Структура Робочого апарату Укрбюро Інтерполу

Управління організаційного та технічного забезпечення:

- відділ організаційного та юридичного забезпечення;

- відділ з питань безпеки міжнародних масових заходів;

- відділ інформаційних технологій;

- відділ взаємодії з Євро полом;

- відділ оброблення інформації.

96. Транскордонні злочини: поняття та особливості попередження.

Однією з найважливіших і найнебезпечніших тенденцій злочинності є її транснаціоналізація і інтернаціоналізація. Аналіз кримінологічних досліджень дозволяє зробити висновок, що поява вказаних тенденцій викликана в основному наступними чинниками:

а) ранснаціоналізацією бізнесу та, так звана, глобалізацією економіки. У зв’язку з цим посилюється інтерес кримінальних угруповань до здійснення контролю над найбільш ефективними сферами міжнародної і національної економіки (насамперед паливно-енергетична та фінансово-банківська галузь).

б) Посиленням інформатизації суспільства (підвищений вплив інформаційних процесів на характер діяльності, набування інформацією реальної сили і спрощення процедур доступу різного роду суб’єктів, в тому числі і організованих злочинних груп до інформаційних потоків) та комп'ютеризації суспільства (як наслідок - поява великої кількості додаткових можливостей для здійснення злочинних посягань на всі сфери відносин у суспільстві).

в) Спрощення прикордонних та візових процедур і, як результат, інтенсифікація міграційних процесів.

г) Посилення дії, так званого, " іноземного" фактору на розвиток криміногенної ситуації на теренах СНД, особливо в тих регіонах, які опинилися на шляху слідування міграційних потоків, тобто імпорт видів злочинності, методів злочинної діяльності, характерних раніш тільки для іноземної злочинності.

д) Нарешті, недосконалість чинного кримінального і кримінально-процесуального законодавства, міжнародних угод з питань взаємодії у боротьбі зі злочинністю, непослідовність практики міжнародного співробітництва.

Одностайності немає серед науковців кримінального права і щодо найменування злочинів з іноземним елементом. Тому в різних джерелах можливо зустріти такі поняття: “злочини міжнародного характеру”, “кримінальні злочини міжнародного характеру”, “міжнародні загальнокримінальні злочини”, “злочини, що порушують міжнародний правопорядок”, “транскордонні”, “транснаціональні”, “інтернаціональні” злочини. В іноземній науковій літературі та законодавстві також відсутня єдина виважена позиція. Наприклад, в Резолюції Ради Європейських Співтовариств від 27 травня 1999 “Про боротьбу з міжнародним злочином...” використані навіть два терміни «international crime» та «cross-border crime» (тобто, міжнародні та транскордонні злочини).

Таким чином, транскордонний злочин – це різновид транснаціональних злочинів; вчиняються на території держав, що мають спільний кордон, вони територіально локалізовані, існує інтеграція кримінальних структур з представниками прикордонної і митної служб.

В сучасних умовах ефективність міжнародної боротьби зі злочинністю може бути досягнута за допомогою співпраці як в рамках міжнародних організацій, так і на основі існуючих міжнародних угод і в уніфікації національних законодавств.

У підвищенні діяльності ООН у боротьбі з транснаціональною злочинністю істотну роль грають її структурні підрозділи, інститути та проводяться спеціалізовані конгреси.

Велике значення в цій сфері відводиться рекомендацій конгресів ООН з попередження злочинності та поводження з правопорушниками. Конгреси ООН з попередження злочинності та поводження з правопорушниками є міжнародні універсальні форуми, на яких держави та інші учасники підводять підсумки діяльності і визначають перспективи та нові напрямки співробітництва в галузі міжнародної боротьби зі злочинністю.

Діяльність конгресів регламентується резолюціями Генеральної Асамблеї ООН та ЕКОСОР, правилами процедури Конгресу, а також його відповідними рішеннями.

Починаючи з 1955 р. і відповідно до резолюції 415 (V) Генеральної Асамблеї ООН від 1 грудня 1950 р., було проведено десять конгресів (через кожні п'ять років).

