Як це працює в Україні на практиці?

Українські екопоселення: ліжка з сіна, їжа з лопухів і щасливі люди. Фото

22.06.2009
Ірина Славінська

Ви пробували жити без електрики та каналізації? В Україні є 40 населених пунктів, мешканці яких готові відмовитися від того, що ми називаємо " блага цивілізації". Хто вони?

Щоб краще це зрозуміти, варто згадати про хіпі та їхні комуни. На початку 90-х " діти квітів" виросли та почали перейматися питаннями захисту природи. Першою ластівкою стала колишня хіпі-комуна Фіндхорн у Шотландії - на початку 90-х вона стала одним із засновників світової мережі екопоселень (Global Ecovillage Network)

Міські або сільські спільноти, що намагаються чинити мінімальний вплив на довкілля - це і є екологічні поселення. Там екологічно будують, використовують альтернативну енергію, харчуються за рахунок органічного сільського господарства.

Загальноприйнята в світі модель екопоселення передбачає створення життєздатної спільноти, котра прагнутиме захисту та відновлення довкілля, а також знайде прийнятну схему взаємодії з зовнішнім світом. Важливим тут буде не лише екологічний аспект, а й соціальний (комфортне життя людини, можливість будь-коли залишити поселення) та економічний (економічна сталість спільноти, забезпечення зайнятості жителів).

Дуже важливим є освітній аспект - до екопоселень на Заході переселяються люди з досвідом виживання в місті, непристосовані до життя на природі, тому для них створюють кількатижневі курси екологічного будівництва, органічного землеробства, ефективного побуту тощо.

Всесвітня мережа екопоселень нараховує трохи більше 400 екопоселень у всьому світі, з них 6 знаходяться в Росії - там працює навіть представництво організації в Санкт-Петербурзі.

Жодного українського екопоселення в списках немає. Чому?

В Україну ідея екопоселень парадоксальним чином проникла не з Заходу, а зі Сходу - з Росії. Все почалося наприкінці 90-х після друку книжок Володимира Мегре, колишнього президента міжрегіональної асоціації підприємців Росії.

Подібна площина координат змінює і ключові поняття. Відтак екопоселення сприймаються радше як сукупність родових маєтків - цілісних неподільних земельних ділянок площею не менше 1 га на 1 родину. Мета - повне самозабезпечення родиною самої себе.

Тут-то і лежить головна відмінність української версії екологічних поселень від світової. Західна ідея екопоселення передбачає створення спільноти, яка б ефективно співпрацювала. Ідея родових маєтків передбачає незалежність домашніх господарств, щоправда, з поправкою на реальність - " самозабезпечення родини хоча б продуктами харчування".

Решта цілей - не менш амбітні. Серед них і відновлення родючого шару ґрунту, і будівництво енергонезалежних будинків, і нові підходи до збереження здоров'я, і створення сприятливого для духовного зростання середовища, і створення нової системи освіти та виховання.

Як це працює в Україні на практиці?

Щоб подивитися, як городяни пристосовуються до радикальної зміни стилю життя, кореспонденти " Української правди. Життя" поїхали в Ромашки - екопоселення на 50 дворів за 120 км від Києва по Обухівській трасі.

Село знаходиться недалеко від Трахтемирівського півострова (Черкаська обл.) - це місце розвитку декількох культур, місце першої козацької столиці, а також, за деякими свідченнями, дуже хороше місце для духовних практик, один з енергетичних центрів України.

Змащування тріщин у хаті екопоселення

Перші екопоселенці з'явилися в Ромашках у 2004 році, каже наш провідник по поселенню Андрій Ковалевський.

" Спочатку група поселенців хотіла створювати поселення біля Ходорова в полях (Миронівський район). Але місцева влада відмовилася надати поля для забудови з " нуля" - сказали, що землю ніхто не дасть. Запропонувала напівзакинуте село, щоб ми могли спробувати свої сили і показати, що у нас не просто вавка в голові. Перші поселенці приїхали туди, подивилися - і відразу закохалися в те село. Хати були готові - післявоєнні мазанки", - пригадує Ковалевський.

Характерно, що попри дистанцію, яка досі тримається між аборигенами та поселенцями, місцеве населення дуже швидко вловило " фішку". Куплені у 2004-2005 хати з прилеглими територіями коштували по пару сотень доларів, але вже в 2006 ціни на тамтешню нерухомість підскочили до 2 тисяч доларів.

Виходимо з маршрутки на трасі біля дороговказу " Ромашки", далі - хвилин 10 чи 15 пішки до села. Гостей, тобто нас, пригощають чаєм з трав, роззувають (в Ромашках усі ходять босоніж), ведуть до озера, щоб " змити все міське", і тільки після цього починається справжня розмова з екопоселенцями.

У власній хаті Андрій ось уже 4 роки саперною лопаткою створює свій " підземний світ". Все почалося з бажання використати простір за піччю та створити погріб. На кухні відриваються потаємні двері, вмикається світло - і ось сходи кудись вниз. На стінах видно шари різних ґрунтів, прокопані полички для зберігання продуктів. Це - перший рівень. В подальших планах - створення підземної кімнати для медитацій та бажання " дійти до підземного озера" на рівні 18 метрів.

З глибин можна піднятись і вгору - на подвір'ї Андрія мобільний зв'язок спрацює лише якщо вилізти на шовковицю.

На подвір’ї Андрія мобільний зв’язок не ловить. Щоб поговорити по телефону, потрібно залізти на шовковицю. Для цього пристосована навіть невеличка драбинка

Недалеко від озера живе Каміла, колишня співачка. Вона виросла в Бішкеку, столиці Киргизстану. Зараз майже без акценту говорить українською, ходить босоніж, не мерзне взимку та з гордістю показує свою недавно відремонтовану хату і колодязь, який копали силами всіх мешканців Ромашок. А дорогою до хати Петра та Олі, одних із найперших екопоселенців, розповідає свою історію.

" Я довго жила в США, потім звідти поїхала, бо хотіла жити на своїй землі. Хоча взагалі я ніколи не відчувала батьківщини. Поки не потрапила в Ромашки - там я знайшла свою землю.

Земля - це корінь, це твій власний простір, за який ти несеш відповідальність. Хоча я татарка, але мене ніколи не тягнуло до киргизької мови, до мусульманської віри. Я поговорила з Діаною, і ми вирішила їхати в Україну. Була зима 2007 року - уявіть, всі перелітні птахи взимку летять на південь, а ми - на північ. Мені відразу сподобалася українська мова, я почала її вивчати, вчила пісні. Я відчуваю, що я таки з України", - каже Каміла.

Каміла та Маша – учениця 3 класу, що приїхала в Ромашки на канікули

Цього літа в Ромашки переїдуть також її мама та сестра Діана.

Це не одиничні випадки - до багатьох поселенців на літо в гості приїжджають батьки чи друзі. Але приживаються не всі.

Є і так звані " дачники" - люди, які приїздять лише влітку на декілька днів, насправді не бажаючи творити поселення разом із іншими мешканцями.

" Вони поводили себе в Ромашках, як на дачі - шашлики, алкоголь. Але відкололися - поле та поселення їх не прийняли. Їм ніхто нічого не казав, просто не було контакту", - розказує Андрій Ковалевський.