Студопедия

Главная страница Случайная страница

Разделы сайта

АвтомобилиАстрономияБиологияГеографияДом и садДругие языкиДругоеИнформатикаИсторияКультураЛитератураЛогикаМатематикаМедицинаМеталлургияМеханикаОбразованиеОхрана трудаПедагогикаПолитикаПравоПсихологияРелигияРиторикаСоциологияСпортСтроительствоТехнологияТуризмФизикаФилософияФинансыХимияЧерчениеЭкологияЭкономикаЭлектроника






Порядок Агарикальні - Agaricales






Плодові тіла гімнокарпні або геміангіокарпні, однорічні, загниваючі; гіменофор пластинчастий, без сфероцист; щетинки в гіменофорі відсутні; базидія хіастична, проста (холобазидія); парентосоми з перфораціями; спори різноманітні, але без сітчастої орнаментації. Грунтові сапротрофи, ксилотрофи або мікоризні гриби. Триптофан синтезується за допомогою другої групи ферментів (на відміну від інших порядків).

За ступенем однорідності гіф у ніжці та шапинці агарикальні гриби поділяють на тих, у яких шапка та ніжка гомогенні (утворені однотипними скелетними гіфами, які з ніжки переходять у шапинку) та тих, у яких вони гетерогенні. Зазвичай гомогенність та гетерогенність добре розрізняються навіть неозброєним на поздовжніх зрізах карпофорів.

Загальне покривало у агарикальних може бути відсутнім або наявним. В останньому випадку загальні покривала поділяють: а) на стійкі - якщо його залишки зберігаються тривалий час, утворюючи при основі ніжки вольву (піхву), а на шапинці - пластівці або лусочки; в) на нестійкі, якщо його залишки швидко зникають у дорослих карпофорах.

Часткове покривало, коли воно наявне, складається з більш-менш щільної плектенхіми, і його залишки, як правило, зберігаються у вигляді кільця на ніжці. У деяких агарикальних часткове покривало тонке і павутинчасте, утворене легко зникаючим плетивом - кортиною.

Різні роди та родини агарикальних мають різну анатомічну будову стерильної тканини, що знаходиться у пластинці між поверхневими шарами її гіменія. Цю тканину називають трамою пластинок. Розрізняють наступні основні типи трам: білатеральна – гіфи трами розміщені більш-менш симетрично в напрямку від центру пластинки вперед до периферії; інверсна – гіфи трами розміщені більш-менш симетрично в напрямку від центру пластинки назад до периферії; правильна – гіфи трами розміщені паралельно вздовж пластинки; неправильна – гіфи трами розміщені без певного порядку; ділянки правильної та неправавильної трами в межах однієї пластинки розглядають як траму мішану.

У агарикальних виділяють чотири основних типи забарвлення базидіоспор: а) безбарвні або світло забарвлені; б) рожевуваті; в) темно-жовті та коричневі; г) темно-фіолетові та чорні. За формою базидіоспори поділяють на багатокутні та заокруглені (в останніх також виділяють додаткові категорії - циліндричні, еліпсоїдні, субсферичні та сферичні). За наявністю інкрустацій оболонок виділяють гладкі та бородавчасті. З забарвленням базидіоспор зазвичай корелює забарвлення пластинок та спорової маси.

Наведені вище ознаки є провідними при поділі агарикальних на родини. Система порядку розглядається на прикладі 10 родин, до яких входить переважна більшість їстівних та отруйних агарикальних грибів.

 

Родина ентоломові, або рожевопластинникові - Entholomataceae. Плодові тіла гімнокарпні, без вольви та часткового покривала. Шапинка та ніжка гомогенні. Трама пластинок правильна. Спори з рожевим відтінком, багатокутні, з товстою оболонкою. Спорова маса також рожева. Містить як їстівні, так і отруйні гриби. Практичне значення у межах цієї родини мають лише види роду ентолома (Entoloma), причому тільки ті, у яких плодові тіла досить великі (наприклад, у отруйного рожевопластинника жовтувато-сизого або їстівного рожевопластинника садового).

