Тема. 1. Суть і основи виробничого (операційного) менеджменту

Розділ 2

Конспект лекцій з дисципліни

«Операційний менеджмент» [1]

Тема. 1. Суть і основи виробничого (операційного) менеджменту

Прийнято вважати, що операційний менеджмент пов'язаний повним чином з виробничою діяльністю чи фізичними зміна стану продукції. Тому найчастіше його визначають так: Операційний менеджмент — це діяльність з управління процесом придбання матеріалів, їхнього перетворення в готову продукцію і постачанням цієї продукції покупцеві. Операційний менеджмент (Operations Management) – це діяльність, зв'язана з розробкою, використанням і удосконаленням виробничих систем, на основі яких виробляються основна продукція або послуги компанії. Подібно маркетингу і фінансам, операційний менеджмент являє собою область бізнесу з явно вираженими управлінськими функціями.

Група американських авторів дають таке визначення: «Операційний менеджмент (Operations Management) — це діяльність, пов'язана з розробленням, використанням і удоскона­ленням виробничих систем, на основі яких виробляється основна продукція чи послуги компанії». Терміни операції і виробництво взаємозамінні. «Однак під виробництвом в основному ро­зуміється випуск товарів і перероблення сировини. «Операційна функція містить у собі ті дії, внаслідок яких виробляються товари і по­слуги, що постачаються в зовнішнє середовище. Функцію опе­рацій мають усі організації, інакше вони просто не можуть існу­вати».

1.Планування - функція менеджменту №1, включає перспективи розвитку системи, темпи, джерела, методи та форми розвитку. Складовою частиною цієї функції є прогнозування.

2.Організація – реалізація розроблених планів шляхом кооперації людей та засобів праці. Забезпечує взаємозв’язок людей та підвищує ефективність їх праці.

3.Мотивація – не стимулювання людей до праці, а мотивація праці включає, оплату праці, стиль управління, поведінку менеджера.

4.Контроль – визначення небезпеки для підприємства, яка насувається, контроль якості виконаних функцій.

Перелічені функції не просто взаємопов’язані, вони вливаються одна в одну і інколи їх важко розділити.

Розроблені чотири групи методів управління операційними системами:

1. організаційні

2. адміністративні

3. економічні

4. соціально-психологічні

Організаційні методи. Сутність в тому, що перед тим, як будь-яка діяльність буде здійснюватись, вона повинна бути оптимально організована. Необхідно спочатку створити цех, дільницю підприємства, розробити правила їх діяльності, підібрати людей, дати їм завдання, потім керувати їх діяльністю.

Адміністративні методи або методи керівної мотивації – відкрите примушення людей до тієї чи іншої діяльності. Ці методи широко застосовувались на промислових підприємствах і в сфері послуг при командно-адміністративній системі.

Економічні методи: витісняють адміністративні, здійснюють непрямий вплив на об’єкт та економічну зацікавленість людей.

Соціально-психологічні методи застосовуються для творчих людей (інтелектуальних професій), для яких гроші – важливий, але не головний стимул до праці.

Концептуально вони зводяться до двох основних напрямів:

1. Формування сприятливого морально-психологічного клімату в колективі.

2. Виявлення і розвиток індивідуальних здібностей людини.

Теорія управління виробництвом застосовується тепер до широкого спектра дій і ситуацій поза виробництвом: у сфері послуг, охороні здоров'я, громадському харчуванні, індустрії розваг і відпочинку, у банківській справі, туризмі, готельному господарстві, торгівлі, транспорті і т.д. Інакше кажучи, управління виробництвом — це управління об'єктами чи процесами, що робить товари і/чи надають послуги. Таке розширення межі дає змогу розглядати виробничий менеджмент ширше, стосовно до управління будь-якою роботою і процесом. Тому терміни «управління виробництвом», «виробничий менеджмент» і «операційний менеджмент» поки що вважатимемо рівнозначними і взаємозамінними.

