Студопедия

Главная страница Случайная страница

КАТЕГОРИИ:

АвтомобилиАстрономияБиологияГеографияДом и садДругие языкиДругоеИнформатикаИсторияКультураЛитератураЛогикаМатематикаМедицинаМеталлургияМеханикаОбразованиеОхрана трудаПедагогикаПолитикаПравоПсихологияРелигияРиторикаСоциологияСпортСтроительствоТехнологияТуризмФизикаФилософияФинансыХимияЧерчениеЭкологияЭкономикаЭлектроника






Структура. · 2 Загальна характеристика




Зміст

[сховати]

· 1 Історія

o 1.1 1941–1942

o 1.2 1943

o 1.3 1944

o 1.4 1945–1956

· 2 Загальна характеристика

o 2.1 Структура

o 2.2 Тактика й акції

o 2.3 Амуніція

o 2.4 Присяга вояка УПА

· 3 УПА та інші збройні формування

o 3.1 УПА та Армія Крайова

o 3.2 УПА та збройні формування ОУН (м) і Бульби-Боровця

o 3.3 УПА та німецькі війська

o 3.4 УПА та радянські партизани

· 4 Бійці інших національностей у складі УПА

· 5 УПА та мирне населення

o 5.1 УПА та польське населення

o 5.2 УПА та єврейське населення

· 6 Методи боротьби із УПА

o 6.1 Злочини спецгруп НКВС під маркою УПА проти мирного населення

· 7 Дії ОУН та УПА на Кубані, Білорусі і на сході України

o 7.1 Житомирщина

o 7.2 Сумщина

o 7.3 Полтавщина

o 7.4 Донбас

o 7.5 Крим

o 7.6 Кубань

o 7.7 Білорусь

· 8 Життя повстанців

o 8.1 Повстанський табір

o 8.2 Повстанські весілля

o 8.3 Повстанські свята

· 9 Невійськова діяльність УПА

o 9.1 Видавнича діяльність

o 9.2 Душпастирська діяльність

· 10 Нагороди

o 10.1 Золотий Хрест Бойової Заслуги

o 10.2 Золотий Хрест Заслуги

o 10.3 Медаль «За боротьбу в особливо важких умовах»

o 10.4 Медаль «Х-річчя УПА»

o 10.5 Золотий Хрест 25-річчя УПА (1967)

· 11 Ставлення до проблеми УПА

o 11.1 Україна

§ 11.1.1 Соціологічні опитування

o 11.2 Міжнародний контекст

§ 11.2.1 Литва

§ 11.2.2 Польща

· 12 Вшанування пам'яті

o 12.1 Пам'ятники

· 13 Критика

· 14 УПА в культурі

o 14.1 Художні фільми

o 14.2 Документальні фільми

o 14.3 Музика

o 14.4 Фольклор

o 14.5 Книги

· 15 Див. також

· 16 Примітки

· 17 Джерела та література

· 18 Посилання

Історія

1941–1942

Перші загони під назвою УПА—"Поліська Січ" створив з початку німецько-радянської війни отаман Тарас Бульба-Боровець в Олевському районі на Поліссі[2] (див. «Олевська республіка»). В Сарненському районі в селі Немовичі 28 червня 1941 року він видав свій наказ під № 1 про початок боротьби з більшовиками, які декілька років раніш, разом з німцями, окупували Польщу. Ці загони діяли незалежно від німців проти решток розбитих радянських військ. Із кінцем 1941 року німці змусили Бульбу ліквідувати УПА—"Поліську Січ", після чого він перейшов у підпілля[2] з частиною своїх підлеглих — і створив нову повстанську формацію[2] для боротьби проти німців і радянських партизанів, спершу під подібною назвою, а згодом як Українська Національно Революційна Армія (УНРА). Загони Т. Бульби-Боровця підпорядковувались Уряду Української Народної Республіки в екзилі. З Бульбою співпрацювали члени ОУН під керівництвом А. Мельника[2], у яких були свої військові табори на півдні Крем'янеччини таВолодимирщини.



