Система і джерела фінансового права

Визначення предмета фінансового права і його місця в системі права України в цілому є однією з необхідних умов побудови системи фінансового права. Під системою фінансового права розуміємо об’єктивно обумовлену внутрішню його побудову, об’єднання і розміщення фінансово-правових норм в певному взаємозв’язку і послідовності. Для створення такої системи необхідно знайти і вміло застосувати достатню кількість адекватних об’єктивних критеріїв. При цьому необхідно враховувати економічний зміст в цілому і особливо окремих груп фінансово-правових відносин при побудові системи фінансового права і користуватись при цьому прийнятою систематикою фінансової науки. З цим погоджуються, і небезпідставно, більшість вченихправників, які займаються вивченням фінансового права.

Однак критерії економічного змісту норм і відносин не можуть бути єдиними при встановленні системи фінансового права.

Фінансове право є галуззю права в цілому, і нехтування юридичними особливостями норм, що входять до нього, в такому принциповому питанні, як питання про систему права як галузі, було б підміною права економікою, відмовою від аналізу юридичної форми цих відносин.

Ось чому поряд із встановленням економічних критеріїв змісту норм і відносин фінансового права, а також використанням систематики науки про фінанси, в питанні про систему фінансового права необхідно виходити і з чисто юридичних особливостей і правових принципів цієї галузі права.

Право не тільки відображає суспільні відносини. Його призначення – регулювати і активно впливати на них. Тому на побудову системи фінансового права, групування норм, формування інститутів мають вплив і потреби суспільної практики.

Тільки таке поєднання юридичних і економічних критеріїв, суспільного призначення права створює достатні передумови для встановлення науково обґрунтованої системи фінансового права. Групування фінансово-правових норм має дві сторони зовнішню і внутрішню. Зовнішня сторона вказує на місце фінансового права в системі права України. Внутрішня сторона систематизації фінансово-правових норм має на увазі їх групування відповідно до внутрішнього змісту і ієрархії загальногалузеві норми, норми підгалузеві, норми окремих фінансово-правових інститутів.

У зв’язку з цим, а також аналогічно з іншими галузями права України, фінансове право поділяється на два великих блоки фінансово-правових норм Загальну і Особливу частини. Така побудова системи фінансового права дозволяє науці, що його вивчає, здійснювати дослідження загальних питань теорії цієї галузі права, і розробку питань, пов’язаних з подальшим розвитком і удосконаленням окремих фінансово-правових інститутів з урахуванням вимог практики, сприяє поліпшенню вивчення цієї галузі права студентами, полегшує користування відповідним законодавством, сприяє вирішенню актуальних завдань систематизації фінансового законодавства.

В Загальну частину фінансового права, як галузі права, входять фінансово-правові норми, що закріплюють: загальні принципи, правові форми і методи фінансової діяльності держави:

систему державних органів, що здійснюють фінансову діяльність, їх ієрархію, компетенцію, правовий статус, завдання і функції, форми і методи роботи; основні риси фінансово-правового положення інших суб’єктів, з якими ці органи вступають у фінансово-правові відносини: зміст, форми і методи фінансового контролю тощо. Загальна частина фінансового права будується в основному на аналізі правових елементів фінансових відносин.

Норми Загальної частини фінансового права конкретизуються у фінансово-правових нормах Особливої частини. Загальна і Особлива частини фінансового права перебувають в нерозривному зв’язку, оскільки в своїй основі вони є відображенням цілого і його елементів. Положення Загальної частини застосовуються до усіх розділів Особливої частини.

Особлива частина фінансового права складається з низки великих розділів (їх іноді в юридичній літературі називають підгалузями), які в свою чергу складаються з фінансово-правових інститутів. Кожний із фінансово-правових інститутів являє собою систему фінансово-правових норм, що регулюють групу однорідних фінансових відносин. А в розділи об’єднуються групи споріднених фінансово-правових інститутів. Наприклад, розділ " Правове регулювання державних витрат" складається з інститутів " правовий режим кошторисно-бюджетного фінансування" і " правовий режим фінансування окремих галузей народного господарства", розділ " Бюджетне право" також складається з двох фінансово-правових інститутів " бюджетний устрій", " бюджетний процес".