Операції являють собою будь-яку продуктивну діяльність як власне виробництво, так і будь-яку іншу, пов'язану з творчим процесом. Операційний менеджмент покликаний забезпечити ефективне і раціональне ведення цієї діяльності. Тому всіх мене­джерів можна вважати операційними менеджерами, оскільки во­ни повинні так управляти своїми підрозділами, щоб ті працюва­ли ефективно і раціонально, поза залежністю від своєї функції. Що ще важливіше, операції — це основа основ будь-якого вироб­ничого чи обслуговуючого підприємства, і якщо операційна функція буде виконуватися неефективно, то і вся організація в цілому не зможе домогтися успіху. Таким чином, знання прин­ципів операційного менеджменту не тільки допоможе керівникові працювати більш ефективно, але й дозволить краще усвідомити принципи діяльності всієї організації. Результатом стане ро­зуміння сильних ключових сторін фірми і можливостей їхнього раціонального використання і слабких сторін разом з визначен­ням шляхів їхнього виправлення.

Виробничий менеджер у процесі своєї трудової діяльності зіштовхується з різними проблемами:

• розміщення підприємств;

• планування підприємств і робочих площ;

• розподіл ресурсів і послідовність їхнього використання;

• вибір устаткування, його експлуатація, поточний ремонт заміна;

• проектування технологічного процесу і контроль його ходу;

• вибір методів робіт і їхнє проектування;

• контроль якості робіт і т.п.

У загальному вигляді суть управління виробництвом полягає в наступному:

• розроблення і реалізація загальної стратегії і напрямів виробничої діяльності організації;

• розроблення і впровадження виробничої системи, включаючи розроблення виробничого процесу, рішення про місце розташування виробничих потужностей, проектування підприємств;

• планування і контроль поточного функціонування системи.

У процесі виробництва предмети праці (сировина, матеріали) змінюють (перетворюють) свій стан і перетворюються на продукт, необхідний людині. Виробничий процес виконується одним чигрупою (ланкою, бригадою) працівників і складаються із сукупності технологічно пов'язаних між собою операцій і об'єднаних єдністю кінцевої продукції. Процес складається з робочих операцій, що являють собою організаційно неподільні повторювані однорідні елементи цього процесу. Зовнішньою ознакою операції є незмінність складу виконавців, предметів і знарядь праці, операція поділяється на дрібніші елементи, названі робочими прийомами, які, в свою чергу, складаються з робочих рухів.

Виробниче перетворення може мати такий характер.

· Фізичне перетворення як результат виробничого процесу.

· Зміна місця розташування як результат транспортування.

· Обмін як результат роздрібної торгової операції.

· Складське збереження як результат складського обслуговування,

· Фізіологічне перетворення як результат медичного обслуговування.

· Інформаційне перетворення як послуга телекомунікації.

Принципи менеджменту базуються на тому, що система уп­равління є соціально-економічною категорією і не повинна зводи­тися лише до технічних чи технологічних аспектів, а самі прин­ципи реалізуються у взаємодії, їх поєднання залежить від кон­кретних умов функціонування системи управління.

Основними принципами раціональної організації виробничих процесів є пропорційність, прямоточність, паралельність, ритмічність і безперервність — характеристики, якими можна визначити стан і якість системи управління на підприємстві. Пропорційність — принцип, виконання якого забезпечує рівнопропускну здатність різних робочих місць одного процесу і відповідне їх забезпечення інформацією, матеріальними ресурсами, кадрами і т.п. Вимоги пропорційності можуть бути виконані за рахунок таких організаційно-технологічних прийомів (на прикладі технічного процесу механічного цеху):

· перегляд конструкції деталі з метою забезпечення пропорційності операцій з трудомісткості;

· перегляд технологічного процесу, режимів оброблення;

· розроблення і реалізація організаційних заходів щодо заміни устаткування, перепланування ділянки;

· дозавантаження робочих місць іншою аналогічною деталлю.

ТЕМА 2. ОПЕРАЦІЙНа СИСТЕМа ПІДПРИЄМСТВА

Операційна (виробнича) система — це система, що використо­вує операційні ресурси підприємства для перетворення факторів виробництва («входів») у продукцію чи послуги («виходи»). Як будь-яка система, операційна система підприємства має три складові: входи, перетворення і виходи. При цьому споживачі і сус­пільство в цілому можуть бачити виходи даної системи, в основному у вигляді готової продукції та послуг. Також у більшості випад­ків можна бачити входи в операційну систему у вигляді певних ма­теріальних, фінансових, інформаційних, трудових ресурсів. Така ж частина даної системи, як перетворення, являється водночас най­важливішою і найменш відкритою складовою системи, до того ж ін­дивідуальною для кожного підприємства, своєрідною «чорною скринькою».

