Розвиток інших галузей агроформування

Кормовиробництво як галузь аграрного виробництва має забезпечувати тваринництво достатньою кількістю якісних, збалансованих за вмістом поживних речовин кормів. Основні напрями розвитку цієї галузі – інтенсифікація польового і лучного кормовиробництва на основі прогресивних технологій вирощування кормових культур, заготівлі та зберігання кормів, поліпшення їх структури і якості.

Мета кормовиробництва як наукової дисципліни – теоретичне обґрунтування основ створення кормової площі, біології і технології вирощування кормових і зернофуражних культур, заготівлі кормів.

Кормовиробництво має бути інтенсивним, тобто вирощувати кормові культури і заготовляти корми треба при мінімальних затратах енергетичних і трудових ресурсів, максимальному виході продукції за одиницю часу і на одиницю площі. Отже, інтенсивні енерго- і ресурсозберігаючі технології є основою вирощування кормових культур, заготівлі кормів і зберігання їх. Основою виробництва усіх видів тваринницької продукції є надійна кормова база. Посіви кормових культур на орних землях разом із природними кормовими культурами повинні повністю забезпечити тваринництво усіма видами повноцінних кормів.

Проблема заготівлі та виробництва кормів повинна вирішуватись на основі застосування прогресивних технологій, багатофункціональної техніки та сучасного обладнання для виробництва високоякісних екологічно безпечних кормів, підвищення їх протеїнової та енергетичної поживності, зменшення втрат на всіх етапах вирощування, заготівлі, транспортування, зберігання та використання. Високу ефективність кормовиробництва забезпечує організація його на інтенсивній основі. Додаткові капітальні вкладення мають бути пов'язані із впровадженням наукових досягнень, досвіду кращих підприємств. Застосування врожайних сортів кормових культур, розміщення їх посівів у науково обґрунтованих сівозмінах після належних попередників, раціональне підживлення ґрунту, боротьба з шкідниками і хворобами сприяють одержанню необхідної кількості продукції високої якості при зниженні трудових і матеріальних витрат.

При організації кормової бази господарство має розраховувати насамперед на власні корми і придбання лише тих, які воно не може виробляти (комбікорми, білкові добавки, мікроелементи та ін.). Необхідно виділити кормовиробництво в окрему спеціалізовану галузь і в комплексі вирішувати всі питання виробничого процесу (забезпечення висококваліфікованими кадрами, високопродуктивною технікою, досконалими будівлями і спорудами). Усі заходи щодо створення міцної кормової бази, як уже зазначалося, поєднуються в системі кормовиробництва.

Система кормовиробництва - це науково обґрунтований комплекс організаційно-економічних, технологічних і технічних заходів, спрямованих на створення міцної кормової бази, раціональне використання земельних угідь, удосконалення процесів заготівлі, зберігання, приготування і використання кормів, зниження затрат праці та засобів виробництва на одиницю продукції. Система кормовиробництва вирішує всі питання забезпечення тваринництва високоякісними, збалансованими за поживністю кормами при зниженні сумарних затрат на їх одиницю на основі впровадження ресурсозберігаючої технології та наукової організації праці [16].

Виділяють три основні системи кормовиробництва: система посівного кормовиробництва, система лукопасовищного кормовиробництва і система посівно-лукопасовищного кормовиробництва (комбінована).

Під кормовою базою розуміють обсяг, склад і якість кормових ресурсів, систему виробництва і використання кормів. Тобто в дане поняття включають три основні взаємопов’язані системи: кормовиробництво, кормоприготування і використання кормів [17].

На сільськогосподарських підприємствах виробляють і заготовляють багато видів кормів, які мають різну поживність, якість, вагу, обсяг. Тому їх об’єднують в окремі споріднені групи: концентровані, грубі, соковиті, зелені, корми тваринного походження, мінеральні корми, азотні кормові речовини, вітамінні добавки й антибіотики. Кожна з цих груп кормів включає декілька видів різних кормів.

Концентровані корми–зерно, комбікорм, дерть, висівки, макуха, шроти і трав’яне борошно – мають великий вміст поживних речовин, зокрема кормових одиниць, в одиниці ваги. Джерелами їх надходження є посіви зернофуражних культур, відходи переробки зернових і олійних культур, комбікормове виробництво [18].

Грубі корми–сіно, сінаж, солома, полова, сухі стеблакукурудзи – мають низьку поживність, за винятком сіна і сінажу, і тому перед згодовуванням худобі потребують попередньої підготовки – подрібнення, здобрювання, включення до складу кормосумішей. Ці корми надходять з природних сіножатей, посівів однорічних та багаторічних трав і як побічна продукція вирощування зернових культур [17].

Соковиті корми–силос, коренеплоди, картопля, баштанні, жом, брага, м’язга – відзначаються високою соковитістю і легкою перетравністю, при зоотехнічно оптимальних нормах використання забезпечують високу продуктивність тварин. Джерелами їх надходження є посіви культур та відходи промислової переробки сільськогосподарської продукції (жом, брага та ін.).

Зелені корми–зелена маса сіяних однорічних і багаторічнихтрав, природних угідь, гичка коренеплодів – відзначаються високою якістю за вмістом протеїну, вітамінів і мінеральних речовин. Джерелами їх надходження є сіяні трави, природні і культурні пасовища [16].

Корми тваринного походження–молоко та побічні продуктийого переробки (відвійки, пахта), кров’яне, м’ясо-кісткове і рибне борошно – мають високий вміст білка.

Мінеральні корми–кормова сіль, крейда, кісткове борошно, преципітат тощо – використовують для збалансування нестачі раціонів тварин окремих мінеральних речовин – фосфору, кальцію, натрію та ін. Їх виготовляють на промислових підприємствах [18].

Азотні кормові речовини, вітамінні добавки й антибіотики–кормові дріжджі, карбамід (синтетична сечовина), бікарбонат аміаку, риб’ячий жир, концентрат каротину, білково-вітамінна паста, біоміцин, тераміцин та інші – в установлених зоотехнічною наукою нормах використовують для підвищення вмісту протеїну в раціонах, поліпшення засвоюваності корму, стимуляції росту тварин та запобігання їх захворюванню [18].

Головні вимоги щодо кормової бази ставить тваринництво – споживач кормів. Тому правильно організованою можна вважати тільки таку кормову базу, яка забезпечує повноцінну годівлю тварин згідно із зоотехнічними вимогами та високу їх продуктивність, а також підвищення економічної ефективності виробництва тваринницьких продуктів. При цьому має бути забезпечене одержання здорового приплоду тварин, повне його збереження і добрий розвиток, а також запобігання захворюванням худоби і птиці.

Поживну якість кормів характеризують кількість енергії, яка може бути використана на виробництво продукції та фізіологічні процеси в організмі тварин, вміст протеїну, мінеральних речовин та вітамінів.

За одиницю поживності в нашій країні прийнято кормову одиницю, що дорівнює1 кг вівса середньої якості.Таким чином, поживність інших кормів (у кормових одиницях) показує, якій кількості вівса дорівнює 1 кг того чи іншого корму за вмістом енергії, що може бути використана твариною.

Польове кормовиробництво забезпечує більше 2/3 надходження кормових ресурсів від загальної їх потреби. Під кормовими і зернофуражними культурами зайнято більше 60% орних земель.

Завданням польового кормовиробництва є виробництво різноманітних кормових культур при забезпеченні максимального виходу кормових одиниць, перетравного протеїну та інших поживних речовин з 1 га ріллі або кормової площі при найменшій собівартості кормових одиниць і перетравного протеїну [18].