Початок ІІ світової війни. Включення Зх. Укр., Бсарабії і Пн.. Буковини до складу УРСР.

23 серпня 1939 р. був підписаний пакт про ненапад між Німеччиною та СРСР. У таємному про­токолі Гітлер і Сталін домовилися про розподіл Європи на відповідні сфери впливу та окупації. За ним Радянському Союзові передавалися майже всі західноукраїнські землі.

1 вересня 1939 р. Німеччина напала на Польщу, поклавши цим самим початок Другій світовій війні. Кваплячись оволодіти «своєю» частиною польської держави (як і передбачалося в секретних протоколах), 17 вересня 1939 р. радянські війська перейшли кордон і зайняли майже всі землі, населені українцями і білорусами (територія площею більше 190 тис. км² із населенням майже 12 млн. чол.). Розмежувальна лінія між СРСР і територією, окупованою німецькими військами, була уточнена в радянсько-німецькому договорі про дружбу і кордони від 28 вересня 1939 р. Ук­раїнські землі Лемківщина і Холмщина були зайняті Німеччиною, а Закарпаття — Угорщиною. У червні 1940 р. СРСР змусив Румунію віддати Бессарабію та Буковину. Таким чином, до УРСР було прилучено понад 7 млн. мешканців Західної України.

На початку жовтня 1939 р. на західноукраїнських землях відбулися вибори до Народних Зборів, а 26-28 жовтня 1939 р. у Львові пройшли ісамі Українські Народні Збори, які прийняли деклара­цію про встановлення радянської влади на Західній Україні і про возз'єднання з УРСР. У складі УРСР були утворені 8 нових областей: Львівська, Дрогобицька, Станіславська, Тернопільська, Во­линська, Рівненська, Ізмаїльська та Чернівецька.

Спочатку населення Західної України вітало прихід Червоної Армії. Пояснювалось це тим, що Західна Україна була до цього напівколонією Польщі з досить сильним політичним, національним та економічним гнобленням, жорстокою експлуатацією, масовим хронічним безробіттям, напів­кріпосницькими порядками на селі, безправ'ям українців.

Деякі політичні та економічні заходи, які вживалися новим режимом після возз'єднання, при­несли українцям конкретні поліпшення. Сотні тисяч безземельних і малоземельних селянських господарств отримали понад мільйон гектарів землі, значну кількість худоби та різного реманенту, що були конфісковані в поміщиків, монастирів та великих державних чиновників. Були створені машинно-тракторні станції, різні обласні та районні установи й організації, які надавали послуги в розвитку рослинництва і тваринництва. Чимало було зроблено і в соціальній сфері: ліквідо­вано безробіття, введено 8-годинний робочий день, підвищувалась заробітна плата робітників. Реконструювались існуючі і будувалися нові підприємства, розвивалася виробнича кооперація, помітно поліпшилося медичне обслуговування. За перший рік радянської влади тут почали діяти 184 лікарні, 492 амбулаторії та поліклініки. Українізувалась та зміцнювалась система освіти. У цей час працювало 6900 шкіл, у тому числі 6 тис. з українською мовою навчання, діяло 15 вузів, у тому числі 2 університети, 13 театрів.

Однак усе це відбувалося в умовах тоталітарного режиму, що призвело до поширення репресій, депортацій і на західноукраїнських землях. Були розпущені українські політичні партії, а їх лідери депортовані. Ліквідовувалось багато кооперативів, а інші реорганізувались на радянський зразок. Припинили свою діяльність читальні та бібліотеки товариства «Просвіта».

Через деякий час було оголошено, що землі, експропрійовані у польських землевласників і від­дані найбіднішим селянам (спочатку це був найпопулярніший захід нового режиму!), підлягають колективізації. Методи її проведення були ще жорстокішими, ніж у Східній Україні. Супровод­жувались вони масовими репресіями, «розкуркуленням» середняків, депортацією тисяч селян до Сибіру. Погіршувало ситуацію те, що краєм керували люди, направлені з інших регіонів СРСР, які не розуміли місцевої специфіки, не володіли українською мовою.

Утисків зазнавала греко-католицька церква. Священиків зобов'язували мати спеціальні пас­порти, а за використання церков уряд вимагав платити високі податки. Викладання релігії в школі заборонялося, церковні землі конфісковувалися.

Широкі репресії були розгорнуті проти місцевої інтелігенції. З осені 1939 р. лише з Галичини радянська влада депортувала близько 400 тис. українців.

Таким чином, входження західноукраїнських земель до складу УРСР було подією величезної іс­торичної ваги і мало прогресивне значення, оскільки вперше за багато століть українці з'єдналися в межах однієї державної структури. Але здійснено це було тоталітарним режимом з порушенням норм міжнародного права, за допомогою секретних угод. Радянська влада була поширена і на за­хідноукраїнські землі.

Напад фашистської Німеччини на СРСР. Плани нацистських окупантів щодо Укр. Спроби ОУН проголосити українську державність.

22 червня 1941 р. – напад Нім. На СРСР – початок ВВВ.

21 липн 1940 р. Генеральний штаб вермахту затвердив план «Барбросса» - план розгрому СРСР за 4-6 тижнів, ще до закінчення війни з Великою Британією. Початок війни був невдалим для СРСР.

1940 р. – Нім. Розробила план «Ост», який передбачав знищення слов*янських народів, германізацію території Польщі, Прибалтики, Білорусії, Укр., європейської частини Росії; створення поміщицьких і фермерських господарств ветеранів вермахту на загарбних землях.

1942 р. – в Укр. Був установлений окупаційний режим. Мета – облаштування укр. земель як життєвого простору для німців.

30 червня 1941р. ОУН(Б) проголосила у Львові «Акт проголошення Укр. Держави», створила уряд на чолі з Я. Стецько-Карбовичем. Нім. Влада Акт не визнала, заарештувала членів укр.. уряду. Гітлерівці ув*язнили близько 300 членів ОУН(Б) та ОУН(М). Серед страчених у Бабиному Яру – Олена Теліга, відома поетеса укр.. зарубіжжя.