💸 Как сделать бизнес проще, а карман толще?

Тот, кто работает в сфере услуг, знает — без ведения записи клиентов никуда. Мало того, что нужно видеть свое раписание, но и напоминать клиентам о визитах тоже. Проблема в том, что средняя цена по рынку за такой сервис — 800 руб/мес или почти 15 000 руб за год. И это минимальный функционал. Нашли самый бюджетный и оптимальный вариант: сервис VisitTime.
⚡️ Для новых пользователей первый месяц бесплатно. А далее 290 руб/мес, это в 3 раза дешевле аналогов. За эту цену доступен весь функционал: напоминание о визитах, чаевые, предоплаты, общение с клиентами, переносы записей и так далее.
✅ Уйма гибких настроек, которые помогут вам зарабатывать больше и забыть про чувство «что-то мне нужно было сделать».
Сомневаетесь? нажмите на текст, запустите чат-бота и убедитесь во всем сами!

Об’єктивні та суб’єктивні умови детермінації людського фактора

Проблема об’єктивних та суб’єктивних умов детермінації людського фактора набуває актуальності в сучасних умовах суспільного розвитку, бо мова йде про переоцінку цінностей у відношенні людини, про підвищення її ролі у суспільному творенні. Необхідні дослідження природи соціального впливу на людину, його механізмів, форм і методів. Актуальна також проблема дослідження місця і ролі людини як суб’єкта суспільних відносин, її діяльності, діалектики соціальних та індивідуальних сил як вираз співвідношення об’єктивних та суб’єктивних умов; тобто суспільного і людського факторів розвитку.

Розвиток суспільства представляє собою процес перетворення суб’єктом об’єкта, процес об’єктивного виразу суб’єктивної творчої сутності людини.

Здійснення людиною свого статусу – бути суб’єктом суспільного процесу, тобто людським фактором визначається об’єктивними і суб’єктивними умовами та їх діалектичною єдністю – діяльністю.

Через суспільні зв’язки, що складаються, тобто соціальну структуру суспільства забезпечується реалізація індивідуальних сил людини як індивідуального буття соціальних сил і здійснюється суспільно необхідна діяльність. У залежності від конкретно-визначених характеристик цих зв’язків суспільно-необхідна діяльність здійснюється у специфічних формах, які, наповнюючись реальним змістом, визначають механізм реалізації суспільних законів і конкретної людської діяльності. Конкретно-історичний спосіб зв’язку індивідів визначає міру здатності людини бути рушійною силою реалізації суспільних законів і відповідно – розвитку та відтворення всього суспільного життя.

У результаті цього історія суспільства постає як процес, що підкорюється у своєму русі об’єктивним законам і разом з тим здійснюється через історичну творчість людей; процес, що має причини і рушійні сили свого руху в самому собі і реалізується як практично-діяльна, предметно-творча і конкретно-визначена сутність людини.

Закони проявляються в людській діяльності як її сутнісні, стійкі та необхідні моменти. Реальна проблема полягає в тому, щоб розкрити суть законів та механізми діяльності людського фактора, яка протікає у рамках цих стійких зв’язків і регулюється ними, - діяльності, що стверджує або заперечує дану систему відносин, здійснюється у відповідності із законами або навпаки ім. Якраз тоді й виникає проблема співвідношення об’єктивного і суб’єктивного. Але вже не як співвідношення об’єктивного закону і суб’єктивного механізму його дії, а як взаємозв’язок об’єктивних і суб’єктивних умов детермінації людського фактора.

Об’єкт соціально-історичної практики у самому загальному вигляді – це способи життєдіяльності людей. Останні залежать не від біологічної природи індивідів і навіть не від здібностей і якостей найбільш видатних їх представників. Змінюються численні покоління людей, а способи їх життєдіяльності, тобто конкретно-історичні форми власності, обміну діяльності, розподілу і привласнення продуктів, соціальності, політичних зв’язків і тому подібне надовго зберігають свою стійкість. Тому розвиток суспільства – це завжди зміна тієї системи відносин, у яку включені люди і яка, будучи створена їх власною діяльністю, виступає разом з тим регулятором цієї діяльності. Якраз ці суспільні відносини і є об’єктом соціально-історичної практики.

У наявній літературі з проблем детермінації розвитку людського фактора нерідко зустрічаються крайні позиції, у яких протиставляються процеси об’єктивної суспільної детермінації свідомості та діяльності людини, з одного боку, і свобода, активність, відносна самостійність формування свідомості людини – з другого.

