Розділ III Речові докази як різновид доказів в кримінальному процесі

Залежно від того, чи брала свідомість людини участь у відображенні на носії доказової інформації, докази поділяються на: особисті, речові.
Речові докази - це ті, у формуванні яких не брало участі свідомість людини. Решта - особисті.

До речових доказів відносяться всі речові докази і частина інших документів (відео-, фото-, аудіодокументи). Це матеріальні об'єкти, які мають властивості, що відображають обставини злочину у вигляді слідів впливу, зміни, походження та ін. Інформація, що міститься в матеріальних об'єктах інформація передається не в мовній формі, а шляхом безпосереднього сприйняття.
Деякі докази складаються з двох частин. Одна частина - особиста, інша - речова. Мають ознаками речового доказу певні додатки до протоколів слідчих дій (зліпки, відеозапис, фотографії з фототаблиці і т. П.) І висновками експертів (зазвичай фотографії). Решта докази повністю особисті.
Речові докази завжди меншою мірою спотворюють відобразилися на них сліди досліджуваного події. Яким би сумлінним не був суб'єкт, докази, що формуються його свідомістю, припускають втрату певної кількості відомостей. ^[16]

Речовими доказами визнаються предмети, які служили знаряддями злочину, або зберегли на собі сліди злочину, або були об'єктами злочинних дій, а також гроші та інші цінності, здобуті злочинним шляхом, і всі інші предмети і документи, які можуть служити засобами по виявлення злочину, встановлення фактичних обставин кримінальної справи, виявлення винних або спростування обвинувачення чи пом'якшення відповідальності обвинуваченого. Речові докази повинні бути докладно описані в протоколах огляду та інших слідчих дій, по можливості сфотографовані і долучені до кримінальної справи постановою (ухвалою) органу, провідного кримінальний процес. Речові докази повинні зберігатися при кримінальній справі і передаватися разом з ним. Якщо предмети в силу їх громіздкість чи інших причин не можуть зберігатися при кримінальній справі, вони повинні бути сфотографовані, по можливості опечатані і зберігатися в місці, вказаному органом, провідним кримінальний процес. До справи може бути долучений зразок речового доказу. Про місце знаходження речового доказу у справі повинна бути відповідна довідка.

Сутність речового доказу полягає у безпосередньому матеріальному відображенні, запечатлении слідів злочину. Речові докази зберігаються до набрання вироком законної сили або до закінчення строку на оскарження постанови чи ухвали про припинення провадження у кримінальній справі, але не більше трьох років. У випадках, коли спір про право на предмет підлягає вирішенню в порядку цивільного судочинства, речові докази зберігаються до набрання законної сили рішення суду. В окремих випадках речові докази можуть бути повернуті їх власникам і до закінчення термінів, зазначених у КПК, якщо це можливо без шкоди для провадження у кримінальній справі.^[17]

Речові докази, що піддаються швидкому псуванню, якщо вони не можуть бути повернуті власнику, здаються у відповідні установи для використання за призначенням. При необхідності вони можуть відшкодовуватися предметами того ж роду і якості або власнику виплачується їх вартість.

Сам по собі будь-який предмет буде речовим доказом тільки в тому випадку, якщо в ньому містяться відомості, що мають відношення до матеріалу або кримінальній справі.

Отже, речові докази-це предмети матеріального світу, які стали об’єктами протиправних посягань, які зберегли на собі його сліди або містять інші відомості про факти та обставини, що встановлюють під час кримінального правопорушення. ^[18]

3.1 Види речових доказів

Зміст ст. 98 КПК свідчить про те, що законодавець не прагне дати вичерпний перелік предметів, які можуть бути речовими доказами, оскільки це взагалі є неможливим. Він називає лише певні ознаки, за якими предмет може бути речовим доказом.^[19]

1.Матеріальні об'єкти, які були знаряддям вчинення кримінального правопору­шення, - можуть бути різні предмети, які мають певне призначення у сфері будь-якої діяльності людини (ніж, пістолет, хімічні речовини тощо), спеціально виготовлені або пристосовані для вчинення конкретного кримінального правопорушення (відмичка, кастет, уламок скла, підроблені платіжні документи тощо).

