Тема 11. Дійові особи як персонажі історії.

Вузлові питання:

категорії персонажів, елементи образу персонажів.

Базові терміни:

герой, персонаж, дійові особи.

Автор утілює свій задум за допомогою героїв, персонажів, дійових осіб. Герой – головний персонаж. Образи-характери героїв виступають у драматичному творі у взаємодії, в боротьбі, у потоці хвилюючих подій. Характери розвиваються у рішучих конфліктах, зіткненнях і випробуваннях. Поняття «герой» асоціюється не лише з більшими чи меншими надприродними властивостями певної особи, а й, далеко не в останню чергу, з її функцією – бути вершителем дій, вчинків, вагомість яких особливо значуща, історично-актуальна.

Персонажем називається образ дійової особи, що виступає у творі як об'єкт розповіді і сприймається насамперед як певна жива або умовно жива істота. По суті поняття «персонаж» є збірною назвою тієї сукупності засобів зображення, завдяки яким окреслюється образ дійової особи, яку творять її портрет, костюм, мова, вчинки, характеристики з боку інших персонажів, що ведуть розповідь. Стосовно художніх функцій, виконуваних ними у творі, персонажі поділяються на два різко відмінні типи, перший з яких умовно можна назвати суб'єктом дії (дійова особа в буквальному розумінні цього слова), другий – суб'єктом свідомості (персонаж, який розкриває сутність внутрішнього світу людини, певних типів людської поведінки).

При аналізі творів багато уваги доводиться приділяти композиції системи персонажів, тобто діючих осіб твору (підкреслимо – аналізу не самих персонажів, а їх взаємних зв'язків і відносин, тобто композиції). Для зручності підходу до цього аналізу прийнято розрізняти персонажів головних (які в центрі сюжету, мають самостійними характерами і прямо пов'язані з усіма рівнями змісту твору), другорядних (також досить активно беруть участь у сюжеті; в ряді випадків їх функція – допомагати розкриттю образів головних героїв) і епізодичних (що з'являються в одному-двох епізодах сюжету, часто не мають власного характеру та стоять на периферії авторської уваги; їх основна функція – давати в потрібний момент поштовх сюжетній дії або ж відтіняти ті чи інші риси персонажів головних і другорядних).

Категорію персонажа (головний, другорядний або епізодичний) можна визначати за двома різними параметрами. Перший – ступінь участі в сюжеті і, відповідно, обсяг тексту, який цьому персонажу відводиться. Другий – ступінь важливості даного персонажа для розкриття сторін художнього змісту.

Закон доцільності в драматургії: автору необхідно лише те і в такій кількості, що забезпечує безперервний розвиток дії в творі. Як наслідок, рівень індивідуалізації дійової особи залежить від її ролі в розвитку сюжету твору.

Можна виділити два аспекти аналізу композиції твору на рівні персонажів:

– композиція у побудові одного образу персонажа;

– композиція у системі персонажів (йдеться про типи персонажів, їх кількість, порядок і способи введення у твір, роль в описаних подіях, групування персонажів).

Композиція у побудові кожного окремого персонажа являє собою сукупність і взаєморозташування основних елементів, які формують образ персонажа. Це такі елементи:

– зовнішня портретна характеристика – обличчя, фігура (постать), костюм; зовнішня характеристика часто виражає авторське ставлення до персонажа;

– психологічний портрет – докладне, в деталях, відтворення почуттів, думок, мрій, прагнень, бажань, внутрішнього світу персонажа, його „діалектики душі”;

– мовленнєва характеристика персонажа;

– пряма авторська характеристика – вона вона може бути позитивною, негативною, іронічною тощо;

– характеристика персонажа іншими персонажами;

– самохарактеристика персонажа – коли персонаж сам розповідає про свої вчинки, поведінку, життя у формі усної розповіді або ж записок, щоденників листів;

– зображення дій, у яких бере участь або які здійснює персонаж;

– зображення умов, у яких живе персонаж (інтер’єр);

– зображення картин природи, які опосередковано характеризують персонажа (пейзаж);

– зображення соціального середовища, суспільства, у якому живе і діє персонаж;

– передача різноманітних характеристик персонажа у художніх деталях.

Зазначені елементи образу персонажа можуть бути представлені повністю або частково, можуть мати різну вагу і свою внутрішню композицію – залежно від індивідуального стилю автора, особливостей літературного напряму, до якого він належить, від родової, жанрової, видової приналежності твору.

Щоб вичерпно пізнати художній твір, необхідно усвідомити твір як ціле на рівні первинного сприйняття, потім провести скрупульозний аналіз його по елементах і, нарешті, завершити розгляд системно - цілісним синтезом. Тільки при цілісному погляді на систему можна визначити, які сторони, елементи та зв'язки в ній більш істотні, а які носять допоміжний характер. У першу чергу необхідно пізнати «закон цілого», принцип його організації, а вже він потім підкаже, на що конкретно звернути увагу. Тому розгляд твору необхідно починати не з аналізу, а з синтезу. Необхідно перш за все усвідомити своє цілісне перше враження і, перевіривши його головним чином перечитуванням, сформулювати на понятійному рівні. На цьому етапі вже можливо провести ключову операцію для подальшого цілісно - вибіркового аналізу - визначити змістовні та стильові домінанти твору. Це і є той ключик, який відкриває цілісність побудови твору і визначає шляхи та напрямки подальшого аналізу. Так, якщо домінанта змісту лежить в області проблематики, то тематику твору цілком можна не аналізувати, зосередившись на зв'язку проблематики та ідеї; якщо в області пафосу – то аналіз тематики необхідний, оскільки в пафосі природним чином з'єднуються об'єктивний і суб'єктивний моменти, проблематика ж у цьому випадку виявляється не так важлива. Більш конкретне визначення домінант підказує і більш конкретні шляхи аналізу: так, ідейно-моральна проблематика вимагає пильної уваги до індивідуальної «філософії» героя, до динаміки його поглядів і переконань, при цьому його зв'язки з соціальною сферою виявляються, як правило, другорядними. Проблематика ж соціокультурна, навпаки, диктує підвищену увагу до статики, до незмінних рис зовнішнього та внутрішнього вигляду персонажів, до зв'язків героя з його середовищем. Виділення стильових домінант також вказує на те, чим у творі слід займатися в першу чергу. Так, аналізувати елементи сюжету не має сенсу, якщо ми спостерігаємо в якості стильової домінанти описовість або психологізм; стежки та синтаксичні фігури аналізуються в тому випадку, якщо стильова домінанта – риторичність; складна композиція спрямовує увагу на аналіз позасюжетних елементів, оповідних форм, предметних деталей і т. д. В результаті досягається поставлена ​ ​ задача: економія часу і зусиль поєднується з осягненням ідейно-художньої своєрідності твору, вибірковий аналіз виявляється одночасно і цілісним.