З осені 1942 року почали паралельно створюватися збройні загони ОУН на Поліссі й Волині, очолені Степаном Бандерою, котрі також прийняли назву «УПА»[2]. Ці загони 18 серпня 1943 роззброїли УПА—"Поліська Січ" Тараса Бульби: деякі члени останньої увійшли до нової УПА, яка, спираючися на мережу ОУН на північно-західних українських землях, набирала розмаху. Її організаторами були провідні члени ОУН: Дмитро (Роман) Клячківський, Ростислав Волошин, Яків Бусел[2]. Першим командиром УПА став Клячківський (псевдо «Клим Савур»), а шефом штабу — полковник УНР Леонід Ступницький («Гончаренко»), начальником оперативного відділу став полковник УНР Микола Омелюсік[2]. Місцем постою командування УПА стала Костопільщина.

В кінці 1941 р. і протягом 1942 р. німці проводили масові арешти членів українських націоналістичних організацій. У лютому-березні 1942 р. у Бабиному Яру було розстріляно 621 членів ОУН(м), серед яких відома українська поетеса Олена Теліга. У липні 1942 р. була розгромлена київська референтура ОУН(б), а її керівник Дмитро Мирон («Орлик») загинув при арешті. У жовтні-листопаді 1942 було арештовано гестапо і страчено 210 членів ОУН(б). У грудні 1942 р. було арештовано 18 активістів львівської референтури ОУН(б), серед яких члени проводу ОУН(б) Старух Ярослав і Климів Іван, який був замордований у гестапо.[8]

УПА постала на Поліссі й Волині, передусім, як для оборони населення перед німецьким терором, так і для оборони перед радянськими партизанами, які взимку 1942—43 наступали з білоруських лісів, грабували населення — та своїми акціями провокували ще сильніші німецькі репресії (див. Радянські партизани в Україні в 1941–1945 рр). Творці УПА розглядали її як можливий зародок регулярної української армії. Безперечно, силою УПА було те, що вона спиралася на розгалужену мережу Організації Українських Націоналістів, яка користувалася підтримкою населення: у її створенні брали участь старшини попередніх українських військових формацій та до неї вступали люди різних політичних переконань, як, наприклад, члени ОУН А. Мельника, так і непартійні, — і вона могла виступати як загальнонаціональна сила.



З її ініціативи створено Українську Головну Визвольну Раду (УГВР) як верховний політичній центр, якому підпорядкувалася УПА. Силою УПА була також і політична платформа: вона включала гасло самостійності України та боротьбу за основні громадські права, за демократію, за рівні права меншин і за співпрацю з іншими поневоленими народами проти нацизму і більшовизму. При УПА створено у 1943 окремі загони узбеків,азербайджанців, грузинів і татар, що складалися з колишніх німецьких полонених або мобілізованих німцями до допоміжної служби осіб. До УПА перейшла частина української поліції; замість неї німці створили польську поліцію, яка разом з німцями, вела каральні акції проти українського населення за підтримку УПА. Це привело до виступів українських боївок проти ворожо наставлених до українців польських колоністів та проти польських боївок. Подекуди загони УПА брали участь у кривавих польсько-українських зударах, що їх зі свого боку провокували німці.

У Вікіджерелах є оригінали текстів на тему: Відкритий Лист Тараса Бульби-Боровця до Членів Проводу Організації Українських Націоналістів Степана Бандери

Повстанці з Острозького відділу вСуразьких лісах. Грудень 1943 р.

Німці робили спроби знищити УПА масовими акціями (найвідоміша з них — наступ генерала фон дем Баха) і засобами пропаганди: у німецьких листівках, скиданих з літаків на територію контрольовану УПА, названо УПА «спільниками Москви». За версією УПА, у травні 1943 у засідці УПА загинув керівник «штурмових відділів» (СА) В. Лютце, а влітку 1943 відбувся ряд боїв і сутичок із німцями, як наприклад, успішний наскок УПА на місто Камінь-Каширський. З кінцем 1943 влада німців була обмежена — і місто залишено поляками, решту території контролювала УПА. Одночасно УПА частково очистила терени Рівненської, Волинської та Житомирської областей від радянських партизанів, а рейди УПА поширилися і на частини Київщини та Кам'янець-Подільщини. За радянськими джерелами, українські національно-повстанські частини діяли і на Чернігівщині, і на Кіровоградщині. Спротив ОУН діяв і на Полтавщині в 1941–1944 роках.

