💸 Как сделать бизнес проще, а карман толще?

Тот, кто работает в сфере услуг, знает — без ведения записи клиентов никуда. Мало того, что нужно видеть свое раписание, но и напоминать клиентам о визитах тоже. Проблема в том, что средняя цена по рынку за такой сервис — 800 руб/мес или почти 15 000 руб за год. И это минимальный функционал. Нашли самый бюджетный и оптимальный вариант: сервис VisitTime.
⚡️ Для новых пользователей первый месяц бесплатно. А далее 290 руб/мес, это в 3 раза дешевле аналогов. За эту цену доступен весь функционал: напоминание о визитах, чаевые, предоплаты, общение с клиентами, переносы записей и так далее.
✅ Уйма гибких настроек, которые помогут вам зарабатывать больше и забыть про чувство «что-то мне нужно было сделать».
Сомневаетесь? нажмите на текст, запустите чат-бота и убедитесь во всем сами!

Запобігання експлуатації дітей в Україні

В Україні розширюється сфера незаконної експлуатації людей і хоча закон, який має захищати вже прийнятий – винні, особливо високопосадовці, й досі можуть знайти спосіб уникнути покарання.

Звіт характеризує Україну як " країну походження, транзиту та призначення для чоловіків, жінок та дітей, яких піддають примусовій праці та сексуальній експлуатації". Українці стають жертвами торгівлі людьми не лише в Україні, але й у Росії, Польщі, інших країнах Європи, Туреччині, США, країнах Центральної Азії та Близького Сходу.

Як відзначається у звіті Державного департаменту, через російську агресію понад 1, 3 мільйона осіб зі східної України стали вимушеними переселенцями. Ці люди є особливо вразливими до експлуатації. Дівчат у зоні конфлікту викрадають, щоб згодом змусити їх до праці або надання сексуальних послуг. Російсько-сепаратистські сили використовують неповнолітніх як солдатів, інформаторів або людський щит, йдеться у звіті.

" Уряд України не повністю виконує мінімальні стандарти боротьби з торгівлею людьми. Він, однак, докладає до цього значних зусиль", - йдеться у звіті департаменту США.

Україна увійшла у список країн, що частково борються з торгівлею людьми. Про це йдеться у щорічній доповіді, присвяченій боротьбі з торгівлею людьми у світі, яку у понеділок, 27 липня, опублікував Держдепартамент США. Автори доповіді розділили країни на три категорії згідно з докладеними ними зусиллями у сфері боротьби з торгівлею людьми.

У першу групу входять країни, які ведуть активну боротьбу з торгівлею людьми і повністю відповідають необхідним стандартам у цій галузі, у другу – країни, частково відповідають цим стандартам, і в третю – не вживають достатніх зусиль у боротьбі з торгівлею людьми і не відповідають мінімально необхідним стандартам.

Росія, Білорусія, Таїланд, Іран, Лівія, Венесуела, КНДР, Південний Судан низка інших країн увійшли у третю групу. Всього до неї включено 23 держави. Росія з 2013 року перебуває в групі країн третьої категорії.

Цього року Держдепартамент підвищив рейтинг Куби та Малайзії з третього рівня до другого. У другу категорію також входять Україна, Азербайджан, Узбекистан, Туркменістан, та Китай.

Серед країн, які ведуть активну боротьбу з торгівлею людьми – США, Великобританія, Німеччина, Франція, Вірменія.

За даними правозахисників, жертвами торгівлі людьми у світі є понад 20 мільйонів людей. Вони працюють переважно у гірничій промисловості, будівництві, секс-індустрії та сфері побутового обслуговування.

У доповіді наголошується, що упродовж 90 днів з дня публікації доповіді президент США Барак Обама повинен ухвалити рішення про те, чи вводити санкції щодо держав, що увійшли у третю групу.

За даними Міжнародної організації праці, наприкінці ХХ століття в усьому світі понад 250 мільйонів дітей віком від 5 до 14 років працювали попри законодавчу заборону та небезпеку цього явища. Близько половини з них працювали щодня протягом усього року. Дослідженням, проведеним Державним комітетом статистики України у співпраці з Міжнародною організацією праці, було встановлено, що в 1999 – 2000 роках середньомісячна чисельність працюючих дітей в Україні становила 456 тисяч осіб, із яких 48% – це діти у віці, у якому офіційно працювати заборонено.

Така ситуація засвідчувала неспроможність існуючих правових засобів, закріплених у міжнародному, конституційному та трудовому законодавстві України, ефективно протидіяти незаконному використанню праці дітей і зумовлювала необхідність ужиття більш рішучих заходів у боротьбі з розгляданим антисоціальним явищем. Саме томув ст. 150 нового Кримінального кодексу України (далі – КК України) уперше в історії українського законодавства було передбачено кримінальну відповідальність за експлуатацію дітей, які не досягли віку, з якого дозволяється працевлаштування, шляхом використання їх праці, з метою отримання прибутку (Законом України від 5 липня 2011 року «Про внесення змін до Кримінального кодексу України щодо злочинів проти волі, честі та гідності особи» мету отримання прибутку було виключено з тексту диспозиції ст. 150 КК України).

Запобігання злочинам експлуатації дітей повинно здійснюватися як на загальносоціальному, так і спеціально-кримінологічному рівнях. Слід зазначити, що для реалізації заходів запобігання даним злочинам існує як система відповідних суб´ єктів запобіжного впливу, так і належна правова база. Створені і діють нові спеціальні суб´ єкти: координаційні органи по запобіганню насильства в сім´ ї при обласних державних адміністраціях, Міжвідомча координаційна рада з питань протидії торгівлі людьми при Кабінеті Міністрів України, спеціальні підрозділи по боротьбі з торгівлею людьми в системі МВС України, Антитерористичний центр при Службі безпеки України та ін.

