Главная страница Случайная страница
Разделы сайта
АвтомобилиАстрономияБиологияГеографияДом и садДругие языкиДругоеИнформатикаИсторияКультураЛитератураЛогикаМатематикаМедицинаМеталлургияМеханикаОбразованиеОхрана трудаПедагогикаПолитикаПравоПсихологияРелигияРиторикаСоциологияСпортСтроительствоТехнологияТуризмФизикаФилософияФинансыХимияЧерчениеЭкологияЭкономикаЭлектроника
⚡️ Для новых пользователей первый месяц бесплатно. А далее 290 руб/мес, это в 3 раза дешевле аналогов. За эту цену доступен весь функционал: напоминание о визитах, чаевые, предоплаты, общение с клиентами, переносы записей и так далее.
✅ Уйма гибких настроек, которые помогут вам зарабатывать больше и забыть про чувство «что-то мне нужно было сделать».
Сомневаетесь? нажмите на текст, запустите чат-бота и убедитесь во всем сами!
Коментар
|
|
Поезія «Чого являєшся мені у сні?» І. Франка — історія нерозділеного кохання. Горда дівчина не відповіла ліричному героєві взаємністю, знехтувала його почуттями. А той не може забути «чудові очі \ті ясні», вони являються йому у сні, і він питає, навіщо тривожать душу. Потім сам собі відповідає, що хай кохана приходить до нього, хоч у сні він зазнає щастя. Сила почуттів, пристрасть виливається у героя в пісні, і вони тривожать душу інших, знаходять у їхніх серцях відгук. Вірш має автобіографічні мотиви, покладений на музику, є однією з перлин світової інтимної лірики.
Тести для самоперевірки
Іван Семенович Нечуй-Левицький
Повість «Кайдашева сім’я».
ТЕСТИ:
1. Про кого слова: “Який гарний парубок, хоч і білявий, які в його веселі очі”?
2. Кому належить вислів: “В мене свекруха люта змія: ходить по хаті, полум, ям дише…”?
3. Упізнай героїню: “Її очі з м, якеньких стали зразу тверденькі. Брови насупилися, а осміх злетів з уст і ніби вилетів з хати”?
4. Хто з персонажів сказав: “А я вам, мамо, не наймичка. Я й у своєї матері не була наймичкою…”?
5. Упізнай героїню: “Її краса так засліпила йому очі,.. що вона здавалася йому не дівчиною, а русалкою…”?
6. Кому належать слова і про кого мова: “У нас була, як рожа цвіла, а тепер стала, як квітка в, яла…”?
7. Про кого йдеться: “Діло ніби горіло в її руках. Вона оджимала плаття й разом поралася коло печі”?
8. Кому належать слова: “А ти хотіла згорнути руки та й сидіти? Чого це ти розходилася? Та я тобі не подивлюся в зуби”?
9. Назвіть героїню: “… висока, рівна, з довгастим лицем, з сірими очима, з тонкими губами та блідим лицем”?
10. Назвіть імена Кайдашів. Де вони мешкали?
11. Як Карпо познайомився з Мотрею? Якого вона роду?
12. Чому починаються сварки між Мотрею та свекрухою?
13. За яких обставин познайомився Лаврін з Мелашкою? Звідки вона, якого роду?
14. Куди пішла Мелашка від свекрухи? Хто її повернув?
15. Як помер старий Кайдаш?
16. Через що виникали сварки між молодими сім, ями?
17. Чому Кайдашиху дражнили на селі “безокою економшею”?
18. Через що була остання сварка і як закінчується повість?
ВІДПОВІДІ: Повість «Кайдашева сім’я».
1. Про Лавріна подумала Мелашка.
2. Мотря.
3. Кайдашиха, коли була у Довбишів і дивилася на Мотрю.
4. Мотря.
5. Мелашка.
6. Мелашка.
7. Мотря.
8. Кайдашиха.
9. Маруся Кайдашиха.
10. Омелько, Маруся, Карпо, Лаврін; с.Семигори.
11. Була з багатого роду Довбишів. Пішов до її будинку, вона була сама, підмазувала хату; ввечері зустрілися на танцях.
12. Стара спала та охала, а Мотрю змушувала все робити, ще і повчала. Потім розповідала по селу, яка вона лінива і нічого не вміє робити.