Рожевопластинник жовтувато-сизий – Entoloma sinuatum (рис....). Плодові тіла великі, 6-15 см у діаметрі. Шапинка товста, м'ясиста, опукло-розпростерта, з рівним опушеним краєм, дещо клейкувата, при всиханні блискуча, має брудно-біле, кремово-сіре або жовтувато-сіре забарвлення. Ніжка циліндрична, значно коротша за діаметр шапинки, біля основи іноді бульбовидно потовщена, біла. М'якуш білий, щільний, свіжий з приємним смаком та ароматом борошна. Пластинки прирослі, широкі, рожеві. Гіменіальний шар з цистидами. Спорова маса рожева. Спори п'ятикутасті, товстостінні, рожеві. Зростає на грунті в широколистяних лісах. Смертельно отруйний гриб, містить високі концентрації нейротоксинів мускаринової групи.

Рожевопластинник садовий - Entoloma clypeatum дуже схожий з попереднім видом, від якого відрізняється, в першу чергу, за місцем зростання: він зазвичай росте у садах і утворює мікоризу з вишнею та іншими кісточковими деревами.

 

Родина гігрофорові - Hygrophoraceae. Плодові тіла гімнокарпні, без вольви та часткового покривала. Шапинка та ніжка гомогенні. Трама пластинок різноманітна - білатеральна, правильна або неправильна. Спори безбарвні, округлі, гладенькі або злегка пунктировані. Спорова маса біла. Характерні особливості - наявність великих базидій (їх довжина понад десять разів більша за довжину спор), товстих пластинок та яскравого забарвлення карпофорів. Отруйних видів у межах родини немає, хоча смакові якості цих грибів низькі. Провідний рід родини - гігрофор (Hygrophorus).

 

Родина трихоломові - Tricholomataceae. Плодові тіла гімнокарпні або геміангіокарпні, без вольви та переважно (але не завжди) без часткового покривала. Шапинка та ніжка гомогенні. Трама пластинок правильна або неправильна. Спори безбарвні або світло-забарвлені, округлі, гладенькі або бородавчасті, але не кутасті. Спорова маса біла або блідозабарвлена. Від близької родини гігрофорових відрізняється, в першу чергу, нормальними розмірами базидій. До родини входить чимало їстівних та деякі отруйні види. Багато представників через незначні розміри практичного значення не мають. Найпоширенішими та найвідомішими родами є міцена, маразмій, говорушка, трихолома, опеньок.

Рід міцена – Mycena (рис.....) об'єднує гриби з дуже дрібними гімнокарпними карпофорами. Пластинки у видів роду прирослі, шапинки переважно дзвоникоподібні або розпростерті, проте з горбочком у центрі. Ніжка тонка, переважно капіляроподібна. Майже всі види міцен є підстилковими сапротрофами.

Міцена чиста - Mycena pura є одним з найбільших видів роду за розміром карпофорів. Діаметр її шапинки може сягати 7 см. Шапинка забарвлена у бузково-рожевий колір, гладенька, з рубчастим краєм. Ніжка одного кольору з шапинкою, напівпрозора, гладенька. М'якуш тонкий, з неприємним запахом та смаком гнилої картоплі. Пластинки широкі, злегка рожевуваті. Зростає гриб на грунті в листяних та хвойних лісах. Гриб є отруйним, містить мускарин-подібний токсин.

У деяких видів плодові тіла на зламі виділяють червоний молочний сік (наприклад, у міцени кривавоногої - Mycena haematopoda, яка зростає на гнилій деревині.

Рід маразмій - Marasmius також має дрібні гімнокарпні плодові тіла. Їх особливістю є здатність переходити у стан анабіозу при відсутності вологи і поновлювати ріст при настанні сприятливих умов. Шапинка у видів роду опукла або дзвоникоподібна, часто рубчаста. Ніжка тонка, капіляровидна, з порожниною. Пластинки приростають до ніжки. Найбільш відомим видом є опеньок лучний.

Опеньок лучний – Marasmius oreades (рис.....). Шапинка може сягати 5-8 см у діаметрі, спочатку опукла, згодом плоска, з бугорком, гладенька, зі слабо рубчастим краєм, забарвлена у світлі кремові відтінки. Ніжка щільна, одного кольору зі шапинкою. М'якуш білий, на зломі кольору не змінює, з приємним запахом та смаком. Пластинки прирослі до ніжки, рідкі, білі або світло-кремові. Споровий порошок білий. Спори гладенькі, безбарвні. Дуже поширений вид в Україні. Він зростає поодиноко або великими групами переважно на пасовищах, на лісових галявинах, на луках, в парках. Часто утворює т.зв. " відьміни кола". Їстівний гриб високих смакових якостей. Містить ряд цінних лікарських речовин.