В Особливу частину фінансового права входять розділи, що об’єднують фінансово-правові норми, які регулюють суспільні відносини в сфері: державного бюджету; позабюджетних державних і муніципальних фондів; фінансів державних підприємств, державних і місцевих податків і інших обов’язкових платежів; державного кредиту; державного страхування; державних видатків; банківського кредитування і безготівкових розрахунків; грошового обігу і валютного регулювання. Відповідно до системи фінансового права як галузі права побудована і система фінансового права як навчальної дисципліни. Досвід показав найбільш доцільне групування матеріалу за ознаками Загальної і Особливої частин.

В Загальну частину системи курсу фінансового права включаються питання, що стосуються усіх правових інститутів, які об’єднуються в Особливій частині. Вони відображають загальні риси і закономірності внутрішнього розвитку фінансово-правових відносин: поняття, предмет і метод фінансового права; зміст фінансової системи; структура, особливості і види фінансово-правової норми і фінансово-правового відношення; ієрархія і компетенція органів держави, які управляють фінансовою сферою, їх завдання і функції, форми і методи роботи; зміст, види і методи фінансового контролю; співвідношення фінансового права і фінансово-правової науки.

В Особливій частині навчального курсу фінансового права окремо вивчаються норми кожного фінансово-правового інституту, тобто норми, які регулюють якісно однорідні фінансові відносини.

Таким чином, в системі навчального курсу " Фінансове право" немов би " фотографується", відображається вся фінансова система України в цілому і окремі її ланки зокрема. Така побудова навчального курсу фінансового права сприяє більш глибокому усвідомленню норм, що регулюють складну єдність фінансових відносин, і спрямовує зусилля вчених і студентів одночасно на розробку загальних проблем фінансового права і його окремих фінансово-правових інститутів, зміст і межі яких в ході ринкових перетворень в Україні такі ж рухливі, як і предмет фінансового права в цілому.

Від системи фінансового права як галузі права і як предмета викладення потрібно відрізняти систему фінансового законодавства, тобто систему усіх упорядкованих відповідним чином нормативно-правових актів, що регулюють фінансові відносини в державі. Фінансове законодавство це зовнішня форма фінансового права, що відображає його внутрішню структуру. Норми фінансового права містяться у великій кількості різноманітних правових нормативних актів, або джерелах, як загального характеру, так і спеціально присвячених регулюванню фінансово-правових відносин. До них належать акти законодавчих і виконавчих органів державної влади, місцевого самоврядування. Наприклад, фінансово-правові норми знайшли своє втілення майже у двохстах законів, прийнятих Верховною Радою України після проголошення державної незалежності, а всього вони розкидані нині більше ніж у десяти тисячах нормативно-правових актів.

Таким чином, джерела фінансового права України це правові акти органів законодавчої і виконавчої влади і місцевого самоврядування, в яких містяться норми фінансового права.

В будь-якій державі головним джерелом фінансового права є Конституція. В Конституції України закріплені основи правової організації фінансової діяльності держави, її суб’єктний склад в цілому і за окремими її напрямками зокрема. Найбільшу увагу конституційне законодавство приділило бюджетній діяльності, що пояснюється роллю бюджету як центральної ланки фінансової системи. 21 червня 2001 року був прийнятий Бюджетний кодекс України. Крім того, вже розглядається Верховної Ради України Податковий Кодекс України. В більш віддаленій перспективі ймовірна поява Основ фінансового законодавства. В даний час існують законодавчі акти Верховної Ради України, в яких в систематизованому вигляді викладені правові норми, що регулюють окремі сторони фінансової діяльності держави.