13. Їхав понад Россю, побачив серед поля квітку – то була дівчина, дочка Охріма Балаша з Бієвиць. Мала багато братів та сестер, бідно жили.
14. Пішла у Київ з бабою Палажкою, залишилася у проскурниці. Пішли шукати Лаврін, мати та свекруха, яка пообіцяла, що їй ніхто лихого слова не скаже.
15. Багато пив, почали ввижатися чорти. Приходив до нього херсонський чумак та й завів його на греблю. Там і знайшов його мірошник (утопився).
16. Через курку, півня, кабана, що рив картоплю; Мотриного коня, кухоль, грушу.
17. Під час сварки Мотря вибила свекрусі деркачем око, вона осліпла.
18. Сварка була через грушу, яку Лаврін прищепив у дитинстві, що росла на Карповій половині. Груша всохла і між родинами настав мир.
Тести для самоперевірки
Панас Мирний Роман з народного життя
“Хіба ревуть воли, як ясла повні? ”
1. Кого в романі названо «польовою царівною»?
2. Кого називали Махамедом?
3. Про кого слова: «Як підстрелена горлиця тіпається, б’ється, тихо туркоче й стогне»?
4. Хто говорив про Чіпку: «У Чіпки й серце добріше й душа чистіша… А що він п’є? То його лихо п’є»?
5. Яка з чотирьох частин є екскурсом в минуле?
6. Про кого йдеться: «От з кого беріть, дітки, примір, як у мирі жити! – не одна, не дві матері радили своїм дочкам і зятям…»?
7. Кому належать слова: «Що я тепер? Людський попихач. Наймит. Пропало… Все пропало…»?
8. У кого Чіпка служив у наймах?
9. За яких обставин і хто вигукує слова: «Так оце та правда! Оце вона!»?
10. З ким Чіпка пас громадську отару?
11. Назвіть героїню: «…весела, моторна, працьовита. Вона була сиротою, невеликої вроди, але так запала в серце, що забув і про великий посаг, і про незвичайну красу майбутньої жінки»?
12. Упізнай персонажа: «Начальство його любили за те, що був до всього здатний, моторний, сильний і розумний»?
13. Хто пообіцяв Чіпці написати прошеніє в суд, коли у нього відібрали землю?
14. «Розбишацька дочка» – хто це?
ВІДПОВІДІ:
1. Галя.
2. Максим, батько Галі.
3. Мотря – мати Чіпки.
4. Христя.
5. Частина ІІ.
6. Грицько та Христя.
7. Чіпка.
8. У вівчара діда Уласа був підпасачем.
9. Галя, коли Чіпку забирали з двору за вбивство сім, ї.
10. З Грицьком.
11. Христя.
12. Максим.
13. Порох.
14. Галя про себе.
Осуд бездуховностi та егоїзму в повiстi Iвана Нечуя-Левицького" Кайдашева сiм'я" Нечуй-Левицький посiдає особливе мiсце серед творцiв української класичної прози. Вiн - майстер великих епiчних творiв, вдумливий спостерiгач народного життя. В художнiх творах Нечуя-Левицького розкриваються правдивi картини часiв панщини i характернi явища пореформеної епохи: боротьба за власнiсть, за землю, поява заможної сiльської верхiвки та маси заробiтчан, що йдуть на першi капiталiстичнi промисли i фабрики. Це справжня енциклопедiя народного соцiального побуту, що постає в описах, у людських характерах. У повiстi " Кайдашева сiм'я" показано розшарування селянства, розпад патрiархальної сiм'ї пiсля реформи 1861 року. Нечуй-Левицький викрив причини непорозумiння i сварок у сiм'ї Кайдаша. На конкретних прикладах письменник довiв, що в умовах капiталiстичної дiйсностi спотворюються людськi почуття i взаємини, iнтереси i прагнення. Внаслiдок сутичок i боротьби за власнiсть люди стають жорстокими, дрiб'язковими, жалюгiдними. Крiм смiху, побутовi картини повiстi викликають ще й почуття суму за людину, за її самоприниження i моральний занепад. Цi люди нiчого не бачать у життi, крiм своїх родинних суперечок. Коло iнтересiв цих людей замикається на клаптику землi, на тиновi, на грушi... У " Кайдашевiй сiм'ї" багато яскравих виразних дiалогiв, у яких виявляються з одного боку - лiризм i природний гумор українських селян, а з iншого - обмеженiсть їх