Іменем України

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа: № 373/686/16-а Головуючий у 1-й інстанції: Опанасюк І.О.

Суддя-доповідач: Карпушова О.В.

ПОСТАНОВА

Іменем України

06 липня 2016 року м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого судді: Карпушової О.В., суддів: Губської Л.В., Епель О.В., секретаря судового засідання Тищенко Н.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві, без фіксації судового процесу, в порядку ч. 1 ст. 41 КАС України, апеляційну скаргу ОСОБА_2 на постанову Переяслів-Хмельницького міськрайонного суду Київської області від 13 травня 2016 р. у справі за адміністративним позовом ОСОБА_2 до Лецьківськаої сільської ради про визнання дій протиправними, зобов`язання надати запитувану інформацію, -

В С Т А Н О В И В:

21.04.2016р. ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до Лецьківськаої сільської ради про визнання протиправною бездіяльність щодо ненадання публічної інформації на запити позивача, зобов'язання надати повну інформацію, яка запитувалася згідно інформаційних запитів.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що відповідач порушуючи положення Закону України «Про доступ до публічної інформації»не надав відповіді на його чотири інформаційних запита, які були складені ним як депутатом місцевої ради, а саме від 05.11.2015р., 17.11.2015р., 23.12.2015р. та від 28.03.2016р.

Постановою Переслав-Хмельницького міськрайонного суду Київської області від 13.05.2016 р. у задоволені позову відмовлено.

Суд першої інстанції виходив з того, що наданими документами підтверджується факт запрошення позивача до Лецьківської сільської ради для отримання запитуваної ним інформації.

Позивач не погодившись з рішенням суду першої інстанції подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову Переслав-Хмельницького міськрайонного суду Київської області від 13.05.2016 р. як таку, що прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права, та прийняти нову постанову, якою задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.

Апеляційну скаргу обґрунтовано тим, що судом першої інстанції невірно встановлені обставини у справі, оскільки відповіді на свої інформаційні запити позивач не отримував. Крім того, апелянт зазначив, що судом першої інстанції порушенні положення ст.ст.70, 79 КАС України, оскільки листи відповідача, що знаходяться в матеріалах справи і які суд прийняв як належний та допустимий доказ правомірності дій відповідача, не можна вважати такими.

Розгляд справи відбувся у відкритому судовому засіданні в м. Києві, без фіксації судового процесу, в порядку ч. 1 ст. 41 КАС України.

Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, постанова суду першої інстанції скасуванню з наступних підстав.

З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_2 є депутатом в одномандатному виборчому окрузі № 2 Лецьківської сільської ради Переслав-Хмельницкього району Київської області, що підтверджено посвідченням, видане Лецьківської міською виборчою комісією від 05.11.20115р. (а.с.7).

05.11.2015р., 17.11.2015р., 23.12.2015р. та від 28.03.2016р. ОСОБА_2 подав до Лецьківської сільської ради на адресу голови запити про надання публічної інформації (а.с.8, 9, 10, 11). Посилаючись на положення Закону України «Про доступ до публічної інформації»та положення Закону України «Про місцеве самоврядування» позивач просив надати для ознайомлення: рішення ради прийнятті за період 2010-2015р. та протоколи; та фінансовий кошторис Лецькіського сільського бюджету, доходів і видатків, акти виконаних робіт, тощо.

Вищенаведені обставини підтверджені належним чином.

Відповідно до ст. 195 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.

Стаття 19 Конституції України передбачає, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ст.5 Закону України «Про інформацію» кожен має право на інформацію, що передбачає можливість вільного одержання, використання, поширення, зберігання та захисту інформації, необхідної для реалізації своїх прав, свобод і законних інтересів.

Згідно зі статтею 6 цього Закону право на інформацію може бути обмежене законом в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадського порядку, з метою запобігання заворушенням чи злочинам, для охорони здоров'я населення, для захисту репутації або прав інших людей, для запобігання розголошенню інформації, одержаної конфіденційно, або для підтримання авторитету і неупередженості правосуддя.

Закон України «Про доступ до публічної інформації» (в редакції на день виникнення спірних правовідносин, надалі Закон № 2939) визначає порядок здійснення та забезпечення права кожного на доступ до інформації, що знаходиться у володінні суб'єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації, визначених цим Законом, та інформації, що становить суспільний інтерес.

Публічна інформація - це відображена та задокументована будь-якими засобами та на будь-яких носіях інформація, що була отримана або створена в процесі виконання суб'єктами владних повноважень своїх обов'язків, передбачених чинним законодавством, або яка знаходиться у володінні суб'єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації, визначених цим Законом. Публічна інформація є відкритою, крім випадків, встановлених законом (ст..1 Закону № 2939).

Статтею 19 Закону № 2939 визначено оформлення запитів на інформацію. Зокрема запит на інформацію - це прохання особи до розпорядника інформації надати публічну інформацію, що знаходиться у його володінні. Запитувач має право звернутися до розпорядника інформації із запитом на інформацію незалежно від того, стосується ця інформація його особисто чи ні, без пояснення причини подання запиту. Запит на інформацію може бути індивідуальним або колективним. Запити можуть подаватися в усній, письмовій чи іншій формі (поштою, факсом, телефоном, електронною поштою) на вибір запитувача. Письмовий запит подається в довільній формі.

