Гробниця Александра Македонського

Докладніше: Гробниця Александра Македонського

За прадавніми переказами, тіло Александра помістили у золотий саркофаг, який в свою чергу помістили у ще один золотий саркофаг та накрили багряним плащем. Згідно з іншою легендою, тіло Александра помістили у глиняну посудину, наповнений медом, який використовували як консервант, і було поховане у подвійному золотому саркофазі. також перекази свідчать про те, що Птолемей І Сотер викрав тіло Александра та таємно вивіз його до Александрії, де він залишався до пізньоантичної доби. Саме тут Птолемей IX, один з останніх спадкоємців Птолемея I, замінив саркофаг Александра скляним, а метал переплавив на золоті монети. Громадяни Олександрії були край обурені цим, невдовзі після цього Птолемей IX був убитий. Римський імператор Калігула пограбував могилу Александра. Як свідчать давні перекази, Калігула власноруч зняв з Александра нагрудник, а потім сам носив його. Близько 200 р. н. е. римський імператор Септимій Север закрив поховання Александра для громадськості, від того часу про поховання немає достовірних свідчень.

Так званий «Саркофаг Александра» виявили неподалік від Сидона. Нині він зберігається у Стамбульському Музеї археології. Немає доказів про те, що це і є саркофаг, у якому був похований Александр Великий, таку назву він здобув через те, що оздоблений барельєфами, які зображують Александра та його соратників у полюванні та в бою із персами.

Хронодіаграма

Історіографія

Опис завоювань Александра почався ще за його життя: у поході брали участь придворні філософи та історики. Найпомітнішими з них були Каллісфен (який написав «Діяння Александра» — біографію полководця — та вів літопис Східного походу аж до своєї страти у 328 році до н. е.) і Харет Мітіленський (автор «Історії Александра» в десяти книгах). Спогади також залишили безпосередні учасники тієї кампанії — високопоставлені полководці Птолемей (діадох, правитель Єгипту після смерті Александра) і Неарх (командувач флоту), інженер Арістобул, філософ Онесікріт. Молодшим сучасником Александра був Клітарх, який також створив історичний твір про завоювання полководця. Ці всі роботи мають дві основні проблеми: по-перше, вони майже не збереглися в оригіналі, дійшли тільки ті уривки, які використовували пізніші автори; по-друге, вони в масі своїй апологетичні до Александра, тому не можуть розглядатися як цілком достовірні джерела.

Історіографи виділяють п'ять основних історичних джерел античної доби про завоювання Александра. Вони уже компілятивні, їхні автори використовували різні джерела (в тому числі, й спогади сучасників Східного походу). Найнадійнішим з них вважається «Анабасис Александра» («Історія походів Александра Великого») авторстваАрріана, який створений в першому столітті нашої ери і складається з семи книг. Арріан використовував практично всі оригінальні джерела, які нині втрачені. Його праця висвітлює в основному військові деталі походу; персональну біографію Александра вона майже не зачіпає.

На противагу Арріану, Плутарх у своїй біографії Александра, яка є складовою його «Порівняльних життєписів», детально описує деталі особистого життя полководця. Іншими трьома античними роботами є «Історична бібліотека» Діодора (сімнадцята книга присвячена завоюванням Александра), «Історія Александра Великого Македонського» Квінта Курція Руфа і «Історія Філіппа» Помпея Трога (збереглася у скороченому варіанті Юстина).

У середньовіччі ніяких серйозних історичних робіт про завоювання Александра не було написано, але сам їхній сюжет був доволі популярний в європейській художній літературі та навіть фольклорі. Зокрема, поширювався псевдоісторичний роман «Історія Александра Великого», точне авторство і дата створення якого невідомі (він приписувався Каллісфену, але насправді йому не належить). Доволі популярним образ Александра (Іскандера) був і на Сході.

У Новий час дослідження походу Александра поглибилися: це було пов'язано як із загальною модою на античність, так і з виявленням невідомих у середньовіччі античних джерел (зокрема, Арріана).

Основу сучасних історичних досліджень на цю тематику заклала робота німецького історика Йоганна Густава Дройзена^[en] «Історія Александра Великого», яка вийшла в1833 році. Дройзен позитивно оцінював роль Александра, вважав результат його походу не завойовницькою деспотією македонян, а «змішанням народів». Історик вважав, що Александр просував цивілізацію на Схід. Схожу позицію мав англійський історик першої половини XX століття Вільям Тарн^[en], якого навіть критикували за надмірну ідеалізацію образу Александра.

Деякі інші помітні історики, утім, вважають Александра руйнівником, чиї можливості обмежуються лише військовими. На їхню думку, він не був умілим політиком, часто приймав імпульсивні та нераціональні рішення. До таких науковців належать Карл Юліус Белох, Ернст Бадіан, Фріц Шахермайр, Ієн Ворсінґтон, Вілл Вольфганг та інші. Деякі дослідники у XX столітті навіть почали ставити під сумнів непорушну раніше впевненість у військовій геніальності Александра.

Александр Македонський у мистецтві

Александр Великий, римська копія герми Лісіппа

Александр Великий, Рембрандт

Александр Македонський був популярною фігурою в мистецтві з найдавніших часів і залишається таким досі. Александр мав особистого скульптора Лісіппа, котрий створив кілька статуй Александра, з яких одна герма відома за копією римської доби. У Помпеї виявлена, так звана, Мозаїка Александра, що зображує битву при Іссі. Подвиги Александра описані багатьма істориками та письменниками не тільки античності, але й Середньовіччя та сучасності. Нерідко фігура Александра Великого зустрічається у масовій культурі.