Перетворення операційних ресурсів (перетворення входів на ви­ходи) включає:

· фізичне перетворення (як наслідок процесу виробництва);

· зміна місця розташування (внаслідок транспортування);

· обмін (внаслідок роздрібної торгівельної операції);

· збереження на складі (внаслідок складського обслуговуван­ня);

· фізіологічні зміни (внаслідок медичного обслуговування);

· інформаційні перетворення.

Процес — це послідовна зміна станів, явищ, а виробництво - про­цес створення продукту праці. Отже, можна сказати, що виробни­чий процес — це послідовна зміна стану предметів праці, у резуль­таті якого одержують продукт праці - виріб, товар, послугу. В операційній системі процес означає перетворення наборів вхо­дів у набори виходів. Процесний підхід до операційного менеджменту розглядає операційний процес як серію взаємозалежних безупинних дій, а процес управління операційною системою як за­гальну сукупність всіх функцій.

Підсистема планування і контролю одержує від переробної підсистеми інформацію про її стан.

Із внутрішнього середовища організації надходить інформація про цілі та завдання, технологію і моделі, політику організації (ке­рівництва). Внутрішні зміни є результатом управлінських рішень (цілі, плани, завдання).

Інформація про зовнішні фактори поділяється на дві основних групи: прямої та побічної дії.

Операції як види діяльності:

1. Виробництво: фізичні матеріали перетворюються на продукти, які продають споживачам. Споживач може використовувати їх для подальших виробничих операцій. Таким чином, ланцюг " отримання сировини – споживач" може бути доволі довгим.

2. Постачання: діяльність, пов’язана зі зміною права власності на фізичний товар.

3.Транспортування: діяльність, пов’язана із переміщенням товарів або людей з одного місця на інше, при якому не відбувається жодних фізичних перетворень об’єктів, що переміщуються.

4. Сервіс: діяльність, пов’язана зі змінами стану споживачів.

Фізичний стан – пов’язаний зі змінами об’єкту.

Інтелектуальний стан – надання загальноосвітніх послуг.

Частіше за все розглядається поєднання першого та другого стану.

Не можна розглядати ці види діяльності окремо, оскільки всі виробники займаються постачанням своєї продукції, що потребує транспортування, і при цьому завжди будуть присутні елементи сервісу.

Дії, в результаті яких виробляються товари і надаються послуги, мають загальну назву – “операційна функція”.

Підприємства (організації) розрізняються за видами діяльності, які входять в операційну функцію:

ü Організації, які виробляють товар (такі організації є крупними споживачами сировини). Продукція розрахована на масового споживача.

ü Організації, які надають послуги (витрачають незначну кількість вхідних матеріалів). Але послуги, як правило, індивідуальні та розраховані на вимогу споживача.

Використовуючи методологію системного підходу встановлено, що будь-яке підприємство (організація) являє собою відкриту систему, яка перетворює вхідні величини, тобто сировину, напівфабрикати, працю та інше на вихідні в продукцію, послуги тощо.

Повна система виробничої діяльності підприємства називається операційною і є центральною ланкою будь-якого підприємства по випуску продукції та наданню послуг.

Рис.1. Принципова система операційної системи.

Операційна система складається з трьох підсистем:

ü Переробна (виконує виробничу роботу з перетворенням вхідних величин на вихідні параметри).

ü Забезпечення (безпосередньо не пов’язана із виробництвом товару, виконує функцію забезпечення переробної підсистеми).

ü Планування і контролю (отримує інформацію із зовнішнього середовища про стан систем і видає рішення про те, як повинна працювати вся система).

Існуючі класифікації операційних систем засновані на характері виходу й типу процесу переробки ресурсів, який використовується. Наприклад:

Таблиця 1