Прихильники однієї позиції представляють процес формування людини як простий зліпок з форм навчання і виховання, ігноруючи по суті яку-небудь специфіку “внутрішніх” характеристик її особистості, - наявність відповідних

задатків, звичок, сприятливих суб’єктивних можливостей для оволодіння різними формами діяльності. такий примітивно-зрівняйлівний підхід до різних за своїми біологічними і соціальними даними індивідів по суті розглядає людину лише як об’єкт різного роду соціальних впливів.

Друга крайність полягає у гіпертрофуванні індивідуальних форм буття людини, зведення відносної автономності розвитку індивідів у абсолют і по суті позбавленні об’єктивної обумовленості процесу формування суб’єктивного світу людини.

Першої позиції дотримується А.М.Мосоров. У своїй роботі “Суспільні відносини і людина” він пише, що у духовному обличчі людини осідають і закріплюються ті фрагменти суспільної свідомості, які містяться у виробничих, ідеологічних відносинах, що входять у життєдіяльність даного індивіда. Вони нав’язуються індивіду не силою своєї гносеологічної ваги, не тому, що стали глибше і змістовніше, а тому, що індивід – особа практично діюча, він живе разом з усіма людьми матеріально-практичною діяльністю [9, 141].

На нашу думку, гносеологічно глибокі та змістовні ідеї можуть і не стати надбанням людської свідомості по двох причинах. Коли суспільний розвиток не поставив ще ці ідеї на порядок денний, коли самі люди не готові їх сприйняти – це по-перше. І друга причина, коли самі змістовні ідеї живуть своїм автономним життям, майже виключно на книжкових полицях. Вони ніби і є, але фактично їх і нема. У той же час у суспільстві масовано насаджуються ілюзорні ціннісні установки.

Безсумнівно, суспільна свідомість є відображенням суспільного буття, а не навпаки. У приведеному уривку прослідковується абсолютизація цієї детермінованості. Життєвий шлях індивіда суперечливий і неоднозначний, не позбавлений і деяких компромісів. Поняття ж об’єктивних і суб’єктивних умов є важливим інструментом аналізу активного соціально-перетворюючого характеру людської діяльності, її направленості, змісту, співвідношення умов діяльності з її процесом та результатом.

Аналіз діалектичного співвідношення об’єктивного і суб’єктивного дозволяє розкрити різнобарвність форм відносин людини і світу. Їх діалектика виражається в тому, що сукупна діяльність людей, їх суспільна практика, багато разів повторюючись, набуває таких стійких та універсальних форм, які для окремих індивідів виступають як форми об’єктивності, як природна приналежність сутнього. Іншими словами, те, що у суспільній практиці виникає як форма практичної взаємодії двох сторін – суб’єкта і об’єкта, те суспільному індивіду задане як цілком об’єктивна умова його власної життєдіяльності, з якою він повинен узгодитися, щоб стати людиною і діяти по-людськи. Індивід у повному розумінні знаходить власний аналог у зовнішньому світі, здатний споглядати у ньому самого себе, так, якби сама по собі предметна здатність примушувала його до людських проявів. Насправді таємниця ховається в тому, що об’єктивно-предметні властивості та відносини, що проявляються у діяльності, поєднуються, справляються із суб’єктивними, між індивідуальними відносинами суспільства, утворюючи загальну “формулу”, закон, принцип відносин “людина – світ”. У цьому зв’язку стають зрозумілими причини непорозумінь, виникаючих при абстрактно-носеологічному протиставленні понять “об’єктивний світ” і “суб’єктивний світ”, коли зміст першого зводиться до суми матеріальних предметів, а другого – до сукупності ідеальних образів і уявлень свідомості. “Світ втілює не тільки “буття поза свідомістю”, але перш за все “буття для людини”.

Сукупність предметів, які людина свідомо використовує, застосовує у цілях свого саморозвитку, і складають об’єктивний світ, детермінуючий форми його діяльності. Об’єктивні умови діяльності людей – це не просто все те, що існує незалежно від їх суб’єктивної волі, в се те у об’єктивному світі, що має сенс і значення для людини і що людина використовує у даний час і в даних умовах з метою само творення, само породження.