Більшість законів, що містять в собі норми фінансового права, мають комплексний характер і вміщують норми і інших галузей права конституційного, адміністративного, цивільного, кримінального і т.д. До них належить пакет законів про органи законодавчої і виконавчої влади, місцевого самоврядування, про банки і банківську діяльність, про підприємництво і підприємницьку діяльність тощо. Складається тенденція в Україні до збільшення питомої ваги фінансових відносин, що регулюються нормами законодавчих актів. Між тим поки кількісно переважають фінансово-правові норми, що містяться в Указах Президента України, постановах Кабінету Міністрів України, актах Міністерства фінансів, Національного банку. Фінансово-правові норми нерідко містяться і в актах органів виконавчої влади міністерств, відомств і інших, що регулюють фінансові питання в межах відповідної галузі чи сфери.

Це, наприклад. Закони України " Про державну податкову службу в Україні" від 24 грудня 1992 року; " Про систему оподаткування" від 18 лютого 1997 року, " Про банки і банківську діяльність" від 7 грудня 2000 року та деякі інші.

В умовах проведення ринкових реформ і посилення демократичних паростків в управлінні фінансами з’явилась нова група джерел фінансово-правових норм, таких як спільні постанови фінансово-кредитних і інших органів, угод між ними.

Для значної групи фінансово-правових норм найбільш характерними рисами є те, що вони, як правило, уточнюють і конкретизують зміст більш загальних фінансово-правових норм, що містяться в законах. Ці норми також перебувають в динаміці, нерідко змінюються.

(2) Фінансове право в системі права

Рух коштів регулюється комплексом правових галузей, що належать до системи права. Природно, що кожна галузь визначає свій аспект регулювання, відмежовуючи групу однорідних правових відносин, щодо яких застосовується специфічний галузевий метод регулювання. Фінансове право, беручи участь у цьому регулюванні, відповідно до свого предмета і методу, не виключає встановлення стійких зв’язків з іншими галузями права, які тією чи іншою мірою стосуються об’єкта фінансово-правового регулювання. Явище, що потребує всебічного правового регулювання, може поєднувати два суперечливих процеси. З одного боку, потрібно поділити це явище на складові, які і мають бути у сфері уваги окремих галузей права, що регулюють конкретну сторону проблеми своїми специфічними методами. З другого боку, важливо зіставити окремі режими правового регулювання або з’єднати їх у єдиний процес, визначити і погодити межі зіткнення окремих галузей. Наприклад, факт одержання заробітної плати фізичною особою припускає виникнення або реалізацію трудових правовідносин, податкових (пов’язаних зі сплатою податку з доходів фізичних осіб), цивільних (приміром, при погашенні кредитів чи відсотків на них безпосередньо із зарплати) і т. ін. Саме тому дуже важливо визначити місце фінансового права в системі права.

Регулювання відносин, пов’язаних із рухом публічних грошових фондів, передбачає певний фінансово-правовий аспект цього процесу1:

- фінансово-правові відносини спрямовані на мобілізацію публічних грошових фондів;

- зібрані кошти спрямовуються на виконання функцій і завдань держави, органів місцевого самоврядування;

- визначають умови виникнення, зміни і припинення грошових відносин;

- визначають функції державних органів у сфері фінансової діяльності.

Особливості, своєрідність і зміст фінансового права найповніше розкриваються при зіставленні з іншими галузями права і відмежуванні його від них. Фінансові правовідносини, що передбачають обов’язковим суб’єктом державу, пов’язані з багатьма сторонами її функціонування. Конституційне право, що має базове значення для всіх правових галузей та інститутів, відіграє таку саму роль і стосовно фінансового права. Так, Конституція України встановлює пріоритет міжнародних угод над нормами національного законодавства. Принципове значення для формування і функціонування всієї системи фінансового законодавства має і норма Конституції, відповідно до якої закони й інші правові акти не повинні суперечити Конституції. Крім того, деякі норми конституційного права одночасно містять основні засади фінансового права. Так, ст. 67 Конституції України містить положення, відповідно до якого громадянин зобов’язаний платити законно встановлені податки і збори. Ця сама стаття виконує охоронні функції і захищає інтереси всіх платників, оскільки містить положення, що забороняє необґрунтоване збільшення податкового тягаря шляхом надання податковим нормам зворотної сили.