Деякі види роду характеризуються різким часничним запахом (наприклад, часничник великий - Marasmius alliaceus). Такі гриби, незважаючи на їх дрібні розміри, також належать до їстівних і використовуються як ароматична приправа до страв.

Рід говорушка - Clitocybe. Види цього великого роду мають великі або середні за розміром гімнокарпні плодові тіла з пластинчастим гіменофором, що спускається на ніжку. Серед видів із великими плодовими тілами є як їстівні, так і отруйні. Найбільш небезпечні види роду мають карпофори, забарвлені у білий колір (наприклад, говорушка біла).

Говорушка біла, або клітоцибе восковий – Clitocybe cerrusata (рис......).Шапинка у цього гриба товстом'ясиста, лійковидна, з віком плоско-розпростерта, з тупим горбочком у центрі, біла, блискуча, гола. Пластинки білі, злегка спускаються на ніжку. Ніжка циліндрична, біла, гола, щільна, пізніше в нижній половині з порожниною. Спори широкоовальні. М'якуш білий, з приємним грибним запахом. Зростає переважно у листяних та хвойних лісах, на грунті, досить часто утворює т.зв. " відьміни кільця". Гриб отруйний, містить токсин мускарин.

Рід трихолома - Tricholoma. Види роду також мають великі або середні за розміром гімнокарпні карпофори з пластинчастим гіменофором, але, на відміну від говорушки, пластинки прирослі і не спускається на ніжку. До цього роду належать біля десяти видів їстівних та три види помірно отруйних грибів, а також біля двадцяти видів, що не мають харчового значення. Найкращі смакові властивості має зеленушка.

Трихолома зелена, або зеленушка – Tricholoma flavovirens (рис.....). Добре розпізнається за жовтувато-зеленим або зеленим забарвленням шапинки, гіменофору та ніжки. Трама пластинок правильна. Споровий порошок білий. Спори безбарвні, гладенькі. М'якуш спочатку білий, пізніше жовтуватий, з приємним м'яким смаком та запахом борошна. Зростає зеленушка на піщаному грунті в хвойних лісах. Відрізняється від усіх інших пластинчастих грибів тим, що зберігає свій зелений колір навіть після відварювання.

Рід опеньок - Armillaria - один з небагатьох родів трихоломових грибів, що має часткове покривало, залишки якого на зрілих капрофорах зберігаються у вигляді кільця на ніжці, тобто плодове тіло є геміангіокарпним. Більшість видів є сапротрофами, які розвиваються на відмерлій деревині, або факультативними паразитами. Деякі види належать до добре відомих їстівних грибів, зокрема, опеньок осінній.

Опеньок осінній – Armillaria mellea (рис.....). Плодові тіла середнього розміру, рідше великі, з частковим покривалом. Шапка напівкуляста, згодом плоско-розпростерта, іноді з горбочком у центрі, з тонким краєм, рудувато-коричнювата, темнолуската. Шкірка легко знімається. Пластинки густі, тонкі, білуваті, прирослі, іноді злегка спускаються на ніжку. Трама правильна. Спорова маса кремова. Спори безбарвні, еліпсоїдні, гладенькі, неамілоїдні. Ніжка центральна, циліндрична або злегка потовщена донизу, щільна, волокниста, пластівчастолуската, з часом майже гола, кольору шапки або світліша, біля основи жовтувата, густоволокниста або повстиста. Кільце на ніжці білувате, з віком здебільшого зникає. Довгі чорні ризоморфи розвиваються під корою уражених дерев. М’якуш білий, з приємним грибним запахом. Їстівний гриб, зростає переважно великими групами у листяних та хвойних лісах. Паразитує на багатьох видах дерев та чагарників, належить до небезпечних дереворуйнуючих грибів.

