Патогенна дія високої температури

Практичне заняття №3

ТЕМА: ЗМІНИ ТЕРМОРЕГУЛЯЦІЇ

Патогенна дія високої температури

Організм, що знаходиться в умовах високої температури навколишнього середовища, зазнає загального пошкоджуючого впливу. Клінічно це проявляється гіпертермією, або перегріванням. Цими термінами позначають симптомокомплекс, обов’язковою ознакою якого є підвищення температури тіла. Гіпертермія пов’язана здебільшого з професійною діяльністю людей і зустрічається у металургів, сталеварів, будівельників, монтажників, на виробництві скла і кераміки, у працівників сільського господарства, у рятувальників під час гасіння пожеж у шахтах і на об’єктах газової промисловості. У зв’язку з недосконалістю терморегуляторних пристосувань гіпертермія часто зустрічається у грудних дітей. Актуальність проблеми зросла у зв’язку з освоєнням космічного простору. Останнім часом гіпертермія привернула увагу ще й тому, що її почали застосовувати в комплексному лікуванні злоякісних пухлин. Пухлинні клітини більш чутливі до гіпертермії, ніж нормальні. Підвищення температури тіла до 41-42 ⁰С протягом 2 год викликає їх загибель.

Температура тіла належить до жорстко контрольованих констант внутрішнього середовища. Компенсаторно-пристосовні механізми, які запобігають її підвищенню, вмикаються зразу ж, як тільки організмові загрожує перегрівання. Вони спрямовані, головним чином, на збільшення тепловіддачі. Найважливіші з них - теплова задишка (почащення і поглиблення дихання), розширення периферичних судин і збільшення потовиділення (в літню спеку – до 10-12 л). Одночасно із збільшенням тепловіддачі гальмується утворення тепла і пригнічується функція щитовидної залози. Поведінкові реакції обмежують контакт з джерелом високої температури. Ці механізми можуть довго утримувати температуру тіла на постійному рівні. Виснаження їх приводить до гіпертермії.

Гостра гіпертермія з швидким підвищенням температури тіла називається тепловим ударом. Він трапляється у тих випадках, коли висока зовнішня температура поєднується з високою вологістю, відсутністю руху повітря і виконанням фізичної роботи. Такі умови складаються у солдатів під час маршу з повною викладкою або під час виконання навчальних чи бойових завдань в літній період, у матросів, що несуть вахту на кораблях. Плавання в тропічних і субтропічних широтах супроводжується підвищенням температури у внутрішніх приміщеннях корабля до 37-38 ⁰С. Теплові удари трапляються у танкістів, у будівельників на спорудженні оборонних об’єктів.

Тепловий удар дає високу смертність, за даними другої світової війни - до 60 %. Виділяють дві причини смерті: перша - досягнення граничного температурного рівня (для людини - 43 ⁰С) і друга - глибокі розлади серцево-судинної діяльності, дихання і нервової системи. Важливу роль у патогенезі теплового удару відводять аміачній інтоксикації. Нагромадження аміаку пов’язане з інтенсивним розпадом білків і порушенням видільної функції нирок.

Гостру гіпертермію викликають також сонячні промені, які падають на незахищену голову. Цей стан називають сонячним ударом. За клінічними симптомами він схожий до теплового удару, але має інший патогенез. Процес починається з ураження головного мозку і мозкових оболонок - гіперемії і набряку їх. Підвищення температури, розлади серцевої діяльності і дихання розвиваються вторинно.

При місцевій дії високої температури виникає вогнище запалення, яке називають опіком. За глибиною ураження виділяють чотири ступені опіку. Перший ступінь характеризується еритемою, другий - появою пухирів з ексудатом, третій - утворенням некротичних виразок, четвертий - звуглюванням тканин. Великі опіки викликають загальне ураження організму, відоме як опікова хвороба.