Взаємодія фінансового й адміністративного права виявляється у встановленні відповідальності за порушення фінансового законодавства. Охоронна функція фінансового права зумовлена тим, що адміністративна відповідальність забезпечує виконання платниками податків їхніх обов’язків. Наприклад, відповідальність за порушення податкового законодавства містить разом з фінансовими і систему адміністративних санкцій. При цьому застосування адміністративних санкцій за фінансові правопорушення також неможливе без використання категорій фінансового права.

Особливий інтерес становить співвідношення фінансового і цивільного права. Хоча фінансове право є публічною галуззю, між ним і цивільним правом існує якнайтісніший зв’язок. Фінансове і цивільне право пов’язані настільки тісно, що дають підстави одним бачити у фінансовому праві додаток до цивільного права, а іншим — стверджувати, що цивільне право має бути підпорядкованим фінансовому праву. Однак таке тлумачення взаємозв’язку фінансового і цивільного права може лише відволікти від суті справи. Фінансове право, як і цивільне, охоплює регулювання господарських процесів, але в зовсім інших аспектах, іншими методами. Такі категорії цивільного права, як

дохід, майно, споживання (витрати), видатки та ін., використовують у фінансовому праві, де вони формуються й інституціоналізуються.

До майнових відносин, які ґрунтуються на адміністративному чи іншому владному підпорядкуванні однієї сторони іншій, у тому числі до фінансових і адміністративних відносин, цивільне законодавство не застосовують, якщо інше не передбачено законодавством. Отже, за загальним правилом, норми цивільного права не застосовуються до бюджетних, податкових відносин. Це розмежування є надзвичайно важливим, оскільки фінансові відносини також тісно пов’язані з майном. Однак можливі й винятки, коли ті чи інші положення цивільного законодавства застосовують у сфері фінансового регулювання.

Саме цивільне право регулює відносини, реалізація яких передбачає досягнення певних господарських результатів. Після одержання таких результатів починає діяти фінансове право, що визначає розміри й порядок сплати відповідних платежів, санкції за ухиляння від сплати податків, зборів тощо. Таким чином, фінансове право ніби підключається до відносин, що регулюються цивільним правом. Часто фінансове право прямо посилається на цивільно-правові інститути (власність, відкриття спадщини, дарування) і поняття (договір купівлі-продажу, передача права власності).

Низка комплексних категорій характерна для фінансового і трудового права. Наприклад, особливості оподаткування пенсій чи дія специфічного механізму відрахувань у Пенсійний фонд дуже схожі з податковими важелями і включаються до переліку податків, зборів і платежів, що регулюються Законом України " Про систему оподаткування", хоча і визначаються предметом трудового права.

Зв’язок фінансового і кримінального права має подвійну природу. З одного боку, окремі норми кримінального права спрямовані на захист тих об’єктів, що є об’єктами фінансово-правового регулювання, а з другого -кваліфікація деяких злочинів неможлива без застосування категорій фінансового права і норм фінансового законодавства.

Досить активно застосовують нормативні акти міжнародного права, що регулюють фінансову діяльність. Так, договори (конвенції, угоди) про усунення подвійного оподаткування пов’язують Україну з багатьма державами (Великою Британією, Польщею та ін.). Особливістю подібних переплетень фінансового й міжнародного права є вища юридична чинність міжнародних договорів порівняно із законами.

(4)

< Попередня ЗМІСТ Наступна >

Фінансово-правові норми та фінансові правовідносини

1. Поняття норм фінансового права, їх риси й структура.

2. Класифікація фінансово-правових норм.

3. Поняття, ознаки, функції та класифікація фінансових правовідносин.

4. Склад фінансових правовідносин.

5. Суб'єкти фінансових правовідносин.

Поняття норм фінансового права, їх риси й структура

Фінансово-правова норма — загальнообов'язкове формально визначене правило поведінки, що встановлюється уповноваженими органами влади з метою регулювання суспільних відносин у сфері формування, розподілу й використання централізованих і децентралізованих грошових фондів і забезпечується примусом держави.

