Зосереджена на завданні модель соціальної роботи

Формування зосередженої на завданні моделі соціаль­ної роботи пов’язане з діяльністю американських дослід­ників Вільяма Рейда, Енн Шайн, Лори Епштейн. Вони вивчали короткострокове сплановане втручання, спрямо­ване на розв’язання конкретного завдання, а також розро­били сфокусовану на завданні системну модель практики, метою якої є надання допомоги людям із життєвими нега­раздами. У реальній практиці американських соціальних служб ця модель утвердилася в 70-ті роки XX ст., а через два десятиліття вона прижилася у практиці британських фахівців соціальної роботи.

Попри те що прихильники зосередженої на завданні моделі стверджують про відсутність специфічної психоло­гічної або соціологічної бази для своїх методів роботи, у них усе-таки простежується зв’язок з біхевіористськими теоріями. Зосереджена на завданні соціальна робота фоку­сується на конкретних проблемах, які клієнт визнає і які можуть бути розв’язаними завдяки діям, реалізованим по­за контактами соціального працівника і клієнта. Як правило, ці проблеми можуть бути точно встановлені самим клієнтом, який відчуває й усвідомлює незадоволеність сво­їх потреб, прагне конкретних змін у своєму житті.

Зосереджена на завданні модель соціальної роботи — модель, що передбачає комплексний підхід у соціальній роботі, основою якого є чітка послідовність процедур діагностування проблеми, роботи над її подоланням.

Реалізації цієї моделі передує підготовчий період, про­тягом якого соціальний працівник з’ясовує необхідність, обґрунтовує мету і зміст своєї діяльності. Підставою для та­кої роботи може бути передбачене законом втручання або безпосереднє прохання особи, яка потребує допомоги.

Етапами діяльності відповідно до зосередженої на зав­данні моделі соціальної роботи є вивчення проблеми, уз­годження мети і часових меж роботи, виконання завдань.

Вивчення проблеми. Соціальний працівник на цьому етапі намагається зрозуміти характер і масштаб проблеми клієнта, допомогти йому розібратися в тому, що його тур­бує. Ця робота складається із сканування проблеми, дос­лідження подробиць і визначення пріоритетів.

Сканування проблеми. Воно допомагає зрозуміти труд­нощі клієнта без уточнення деталей і пропозицій щодо їх розв’язання. До уваги беруть усю інформацію, навіть як­що вона, на перший погляд, не стосується соціальної робо­ти. Спеціалісти, які займаються скануванням проблем, по­винні вміти добувати інформацію, допомагати клієнту вільно висловлювати свої думки. Найпоширенішими труд­нощами на цьому етапі є розгубленість, глибокий смуток клієнта, нездатність зрозуміло формулювати свої пробле­ми. У зв’язку з цим може виникнути необхідність у пов­торних контактах, під час яких клієнт докладно розпові­дне. тільки про одну проблему, а відтак соціальний праців­ник ненав’язливо пропонує перейти до іншої. Відчуваючи, що клієнт замовчує якусь із своїх проблем, спеціаліст від­верто висловлює свою точку зору щодо неї, не наполягаю­чи, щоб вона була беззаперечно прийнята. Якщо клієнт пов’язує свої труднощі з особливостями спілкування зі спеціалістом або з перебуванням у соціальній установі, не­обхідно це визнати і обговорити з ним.

Дослідження подробиць. Здійснюється за допомогою відкритих запитань і відповідей на них. Під час цієї робо­ти окремі проблеми можуть втратити свою значущість або |розпастися на кілька інших. Крім того, клієнт може озна­чити своїми словами нові проблеми, з якими необхідно бу­де додатково розбиратися. У процесі розмови соціального працівника і клієнта може циркулювати багато інформа­ції, яку необхідно занотовувати. Головне на цьому етапі — неухильно дотримуватися обраного відповідно до мети на­пряму дослідження.

Визначення пріоритетів. Після докладного розгляду проблем необхідно їх ранжувати (визначити пріоритет­ність) і вибрати не більше трьох для конкретної роботи. Вибір пріоритетних проблем передбачає врахування їх не­відкладності, наслідків загострення, шансів на пом’як­шення, здатності спеціаліста й установи надати допомогу, мотивації клієнта для роботи над проблемою, можливості неформальної підтримки, конкретності його проблеми. За різного бачення спеціалістом і клієнтом пріоритетності проблем варто надати перевагу інтересам клієнта. Можли­ве також поєднання роботи з пріоритетними для обох сто­рін проблемами.

Узгодження мети і часових меж роботи. Метою цьо­го етапу є з’ясування прагнень клієнта і визначення необ­хідного для їх задоволення часу. Соціальний працівник передусім повинен брати до уваги бажаність для клієнта мети, яка посилює його мотивацію, її практичність, від­сутність загрози або шкоди для інших від її реалізації. Узгодження часових меж передбачає уточнення регуляр­ності контактів. Загальна їх тривалість має залежати від ступеня контролю клієнта над проблемою, зовнішніх фак­торів, конкретності мети.

На основі результатів перших двох стадій роботи клі­єнт і соціальний працівник укладають письмову угоду із зазначенням обраної для розв’язання проблеми, узгодже­ної мети і необхідного для її реалізації часу. Іноді на цьому етапі може виникнути необхідність залучення інших лю­дей, що може спричинити додаткові труднощі в роботі. Та й не завжди соціальний працівник вважає мету клієнта досягнутою. За таких обставин він змушений відверто ска­зати про неможливість передбачення однозначного пози­тивного результату. За відсутності успіху соціальний пра­цівник допомагає клієнту використати набутий досвід розв’язання проблеми.