Усе суспільство в цілому і всяке суспільне явище зокрема, будучи результатом діяльності людей, об’єктивно існують по відношенню до даного покоління людей і визначають напрям, характер, цілі діяльності людей. Всяке суспільне явище, що розглядається як результат діяльності, існує об’єктивно, тобто має об’єктивний характер. Однак суспільство – це не тільки результати діяльності усіх попередніх поколінь людей. Суспільне життя у кожний даний момент – це перш за все діяльність нинішнього покоління. Коли говориться про об’єктивний характер розвитку суспільства, то мова йде перш за все про об’єктивний характер людей, про детермінованість дій людей об’єктивними умовами їх життя. Але діяльність – завжди діяльність суб’єкта. Об’єктивні умови існування визначають плани, бажання, цілі людей. Врахування людського фактора особливо необхідне при дослідженні дійсності, конкретних суспільних відносин.

Розглядаючи особистість у її детермінованості суспільними відносинами, не можна не враховувати спільність взаємозв’язку особистості та суспільства. Як самі суспільні відносини, так і визначені ними умови життя індивіда є об’єктом його діяльності, тому проблема людського фактора – це проблема особистості як суб’єкта суспільних відносин. Головне її питання полягає в тому, як особистість включена у суспільну діяльність, наскільки реалізуються її індивідуальні сили. Воно зв’язане з іншим, не менш важливим питанням: як соціальні сили впливають на спосіб і міру реалізації індивідуальних сил людини.

Хоча зміст соціальної детермінації визначається тим, що застає людина, тобто наявними обставинами, її природа і функція полягають у тому, що вона залучає людину в процес активної взаємодії з обставинами. Так В.М. Межуєв справедливо підкреслює, що залежність людей від уже створених умов і обставин, що визначають характер їх власної діяльності, в такій же мірі складають природу суб’єкта, як їх властивість створювати нові обставини. Наслідуючи, зберігаючи результати минулої праці, включаючи їх у незмінному або перетвореному вигляді у склад власної діяльності, люди тим самим надають створюваній ним культурі характеру об’єктивного необхідного процесу [8, 69].

Практика все більш переконливо підтверджує, що сама людина є тією активною силою, яка здатна створювати й змінювати умови реального буття, формуючи одночасно і свою соціальну сутність.

Умови – це не тільки речові, матеріальні утворення, якась предметність, що складє основу, фундамент практичної діяльності. Умовами є ідеальні утворення, продукти духовної діяльності суб’єкта, виконуючи функцію внутрішніх джерел і детермінант людської діяльності.

Об’єктивні умови можна визначити як таку філософську абстракцію, яка відображає властивості, відносини матеріальних речових утворень, виступаючих передумовою процесу людської життєдіяльності. Це гранично широке визначення конкретизується перш за все шляхом вияву змісту категорії “ об’єктивне”, яка фіксує властивість незалежності від свідомості та волі людини. Дослідження об’єктивних і суб’єктивних умов детермінації людського фактора показує, що об’єктивне по відношенню до нього виступає у двох формах – природних і суспільних відносин. Природні умови не дають необхідних людині як соціальному суб’єкту предметів, речей, засобів праці, але вони виступають у якості реальної основи для їх створення і забезпечують можливість існування самої людини як природного організму.

Суспільні умови є продукти людської діяльності, які в цьому процесі набувають необхідних людині властивостей і тим самим здатність задовольняти її потреби. Розбіжність природних і суспільних умов дає підставу стверджувати, що тільки у єдності вони складають передумову розвитку як процесу діяльності людей.

Отже, можна констатувати, що об’єктивні умови (предмети природи, матеріальна культура, інші індивіди, суспільна форма, певна спеціальна структура, у якій існує суб’єкт) є “зовнішніми умовами людської життєдіяльності, соціальними силами. Формування потреб, здібностей людини, її життєвої позиції є процесом переведення “зовнішніх” умов у “внутрішні”, процесом становлення його індивідуальних сил. Ці сили, свідомо й діяльно включені у процес розвитку суспільних сил, тобто у процес “олюднення” суспільства і людини, є людським фактором. Ці ж сили, що замикаються на вузько класових, групових, індивідуалістичних інтересах, тобто егоїзовані, можуть стати і “анти людським фактором”.

Таким чином, аналіз об’єктивних і суб’єктивних умов детермінації людського фактора передбачає врахування його якісної визначеності, що послужить основою у дослідженні проблем активізації.

У якості найважливішої умови свободи людини, її гармонійного розвитку висувається вимога зміни навколишнього світу, такого його устрою, щоб людина отримувала з цього світу гідні її уявлення, щоб вона звикла до справжніх людських відносин, щоб відчувала себе людиною. І з другої сторони, у якості досить важливого висувається завдання пізнання людиною самої себе для того, щоб зробити себе саму мірилом життєвих відносин, дати їм оцінку відповідно своїй сутності, влаштувати світ якраз по-людськи згідно з вимогами власної природи.