Слід підкреслити, що використання знаряддя вчинення кримінального правопорушення суттєво підвищує ступінь суспільної небезпеки діяння. Саме цим поясню­ється включення законодавцем цієї ознаки до об'єктивної сторони окремих складів злочину. Наприклад, вчинення хуліганських дій із застосуванням вогнепальної або холодної зброї чи іншого предмета, спеціально пристосованого або заздалегідь заго­товленого для нанесення тілесних ушкоджень, визначає таке хуліганство особливо злісним. ПВСУ в Постанові від 06.11.2009 «Про судову практику у справах про зло­чини проти власності» зазначив, що знаряддями злочину у справах про злочини про­ти власності слід вважати предмети чи технічні засоби, які умисно використовували­ся особою чи особами, у співучасті з якими було вчинено такий злочин. Зокрема, транспортні засоби можуть бути визнані знаряддям злочину не лише тоді, коли вони використовувалися для безпосереднього заволодіння чужим майном, а й тоді, коли без їх використання вчинення злочину було неможливим чи надто складним (транспортування членів злочинної групи до місця вчинення злочину, перевезення викраденого майна з місця вчинення злочину тощо).

2. Матеріальні об'єкти, які зберегли на собі сліди вчинення кримінального правопорушення, - такі предмети пов'язані із кримінальним правопорушенням не безпосередньо, а через сліди. Нерідко такі сліди неможливо відділити від поверхні пред­метів і тому вони виступають разом з предметами, на яких вони залишилися або з частинами цих предметів. Якщо ж це неможливо, то виготовляються копії таких слідів - це стосується, наприклад, слідів транспортних засобів, слідів злому, слідів пальців рук тощо. Копії цих предметів необхідно вважати похідними доказами, а їх носіїв - похідними речовими доказами, оскільки первинними доказами будуть сліди на тому предметі, на якому вони залишилися.^[20]

3. Предмети, що були об'єктом кримінально-протиправних дій, - це конкретні об'єкти матеріального світу, на які спрямоване посягання. Сюди можна віднести ви­крадене майно, транспорт, гроші, цінності тощо.

4. Гроші, цінності та інші речі, набуті кримінально-протиправним шляхом, - такі предмети можуть бути визнані речовими доказами тільки після встановлення факту придбання їх кримінально-протиправним шляхом, що має бути підтверджено відпо­відними доказами. їх доказове значення полягає в тому, що наявність у підозрювано­го, обвинуваченого певних цінностей у розмірі, що суттєво перевищує його законні доходи, може підтверджувати сам факт його кримінально-протиправної діяльності. Відмежування цінностей, які були об'єктом кримінально-протиправних дій, від цін­ностей цієї групи має важливу роль, адже перші повертаються їх законному власнику, а другі - підлягають зверненню у дохід держави (ст. 100 КПК).

Необхідно зауважити, що класифікація речових доказів, яка наведена у ст. 98 КПК, певною мірою має умовний характер, оскільки один і той самий предмет може на­лежати одночасно до різних класифікаційних груп - наприклад, зброя, яка викрадена підозрюваним, обвинуваченим, а потім використана для вчинення кримінального правопорушення, одночасно є його предметом, знаряддям, а також предметом, на якому залишилися сліди кримінального правопорушення.^[21]

Отже, мають розподіл на більш дрібні групи і речові докази, серед яких виділяють наступні: а) знаряддя злочину; б) предмети, які зберегли на собі сліди злочину; в) об'єкти, на які були спрямовані злочинні дії; г) гроші, цінності та інше майно, одержані внаслідок вчинення злочину; д) інші предмети, на які були спрямовані злочинні дії. Розглянемо кожен з названих видів доказів більш докладно.

