції які були прийняті в країнах з розвиненою економікою. Відбувалося реєстрування банків в українській книги реєстрів банків. 1992-1993 рр. Створюються банки “ нової хвилі” із залученням значного приватного капіталу і коштів новостворю-ваних державних бюджетних і позабюджетних фондів, відбувається диверсифі-кація пасивів у діючих банках, до яких належать: “Аваль”, “Інко” “Відродження”, Трансбанк. Під час гіперінфляції – масове утворення дрібних “кишенькових” банків. Протягом року реєструється понад сто таких установ, в основному з приватним капіталом. 1994-1996 рр. Для цього етапу характерне призупинення інфляційних процесів, встановлення НБУ регулюючих правил щодо діяльності комерційних банків. У 1994 році НБУ впроваджено передову платіжну систему (СЕП), про-ведено грошову реформу та введено національну валюту (1996 рік). Одна з ознак цього етапу – низький рівень банківського менеджменту (примітивний підхід до видачі кредитів та створення філіалів). Усе це призвело до банківської кризи та банкрутства окремих банків: – 1994 рік – 12 банків; – 1995 рік – 20 банків (у тому числі найбільші комерційні банки – “Ін-ко”, “Відродження”, Економбанк, Лісбанк); – 1996 рік – 45 банків – пряме банкрутство, 60 банків – приховане банк-рутство. 1996-1997рр. В Україні реєструються представництва іноземних банків та банки за участю іноземного капіталу (всього 14); змінюються акціонери, відбу-вається продаж і перепродаж комерційних банків та їхніх філій (майже 70); а також відбувається реєстрація нових комерційних банків. 1998 р. Проведено реформу бухгалтерського обліку і звітності, при цьому здійснено перехід на міжнародні стандарти бухгалтерського обліку і звітності. Паралельно з цим, введено електронний депозитарій цінних паперів. Процес реформування банківської системи носить комплексний характер, він охоплює всі елементи банківського сектору і знаходиться у нерозривній вза-ємодії з усіма сферами діяльності держави.

23.Які теорії існують щодо виникнення банківської справи? В економічній літературі зустрічаються різні тлумачення суті банку і процесу його становлення. Аналіз досліджень банківської діяльності дав змогу виділити 2 напрямки щодо періоду виникнення перших банків. 1. На думку ряду вчених, перші банки виникли в ХІV-ХV ст. в окремих італійських містах (Венеції, Генуї). Перший банк, у сучасному його розумінні, виник в Італії в 1407 р. (Banka di San Giorgio). Слово “банк” походить від італ. “banco” – “стіл”, на якому середньовіч-ні міняли розкладали свої монети в мішках і посудинах. В ролі міняйл виступа-ли представники грошово-торгового капіталу. Вони приймали грошові вклади від купців і спеціалізувалися на обміні грошей різних міст і країн. З часом мі-няйли стали використовувати ці вклади, а також власні кошти для видачі позик і отримання відсотків, що означало перетворення міняйл в банкірів. Банкірами називали міняйл в Генуї уже в ХІІ ст. Від слова “ banko” похо-дить також вираз “ банкрут ”.. 2. Інші вчені вважають, що банківська справа була відома в більш ранній період. В Єгипті банківські операції здійснювались в 2700 році до нашої ери. Збірник Законів Хаммурапі (1704-1662 рр. до н.е.) свідчить про те, що у Ваві-лоні та Ассірії існували свого роду “bekcenir” чеки, а форми збереження коштів і позичкові операції регулювалися законами. В Стародавній Греції банкірів називали трапезидами (від грецького “ тра-пеза” – “стіл ”).Крім прийому вкладів, стародавні греки за відповідну платуздійснювали обмін грошей.Розрахунки здійснювалися за допомогою так званого “трансфериту”, тобто переносу грошових коштів з однієї таблиці рахунка (якщо це документ) на іншу. Кожний вклад мав свою таблицю із зазначеним іменем. Якщо клієнти здали на зберігання свої вільні кошти в банк, то їм уже не потрібно було платити особисто ту чи іншу суму; всі платежі за них виконував банкір, у якого зна-ходились вклад і таблиця (рахунок у сучасному розумінні) з іменем вкладника. Таким чином, банківська справа веде початок з надання позик не за раху-нок власних коштів, а переважно за рахунок промислових і торгових капіталіс-тів та інших власників грошей; при цьому позики надавалися не тільки і не сті-льки металевими грошима, скільки борговими розписками (із яких згодом ви-никла банкнота), а отже записами позик на рахунок клієнтів. В XVI-XVII сторіччях об’єднання купців ряду міст (Венеції, Генуї, Міла-ну, Амстердаму, Гамбургу) створили спеціалізовані “ жиробанки ” для здійс-нення безготівкових розрахунків між своїми клієнтами-купцями. Жиробанки вели розрахунки між своїми клієнтами в спеціальній грошовій одиниці. Свої ві-льні грошові засоби жиробанки надавали в позику державі, містам і привілейо-ваним зовнішньоторговельним компаніям.