Виконання завдання. З’ясувавши проблему, узгодив­ши мету і строки діяльності, соціальний працівник і клі­єнт об’єднують свої зусилля задля її досягнення. Завдан­ня на цьому етапі полягають в опануванні нових видів діяльності, у зміні стилю мислення та ін. Дбаючи про ви­користання сильних сторін клієнта, враховуючи відповід­ність завдань діяльності його можливостям, соціальний працівник може скоригувати зміст завдань і способи їх розв’язання. Під час кожної зустрічі вони обговорюють виконання попередніх завдань, визначають нові. Соціаль­ний працівник, маючи певність у досягненні успіху, пови­нен використовувати позитивне підкріплення. Не менш важливим є ретельний аналіз невдач, причин, що їх зумо­вили. Схематично цю стадію можна зобразити як послідов­ність повторюваних дій (рис. 1.5).

Рис. 1.5. Загальна схема консультацій у процесі виконання завдань

Нерідко клієнти не мають навичок виконання потріб­них дій. Вони можуть опанувати їх у процесі роботи або внаслідок осмислення подібних ситуацій. Допомагає тако­му навчанню поступове виконання завдань. На це часто орієнтують клієнтів під час консультацій.

На цій стадії роботи виникають і певні труднощі. Най­частіше вони зумовлені зміною мотивації клієнта, що ви­магає уточнення причин такої зміни (тимчасове відхилен­ня від мети або цілковитий її перегляд). Трапляється, що мети вдається досягнути задовго до визначеного терміну, що може спричинити ототожнення кінцевої мети з окре­мими завданнями.

Робота є завершеною, якщо клієнт досягнув узгодженої мети. Саме тоді приступають до оцінювання спільної робо­ти, під час якого важливо наголосити на ролі клієнта у до­сягненні мети, спільно з ним відстежити всі стадії викона­ної роботи. Якщо соціальний працівник не впевнений у здатності клієнта самостійно долати життєві труднощі, це може викликати його стурбованість, небажання завершу­вати роботу. Маючи сумніви в успішному досягненні мети і будучи водночас упевненим у вірогідності її досягнення, со­ціальний працівник може ініціювати продовження роботи. Однак, як стверджує М. Пейн, зосереджена на завданні мо­дель соціальної роботи не передбачає тривалих відносин со­ціального працівника і клієнта, а увесь процес втручання не повинен перевищувати 8—12 зустрічей-консультацій.

Цю модель застосовують на індивідуальному і на гру­повому рівні для розв’язання емоційних і матеріальних проблем (міжособистісних конфліктів, незадоволеності соціальними відносинами, взаємодії із формальними орга­нізаціями, виконання ролей, реактивних емоційних стре­сів, неадекватності ресурсів, психологічних і поведінкових труднощів). Відповідно до її принципів повноваження­ми володіють клієнти і соціальні працівники, які діють за чіткою схемою, відповідаючи за свою діяльність і підтри­муючи між собою систематичний зворотний зв’язок. Як свідчить досвід, зосереджена на завданні соціальна робота ефективна за використання принципу імпаурменту (на­снаження) в антидискримінаційній практиці.

Елементи зосередженої на завданні моделі часто вико­ристовують соціальні служби підтримки сім’ї. Наприклад, під час роботи із сім’ями, в яких є загроза передачі дітей до інтернатних закладів, соціальні працівники узгоджують з ними мету і завдання короткострокового втручання, укла­дають контракт, в якому фіксують обов’язки обох сторін, терміни виконання й перегляду завдань, умови розірвання угоди тощо. Разом вони щомісяця переглядають угоду (завдання), перевіряючи один одного, доповнюючи або змі­нюючи взаємні зобов’язання.

Перевагами зосередженої на завданні моделі соціаль­ної роботи є сфокусованість її на результатах, прозорість і чітка цілеспрямованість, активне залучення клієнтів і налагодження партнерства соціальних працівників з ни­ми, можливість використання її під час відвідин клієнта вдома. Водночас цю модель критикують за неувагу до структурних чинників соціальних проблем, мимовільне сприяння у приховуванні неспроможності політичної илади адекватно реагувати на глибинні проблеми біднос­ті і соціальної несправедливості.

Обмеження у використанні зосередженої на завданні моделі пов’язані із: недостатньою здатністю людини відстежувати свої дії та їх наслідки; постійними кризами і тривалими психологічними проблемами; відмовою від підтримки; запереченням права спеціалістів та установ надавати допомогу; функціональними обмеженнями і нездатністю до деяких видів діяльності осіб, які мають певні захворювання, відхилення або недоліки розвитку, нетиповий стан здоров’я; неадаптованістю зовнішнього середовища до особливих потреб індивіда; негативними стереотипами, упередженнями, стигматизацією, що виок­ремлюють нетипових людей у соціокультурній системі.

Для ефективної реалізації цієї моделі соціальної робо­ти потрібно, щоб соціальна служба забезпечувала підтримку короткостроковому інтенсивному втручанню, що передбачає регулярні зустрічі соціального працівника і клієнта, наявність достатнього часу для індивідуальної роботи. Ця модель набуває дедалі більшої популярності, оскільки пе­редбачає прагматичну й прозору схему стосунків соціаль­них працівників і клієнтів, вселяє клієнтам відчуття пар­тнерства і самоповаги.