3.2 Збирання, перевірка та оцінка речових доказів

Кримінально-процесуальний закон передбачає ряд слідчих дій, в ході яких особи, які проводять слідчі, прокурори, судді(суди) збирають, перевіряють та оцінюють речові докази. Регламентація порядку та способів збирання речових доказів направлена на те, щоб з урахуванням характеру фактичної інформації, що в них міститься, забезпечити повноту її виявлення, точність закріплення у справі, зберігання та незмінність. Реалізація вимог закону забезпечує, з одногобоку, максимальну повноту збирання, перевірки та оцінки наявних речових доказів, а з другого — не допускає переповнення справи неважливими для її розслідування та розгляду предметами, забезпечує зберігання речовихдоказів, та у разі їх пошкодження або втрати можливість збереження їх копій, описів, рисунків та ін. ^[22]

Збирання доказів — це комплексне поняття, яке включає в себе дії уповноважених на це посадових осіб по знаходженню, виїмці, фіксації та долученню до кримінальної справи фактичних даних, які мають силу доказів, а в кінцевому підсумку — джерел доказів. Збирання та перевірка речових доказів здійснюються протягом усьогопроцесу доказування по справі. Було б неправильно, зокрема, ігнорувати можливості, які має суд не тільки для дослідження вже наявних у справі, але й для збирання нових речових доказів.

Разом з тим через наявність тих завдань, які кримінально-процесуальний закон ставить перед досудовим слідством, основна робота по збиранню речових доказів повинна виконуватися на цих стадіях провадження

по справі.

Способи збирання доказів у загальному вигляді зазначені у ст. 66 КПК, в

якій сказано, що особа, яка проводить дізнання, слідчий, прокурор і суд в справах, які перебувають в їх провадженні, вправі вимагати від підприємств, установ, організацій, посадових осіб та громадян пред'явлення предметів та документів, які допоможуть встановити необхідні в справі фактичні дані.^[23]

Докази можуть бути подані підозрюваними, обвинуваченими, його захисником, обвинувачем, потерпілим, цивільним позивачем, цивільним відповідачем та їх представниками, а також будь-якими громадянами, підприємствами, установами та організаціями.

У передбачених законом випадках особа, яка проводить дізнання, слідчий, прокурор та суд в справах, які перебувають в їх провадженні, вправі доручити їх підрозділам, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, провести оперативно-розшукові заходи чи використати інші засоби для отримання фактичних даних, які можуть бути доказами у кримінальній справі.^[24]

Усі надані слідчому чи суду зазначеними суб'єктами правовідносин докази, у тому числі предмети та документи, підлягають повній та об'єктивній

перевірці та оцінці. На жаль, КПК України не містить, на відміну від російського кримінально-процесуального законодавства У ст. 87 КПК Росії «перевірка доказів» зазначається: «перевірка доказів виконується дізнавачем, слідчим, прокурором, судом шляхом порівняння їх з іншими доказами, що містяться у кримінальній справі, а також встановлення їх джерел, отримання інших доказів, які підтверджують чи спростовують докази, що перевіряються»., норму, яка передбачала б порядок проведення перевірки зібраних доказів по справі.

Важливу роль у перевірці доказів можуть відігравати інші суб'єкти кримінально-процесуальної діяльності (не наділені власними повноваженнями), які беруть участь у доказуванні як зі сторони захисту, так і зі сторони обвинувачення. Вони можуть реалізовувати це шляхом заявлення різноманітних клопотань, пов'язаних прямо чи опосередковано з перевіркою зібраних чи тих, які збираються, доказів; постановки питань допитуваним (свідку, потерпілому, підозрюваному, обвинуваченому); внесення у протоколи слідчих та судових дій (у провадженні яких вони брали участь), доповнень, поправок, зауважень; участі у судових дебатах; подання скарг на дії (бездіяльність) та рішення дізнавача, слідчого, прокурора та суду; оскарження вироку, ухвали та постанови суду.