Останнім часом прийнято такі закони України: «Про психіатричну допомогу» (2000 p.); «Про охорону дитинства» (2001 p.), «Про соціальну роботу з дітьми і молоддю» (2001 p.), «Про попередження насильства в сім´ ї» (2001 p.);
«Про захист суспільної моралі» (2003 p.), «Про соціальні послуги» (2003 p.), «Про боротьбу з тероризмом» (2003 p.); «Про забезпечення молоді, яка отримала вищу або професійно-технічну освіту, першим робочим місцем з наданням дотації роботодавцю» (2004 p.), «Про забезпечення організаційно-правових умов соціального захисту дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування» (2005 p.), «Про основи соціального захисту бездомних громадян і безпритульних дітей» (2005 p.); у новій редакції прийнято Закон України «Про сприяння соціальному становленню і розвитку молоді в Україні» (2000 p.); законами України затверджені Загальнодержавна програма підтримки молоді на 2004-2008 роки і Державна програма забезпечення молоді житлом на 2002-2012 роки та ін.

На рівні вищих органів влади і управління також прийнято ряд таких загальнодержавних документів, як:

Довгострокова програма поліпшення становища жінок, сім´ ї, охорони материнства і дитинства, схвалена постановою Кабінету Міністрів України від 28 липня 1992 р. № 431;

Національна програма планування сім´ ї, затверджена постановою Кабінету Міністрів України від 13 вересня 1995 р. № 736;

Національна програма «Діти України», затверджена Указом Президента України від 18 січня 1996 р. № 63/96;

Реалізація вказаних законів і заходів, передбачених програмними документами, надасть можливість створити сприятливі умови для фізичного, психічного, соціального і духовного розвитку громадян, формування гармонійно розвиненої особистості, громадянина, здатного до повноцінної життєдіяльності в усіх сферах виробництва, науки, освіти і культури; підвищити матеріальний рівень народу і пом´ якшити його стратифікацію, зменшити безробіття; подолати девальвацію загальнолюдських гуманістичних цінностей та правового нігілізму; зміцнити сім´ ю, становище жінки в суспільстві, підвищити сексуальну культуру, удосконалити систему підготовки дітей, підлітків, молоді до сімейного життя; відродити традиційні, перевірені часом, форми організації дозвілля неповнолітніх і молоді, зменшити безпритульність і бездоглядність серед дітей; усунути чинники віктимізації населення та ін. А в цілому - забезпечити мир і злагоду в суспільстві, поважання прав, свобод і законних інтересів інших громадян.

У сфері запобігання торгівлі людьми зараз виконується вже третя загальнодержавна програма - Державна програма протидії торгівлі людьми на період до 2010 року, затверджена постановою Кабінету Міністрів України від 7 березня 2007 р. № 410.

Аналіз результатів виконання попередньої програми - Комплексної програми протидії торгівлі людьми на 2002-2005 роки, затвердженої постановою
Кабінету Міністрів України від 5 червня 2002 р. № 766, показав, що економічні проблеми, незадовільний стан справ на

ринку праці, високий рівень безробіття і низька якість життя населення і далі змушують громадян шукати роботу за кордоном. Легально за кордоном щороку працевлаштовується близько 50-60 тис. осіб. За неофіційними даними, майже 4 млн. громадян України працюють за кордоном нелегально, більшість з яких виїжджає за туристичними чи приватними візами, працює без необхідних документів, що негативно впливає на їх правовий захист і стає причиною потрапляння у сферу інтересів торговців людьми.

У зв´ язку з цим основними завданнями Державної програми протидії торгівлі людьми на період до 2010 року є: 1) удосконалення механізму нормативно-правового регулювання питань протидії торгівлі людьми, а також боротьби з нею, включення їх до освітніх програм для дітей та молоді; 2) проведення роз´ яснювальної роботи за допомогою засобів масової інформації, підвищення ефективності діяльності правоохоронних органів у боротьбі з торгівлею людьми; 3) забезпечення ефективної взаємодії правоохоронних органів України та інших держав у протидії торгівлі людьми, а також у боротьбі з нею; 4) надання допомоги особам, що постраждали від торгівлі людьми, зокрема у поверненні додому, працевлаштуванні та професійному навчанні; 5) вдосконалення діяльності центрів реабілітації для осіб, що постраждали від торгівлі людьми; 6) розроблення механізму психолого-соціальної реабілітації дітей, що постраждали від торгівлі людьми; 7) співробітництво з громадськими та міжнародними організаціями і фондами, що провадять діяльність, пов´ язану з протидією торгівлі людьми; 8) використання міжнародного досвіду із запобігання торгівлі людьми та боротьби з нею, захисту прав осіб, що постраждали від зазначеного злочину, розшуку зниклих осіб за кордоном, їх повернення та реабілітації.

Отже, поки що в Україні виходить так, що кримінальні справи за ст. 150 КК України порушуються лише щодо кожного десятитисячного експлуататора, покарання у виді штрафу призначається лише щодо кожного 13 із них, а ті покарання, які передбачено в санкціях цієї норми не застосовуються взагалі.

У зв’язку з цим, хотілося б зазначити, що попри те, що встановлення кримінальної відповідальності за експлуатацію дітей є прогресивним кроком вітчизняного законодавця (безспірним досягненням вітчизняного кримінального права), все ж низка проблем у конструюванні цієї норми та практиці її застосування призвели до того, що цей правовий механізм протидії незаконному використанню праці дітей поки що абсолютно не працює.