свiтогляду, забобоннiсть i примiтивiзм понять, що зростають на грунтi дрiбновласницької психологiї. Перед нами, нiби живi, проходять образи: старий Кайдаш, з його забобонами i схильнiстю до чарки, i чванлива Кайдашиха, незграбний i суворий Карпо, горда i брехлива Мотря, тиха Меланка i жвавий Лаврiн. Карпо жорстокий, черствий. Цi риси були помiченi у волостi, його обрали за десяцького. З цього приводу громада жартувала: " Карпо – чоловiк гордий та жорстокий, з його буде добрий сiпака..." Дружину вiн хоче мати таку, щоб була " робоча та проворна, та щоб булла трохи куслива, як муха в спасiвку". Дрiбновласницька позицiя, егоїзм, що панували у сiм'ї, притупили в людях родиннi почуття. В гнiвi Карпо кричить: " Не лiзь, бо задушу, iродова душа! " " Карпо затрусив матiр так, що легенький хлiв увесь затрусився". Лаврiн - такий же дрiбний власник, егоїст. Мова балакучого Лаврiна сповнена жартiвливих слiв, дотепних виразiв, поступово змiнюється, стає брутальною i сварливою. Ось вiн загрожує бабi Палажцi: " Як не знайду Мелашку, то я вас, бабо, вб'ю або повiшу" Кайдашиха теж сварлива, егоїстична, зла, заздрiсна. Вона була заводiєм усiх сварок в сiм'ї, всiєї колотнечi. На образi цiєї егоїстичної i сварливої жiнки показано моральний занепад людини в умовах безпросвiтної темряви i ворожнечi. Мотря поспiль перетворюється на сварливу i жорстоку людину, яка в сiмейних суперечках не зупиняється нi перед ким. За це вiд свекрухи вона дiстала прiзвище " бендерська чума". Не сiмейне щастя може зрости в таких зрости в таких умовах, а зло i прагнення якнайбiльше увiрвати собi, навiть цiною кривди близьких i рiдних людей. Мелашка у порiвняннi з iншими персонажами має чи не найбiльше позитивних рис. Але поступово вона переймає їхнi звички, грубiсть, що панували в сiм'ї Кайдашiв. Наприклад, коли Мотря за бiдне походження називає її дiтей старцями, Мелашка вiдповiдає: " Брешеш, брешеш, як стара собака. Та й брехати добре не вмiєш. У тебе до того розуму та хисту нема". На образi Мелашки ще яскравiше, нiж на iнших персонажах, бачимо, що тяжкi умови життя перетворюють їх на егоїстiв. Новела «Момент» Володимира Винниченка Було це навесні. Герой-оповідач їхав зі своїм другом-контрабандистом до кордону. Йому треба було обов'язково перейти кордон, ні дожидаючи ночі. Семен, людина серйозна, сказав, що це неможливо, можуть убити. Оповідач наполягав. Тоді Семен сердито сказав йому, щоб той ліг на дно воза, й прикрив рядном. Привіз до якоїсь повітки. Коли оповідач зайшов, то був вражений несподіванкою. Там уже сиділа на соломі гарна панна. Вона засміялася і запросила його сідати. Зайшов Семен і сказав, що треба тікати вже зараз, бо до нього йдуть з обшуком — стражники розшукують якусь панночку. їм дали сільський одяг і спрямували до лісу, де був кордон. Панна попросила в оповідача револьвер, і коли той поцікавився, чи вміє вона стріляти, відповіла, що убити себе зуміє. Йшли полем, відпочивали, дивилися один на одного. Ховалися в житі, як проїжджала підвода. Він запитав, як її звати, вона ж сказала, що не хоче говорити й не хоче знати, як звуть його. Потім раптом попросила, щоб супутник, коли раптом її вб'ють, а він залишиться живий, написав за адресою, яку вона кілька разів повторила, таке: " Мусю вбито на кордоні. Вмерла так, як вмирають ті, що люблять життя". Жито скінчилось. Почався ліс. Вони перебиралися від дерева до дерева то повзучи, то перебігаючи. Сідали відпочивати, дивилися, як у природі все живе, рухається, кохає. Йому так хотілося пригорнути її до себе, але вона відсторонилася. Тільки спитала, чи буде згадувати, як її уб'ють. Він сказав, що її не вб'ють, і сам у це повірив. Нарешті прийшли до лощини, побачили