Студопедия

Главная страница Случайная страница

Разделы сайта

АвтомобилиАстрономияБиологияГеографияДом и садДругие языкиДругоеИнформатикаИсторияКультураЛитератураЛогикаМатематикаМедицинаМеталлургияМеханикаОбразованиеОхрана трудаПедагогикаПолитикаПравоПсихологияРелигияРиторикаСоциологияСпортСтроительствоТехнологияТуризмФизикаФилософияФинансыХимияЧерчениеЭкологияЭкономикаЭлектроника






Характеристика Ганни - панни.






У творі Оксани Забужко немає чорних і білих, позитивних і негативних героїв. Тут є протистояння обдарованості і посередності, незвичайна краса і обдарованість Ганни - панни та підкреслена звичайність Оленки становлять виразний контраст. Але все ж головна героїня твору саме Ганна - панна, " бабина дочка", яка не просто розв'язує проблему світла і темряви у собі, а сперечається зі світом навіть з Богом.

Як я говорила вже вище, Ганна - панна була незвичайна вже від народження: " вродилася з місяцем на лобі". Цей знак непокоїв і матір, та дитя росло спокійне, некрикливе. І матері хотілося вірити, що півмісяць на лобі дівчинки - то добрий знак, а " можливо, й судилося їй князівство, може, й королівство". Мрії про щасливу долю дочки зігрівали Маріїне серце, бо її особисте життя не склалося: батько не віддав її за того, кого вона любила, і щоб довести батькові, яку кривду він їй заподіяв, Марія вийшла заміж за першого, хто її посватав - Василя, - лише щоб дозолити батькові, " от щоб знав! "

І тепер час від часу вона бачила покійного батька уві сні і хотіла довести йому своє, - щоб знав, але так і не змогла.

Виростала Ганна - панна розумною дівчинкою. А доля - хитрунка уже віщувала їй майбутнє.

І першою звісткою долі - хитрунки була зустріч Ганни - панни з черницею, яка була ніби провидицею: передвістила вона Ганнусі служити Богові, податися у монастир. Відчула Ганна в собі якісь незвичайні сили.

І друга звістка не забарилася, іще більше вражаюча, бо сила ця вже виходила наверх. Якось дивно - раптово і водночас буденно, " отак спроста, звичайненько... взяло дівча і спиталося в Маркіянихи: а нащо вам копанка, тітко, у вас же отам за тополями джерело - на півтора чоловіка углиб? І вже Ганнуся - не проста дівчинка, а " нестеменне Ганна - панна", вже її за дорослу приймають. І вже звістка про неї полетіла, " як вогонь по соломі по навколишніх селах". Горда вона стала, красива розумна.

І дар Божий обернувся проти неї, бо слава та, взявшись за руки з красою, стали для Ганнусі в'язницею.

Звичайно, саме її вибирали й на Лелю, й на Тополю, і вона щороку несла перший сніп і обжинковий вінок, але відчувала Ганнуся, що люди не люблять її, заздрять їй, була вона " наче вирвана з гурта", наче не було їй, бідній, серед людей місця. Їй здавалося, що навіть батькова рідна хата " випихає її з себе". Думалося, що всі, навіть батьки з сестрою, хотілося раптово повернутися, щоб почути їхню розмову. Вона прагнула зрозуміти, чого вона боїться, як їй врятуватися від того " когось", що так пильно чатує на неї.

Неначе навмисно заважала Ганнусі у всьому сестра Оленка. Від самого народження Оленка була ніби ключем від замка, за яким була Ганнусина злість. Оленка завжди намагалася розізлити Ганнусю, єдине, чого вона хотіла, було " побачити Ганнусину злість, яка виходить наверх, ніби та злість була гускою, котру Оленці доручили пасти". Оленка не пускала Ганнусю у її власну долю, докучала сестрі, " тягла сестру у непролазні хатні будні, як корову за маличаг".

О так і жила Ганнуся, поступово звужувалося коло з Оленки, подруг, власного " я" неначе ті стіни хатні підпихали дівчину до провалу.

До того ж ще додався пекучий жар і, не витримавши болю, Ганнуся відпустила руки, вже не маючи сили пручатися, темрява поглинула її повністю. Але Ганна нічого не розуміла, вона навіть насолоджувалася пусткою, у яку так стрімко падала.

І прийшло нове випробування - кохання, яке само по собі обернулося війною. І знову Ганнуся відчувала себе самотньою, ніби в пустці. Ні мати, ні батько не розуміли її.

А любов - війна дійшла до справжньої сутички. Дмитро, красень - парубок, господар хутора, одинак, єдиною парою собі вважав Ганнусю і " просто брав її в облогу", так само, як і сестра Оленка.

Одного разу, наскочивши на Ганнусю, він хотів узяти її силою і, зі звірячою жорстокістю накинувшись на дівчину, вимовив: Чуєш, відьмо, - ану покажися! ". А відьма й собі не забарилася, " сама не тямила, що чинить... вивинулась - і вгородила йому зуби просто в м'якоть підгорля". Вона відчула в собі щось відьомське, відчула той солонуватий присмак крові, який полюбила так само, як і воду (а може, й більше), і вже не джерело вона знайшла наступного разу, а мерця.

І тепер уже ворухнулася в Ганнуся думка: чи, може, й справді було б їй піти з бабою - прочанкою до монастиря?!.

Розлючений же Дмитро знайшов-таки, чим її допекти, " не просто допекти, а вбити" - він посватав Оленку, а вона, Ганна - панна, опинилася " серед перестарків, перебірців".

