Фінансова система країни та її структура

Фінанси – це сукупність економічних відносин, які виникають у процесі формування, розподілу та використання грошових фондів й пов’язані з обігом грошових коштів. Часто фінанси ототожнюють з грошима. Проте фінанси – це не гроші, а насамперед економічні відносини. Фінанси відображають процес руху грошей в готівковій і безготівковій формах, рух всіх інвестиційних цінностей, що замінюють в певний момент часу грошові кошти (цінні папери, дорогоцінні метали, об’єкти вкладення капіталу). Вони виконують дві основні функції: економічну (сприяють перерозподілу національного доходу, стимулюють чи стримують виробника, забезпечують безперервність виробничого процесу) та функцію контролю.

Фінансова система – це сукупність взаємопов’язаних ланок, кожна з яких є носієм певних фінансових відносин та перебуває у певному зв’язку з іншими ланками системи. Фінансову систему можна представити як сукупність, з одного боку, певних сфер фінансових відносин, з іншого – різних інститутів, що забезпечують функціонування цих сфер і процес управління ними.

Структура фінансової системи. Відповідно до суб’єктів виділяють чотири основних елементи фінансової системи, кожен з яких вирізняється наявністю власної фінансової бази, функціональним призначенням та цілями діяльності:

1. державні фінанси – основний елемент структури фінансової системи. Його складовими є державний бюджет, місцеві бюджети, державні цільові позабюджетні фонди, державний кредит. Державні фінанси є основою для виконання державою своїх функцій та здійснення державного регулювання соціально-економічного розвитку, проведення економічної політики.

2. фінанси підприємств, установ, організацій – це сукупність фінансових відносин на рівні конкретних суб’єктів господарювання (юридичних осіб). До них відносять фінансиприбуткових, неприбуткових. Вони є основою не лише для власного функціонування підприємств та організацій, а й в цілому для соціально-економічного розвитку країни, оскільки є джерелом податкових надходжень до бюджетів та джерелом особистих доходів населення.

3. фінанси домогосподарств (домогосподарств) – це економічні відносини пов’язані з формуванням, розподілом та використанням грошових фондів, створених з особистих доходів населенням. Вони забезпечують споживання населення, є джерелом для заощаджень і, в кінцевому рахунку, для інвестицій.

4. фінанси страхування – це сукупність особливих перерозподільних відносин, що виникають з приводу формування цільових фондів страхування за рахунок грошових внесків. Ці фонди призначені для відшкодування можливих матеріальних втрат внаслідок непередбачених подій. Фінанси страхування включають сукупність цільових спеціалізованих фондів загальнообов’язкового страхування, страхових компаній, товариств взаємного страхування.

Фінансова політика – це сукупність заходів держави з мобілізації фінансових ресурсів, їх розподілу й використання з метою досягнення певних економічних, соціальних і міжнародних цілей, підпорядкованих реалізації інтересів суспільства. Фінансова політика має забезпечувати нормальне функціонування фінансової системи держави й на цій основі – ефективніше виконання державою соціальних, економічних, екологічних, оборонних та інших функцій.

Основна мета фінансової політики – збільшити обсяг фінансових ресурсів на основі економічного розвитку, нарощування державних фінансів, необхідних для повнішого задоволення потреб суспільства.

Відповідно до часового простору, на який орієнтована фінансова політика, її поділяють на: поточну та перспективну.

Поточна фінансова політика пов’язана з оперативним регулюванням ланок фінансової системи, їх збалансуванням і підтримкою рівноваги між ними.

Перспективна фінансова політика розрахована на тривалий період. Вона має забезпечувати виконання стратегічних масштабних завдань, які потребують великих витрат часу та капіталу.

За напрямками фінансової політики виділяють політику: економічного розвитку, стабілізації, обмеження ділової активності.

Політика економічного розвитку – система фінансових заходів, спрямованих на збільшення фактичного обсягу валового національного продукту та підвищення рівня зайнятості населення.

Політика стабілізації – система фінансових заходів, спрямована на утримання обсягу випуску продукту на досягнутому в країні рівні.

Політика обмеження ділової активності – система стримувальних фінансових заходів, спрямованих на зниження темпів зростання реального обсягу ВВП порівняно з досягнутими. Уряд застосовує таку політику в періоди піднесення, щоб запобігти кризі перевиробництва.

Фінансова політика є складовою частиною економічної політики й повинна бути ув’язаної з іншими видами політики: кон’юнктурною, структурною, політикою конкуренції, соціальною та ін. Основними інструментами фінансової політики є: державні видатки, податки і платежі, податкові та інші фінансові пільги, інструменти впливу на грошову масу, кредитне регулювання та ін.