прикордонні стовпи. Серце застукало швидше. Муся, " з висмикнутим волоссям, з великими палаючими очима, з міцно стиснутими устами, зігнута... здавалася якимсь дивним, прекрасним звіром, сильним, напруженим, диким". Оповідач сказав, що вони кинуться через межу разом, не озираючись на крики й постріли. Побігли. Почулися вибухи, гуки. Летіли, аж вітер у вухах. А в грудях було " щось легке, широке, як небо, як повітря, як могучий потік". Зупинилися далеко від кордону, кинулися одне до одного, даючи волю почуттям. Потім довго і втомлено сиділи мовчки. Муся любовно-ласкаво глянула на свого супутника й сказала, що тепер вони попрощаються, і він ніколи її не шукатиме. Щастя може тривати лише момент, а далі вже йде буденщина, банальність. Розум героя-оповідача дивувався, протестував, а уста мовчали. Хто вона, де вона, він і досі не знає, але завжди носить її образ у своїй душі. Критика, коментарі до твору «Момент», пояснення (стисло) Твір " Момент" Володимира Винниченка - новатора в українській прозі і драматургії - відбиває той відрізок часу, який неможливо забути. Зовнішні події, близькі для колишнього політв'язня В. Винниченка, стають лише ґрунтом, на якому розквітає вразлива квітка кохання-щастя. Імпресіоністична форма викладу, емоційність та психологізм твору змушують читача повною мірою відчути те, що переживав головний герой твору, який мав негайно перетнути кордон. Найліпший час для задуманого - темна ніч, але він не має вибору, і тому " можуть убити". Ще одна незвичайність - перетнути кордон він мусить разом із, як виявилось потім, " знайомою у минулому житті" незнайомкою. Екстремальність ситуації, момент на межі життя і смерті, сприйняття оточуючого середовища на емоційному рівні, стан героя - спокійний, врівноважений, ненапружений, немов затишшя перед грозою. Він не тільки бачить і відчуває такий дріб'язок, як соломинки, що кололи обличчя під час переїзду, запах рядна, яким колись накривали огірки, шарудіння бур'яну, пирхкання конячки, бездоріжжя, по якому їде підвода, білі берези, метелики, кузьки. Все це закарбовується у його пам'яті з такою силою, що потім, у тюремній камері, він здатен відтворити найтонші нюанси, найдрібніші, але такі важливі деталі, без яких світ не був би гармонійним. Сама природа, яка живе за своїми законами, без вигаданих людством " пашпортів, моралів, " уложеній о наказаніях" ", надає на декілька годин затишний притулок двом людям, " загнаним другими людьми", дає можливість найповніше розкритися, відчути зв'язок із нею, пробудити первісні інстинкти, злитися із " великим прекрасним процесом життя". Автор навмисне не називає імен героїв, ми нічого не знаємо про їх дитинство, життя, що змусило їх іти небезпечним шляхом. Знаємо тільки головне: вони - протестанти за вдачею, які не погоджуються з умовами, що їм нав'язує суспільство. Випадкова зустріч звела людей, які, перетнувшись лише раз у житті, будуть завжди носити в душі коханий образ. Циніки не повірять в нескінченність цих почуттів, а скептики взагалі не назвуть ці почуття коханням. Можливо, це кохання здається оманним, нереальним і... тимчасовим, але для героя воно є вічним. Бо немає в світі нічого постійнішого за тимчасове. І цю любов, таку коротку і примарну, але незаплямовану буденщиною, незатавровану брудними руками (а люди часто мають звичку усе псувати), він буде носити в душі все життя. У новелі " Момент" поєдналися реалістичне змалювання дійсності і філософський підтекст про плинність життя, про щастя людини, про мить як частинку вічності. Образ Панни в новелі — це втілення ідеї вічної жіночності, краси й загадкової незбагненності, твір написаний в імпресіоністичному дусі.
|
|