Тяжко вражена була Ганна отим сватанням, адже не вона, а " Оленка виявилась одмічена Божою ласкою", а вона лише дурила себе примарним образом Ганни - панни.

Ось тому-то вона й пішла до панотця. І там, у його хаті, побачивши крізь вікно місяць, вона зрозуміла, чого прагла все життя. Пригадалося їй дитинство, як батько розповідав їй про Каїна і Авеля. Пригадалося питання, що мучило її відтоді: " чому зглянувсь Господь на Авелеву жертву, а на Каїнову - не зглянувсь?! Може, Каїн і мастак помститися братові хотів, як направити вчинену йому від Бога кривду... Богові давав до знаку, що порушена ним у світі рівновага, ніби сам узявсь наступити на другу шальку терезів". У відповідь від панотця почула: „тож то й ба, що Бог бачив Каїна, який він є, ото й учинив іспит його гордині".

А Ганнуся помічала вона свою гординю? Ні, своєї гордині Ганна - панна не помічала. Лише страх приймав її, бо остання надія була втрачена. А в голові лунало: " як же, як таке могло статися? " Як? Та це ж сестричка, Оленка - зміючка змовилися з Дмитром, щоб звести її зі світу.

Страшно стало Ганні - панні. Вертаючись поночі додому, вона знайшла на дорозі " розкішний парубочий пояс". І почала збуватися її давно любима казка про Ганну - панну. Тільки не знала вона, що то не парубок, не князь явився їй серед ночі під вікно, а сам диявол прийшов по її душу. Тепер він панував над Ганною. А вона була щаслива з ним, тільки почувала у роті гіркуватий присмак крові. А ще переповнювала Ганну ядуча обіда на сестру - зміючку: Чому цей світ мав належати Оленці, а не їй? " Ображена на свою долю, Ганна вирішила помститися за всі свої кривди, обіди. Вона вбила сестру, не пустила її до щастя, якого вона, Ганна-панна, чекала усе своє життя.

... І не пустила...

Мова твору " Казка про калинову сопілку"

Мова твору Оксани Забужко співуча, калинова. Вона вмістила багатство всього українського словника, інтонованого дивовижно. Як прекрасно звучить " калинова сопілка", сама авторка цієї повісті. У одному з інтерв'ю письменниця зізналася, що вона не прозаїк, вона лірик: " я писала, як пишуть поети..., коли все кристалізується десь у підсвідомості, а потім уже прориває і несе". І коли читаєш " Калинову сопілку", то здається що перед тобою прекрасна ліро-епічна поема, побудована на фольклорних джерелах, але цілком оригінальний, чародійний, фантастичний твір.

Мова твору милозвучна, багата художніми засобами, що допомагає краще зрозуміти образи, розкрити тему та ідею твору.

Ось наприклад, як одним реченням розкриває письменниця жіночу долю: " от вам і всенький жіноцький вік - не встигаєм оханутися, а вже й дочка на виданні, а ти - вже бабою, дарма, що й тобі ще брови не злиняли, - агов, люди, а де ж моє життя, в яку ополонку провалилося за щоденним поранням - шпортанням, хата -поле - город - кури - гуси - свині - корови, дитячі хвороби, ниючи надвечір крижі, й не згадати коли востаннє на небо дивилася?... Мовчи, бабо, знай мовчи, менше гріха буде."

Або ось опис природи: " осінь стояла тиха, прозора, як сльоза". Чому, як сльоза? Бо й сама природа ніби плаче, ніби віщує біди, що має трапитись того дня у лісі.

Кожне речення у цій повісті, хоча вони, як на мене, таки величенькі, - це вишукана мова, відшліфована думка.

За висловом відомого письменника В.Скуратівського, повість Оксани Забужко " може, це й різко й категорично, але - шедевр. Може, тому, що з'явитися насамкінець його

А сама Оксана Забужко вірить:

Час рушати, смеркає.

Де я, там і буде вітчизна

І вітчизна в мені ще колись упізнає себе.

І ще: " Хай нове покоління поправить мене ще через 15 років".

Творчість Оксани Забужко викликала у мене неабиякий інтерес, особливо її " Казка про калинову сопілку", " Сестро, сестро", " Дівчатка", " Інопланетянка", " Я - Мілена". Попереду - " Міф про Шевченка", " Польові дослідження з українського сексу" і ще багато нового, чого я чекаю від цієї письменниці, нашої сучасниці - Оксани Забужко.

Серед творів цієї письменниці, які я прочитала, найбільше мені сподобалася повість " Казка про калинову сопілку" і саме цей твір я обрала для аналізу.

Читаючи цю повість, ще раз переконуєшся, що українська література - це справжній скарб.

Великий і неспокійний сьогодні світ навколо нас. Багато в людині зла і гордині. Оксана Забужко за словами В.Скуратівського: " Створила справжній шедевр про історію нашого народу, про одвічну трагедію українського роду."

Література:

· Л.Гулак, Н.Скоробагатько " Деякі аспекти аналізу літературного твору" К. Науковий світ 2000р.

· Оксана Забужко " Повісті і оповідання" К.Факт 2003

· О.І. Ковальчук " Аналіз творів шкільної програми" ТОВ " Просвіта" Ніжин. Педінститут. 1996

· В.Скуратівський, " Замість передмови " К." Факт. 2003

· Ганна Тонкань " Методи літературо-знавчого аналізу в школі". " Дивослово" 6.99.






© 2023 :: MyLektsii.ru :: Мои Лекции
Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав.
Копирование текстов разрешено только с указанием индексируемой ссылки на источник.