Предмет і завдання педагогіки

Самостійна робота

Виконала:

студентка першого курсу

групи Поб-2-14-4.0д

Пономаренко Тетяни

Викладач:

Старший викладач

кафедри педагогіки і психології

Дем’яненко Валентина Іванівна

Київ

Самостійна робота №1

Предмет і завдання педагогіки

1. Виховання – навчання:

Виховання − це процес цілеспрямованої, систематичної, організованої і планомірної взаємодії вихователя і вихованця, під час якого відбувається вплив на свідомість, підсвідомість, пізнавальну, емоційно-вольову та мотиваційну сфери вихованця з метою формування у нього наукового світогляду, високих моральних, громадських і професійних рис для формування його особистості.

Навчання – це процес опанування підростаючими поколіннями знань, навичок та вмінь, набуття професійно важливих якостей.

Педагогічна категорія «виховання» вживається у педагогічній науці в чотирьох значеннях:

· у широкому соціальному − це виховний вплив на людину всього суспільства і всієї дійсності, який має не лише позитивну спрямованість. Дійсність містить конфлікти і протиріччя; тут особистість набуває не тільки позитивного соціального досвіду, але і негативного;

· у широкому педагогічному − це виховна діяльність різних освітньо-виховних систем, які керуються педагогічними теоріями;

· у вузькому педагогічному − це цілеспрямована виховна діяльність педагога з метою досягнення певних виховних цілей;

· у гранично вузькому − це розв’язання педагогом конкретної індивідуальної проблеми виховання або перевиховання.

Вищевикладене свідчить про те, що предметом виховного впливу має бути особистість вихованця з усіма її складовими: біологічними, психічними та соціальними. На цьому базуються основні напрями виховання: професійне чи трудове, національне, розумове, моральне, екологічне, естетичне, фізичне.

виховання – самовиховання

Самовиховання – це цілеспрямована свідома, систематична діяльність особистості з метою вироблення в собі бажаних духовних, інтелектуальних, моральних, естетичних, фізичних та інших позитивних рис й усунення негативних.

Головною метою самовиховання на сучасному етапі є досягнення вихованцем згоди із самим собою, пошуку смислу життя, самоактуалізація і самореалізація потенційних можливостей та активне самоутвердження у суспільному житті.
Самоактуалізація – це постійне прагнення людини до повного вияву і розвитку особистісних потенційних можливостей та їх реалізації.
Самореалізація – свідома, цілеспрямована матеріально-практична, соціальна й духовна діяльність особи, спрямована на реалізацію власних сил, здібностей, можливостей, життєвих настанов.

Процес самовиховання – це педагогічний процес, специфічність і унікальність якого полягає в тому, що в ньому і суб'єкт, і об'єкт виховання є однією особою.

Основні етапи процесу самовиховання:
1) усвідомлення вихованцем вимог до своєї діяльності;
2) самопізнання, критична самооцінка вихованцем своєї діяльності та поведінки;
3) планування роботи над собою, вироблення програми та правил поведінки;
4) практична реалізація програми самовиховання із урахуванням усієї складності наступного перегляду намічених позицій;
5) самоконтроль, самооцінка та самокоригування дій і поведінки.

Освіта – самоосвіта:

Освіта – це форма навчання під керівництвом вчителя в спеціальній установі.
Самоосвіта – освіта, що отримується людиною самостійно, поза стінами якого-небудь навчального закладу.

Так, самостійний пошук та обробка знань – читання додаткової літератури, яка не входить в обов’язкову програму, – це є самоосвіта школяра.

Освіта і самоосвіта об’єднує пізнавальна діяльність. Вона тут головна. Навчаєтеся ви вдома або в школі, ви завжди пізнаєте щось нове. Потім це заучуєте, відповідаєте на уроці, перевіряєте засвоєний матеріал на контрольних роботах. Отже, освіта – це засвоєння і закріплення нових знань, а пізнання – їх отримання.

Зміст освіти — система наукових знань, умінь і навичок, оволо­діння якими забезпечує всебічний розвиток розумових і фізичних здібностей учнів, формування їх світогляду, моралі та поведінки, підготовку до суспільного життя, до праці.

Навчання – учіння; навчання – научіння (викладання);

Научіння – це стійка, доцільна зміна діяльності, яка виникає завдяки попередній діяльності й не викликана безпосередньо вродженими фізіологічними реакціями організму, доцільна зміна зовнішньої (фізичної) і внутрішньої (психічної) активності індивіда.

У людини це пізнавальний процес засвоєння соціального досвіду практичної й теоретичної діяльності, а в тварин – лише процес зміни видового досвіду з метою пристосування його до умов середовища, яке змінюється. Научіння у тварин відбувається переважно на інстинктивній основі й полягає в удосконаленні вроджених елементів видового досвіду з метою більшої відповідальності їх умовам існування певної тварини.

Научіння в людини і тварин може здійснюватися на рефлекторному й когнітивному рівнях.

Рефлекторний рівень – генетично первинний. Научіння тут як засвоєння певних стимулів і реакцій може здійснюватись автоматично й несвідомо. На цьому рівні виділяють сенсорне, моторне й сенсорно-моторне научіння.

Когнітивний рівень передбачає використання операцій виявлення, відбору, узагальнення й закріплювання суттєвих зв’язків, доцільних способів активності з метою їх адекватного застосування.

Научіння людини може здійснюватись у таких формах:

-Імпринтинг, або закарбування в механізмах реалізації, передбачає готовність організму до розгортання певних інстинктивних програм при зустрічі зі значним стимулом;

-Респондентне научіння як наслідування поведінки навколишніх за механізм реалізації має схему класичного обумовлення, у якій завдяки підкріпленню виникає асоціативний зв’язок між життєво важливими (безумовний стимул) і нейтральними (умовний стимул) елементами ситуації, що спонукає до поширення реакції відповіді на умовний стимул;

- Оперантне научіння, або научіння шляхом спроб і помилок, передбачає закріплення реакцій, що позначаються діями, які настають за ними як бажаний наслідок, тобто виступають у вигляді підкріплення;

-Вікарне научіння – це научіння через спостереження й аналіз особливостей стратегій поведінки навколишніх;

-Вербальне научіння як процес здобування соціального досвіду через засвоєння вербальних моделей, тобто понять і засобів оперування ними.

Учіння – це один з основних видів діяльності людини, спрямований на її саморозвиток через опанування способами предметних і пізнавальних дій, узагальнених за формою теоретичних знань; це особлива форма соціальної активності особистості.

Навчальна діяльність виступає основною умовою і засобом психічного розвитку індивіда, забезпечуючи засвоєння теоретичних знань. Учінню також належить провідна роль у формуванні змістових характеристик особистості. Як форма соціально прийнятного співробітництва дитини з дорослими та дітьми, така діяльність виступає одним із основних засобів включення підростаючого покоління у систему соціальних відносин.

Своєрідністю учіння є те, що воно спрямоване не тільки на засвоєння суб’єктом знань, умінь та навичок, а й на формування якісних змін у самого суб’єкта учіння, зокрема, прийомів, способів здобуття ним досвіду, його пізнавальної потреби, інтелектуальних почуттів, волі тощо.