 

Родина гливові, або плевротові - Pleurotaceae за гімнокарпним розвитком плодових тіл, гомогенними шапинкою та ніжкою, трамою, спорами та споровою масою повторює ознаки трихоломових. Проте ніжка у гливових або ексцентрична, або взагалі відсутня, і тоді плодові тіла консолевидні. Гриби цієї родини є ксилотрофами, і розвиваються на мертвій деревині або на стовбурах та гілках ослаблених дерев. Сапротрофний спосіб життя, не пов'язаний з необхідністю утворювати мікоризу, та високі смакові якості карпофорів окремих видів, обумовив вибір деяких видів гливових у якості об'єктів промислового грибоводства. Серед них найбільш популярним видом є глива черепичаста.

Глива черепичаста – Pleurotus ostreatus (рис.....). Карпофори гімнокарпні, сидячі, ніжка відсутня. Шапинка асиметрична, раковино -, вухо -, язикоподібна, широковоронковидна, гладенька, темнозабарвлена, сіра, сіро-бура, із сизим відтінком. М'якуш білий, спочатку м'яким, пізніше жорсткуватий, без особливого запаху та смаку. Пластинки часті, білі, внизу інколи з анастомозами. Споровий порошок білий. Глива – типовий ксилотроф, зростає на деревині листяних та хвойних порід, часто утворює зростання до 30 та більше карпофорів, нагадуючи черепицю. Їстівний гриб з гарними смаковими якостями. Вирощується у промислових масштабах в багатьох країнах світу, в тому числі в Україні.

(про антагонізм з опенькою - додати)

 

Родина печерицеві, або агарикові - Agaricaceae. Плодові тіла геміангіокарпні, завжди без вольви. Гіменофор до моменту дозрівання базидіоспор закритий частковим покривалом, залишки якого зберігаються у вигляді кільця на ніжці. Шапинка та ніжка гетерогенні. Трама пластинок правильна або неправильна. Спори від майже безбарвних до коричневих, гладенькі, округлі. Спорова маса від безбарвної до темно-коричневої, проте без фіолетових відтінків. Родина об'єднує як грунтових сапротрофів, так і мікоризоутворюючі гриби. Найвідомішими родами є печериця та макролепіота.

Рід печериця – Agaricus (рис. …). Різні види печериць добре відрізняються від інших агарикових грибів кольором пластинок (у молодих карпофорів - рожевуваті, у дорослих - темно-коричневі), темно-коричневим споровим порошком, темними спорами, та збереженням залишків часткового покривала у вигляді прирослого до ніжки кільця.

Ростуть печериці на багатому органічними речовинами лісовому та лучному перегної. Найчастіше карпофори цих грибів зустрічаються на галявинах, уздовж доріг, у лісових полезахисних смугах, парках, садах, на пасовищах. Більшість видів печериць не утворюють мікоризи, що робить їх зручним об'єктом промислового грибівництва. Зокрема, у промислову культуру більш ніж у 70-и країнах світу введено печерицю двоспорову. Деякі види (наприклад, печериця звичайна) належать до цінних їстівних грибів, які поки що у промисловому масштабі не культивуються, і збираються лише у природних місцезростаннях. Відомі також отруйні представники (наприклад, печериця рудіюча).

Печериця двоспорова - Agaricus bisporus (рис.) має карпофори з центральною ніжкою та шапинкою. Спочатку шапинка напівкуляста, згодом опукло або плоско розпростерта, брудно-біла або світло-коричнювата, гола або з малопомітними притиснутими лусочками, блискуча, шовковиста. Пластинки вільні, широкі, густі, у молодого гриба блідо-рожеві, згодом темнішають і набувають темно-бурого, майже чорного кольору. Трама пластинок спочатку правильна, згодом неправильна. Ніжка гладенька, циліндрична, щільна або з порожниною та з залишками часткового покривала. М'якуш білий, на зламі злегка червоніє, з приємним запахом та смаком. Базидії одноклітинні, прості, булавоподібні, і на відміну від інших видів роду несуть лише по дві базидіоспори.

(додати культивування)

 

Печериця звичайна - Agaricus campestris, яка масово зростає на полях та луках, і часто утворює " відьміни кола", за смаковими якостями та зовнішнім виглядом карпофорів (за винятком білого забарвлення шапинки) схожий із печерицею двоспоровою. Найсуттєвіші відміни полягають у наявності чотириспорових базидій.