Частиною 1 статті 22 Закону № 2939 встановлює, що р зпорядник інформації має право відмовити в задоволенні запиту в таких випадках:

1) розпорядник інформації не володіє і не зобов'язаний відповідно до його компетенції, передбаченої законодавством, володіти інформацією, щодо якої зроблено запит;

2) інформація, що запитується, належить до категорії інформації з обмеженим доступом відповідно до частини другої статті 6 цього Закону;

3) особа, яка подала запит на інформацію, не оплатила передбачені статтею 21 цього Закону фактичні витрати, пов'язані з копіюванням або друком;

4) не дотримано вимог до запиту на інформацію, передбачених частиною п'ятою статті 19цього Закону.

Частиною 2 статті 22 Закону № 2939 визначено, що відповідь розпорядника інформації про те, що інформація може бути одержана запитувачем із загальнодоступних джерел, або відповідь не по суті запиту вважається неправомірною відмовою в наданні інформації.

Згідно ч.3 статтті 22 Закону № 2939 розпорядник інформації, який не володіє запитуваною інформацією, але якому за статусом або характером діяльності відомо або має бути відомо, хто нею володіє, зобов'язаний направити цей запит належному розпоряднику з одночасним повідомленням про це запитувача. У такому разі відлік строку розгляду запиту на інформацію починається з дня отримання запиту належним розпорядником.

Відповідно до ч.1 ст.20 Закону № 2939 розпорядник інформації має надати відповідь на запит на інформацію не пізніше п'яти робочих днів з дня отримання запиту.

Відмовляючи у задоволені позовних вимог суд першої інстанції дійшов висновку, що відповідач надав позивачу відповіді на всі його чотири інформаційних запита, запрошуючи отримати їх у сільській раді.

Проте, колегія суддів з вказаними висновками суду першої інстанції не погоджується з наступних підстав.

Стаття 71 КАС України передбачає, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

Згідно з частиною 4 статті 70 КАС України обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору.

З матеріалів справи вбачається, що позивач подав до Лецьківської сільської ради чотири запита щодо отримання публічної інформації від 05.11.2015р., 17.11.2015р., 23.12.2015р. та від 28.03.2016р., які відповідач отримав, про що на кожному запиті є відмітка представника відповідача і відповідачем вказана обставина не заперечується. (а.с.8, 9, 10, 11).

Проте, в матеріалах справи відсутні докази того, що позивач отримав відповіді відповідача на інформаційні запити від 17.11.2015р., 23.12.2015р. та від 28.03.2016р., зокрема вручення позивачу відповідей під підпис чи відправлення йому листів поштовою кореспонденцією з повідомленням про вручення поштового відправлення.

В матеріалах справи підтверджено той факт, що позивач отримав на свій інформаційний запит від 05.11.2015р. лист відповідача від 10.11.2015р. № 128. Вказане підтверджено поштовим відправленням з відміткою про вручення позивачу 10.11.2015р. (а.с.22), крім того, це вбачається зі змісту наступного запиту позивача від 17.11.2015р.

Проте, інші листи відповідача від 17.11.2015р., 23.12.2015р., 01.04.2016р., які суд першої інстанції оцінив як доказ правомірності дій відповідача в наданні відповідей на інформаційні запити позивача, не можна вважати такими, оскільки вказані листи не були вручені позивачу під підпис, він їх не отримував, і запитувану інформацію позивач не отримав.

Таким чином, колегія суддів дійшла висновку, що відповідачем не підтверджено виконання ним положень Закону України «Про доступ до публічної інформації», зокрема надання в строки встановлені Законом відповідей на інформаційні запити позивача від 17.11.2015р., 23.12.2015р. та від 28.03.2016р.

Висновки суду першої інстанції в цій частині є помилковими.

Отже, доводи апелянта заслуговують уваги, позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції при винесенні оскаржуваного рішення неповно з'ясовані обставини, що мають значення для справи, висновки суду не відповідають обставинам справи, що є підставою для її скасування, та прийняття нової постанови про часткове задоволення позовних вимог.

Керуючись статтями 41, 195, 196, 198, 202, 205, 211, 212, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційний суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 на постанову Переяслів-Хмельницького міськрайонного суду Київської області від 13 травня 2016 р., задовольнити частково.

Постанову Переяслів-Хмельницького міськрайонного суду Київської області від 13 травня 2016 р. у справі за адміністративним позовом ОСОБА_2 до Лецьківськаої сільської ради про визнання дій протиправними, зобов`язання надати запитувану інформацію, скасувати.

Позовні вимоги задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність Лецьківської сільської ради щодо ненадання публічної інформації за запитами.

Зобов'язати Лецьківську сільську раду надати ОСОБА_2 письмові відповіді на інформаційні запити від 17.11.2015 р. вх. №2, від 23.12.2016 р. вх. №5, від 28.03.2016 р. вх. №1.

У решті позовних вимог відмовити.

Стягнути на користь ОСОБА_2 (ІН НОМЕР_1) судові витрати у розмірі 1157 грн. 52 коп. (одна тисяча сто п`ятдесять сім грн. 52 коп.) за рахунок бюджетних асигнувань Лецьківськаої сільської ради (08451, Київська область, Переяслав-Хмельницький район, с. Лецьки, вул. Мостового, 1).

Постанова суду апеляційної інстанції за наслідками перегляду набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів з дня її складання в повному обсязі.

Колегія суддів: О.В. Карпушова

О.В. Епель