Після заявлення клопотання та заслуховування по ньому думки учасників

судового розгляду суд вирішує його шляхом внесення мотивованої ухвали, а суддя – постанови. Відхилення клопотання не позбавляє учасників процессу права заявляти їх протягом усього судового слідства.^[25]

Перевірку доказів не можна розуміти таким чином, що спочатку всі докази збираються, а потім починається їх перевірка. Таке спрощене трактування може призвести до і мої ці я та помилок на практиці. Докази перевіряються в порядку їх збирання, а не тільки після того, як вони всі будуть зібрані.^[26]

Перевірці доказів на стадії досудового розгляду властиві такі особливості: її провадження здійснюється при відсутності у дізнавача, слідчого та прокурора цілісного уявлення про вчинення злочину, тобто в умовах певної пізнавальної невизначеності; вона відбувається в умовах обмеження дії окремих принципів кримінального процесу (безпосередність, змагальність, рівноправність сторін та гласність); вона здійснюється особою, яка проводить дізнання, слідчим, прокурором, які не є самостійними та незалежними у тій мірі, яка властива суду, оскільки на зміст результати їх діяльності по перевірці доказів можуть впливати начальники розслідування, вищий за рангом прокурор; вона здійснюється органами, основним змістом діяльності яких є реалізація функції кримінального переслідування; зміст та результати діяльності по перевірці доказів не є остаточними та обов'язковими для суду.

Тому найбільш сприятливими для перевірки доказів є умови на стадії судового слідства. Вони обумовлені низкою факторів, до яких необхідно віднести: здійснення перевірки доказів судом — самостійним та незалежним суб'єктом кримінального процесу; здійснення перевірки доказів у суді в умовах найбільш повної дії принципів кримінального процесу (передусім безпосередності, змагальності, рівноправності сторін); наявність у розпорядженні суду та сторін сукупності доказів, зібраних, перевірених та оцінених на стадії досудового розслідування, та, як наслідок, — володіння ними повною картиною вчиненого злочину; можливості практично одночасної участі у перевірці доказів всіх учасників судового розгляду, що дозволяє суду врахувати фактори, якими сторони керуються при перевірці доказів.^[27]

Перевірка речових доказів здійснюється як шляхом проведення слідчих дій, так і логічним шляхом. Слідчі дії умовно можуть бути поділені на дії, направлені на збирання та на перевірку доказів. Наприклад, допит та огляд направлені на збирання доказів; очна ставка, відтворення обстановки та обставин події — на перевірку. Але це не завжди так. І допит може проводитися з ціллю перевірки, а відтворення обстановки та обставин події — отримання нових доказів.

Необхідно відзначити, що на практиці не завжди повною мірою використовується такий спосіб перевірки предметів, що мають ознаки речових доказів, як пред'явлення їх для впізнання. Так, по 11 справах (4, 8% з 187 вивчених) впізнання таких предметів не проводилось, хоча необхідність у проведенні зазначеної слідчої дії була.^[28]

Оцінка кожного речового доказу складається з визначення характеру їх джерела, а також згідно з правилами належності та допустимості. Джерелом речових доказів, як свідчить практика, є місце їх знаходження.

Воно має важливе значення як для встановлення належності до справи речових доказів, так і для визначення їх доказової сили. Тому при виявленні речових доказів у відповідному протоколі повинно бути обов’язково вказано, при яких обставинах та в якому саме місці вони знайдені, інакше вони можуть втратити свою доказову силу.

При оцінці речових доказів повинно бути вирішено питання і про їх допустимість, тобто про дотримання правил їх збирання та дослідження, включаючи правила належного оформлення відповідних дій

3.3 Збереження речових доказів

Законодавство визначає, що речові докази, зберігаюся при справі, за винятком громіздких предметів, які зберігаються в суді або передаються для зберігання відповідному підприємству, установі чи організації.

Для зберігання речових доказів у судах обладнуються спеціальні приміщення, ці приміщення повинні бути з дверима, оббитими металом, заґратованими вікнами та обладнані пожежною та охоронною сигналізацією.