Печериця рудіюча - Agaricus xanthodermus - представляє отруйні види роду. Вона за забарвленням схожа з їстівною печерицею звичайною. Проте її шапинка при дотику жовтіє, м'якуш також жовтуватий, і має неприємний запах карболової кислоти. Карпофори цього гриба містять мускарин-подібні токсини, що можуть спричинювати тяжкі отруєння, проте без летальних наслідків.

 

Рід макролепіота - Macrolepiota. Карпофори мають великі розміри - до 40-50 см заввишки, з шапинками, діаметр яких може сягати 50 см. Пластинки завжди білі, не змінюють забарвлення навіть при старінні. Споровий порошок також білий. Характерною ознакою є збереження залишків часткового покривала у вигляді кільця, що вільно рухається по ніжці. Ніжка при основі бульбовидно потовщена. Всі види роду є маловідомими гарними їстівними грибами. Вони зустрічаються переважно на відкритих місцях - галявинах, узбіччях доріг, в садках, в розріджених акацієвих насадженнях. Один з видів - м акролепіота дівоча (M. puellaris) - занесена до Червоної книги України. Найпоширенішим видом є макролепіота строката.

Макролепіота строката, або парасолька велика – Macrolepiota procera (рис.....). Карпофори геміангіокарпні, досить великих розмірів. У молодих грибів шапинка яйцевидна, конусовидна, у дорослих – розпростерта, парасолеподібна, з тупим горбочком, з концентричними зонами з темних прилеглих лусок. У центрі шапинка коричнева, гола, до краю світліша, повстисто-волокниста. Пластинки вільні, широкі, густі, білі. Трама пластинок правильна. Ніжка циліндрична, біля основи з бульбою, спочатку коричнева, згодом сірувата, пізніше коркувата, з порожниною та з широким подвійним нестійким кільцем, яке швидко опадає. М’якуш білий, з віком дуже щільний, у ніжці коркуватий. Страви, виготовлені з шапинок, обсмажених у яйці, вважаються делікатесом.

 

Родина мухоморові, або аманітові - Amanitaceae. Плодові тіла геміангіокарпні, зі стійкою вольвою, залишки якої зберігаються при основі ніжки у вигляді піхви, інколи - також на поверхні шапинки у вигляді білих пластівців. Часткове покривало є, рідше відсутнє. Шапинка та ніжка гетерогенні. Трама пластинок білатеральна. Спори безбарвні, гладкі, переважно з однією великою краплиною зеленкуватої олії. Спорова маса світла. Провідним є рід мухомор.

Рід мухомор, або аманіта - Amanita. Серед усіх грибів цей рід вважається найнебезпечнішим, оскільки містить найбільшу кількість отруйних та смертельно отруйних видів. Характерними ознаками роду є наявність загального та часткового покривал, білого (як виняток - лимонно-жовтого) гіменофору з вільними, не прирослими до ніжки пластинками. Ніжка при основі бульбовидно потовщена. Трама білатеральна.

Всі види роду утворюють ектотрофну мікоризу з багатьма деревними породами.

Три види роду - бліда поганка, білий мухомор та мухомор смердючий - містять токсини з групи циклічних поліпептидів з плазмолітичною дією, і належать до найнебезпечніших смертельно отруйних грибів мікофлори України. Чимало інших видів (наприклад, мухомор пантерний) належать до високоотруйних грибів. Деякі (зокрема, мухомор червоний) є помірно отруйними грибами. Відомі також і їстівні представники (зокрема, мухомор цезарів).

Бліда поганка, або мухомор зелений – Amanita phalloides (рис. …). Карпофори геміангіокарпні. Шапинка 4-11 см у діам., зеленувата, оливкувата, кольору бронзи, до центру темніша, гола. Пластинки завжди білі, густі, тонкі. Трама пластинок білатеральна. Ніжка до основи поступово потовщується, біля основи з бульбовидним розширенням, білувата, з порожниною. На ніжці, у верхній частині, завжди є широке, зверху гладеньке, жовтувате, з внутрішнього боку рубчасте біле кільце - залишок часткового покривала. Біля основи ніжки у вигляді білої піхви зберігається залишок загального покривала. Він вільний, широкий, з нерівним лопатевим краєм. Споровий порошок білий. Спори гладенькі, безбарвні, широкоовальні. М'якуш білий, солодкий, з неприємним запахом. Зростає бліда поганка на грунті у листяних, переважно дубових, букових з ліщиною та мішаних лісах, зазвичай групами.