Свідоцтво про закінчення старшинських курсів в УПА

У період з 15 березня по 15 квітня 1943 р. в ряди УПА переходить більше 4000 членів українських «шуцманшафтів». У квітні розгортаються 5 куренів УПА. 27 березня 1943 року сили УПА розбили німецьку в'язницю в Ковелі, звільнивши всіх політичних ув'язнених і військовополонених. До кінця березня 1943, силами УПА, були знищені німецькі в'язниці в Кременці, Дубному, Ковелі, Луцьку і Горохові, а також концтабір в Любачевське. У звіті німців від 4 квітня, 1943 роки вказано, що райони в межах Кременець — Ковель — Костопіль — Рівне захоплені силами українських повстанців.[9][10]

У липні-серпні 1943 р. німці, з метою знищити загони УПА, силами 10 батальйонів мотопіхоти та 10 000 німецьких і польських поліцейських під командуванням генерала Еріха фон дем Бах-Залевські провели наступ на територію південної Волині. Проте наступ провалився. У липні було відмічено 35 боїв, у серпні — 24, у вересні — 15. Німецькі війська втратили близько 3000 убитих і поранених, УПА — 1237 убитих і поранених[4][11].

Восени 1943 р. окупаційна влада провела новий наступ на райони, «заражені націоналістичними бандами», силами, якими командував обенгрупенфюрер СС Г. Прюцман.[12] У жовтні-листопаді зафіксовано 47 боїв загонів УПА і близько 125 дрібних боїв місцевих загонів УНС (Українська народна самооборона) з німцями. В результаті бойових дій німці втратили близько 1500 солдатів, загони УПА — 414 бійців.[13] Хоча німецьким каральним військам і не удалося повністю знищити загони УПА, але їм удалося істотно понизити анти-німецькі акції УПА.[4][14]

Перші загони УПА почали створюватися в Галичині в червні 1943 в Карпатах під назвою Української народної самооборони, коли туди прямували рейдом радянські партизани під проводом С. Ковпака. Головне командування УПА розглядало ці терени як базу для боротьби не тільки в умовах німецької окупації, але й на час повернення більшовиків. Крім того, з уваги на посилений тоді німецький терор проти населення Галичини, як раніше на Поліссі й Волині: впровадження виняткового стану в жовтні 1943, наглі суди, розстріли і вішання закладників, посилені вивози до Німеччини — УПА виступила проти німців, зокрема проти здачі континґентів, вивозу молоді до Німеччини, та одночасно вела бої з радянськими партизанами.

У листопаді 1943 р. Військовий штаб військової референтури ОУН(б) перетворився на Головний військовий штаб (ГВШ) УПА.[15]

Впродовж осені 1943 і в 1944 головне командування УПА досягло порозуміння про нейтралітет як із розміщеними в Україні частинами угорської армії, так і з румунами і в лютому 1944 з польським підпіллям (Армія Крайова), про взаємовизнання боротьби цих народів за незалежність[16][17][18].

На переломі 1943—44 УПА була найчисленнішою за весь час свого існування, об'єднуючи не менше 40 000 осіб, у тому числі й підпільні кадри ОУН. Роком пізніше, після переходу фронту, вже в радянській дійсності, сили УПА зменшилися до 20—25 тисяч осіб[19].

1945–1956

Для знищення УПА більшовики спершу застосували масові фронтальні бої й сутички, як наприклад, у квітні 1944 триденний бій під Гурбами на Крем'янеччині з участю близько 30 000 вояків, в жовтні того ж року битва під Лещавою-Горішньою та зимою 1944—45 у Карпатах. Для поборювання УПА радянський уряд кинув навіть кілька дивізій військ НКВС. Узимку 1945—46 в Карпатах було влаштовано велику блокаду з розташуванням військ НКВС по селах з метою не допустити допомоги населення загонам УПА та підпіллю. Для боротьби з УПА більшовики вербували з місцевого населення так званих «стрибків». НКВС-МВС застосовували також різні методи провокації: створення фальшивих загонів УПА — спецгруп НКВС, поширення затруєних ліків й інфекційних недуг та інше. Одночасно керівники уряду УРСР та КПУ зверталися з закликом до вояків УПА складати зброю («з повиною») за ціну помилування. Тих, хто погоджувався, НКВС включало до частин для боротьби з УПА, а згодом їх судили й висилали до концтаборів. Відомі сім таких урядових звернень, останнє з датою 30 грудня 1949. Про дії підпілля, включно з місцевими зверненнями, повідомляла радянська преса до середини 1950-их років.

