Студопедия

Главная страница Случайная страница

Разделы сайта

АвтомобилиАстрономияБиологияГеографияДом и садДругие языкиДругоеИнформатикаИсторияКультураЛитератураЛогикаМатематикаМедицинаМеталлургияМеханикаОбразованиеОхрана трудаПедагогикаПолитикаПравоПсихологияРелигияРиторикаСоциологияСпортСтроительствоТехнологияТуризмФизикаФилософияФинансыХимияЧерчениеЭкологияЭкономикаЭлектроника






Редагування стилю






Функніонально-стильова типологія охоплює прак­тично всі тексти, розглядаючи їх у всій різноманітності змістовних, мовленнєвих, стильових ознак. Будь-який текст можна віднести до того чи іншого стилю: стаття в науковому журналі — науковий стиль, в газеті — публі­цистичний, розмови в родині, в школі тощо — розмов­ний стиль, вірш, оповідання — художній стиль.

Функціональний стиль - це різновид літературної мови, яка виконує конкретну функцію в спілкуванні. Тому стилі називаються функціональними.

Для здійснювання розмовного мовлення необхідні три умови. Перша з них - відсутність офіційних сто­сунків між учасниками спілкування. Друга умова здій­снювання розмовного мовлення - безпосередність спілкування. Мовець прямо і безпосередньо зверта­ється до співбесідника. Між ними немає посередни­ків. Кожен безпосередньо реагує на репліки іншого. Третя умова — природньо розмовне мовлення завжди непідготовлене, імпровізоване. З непідготовленістю мошіення пов'язана і велика роль в нього міміки, жес­тів, інтонації та ситуацій спілкування.

Сфера застосування наукового стилю дуже широ­ка. Це один із стилів, який дуже впливає на літера­турне мовлення. Науково-технічний прогрес вводить у загальне використання велику кількість термінів. Комп'ютер, дисплей, екологія, стратосфера, транш — ці та інші терміни перейшли зі сторінок спеціальних видань у повсякденне використання. Точність науко­вого мовлення передбачає відбір мовленнєвих засобів, які є однозначними і здатними найкращим чином ви­разити сутність понять. Лексику наукового мовлення складають три основних пласти: загальновживані сло­ва, загальнонаукові та терміни. До загальнонаукової лексики належать слова загального мовлення, які най­частіше зустрічаються в наукових текстах. У будь-якому науковому тексті такі слова складають основу ви­кладення. Наприклад: Прилад працює як при високих, так і при низьких температурах. Тут немає жодного спеціального слова. За допомогою загальнонаукових слів описуються явища та процеси в різних галузях науки і техніки. Ці слова закріплені за конкретними поняттями, але не є термінами, наприклад: опера­ція, задача, явище, прискорення тощо. Термін можна визначити як слово чи словосполучення, які точно називають предмет, явища або поняття науки, які розкривають його зміст.
Офіційно-діловий стиль обслуговує офіційні таважливі сфери людських взаємовідношень, відношення міждержавною владою і населенням, між організаціями, між особою та суспільством. З одного боку зміст, який виражається офіційно-діловим стилем, враховуючи його важливість, повинен виключати всі­лякі різночитання. З іншого боку, цей стиль харак­теризується більш чи менш обмеженим колом тем. Офіційно-діловий стиль характеризується: висо­кою регламентованістю мовлення (визначений запас засобів вираження та способів їх будови), офіційністю (строгість викладення; слова звичайно використову­ються в своїх прямих значеннях, образність відсутня) та безособовістю (офіційно-ділове мовлення уникає конкретного та особистого.