Бліда поганка є смертельно отруйним грибом, який містить плазмолітичні токсини – аматоксини (аманітин, аманін) та фаллотоксини (фаллоїдин), що представляють надзвичайно небезпечну групу токсинів. Для людини летальна доза цього гриба складає 2-3 г плодового тіла.

Блідою поганкою найчастіше отруються, помилково приймаючи її за їстівну зеленушку. Хоча зеленушка, від блідої поганки візуально добре відрізняється відсутністю кільця та вольви, а також жовтувато-зеленим кольором пластинок. Проте обидва гриба часто зростають поруч, особливо на піщаних грунтах. В цих умовах більша ніжки блідої поганки може залишатись зануреною у грунт, включаючи часткове покривало. Тому при зборі трапляються випадки, коли грибники, навіть досвідчені, зрізаючи лише шапинку, не помічають ознак геміангіокарпного плодового тіла. З випадками отруєнь блідою поганкою в деяких регіонах пов'язана традиція збирати гриби, не зрізаючи, а викручуючи їх з грунту разом з основою ніжки. При такому способі ймовірність помилкового збору гриба з вольвою та частковим покривалом різко зменшується.

Мухомор білий - Amanita verna - відрізняється від блідої поганки білим забарвленням шапинки та ніжки, що знайшло відображення у його назві. Зростає в листяних лісах. Токсичні властивості цього виду ідентичні до блідої поганки.

Мухомор смердючий – Amanita virosa (рис.....) Зростає на грунті у листяних та хвойних лісах. За зовнішнім виглядом схожий на бліду поганку, а за забарвленням - на мухомор білий. Від останнього виду мухомор смердючий відрізняється текстурою поверхні ніжки, яка є волокнистою; волокна можуть відстовбурчуватись, набуваючи вигляду числених лусок. Характерна особливість гриба - неприємний запах та смак м'якуша, через що випадки отруєнь ним нечисленні. Проте за складом та концентрацією токсинів мухомор смердючий майже ідентичний до блідої поганки та білого мухомору.

Мухомор червоний – Amanita muscaria (рис. …) має шапинки, забарвлені у різні відтінки цегляно-червоного кольору. На їх поверхні у вигляді білих пластівців зберігаються залишки загального покривала. Ніжка при основі бульбовидно потовщена, з прирослоюю піхвою, яка має вигляд концентричних бородавчасто-лускатих зон. Мухомор червоний зростає у листяних та хвойних лісах. Плодові тіла містять нейротоксин мускарин.

Мухомор цезарів – Amanita caesarea (рис.....). Цінний їстівний гриб, який занесено до Червоної книги України. Шапинка оранжево-жовта або оранжево-червона, залишки загального покривала дуже швидко зникають. Пластинки, ніжка та кільце жовтого кольору. Піхва біла, вільна або напіввільна, шкіряста. Гриб поширений у багатьох країнах світу, зростає в листяних світлих лісах. В Україні зустрічається лише на Закарпатті та в Криму.

Родина плютейні - Pluteaceae. Плодові тіла геміангіокарпні, з загальним покривалом, яке дуже швидко зникає (у видів роду плютей - Pluteus) або зберігається у вигляді піхви біля основи ніжки (рід вольварієла - Volvariella). Часткове покривало відсутне. Шапинка та ніжка гетерогенні. Трама пластинок інверсна, а самі пластинки мають рожевуватий відтінок. Спори також рожевуваті, гладкі. Спорова маса світло-рожева. До родини належать виключно види-ксилотрофи, що зазвичай розвиваються на відмерлій деревині. Отруйні представники відсутні. Найбільш відомим видом є плютей оленячий (Pluteus cervinus), для якого характерні великі плодові тіла з коричневою більш-менш розпростертою шапинкою та білуватою щільною волокнистою ніжкою.