Якщо такого приміщення немає, то для збереження речових доказів використовуються сейфи та металеві шафи Інструкція про порядок ся сейфи та металеві шафи Інструкція про порядок вилучення, обліку, зберігання і передачі речових доказів у кримінальних справах, цінностей та іншого майна органами попереднього слідства, дізнання і судами, від 18.10.89.№ 34/15 із змін. і доп.^[29]

В Апеляційному суді м. Києва для зберігання речових доказів виділено окреме приміщення, яке відповідає всім вимогам нормативних документів. Найчастіше в суді як речові докази перебувають аудіо- та відеокасети із записами слідчих дій, документи, одяг, взуття, мобільні телефони, газети і т.п.

У приміщеннях судів, як правило, немає спеціальних приміщень для зберігання речових доказів з відповідними умовами, передбаченими Інструкцією. Тому наказами голів судів обладнано окремі сейфи. Іноді речові докази можуть бути повернуті їх володарям до вирішення справи в суді, якщо це можливо без шкоди для успішного провадження по справі тільки після винесення мотивованої постанови. Речові докази у вигляді швидкопсувних товарів та продукції, зберігання яких ускладнене або витрати по забезпеченню спеціальних умов зберігання яких порівнянні з їх вартістю, можуть бути також повернені їх володарям.

Перед цим вони мають бути сфотографовані або зняті на відео – або кіноплівку. У справі має зберігатися документ про їх повернення володарям.^[30]

У разі неможливості повернення таких речових доказів володарям, вони

можуть бути передані для реалізації в спеціальні магазини, про що складається акт. Наркотичні засоби, вогнепальна чи холодна зброя, що є речовими доказами, зберігаються тільки в органах слідства після попереднього дослідження в експертно-криміналістичних підрозділах і судом на зберігання не приймаються. Речові докази у вигляді вибухонебезпечних речовин, як правило, передаються на зберігання на склади військових частин або відповідних режимних державних підприємств. Отрута або сильнодіючі препарати передаються на склади аптеко управлінь, інших організацій, де є належні умови для їх зберігання, згідно з відома їх керівництва.

Речові докази у вигляді вилучених з незаконного обігу етилового спирту, алкогольної та спиртовмісної продукції передаються для їх технологічної переробки або знищуються, про що складається протокол. Грошові знаки, валюта та інші цінності, вилучені при провадженні слідчих дій та які є речовими доказами, після проведення необхідних досліджень здаються на зберігання в банк або іншу спеціалізовану кредитно-фінансову установу, а також можуть бути передані на зберігання матеріально відповідальній особі.

Зберігання транспортних засобів, які визнані речовими доказами, проводиться за письмовим дорученням слідчого, прокурора або судді (суду) відповідними службами МВС або СБУ (якщо вони не можуть бути передані на зберігання володарям, їх родичам або іншим особам, а також організаціям), керівники яких видають про це збережену розписку, яка прилучається до справи. Згідно КПК України речові докази повинні зберігатися до набрання вироком законної сили або до закінчення строку оскарження постанови чи ухвали про закриття справи.^[31]

" Документи - речові докази повинні зберігатися весь час при справі. Копії цих документів надаються власнику, а також іншим особам, які за законодавством мають право користуватися цими документами, за їх клопотанням і в порядку, встановленому статтею 186 КПК". Закон України № 807-VI від 25.12.08 «Про внесення змін до Кримінально-процесуального кодексу України»^[32]

Відповідно до Інструкції з діловодства в місцевому суді визначають процедуру, згідно з якою голова суду зобов'язаний не рідше одного разу на рік перевіряти стан та умови зберігання речових доказів, правильність ведення документів стосовно їх приймання, передачі, про що складається відповідний акт. При звільненні працівника апарату суду від виконання обов'язків щодо роботи з речовими доказами голова суду утворює спеціальну комісію для перевірки відповідності фактичної наявності речових доказів. Результати перевірки відображаються в акті прийняття-передачі речових доказів іншому працівникові апарату суду, на якого такі обов'язки покладено відповідним наказом суду, або керівнику апарату суду.^[33]