Художнє мовлення повинно збуджувати в нас по­чуття прекрасного, краси. Слово виконує в ньому ес­тетичну функцію. До особливостей художнього мовлення необхідно віднести багату різноманітну лексику. Важлива риса художнього стилю — індивідуальність викладу. Кожен письменник виробляє свою манеру письма, свою систему художніх прийомів. Майстри слова створюють дивні яскраві зображувально-вираз­ні засоби мовлення (строфи). Але зовсім неприйнятні в мові художньої літератури штампи - механічно застосовані епітети, часто використані порівняння, які не здатні викликати будь-які емоції.
Тематичне розмаїття публіцистичного стилю визначає широту його лексики. Принципова відмінність публіцистичного слова полягає у великій ролі в ньому емоційного, то набуває оціночного харак­теру. Публіцистичний стиль виконує функції впливу та інформування. Журналіст повідомляє про факти і дає їм оцінку. Взаємодія цих двох функцій і визначає використання слова в публіцистиці.

Своєрідність індивідуального стилю проявляється не стільки в побудові речення, скільки в будові прозаїчної строфи, яку можна вважати найменшим худож­нім цілим, одиницею мовлення. Французький мисли­тель Бюффон писав: " Стиль - це людина". Саме автор визначає в кінцевому підсумку стиль тексту. Невипад­ково ми завжди узнаємо по стилю фразу І. Котлярев­ського, Панаса Мирного, Т. Г. Шевченка.

У кожного великого майстра існує більш чи менш постійний (хоча б для окремого періоду чи твору) тип прозаїчної строфи, тип організації великого контек­сту, тісно пов'язаний з його художнім методам спосо­бом пізнання і бачення дійсності. Одні письменники виражають свою думку компактно, зібрано і концен­тровано, чітко виділяючи найбільш суттєві та гли­бинні сторони предмета з самого першого згадування про нього. Інші дають серію, здавалося б, випадкових вражень, кожне з яких вміщується в одному реченні, а суттєве уявлення про предмет виникає лише в резуль­таті узагальнення усіх цих вражень.

Суттєвою для редагування є стильова дифе­ренціація повідомлень. Дамо означення стилю, яке диктують потреби редагування. Отож, стиль — це група характеристик підмножини повідомлень, які функціонують у певній галузі життя суспільства. Ці характеристики суттєво (статистично достовірно) відрізняють одну таку підмножину повідомлень від інших. Таким чином, в повідомленнях лінгвістичні одиниці всіх рівнів є стилістично маркованими.

Дослідники подають найрізноманітніші класи­фікації стилів. Виберемо серед них лише суттєві для редагування.

Першою основою для поділу є частота вживан­ня лінгвістичних одиниць (наприклад, морфем, слів, синтаксем тощо). За цією ознакою лінгвістичні оди­ниці поділяють на частовживані (ядерні), середньо-вживані (розширені) та рідковживані (периферійні). Ядерні одиниці мають нульову стилістичну маркованість і утворюють нейтральний стиль: вони належать до міжстильових, а тому їх можна використовувати в будь-яких стилях, не ризикуючи порушити стильову однорідність повідомлення.

Другою основою для поділу є належність лінгвіс­тичних одиниць до усної мови. За цією ознакою виріз­няють усний та письмовий (іноді його ще називають " книжковий") стилі, а в усному — два його підвиди: розмовний та ораторський (основою для такого поді­лу служить кількість реципієнтів).

Третьою основою служить використання у по­відомленні образів та понять. Тут виділяють стиль художній (використовують образи), публіцистичний (використовують і образи, і поняття) та понятійний (використовують поняття). У кожному з цих стилів іс­нує ще низка своїх підстилів. Так, у художньому виді­ляють підстилі поетичний, драматичний та прозовий; у публіцистичному — художньо-публіцистичний, га­зетний і радіотелевізійний; у понятійному — діловий, науковий і технічний. Четвертою ознакою для поділу є належність лінгвістичних одиниць чиїх характеристик до повідомлень того чи іншого автора. За цією озна­кою розрізняють авторський і колективний стилі.

Повідомлення повинно бути стилістично одно­рідним.

Виправлення, виконані редактором, повинні на­лежати до того ж стилю, шо й саме повідомлення.

Таким чином, редакторові потрібно викопувати виправлення в стилі конкретного повідомлення — ав­торського чи колективного.






© 2023 :: MyLektsii.ru :: Мои Лекции
Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав.
Копирование текстов разрешено только с указанием индексируемой ссылки на источник.