 

Родииа павутинникові, або кортинарієві - Cortinariaceae. Плодові тіла геміангіокарпні, загальне покривало переважно відсутне. Часткове покривало представлене кортиною, яка, як правило, швидко зникає. Шапинка та ніжка гетерогенні. Трама пластинок правильна. Спори світлі або темні, коричневих відтінків, гладкі, бородавчасті або кутасті. Спорова маса від жовтої до темно-коричневої. Частина видів родини є їстівними, але більшість належить або до неїстівних, або до отруйних. Найбільш небезпечні види належать до родів павутинник та плютка, які відрізняються між собою за морфологією спор та частково - за текстурою поверхні шапинки.

 

Рід павутинник, або кортинарій - Cortinarius. Хоча карпофори павутинників досить різноманітні, проте шапинки у цих грибів зазвичай з невеликим тупим горбочком у центрі, пластинки прирослі, в молодому віці закриті кортиною. Гіменіальний шар, як правило, з численими цистидами. Від близького роду плютка відрізняється бородавчастими спорами, а також більш-менш гладкою, не волокнистою текстурою поверхні шапинки. Деякі види павутинників (наприклад, павутинник ліловий - Cortinarius violaceus) істівні, але є й небезпечні отруйні представники, серед яких до найвідоміших належить павутинник оранжево-червоний.

Павутинник оранжево-червоний - Cortinarius orellanus. Гриб має досить великі карпофори, у яких шапинка забарвлена в рудий колір. Жовта кортина прикриває рідкі оранжеві прирослі до ніжки пластинки, які при старінні набувають коричнювато-червоного відтінку. Ніжка забарвлена у золотисто-жовтий колір і при основі переходить у коренеподібний виріст. Павутинник оранжево-червоний містить небезпечний токсин плазмолітичної дії - ореланін, і належить до смертельно отруйних грибів.

 

Рід плютка, або іноцибе - Inocybe за наявністю кортини, горбочка у центрі шапинки, коричневими тонами забарвлення пластинок, різноманітними та численими цистидами дещо нагадує павутинник. Проте спори у плюток гладкі, а поверхня шапинки радіально розтріскана та радільно волокниста. Більшість видів роду отруйні, оскільки містять високі концентрації мускарин-подібних нейротоксинів. Найбільш небезпечною є плютка Патуйяра.

Плютка Патуйяра – Inocybe patouillardii (рис.....). Карпофори у цієї плютки щільном'ясисті. Шапинки тупоконусовидні, згодом розпростерті, з горбочком у центрі, спочатку білі або кремові, пізніше нерівномірно забарвлені у різні червоно-коричневі відтінки. Поверхні шапинок радіально тріщинуваті. Пластинки червонуваті, згодом коричнюваті. Трама пластинок правильна, з великими цистидами. Спори гладенькі, нерівнобоко-овальні. Ніжка циліндрична, кольору шапинки, щільна. М'якуш білий, на зламі ніжки може злега червоніти, з приємним фруктовим запахом.

Зростає у листяних лісах, на узліссях, галявинах, у парках, найчастіше під дубом та липою, з якими утворює мікоризу. Отруйний.

 

Родина гноєвикові, або копринові - Coprinaceae. Плодові тіла геміангіокарпні, з загальним покривалом, яке дуже швидко зникає. Часткове покривало є або відсутнє. Шапинка та ніжка гетерогенні. Трама правильна. Спори темно-коричневі, гладкі або бородавчасті. Спорова маса чорна. Характерна особливість представників родини - здатність пластинок та плодових тіл до автолізису після дозрівання спор, внаслідок чого зрілі карпофори швидко розпливаються. Провідними родами є гноовик та псатирела.

Рід гноєвик, або коприн - Coprinus. Види цього роду досить легко розпізнаються за характерною формою карпофорів - шапинки переважно дзвониковидні, ніжки тонкі, з порожниною в середині. Пластинки швидко набувають темно-фіолетового забарвлення, і у зрілих плодових тілах розпливаються внаслідок процесів автолізису. Поселяються на гної, рідше на грунті, збагаченому органічною речовиною, завдяки чому отримали свою назву. Більшість видів роду через дрібні розміри карпофорів харчової цінності не мають. Винятком є гнойєвик чубатий та гнойєвик чорнильний.

