Студопедия

Главная страница Случайная страница

КАТЕГОРИИ:

АвтомобилиАстрономияБиологияГеографияДом и садДругие языкиДругоеИнформатикаИсторияКультураЛитератураЛогикаМатематикаМедицинаМеталлургияМеханикаОбразованиеОхрана трудаПедагогикаПолитикаПравоПсихологияРелигияРиторикаСоциологияСпортСтроительствоТехнологияТуризмФизикаФилософияФинансыХимияЧерчениеЭкологияЭкономикаЭлектроника






Гетьман І.Мазепа: оцінки діяльності.




Гетьман Іван Степанович Мазепа-Калединський відноситься до числа тих державних діячів і політиків, які залишили значний слід в історії України. Поряд з іменами Володимира Великого, Ярослава Мудрого, Володимира Мономаха, Данила Галицького, Богдана Хмельницького ім’я Івана Мазепи належить до знакових осіб української історії. Доказом цього є хоча б те, що й через три століття його вчинки, діяльність викликають чи не найбільшу кількість оцінок, причому цілком протилежних. оцінка діяльності гетьмана І.Мазепи, зокрема спроба державно-політичної переорієнтації, повинна бути звільнена від політичного суб’єктивізму та ідеологічної кон’юнктури, натомість має базуватись на принципах об’єктивності, історичності, враховувати основні тенденції розвитку тогочасної політики.

Окреслимо кілька головних чинників, без яких об’єктивна оцінка діяльності гетьмана І.Мазепи неможлива. Оцінюючи акт відмови гетьмана І.Мазепи від васалітету перед російським царем Петром-1 та спробу набуття протекторату від шведського короля Карла-12 (28 жовтня 1708 р.), необхідно хоч би коротко окреслити міжнародне становище у Східній Європі того часу.

Події в Україні відбувались на фоні і в ході Великої північної війни, що тривала протягом 1700–1721 років. У війні брали участь з одного боку коаліція держав у складі Данія, Саксонія та Річ Посполита Польсько-Литовська і Росія та з другого боку - Швеція. Метою війни для правителів і країн коаліції було усунути шведське панування в південному та східному регіонах балтійського узбережжя і взяти під контроль власні “історичні території”, раніше захоплені Швецією. Для Швеції метою війни було зберегти і, можливо, розширити своє домінування навколо Балтійського моря, чи, як тоді казали, “шведського озера”. Як бачимо, ніякого відношення до України цілі воюючих країн не мали.

Особливо слід підкреслити політичну мету Швеції, яка не простягалася на південь від прибалтійських регіонів. Україна до ареалу інтересів Швеції не входила. Б.Крупницький, аналізуючи шведські джерела, робить висновок про те, що шведи з’явились на півночі Гетьманщини випадково – лише в контексті невдалого початку наступу Карла-12 на Москву через Смоленськ і спроби організувати наступ на ту ж Москву південним напрямком через Брянськ - Калугу.

У зв’язку з цим постає стратегічне питання: чи можна було робити ставку і поєднувати долю України з долею країни, політичні інтереси якої не простягались в регіон існування України і до якої вона не мала ніякого відношення. Запитання далеко не риторичне, оскільки звідси випливає перший наш висновок, а саме - відсутність геополітичного мислення та помилкова геостратегічна переорієнтація гетьмана Мазепи.



Друге. Мазепа і військовий чинник. Оцінку діяльності І.Мазепи неможливо дати без врахування військового чинника, оскільки події відбувались саме під час тривалого і широкомасштабного воєнного конфлікту.

В ході Північної війни Карл-12 застосував дуже активну військову стратегію і тактику, вироблену шведськими королями (Густав-2 Адольф, Карл-10 Густав) за попередній (17 століття) період війн на центральноєвропейському (Німеччина, Чехія) і північноєвропейському прибалтійському (Польща) театрах воєнних дій. Цю політику в достатній мірі описали військові історики К.Клаузевіц, Г.Дельбрюк, Ф.Енгельс, В.Голіцин, Н.Міхневич, Є.Разін та інші. Суть її полягала в нанесенні потужних проникаючих ударів по військах і базах ворога на його ж території з метою розгрому військ і примушування правителів та верхівки ворожих країн до мирних відносин на вигідних для шведів умовах. Цю стратегію і тактику Карл-12 успішно застосовував протягом 1700–1707 років (висадка в Данії і капітуляція останньої в 1700 році, наступ на Польщу та Саксонію і капітуляція останніх у 1706 році). Цю ж мету щодо союзницьких до Саксонії і Польщі російських військ намагався досягти Карл-12 на Волині, в Галичині та в Литві (Білорусії). Причому, особливістю шведської стратегії була виняткова в Європі думка про те, що військовий розгром ворога використовувався не для осягання, окупації території інших країн, а лише для примушування їх до миру. Це випливало з того, що шведи мали дуже боєздатну, але чисельно обмежену армію, яка не могла діяти довго і успішно у великому відриві від власних територій і баз. Ця армія була нездатна до виконання окупаційно-поліційних функцій над захопленими територіями. Більше того, етнічна і релігійна різниця шведів (лютеран) та поляків, литовців (католиків) і білорусів, українців (православних) виключала тривале утримання шведами чужої території, оскільки вони опинялись у величезному ворожому оточенні.



Звідси виходить наступне: шведський військовий чинник не міг розглядатись як постійний чи принаймні як чинник тривалого впливу на чужій території жодною із сторін конфлікту, в тому числі і самими шведами. А тому другий висновок: Мазепа не розумівся на військовій стратегії цієї війни, неправильно оцінював хід воєнних кампаній шведів і можливі наслідки союзу з Карлом-12 для України. Україна як політичне утворення (державність) і етнічна спільнота (народ) набули авторитету політично ненадійних і непередбачуваних союзників. Серед української верхівки і народу утвердилась політично шкідлива традиція поділу на “проросійських” та “антиросійських”. Російський імперіалізм отримав нагоду звинувачувати українців у політичному “зрадництві”. Українська козацька старшина як суспільний стан послабила власні політичні позиції і підпорядкувалась російському царизму і дворянству. Запорозьке козацтво втратило військову могутність і роль соціального авангарду українського народу. Серед народу все більше почало поширюватись недовір’я до української верхівки, її соціального курсу, виплеканого Мазепою, політична дезорієнтація і відсторонення широких народних мас від політики. Боротьба за Україну стала сприйматись як справа не переможна (Б.Хмельницький), а програшна (І.Мазепа), а тому безнадійна.

Наслідки більш ніж сумнівні!

Зробивши спробу державно-політичної переорієнтації на Карла-12, гетьман І.Мазепа зазнав цілковитої поразки. Політологи В.Танцюра і В.Петровський вважають, що “тільки неймовірний збіг обставин міг забезпечити успіх намаганню Мазепи протистояти російському царю. Більшість зовнішніх і внутрішніх чинників зумовлювали неминучість його поразки”.

Виходячи зі всього вищенаведеного, акт Мазепи не може вважатись як ретельно продумана, підготовлена і відповідальна політична дія. Навпаки, цю спробу можна оцінити як політично невмотивовану, організаційно непідготовлену, пропагандистськи незабезпечену, суб’єктивну і випадкову авантюру, що не мала об’єктивних шансів на успіх. А це, в свою чергу, не дає можливості говорити про державно-політичні таланти гетьмана І.Мазепи та позитивну оцінку найважливішої дії його життя в українській історії.


mylektsii.ru - Мои Лекции - 2015-2019 год. (0.007 сек.)Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав Пожаловаться на материал