Фінансово-правовій нормі притаманні загальні риси правової норми:

- має загальнообов'язковий характер, тобто вказує, яким чином, в якому напрямку, протягом якого часу, на якій території мають діяти суб'єкти фінансових правовідносин:

- є формально-визначеним правилом поведінки: внутрішня визначеність проявляється у змісті, обсязі прав і обов'язків суб'єктів фінансових правовідносин, а зовнішня—у тому, що фінансово-правова норма виражена в джерелах фінансового права;

- встановлюється уповноваженими органами влади;

- не вичерпує свою обов'язковість певною кількістю застосувань;

- реалізація норми фінансового права забезпечується примусом держави;

- П чинність припиняється, скасовується за спеціальною процедурою.

Специфічні риси фінансово-правових норм проявляються в наступних їхніх особливостях:

1) регулюють лише фінансові правовідносини;

2) мають державно-владний, імперативний характер і виражені в категоричній формі, що не допускає їх довільно! зміни, а зміст і обсяг прав та обов'язків суб'єктів фінансових правовідносин має бути чітко визначений;

3) за допомогою фінансово-правових норм забезпечується реалізація насамперед публічних інтересів—інтересів держави, місцевого самоврядування, суспільства в цілому;

4) їм притаманний грошовий вираз, оскільки відносини, які врегульовуються ними, спрямовані на централізовані й децентралізовані грошові фонди;

5) за порушення приписів фінансово-правових норм можуть застосовуватися на лише заходи фінансового впливу, але й дисциплінарного, адміністративного або кримінального.

Структура фінансово-правової норми — це об'єктивно зумовлена потребами фінансово-правового регулювання її внутрішня організація, яка виражається в II розподілі на складові елементи та у функціональних зв'язках між ними. Елементами фінансово-правової норми є гіпотеза, диспозиція й санкція.

Диспозиція фінансово-правової норми—це частина норми. В якій закріплені юридичні права та суб'єктивні обов'язки у галузі фінансової діяльності держави й місцевого самоврядування. Ця частина норми вказує на дозволену, обов'язкову або заборонену поведінку суб'єктів фінансових правовідносин.

Гіпотеза фінансово-правової норми — це частина норми, в якій визначені умови, при яких можна чи необхідно здійснювати її диспозицію, тобто передбачені фінансово-правовою нормою юридичні права та обов'язки суб'єктів фінансових правовідносин. Такі умови повинні мати конкретний вираз.

Санкція фінансово-правової норми — частина норми, в якій визначені заходи державного примусу у випадку порушення її диспозиції. Саме в санкції виражається імперативний характер приписів у сфері фінансової діяльності держави й місцевого самоврядування.

Санкціям фінансово-правових норм властива низка ознак:

1) є одним з видів державного примусу,

2) об'єктивно виражені в джерелах фінансового права;

3) застосовуються спеціально уповноваженими органами влади:

4) мають Імперативний характер;

5) їх мета полягає насамперед у забезпеченні публічних фінансових інтересів, додержанні фінансової дисципліни;

6) за своєю сутністю санкції фінансово-правових норм є майновими, оскільки невигідність передбачених ними заходів полягає в зменшенні майнової сфери правопорушника через його грошові фонди; ці заходи покликані впливати передусім на економічний стан суб'єктів фінансових правовідносин;

7) їм притаманне поєднання право відновлювального й штрафного (карального) елементів. Завдяки реалізації санкцій відновлюється порушена фінансова дисципліна. Саме тому санкції дають змогу відшкодувати збитки, завдані правопорушенням та відновити становище, що існувало до вчинення правопорушення.

Отже, фінансова санкція — це штрафний засіб державного примусу, виражений у грошовій формі, що застосовується уповноваженим органом влади до суб'єкта фінансових правовідносин за порушення фінансово-правової норми в порядку, встановленому законодавством, з метою реалізації публічних інтересів при здійсненні фінансової діяльності держави й місцевого самоврядування.