Перша шпальта газети «Свобода» про повстанські акції в Карпатах у 1959 році.

Особливу роль у 1944—47 відігравали частини УПА Посяння, Холмщини та Лемківщини на кордонах Польщі: спершу група «Сян», а згодом Закерзонський край з командиром-полковником М. Онишкевичем (Орест) та тереновим провідником ОУН Я. Старухом (Стяг). Їхнім завданням було протистояти польським комуністичним органам та шовіністичним елементам польського суспільства, які тероризували українське населення, та протидіяти примусовому виселенню українців. Для боротьби проти УПА польський уряд створив навесні 1946 оперативну групу «Ряшів», складену з частин двох дивізій. Бої, що тривали до жовтня, з огляду на розпорошення загонів УПА в терені та систему замаскованих бункерів, не дали бажаних для уряду наслідків. У березні 1947 загинув під час засідки УПА заступник міністра оборони генерал Кароль Сверчевський, а наступного місяця польський уряд створив оперативну групу «Вісла» під командуванням генерала С. Моссора. Група, що мала знищити УПА на Закерзонні, складалася з кількох дивізій піхоти, технічних полків, літунської ескадри і частин міліції, разом 17 350 вояків. Водночас польський уряд домовився з урядами СРСР і УРСР про спільний наступ на УПА: УРСР виставила у вересні 1947 на кордон з Польщею 13 600 вояків, аналогічно біля кордону було сконцентровано численні радянські з'єднання. Тим часом УПА Закерзоння мала 17 сотень (дещо понад 2 000 вояків), а підпільна мережа та самооборонні загони населення близько 4 000 осіб.

Операція «Вісла» почалася 28 квітня 1947 і тривала до жовтня 1947. За чей час майже все українське населення виселено в основному у північні воєводства Польщі. У важких багато-місячних боях УПА й збройне підпілля понесли або важкі людські втрати, або були розбиті й розпорошені. З літа 1947 УПА почала залишати Закерзонський край; одні подалися в УРСР, інші до західної Німеччини й Австрії, де були добиті рейдами УРСР (близько 400 осіб). Невеликі групи діяли на опустілому Закерзонні (так званому «дикому полі») ще до осені 1953.

Трагічною датою історії УПА стала смерть головного командира Р. Шухевича-Чупринки, який загинув у бою 5 березня 1950. Ця втрата, виснаження і радянський терор призвели до її остаточного послаблення й ліквідації. Проте обмежені дії УПА і підпілля тривали щонайменше до 1953, а за радянськими джерелами до 1956. Останнім часом з'явилися відомості, що останній бій підрозділу УПА з підрозділом МВС відбувся 1961 р., а воїн УПА Ілько (Ілля) Оберишин залишався у підпіллі до 1991 р.[20]

Загальна характеристика

Структура

Докладніше: Структура Української повстанської армії

Територіальна структура УПА, 1944 рік

Поділ УПА на групи відбувся у грудні 1943 р.[21] Територіально УПА ділилася на чотири частини:

· УПА-Північ (Волинська, Рівненська і частина Житомирської та Київської областей);

· УПА-Захід (Дрогобицька, Львівська, Тернопільська, Івано-Франківська та частини Закарпатської і Чернівецької областей), з окремою воєнною округою «Сян»(Перемищина, Холмщина, Лемківщина, Надсяння) ;

· УПА-Південь (частини Вінницької і Хмельницької областей).

· УПА-Схід (частини Київської і Чернігівської областей), частково сформована, окремого командування для УПА-Схід не створено. На цьому терені діяли лише поодинокі повстанські частини.

Групи ділилися на воєнні округи, а округи на тактичні відтинки.

УПА являла собою партизанську армію, що мала трофейне озброєння (в основному, німецька та радянська зброя), амуніцію (в тому числі спецуніформа в деяких відділах), дисципліну, військову тактику, Службу безпеки (СБ ОУН), агентуру, розвідку, контррозвідку тощо.


mylektsii.ru - Мои Лекции - 2015-2019 год. (0.008 сек.)Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав Пожаловаться на материал