Основні заняття і матеріальна культура українців

Основні заняття і матеріальна культура українців

Українці - етнос з давньою високорозвиненою землеробською культурою.

Саме це заняття обумовило традиційний побут, матеріальну культуру, систему

основних свят і обрядів (по суті календарно-землеробських), світогляд, духовні

цінності українського народу.

Сприятливі кліматичні умови, родючі землі об'єктивно сприяли тому, що в

усіх історико-етнографічних зонах України (крім Карпат) орне землеробство

стало основною галуззю господарства, воно доповнювалося городництвом і

садівництвом. Із землеробством в українців було пов'язане і тваринництво. Крім

основного виробного господарства, зберігалися давні допоміжні заняття –

рибальство, полювання, бджільництво.

Традиційне українське селянське господарство було переважно

натуральним. Сім'я забезпечувала себе всіма основними продуктами споживання.

Переважна частина предметів побуту також виготовлялася в домашніх умовах.

Більш складні ремесла і промисли перетворюються в професійні заняття (хоч і

ремісники вели присадибне господарство).

У суспільному житті українського села до кінця XIX ст., як і в інших

східнослов'янських народів, незважаючи на розвиток капіталізму, зберігалося

багато елементів патріархальних відносин. Значне місце займала сусідська

община-“громада”. Характерною була традиційна колективна форма праці -

“толока”. Вона, як правило, влаштовувалася у вихідні та святкові дні, на

добровільних засадах і без оплати за виконану роботу. Частіше за все учасниками

“толоки” були сусіди, родичі, куми. Таким чином, виконували різні польові

(орали, сіяли, збирали урожай, заготовляли сіно) і домашні роботи (копали

колодязі, будували житла та господарські споруди; заготовляли продукти

харчування і т.д.). Після виконаної роботи накривався стіл, влаштовувалося свято.

У процесі розвитку сільської общини виник інститут самоврядування. Це

передусім “загальний схід” - загальні збори представників від усіх господарств

(аналогічні інститути були у росіян і білорусів, вони зберігалися ще з часів

Київської Русі). Загальні збори обирали старосту села (“війта”), сотських,

десятських.

Селянське житло - хатина була глинобитною або зрубною, побіленою

зсередини та зовні і складалася з двох або трьох приміщень. Бідняцька хатина

була однокамерною. Підлогу робили з глини, чотирисхилий дах крили соломою,

очеретом або гонтою. Сам процес будівництва хатини був цілим ритуалом,

покликаним забезпечити благополуччя сім'ї. Велика увага приділялася вибору

місця для будинку. Його не можна було будувати на перехрестях доріг, на місцях

поховань. Існував звичай насипати на передбачуване місце будівництва трохи

зерна. Якщо наступного ранку купка була потривожена, вибирали інше місце.

Починати будівництво бажано було тільки у вівторок або четвер.

Інтер'єр українського житла, при наявності місцевих особливостей в різних

історико-етнографічних районах, був однотипним і далеко не випадковим.

Багатовіковий досвід обумовив раціональність і естетичність внутрішнього

простору. Кожна зона в будинку мала своє призначення і відповідну обстановку.

При вході в хату, як правило, зліва отвором до фасадної сторони будинку

розташовувалася піч - основний елемент планування, “годувальниця,

лiкувальниця, нагрiвальниця i розважальниця”. Її звичайно білили і

розмальовували узорами (особливо, якщо в домі була донька на виданні).