Які функції виконує капітал банку? Розкрийте їх. Під капіталом банку (власним капіталом) слід розуміти спеціально створені фонди і резерви, призначені для забезпечення його фінансової стійкос - ті, комерційної та господарської діяльності, відшкодування можливих збитків, які знаходяться у використанні банку протягом всього періоду його функціонуван-ня. Капітал банку в процесі функціо-нування впливає як на оперативну діяльність, так і на рівень довгострокової життєдіяльності банку, виконуючи такі функції: захисну, оперативну, регулю-ючу. Захисна функція означає захист вкладників і кредиторів на випадок бан-крутства; збереження платоспроможності банку за рахунок створення резервів, продовження діяльності банку у випадку несприятливої ситуації і непередбаче-них витрат (ні залучені, ні запозичені кошти не можуть бути використані на по-гашення збитків від поточної діяльності, оскільки вони самі є боргом). Оперативна функція – забезпечення фінансової основи діяльності бан-ку, підтримка обсягу і характеру банківських операцій відповідно до завдань банку. Тобто капітал є основою для створення та організації діяльності банку, а також його діяльності на початкових етапах до часу накопичення достатнього обсягу залучених і запозичених коштів; для структурного розвитку (розширен-ня діяльності, створення філій); розробки і впровадження нових послу; закупів-лі обладнання. Регулююча функція капіталу банку пов’язана з функціонуванням банків згідно з законами і правилами, що дає можливість НБУ контролювати діяль-ність комерційних банків. Роль власного капіталу досить значна для забезпечення надійності банку і ефективності його діяльності, бо він є джерелом його початкових ресурсів, за-собом страхування інтересів вкладників, дозволяє банку виконувати свої зо-бов’язання в екстремальних ситуаціях Отже, капітал банку в процесі організації банківської діяльності одночас-но виконує кілька функцій, що забезпечує найвищий ефект від проведення бан-ківських операцій.

Які функції виконують комерційні банки? Банки виконують в ринковій економіці наступні функції: – посередництво в кредиті; – посередництво в платежах; – мобілізація грошових доходів та заощаджень і перетворення їх в капі-тал; – створення кредитних знарядь обігу (банкнот, чеків, векселів), що за-міняють металеві гроші. Безпосереднє надання вільних грошових ресурсів їх власниками для по-зики промисловим і торговим підприємцям наштовхується на ряд перепон: – розміри грошового капіталу, що пропонуються в якості позик, можуть не відповідати розмірам попиту на позиковий капітал – строки вивільнення грошових капіталів у їх власників досить часто не співпадають зі строками, на які ці капітали потрібні позичальникам (наприклад, у А вивільняється грошовий капітал на один місяць, а Б потрібен додатковий капітал на три місяці); – перепоною до прямого кредитування власниками вільних грошових ресурсів може бути недостатність інформації їх про кредитоспромож-ність позичальників, а отже і великий ризик втрати грошей. Банки, виступаючи посередниками, усувають всі ці перепони, що стоять на шляху до прямого кредитування. Банки мобілізують вклади різних розмірів та різної терміновості, тому можуть надавати функціонуючим підприємцям кредити в необхідній їм сумі і на необхідні терміни (строки). Разом з тим, спе-ціалізуючись на проведенні кредитних операцій банки мають можливість до-стовірно визначити кредитоспроможність своїх клієнтів-позичальників. З посередництвом в кредиті тісно пов’язана друга функція банків – посередництво в платежах. Під час здійснення своїх операцій підприємцям необхідно займатися ве-денням каси: прийомом грошей від клієнтів, їх виплатою, зберіганням готівки, записом всіх грошових надходжень і видач на відповідних рахунках. Особлива функція банку – мобілізація грошових доходів і заощаджень та перетворення їх в капітал. Громадяни отримують грошові доходи, частину яких короткостроково чи на тривалий час акумулюють для майбутніх витрат. Таким чином, в сучасній ринковій економіці з розподілом праці банківсь-ка система має велике значення завдяки зв’язкам цієї системи з усіма секторами економіки. Найбільш важливі завдання банків (економічна функція) полягають в: – наданні можливостей необхідного фінансування промисловим під-приємствам, державним бюджетам і приватним господарствам; – наданні широкого кола можливостей вкладання грошових засобів з метою нагромадження заощаджень народного господарства; – забезпеченні безперебійного грошового обігу і обігу капіталу.

Банківські та парабанківські установи. Назвіть їх спільні риси та принципові відмінності.