Студопедия

Главная страница Случайная страница

КАТЕГОРИИ:

АвтомобилиАстрономияБиологияГеографияДом и садДругие языкиДругоеИнформатикаИсторияКультураЛитератураЛогикаМатематикаМедицинаМеталлургияМеханикаОбразованиеОхрана трудаПедагогикаПолитикаПравоПсихологияРелигияРиторикаСоциологияСпортСтроительствоТехнологияТуризмФизикаФилософияФинансыХимияЧерчениеЭкологияЭкономикаЭлектроника






Три стадії літературного розвитку




Періодизація української літератури

 

Періодизація української літератури залежить від методології. Крайні підходи — соціологічний і естетичний.

Соціологічна періодизація представлена у Сергія Єфремова («Історія українського письменства»):

І. Доба національно-державної самостійності до з'єднання з Литвою й Польщею (кін. XIV ст.).

ІІ. Доба національно-державної залежності, але з повсякчасними спробами вернути втрачену волю (кін. XIV — кін. XVIIIст.).

ІІІ. Доба національного відродження (кін. XVIII — XX ст.).

Подібна концепція потім була в радянському літературознавстві.

Естетичну періодизацію запропонував Дмитро Чижевський у своїй «Історії української літератури»:

І. Доба монументального стилю — 11 ст.

II. Доба орнаментального стилю — 12-13 ст.

III. Переходова доба — 14-15 ст.

IV. Ренесанс та Реформація — кінець 16 ст.

V. Бароко — 17-18 ст.

VI. Класицизм — кінець 18 ст. — 40 роки 19 ст.

VII. Романтика — кінець 20-х років — початок 60-х років 19 ст.

VIII. Реалізм — від 60-х років 19 ст.

IX. Символізм — початок 20 ст.

Іван Франко на засадах культурно-історичної школи (повнота і різносторонність, твори як документи духовного життя певної епохи) увів узагальнену періодизацію української літератури. Він виділив три епохи:

I. Староруська (XI–XV ст.)

II. Середньоруська (XVI–XVII ст.)

III. Новочасна (XIX ст.)

Цей підхід був продовжений Михайлом Возняком, який виділив три доби в історії української літератури: давня, середня і нова.

 

Три стадії літературного розвитку

 

Стадії літературного процесу звично мисляться як відповідні тим етапам історії людства, які з найбільшою чіткістю і повнотою явили себе в країнах західноєвропейських і особливо яскраво - в романських. У зв'язку з цим виділяються літератури стародавні, середньовічні і - літератури Нового часу з їх власними етапами (слідом за Відродженням - бароко, класицизм, Просвітництво з його сентименталістскою гілкою, романтизм, нарешті, реалізм, з яким у XX ст. Співіснує і успішно конкурує модернізм) .

Вченими найбільшою мірою з'ясовано відмінності між літературами Нового часу і що передувала їм писемністю. Складніше йде справа з розмежуванням літератур стародавніх і середньовічних. Воно не становить проблеми стосовно до Західної Європи (давньогрецька і давньоримська античність принципово відрізняються від середньовічної культури більш «північних» країн), але викликає сумніви і суперечки при зверненні до літературам інших, регіонів, перш за все східних. Та й так звана давньоруська література була по суті писемністю середньовічного типу.



З одного боку, Ренесанс збагатив культуру концепцією повної свободи і незалежності особистості, ідеєю безумовної довіри до творчих можливостей людини, з іншого ж боку - відроджена «філософія успіху живила <...> дух авантюризму й аморалізму».

У колективній статті 1994 р. «Категорії поетики у зміні літературних епох» виділено та охарактеризовано три стадії всесвітньої літератури.

Перша стадія - це «архаїчний період», де безумовно впливова фольклорна традиція. Тут переважає міфопоетична художня свідомість і ще відсутня рефлексія над словесним мистецтвом, а тому немає ні літературної критики, ні теоретичних студій, ні художньо-мистецьких програм. Все це з'являється лише на другій стадії літературного процесу, початок якій поклала літературне життя Стародавньої Греції середини I тисячоліття до н.е. і яка тривала до середини XVIII ст. Цей досить тривалий період відзначений переважанням традиціоналізму художньої свідомості і «поетики стилю і жанру»: письменники орієнтувалися на заздалегідь готові форми мови, які відповідали вимогам риторики, і були залежні від жанрових канонів. У рамках цієї другої стадії, в свою чергу, виділяються два етапи, рубіжем між якими стало Відродження (тут, зауважимо, йдеться переважно про європейської художньої культури). На другому з цих етапів, що прийшов на зміну середньовіччю, літературне свідомість робить крок від безособового початку до особистого (хоча ще в рамках традиціоналізму); література в більшій мірі стає світською.

І, нарешті, на третій стадії, що почалася з епохи Просвітництва і романтизму, на авансцену висувається «індивідуально-творче мистецьке свідомість». Відтепер домінує «поетика автора», звільнився від всевладдя жанрово-стильових приписів риторики. Тут література, як ніколи раніше, «гранично зближується з безпосереднім і конкретним буттям людини, переймається його турботами, думками, почуттями, створюється за його міркою»; настає епоха індивідуально-авторських стилів; літературний процес найтіснішим чином сполучається «одночасно з особистістю письменника і навколишнього його дійсністю ». Все це має місце в романтизмі і в реалізмі XIX століття, а чималою мірою і в модернізмі недавно завершився століття. До цих явищ літературного процесу ми і звернемося.


mylektsii.ru - Мои Лекции - 2015-2019 год. (0.005 сек.)Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав Пожаловаться на материал