Гноєвик чубатий – Coprinus comatus (рис.....). Плодові тіла досить великі, вкриті з агальним покривалом, яке швидко зникає при дозріванні гриба. Пластинки у молодому віці прикриті частковим покривалом. Шапинка видовжено овальна, дзвониковидна, біла, спочатку гладенька, з часом волокнисто-луската. Пластинки темно-фіолетові, при дозріванні плодового тіла розпливаються. Трама пластинок правильна, без цистид. Ніжка циліндрична, біла, біля основи потовщена. М'якуш світлий. Спорова маса чорна. Спори яйцевидні. Зростає гноєвик чубатий у лісонасадженнях, на відкритих місцях, на грунті. Молоді плодові тіла гриба їстівні, проте при вживанні з алкоголем спричинюють отруєння, оскільки містять токсин локальної збуджуючої дії - коприн.

Гноєвик чорнильний – C. atramentarius (рис.....). Карпофори, як і у попереднього представника, досить великі. Але шапинка не овальна, а дзвоникоподібна, не має великих лусок, більш-менш гладка, і лише в центрі несе дрібні лусочки. Пластинки білуваті, з часом чорні, при дозріванні гриба розпливаються. Трама пластинок правильна, без цистид. Ніжка з вузьким, зникаючим кільцем, розташованим у нижній частині ніжки. М'якуш білуватий, у молодих плодових тіл з приємним грибним запахом. Спорова маса буро-коричнева. Спори широкоовальні, коричневі. Гриб вважається їстівним, проте при вживанні з алкоголем викликає отруєння, оскільки подібно до гноєвика чубатого містить коприн. Зростає гриб на угноєному грунті, часто на узбіччі доріг.

Рід псатирела - Psathyrella (рис....). Види роду за зовнішнім виглядом карпофорів схожі з дрібними гноєвиками, але в їх пластинках швидкий автолізис не відбувається, і як наслідок, гіменофор не розпливаються до моменту загнивання плодового тіла. Цистиди завжди присутні, і особливо численні на вістрі пластинок (т.зв. хейлоцистиди).

Зростають псатирели у лісах, садах, часто на відкритих місцях, на угноєному грунті, зрідка на пнях, і належать до мало відомих їстівних грибів низької якості. Найпоширенішим видом є псатирела Кандолля (Psathyrella candolleana ), що зростає на грунті в лісах та парках, переважно на гнилій деревині, часто великими групами.

Родина строфарієві - Strophariaceae. Плодові тіла геміангіокарпні, з вольвою, що зазвичай швидко зникає. Часткове покривало переважно є, рідше відсутнє. Шапинка та ніжка гомогенні. Трама пластинок правильна. Спори темні, мають забарвлення з філолетовими відтінками, гладкі. Пластники також темні з фіолетовими або брудно-зеленими тонами. Спорова маса фіолетова до чорної. Більшість видів є неїстівними або отруйними. До найбільш небезпечних строфарієвих грибів належить несправжній опеньок сірчано-жовта.

Несправжій опеньок сірчано-жовтий, або гіфолома групова – Hypholoma fasciculare (рис.....).Карпофори геміангіокарпні. Шапинка тонком’ясиста, напівсферична, згодом опукло - або плоско-розпростерта, часто з горбочком, сірчано-жовта, в центрі темніша, гола, по краю зазвичай з залишками покривала. Пластинки вузькі, густі, сірчано-жовті, з віком зеленкувато-коричневі. Трама пластинок правильна. Ніжка циліндрична, сірчано-жовта, до основи коричнювата, темноволокниста, з порожниною. М’якуш сірчано-жовтий, гіркий, з неприємним запахом. Спори еліпсоїдні, гладенькі.

Зростає опеньок несправжній у листяних та хвойних лісах, на старих пнях, щільними групами. Гриб отруйний, містить плазмолітичні токсини з групи ама- та фаллотоксинів, і, таким чином, належить до дуже небезпечних грибів. Проте вміст токсинів нижчий, ніж у блідої поганки, білого та смердючого мухоморів, через що випадки смертельних отруєнь несправжнім опеньком відносно нечисленні.

 






© 2023 :: MyLektsii.ru :: Мои Лекции
Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав.
Копирование текстов разрешено только с указанием индексируемой ссылки на источник.