До безперечних заслуг конгресів слід віднести розробку і прийняття рішень та рекомендацій, які хоч і носять рекомендаційний характер, але мають велике значення для зміцнення і розширення міжнародного співробітництва держав у боротьбі з транснаціональною злочинністю, сприяють обміну досвідом боротьби з конкретними видами діяльності злочинних організацій, сприяють розробці нових міжнародних угод і їх уніфікації в цій сфері.

Крім конгресів, в системі органів ООН існує ряд інститутів, що спеціально займаються питаннями боротьби зі злочинністю: Центр по міжнародному попередженню злочинності (Віденський центр); Міжрегіональний римський науково-дослідний інститут ООН з питань злочинності та правосуддя; Азіатський і Далекосхідний інститут ООН в Токіо з попередження злочинності і поводження з правопорушниками; Гельсінська інститут з попередження злочинності та боротьби з нею; Африканський інститут ООН з попередження злочинності та поводження з правопорушниками; Арабська дослідний і навчальний центр в Ель-Ріад з питань безпеки; Австралійський (Канберра) інститут кримінології; Канадський (Ванкувер) Міжнародний центр з реформ кримінального законодавства та політики у кримінальній правосуддя та ін..

Діяльність зазначених інститутів в цілому здійснюється за допомогою проведення наукових досліджень в області боротьби з міжнародною злочинністю, проведення семінарів з підвищення кваліфікації кадрів національних правоохоронних органів, наданні методичної, матеріальної та технічної допомоги в розробці спеціальних проектів, забезпеченні зацікавлених організацій інформацією про злочинність та заходи боротьби з нею.

Питання боротьби зі злочинністю, в тому числі з її транснаціональними організованими структурами, постійно знаходиться на порядку денному ООН. Зокрема, 18 грудня 1991 р. була прийнята і продовжує розроблятися спеціальна Програма ООН з боротьби зі злочинністю та кримінального правосуддя. Її головним завданням, як мовиться в преамбулі, є надання допомоги у задоволенні нагальних потреб світового співтовариства в справі попередження кримінальних проявів і правосуддя. У числі основних цілей Програми слід назвати: боротьбу зі злочинністю національного та транснаціонального характеру; об'єднання зусиль держав - членів ООН у попередженні транснаціональної злочинності; більш ефективне відправлення кримінального правосуддя; сприяння дотриманню найвищих стандартів справедливості, гуманності, правосуддя та професійної поведінки.
Особливе місце в структурі ООН в галузі боротьби з транснаціональною злочинністю займає Комісія з попередження злочинності та кримінального правосуддя, створена в 1992 р. у складі Економічної і Соціальної Ради ООН. До Комісії входять представники 40 держав - членів ООН, які обираються на три роки. Безпосередньою завданням Комісії є: розробка проектів керівних принципів попередження злочинності та кримінального правосуддя; планування заходів ООН по боротьбі зі злочинністю; підготовка Конгресів ООН з попередження злочинності та поводження з правопорушниками. Так, наприклад, в рамках Комісії підготовлена ​ ​ прийнята 51-ю сесією Генеральної Асамблеї ООН Декларація про злочинність і суспільну безпеку (1996 р.). В ній, зокрема, вказувалося, що всі держави - члени ООН повинні взяти на себе урочисте зобов'язання взаємно співпрацювати в цілях попередження транснаціональної, у тому числі організованої злочинності, незаконного обороту наркотиків і зброї, контрабанди різних видів заборонених товарів, торгівлі людьми, терористичних актів, корупції і відмивання злочинних доходів.

97. Попередження транснаціональної злочинності.

Основні рекомендації щодо організації протидії транснаціональній організованій злочинності (ТОЗ) було вироблено міжрегіональною підготовчою нарадою у Відні в лютому 1988 p., напередодні проведення Восьмого Конгресу ООН. Полягали вони у ствердженні необхідності:

— ратифікації та здійснення міжнародних домовленостей;

— розроблення двосторонніх та багатосторонніх угод;

— підготовки до прийняття типових документів і стандартів для використання на національному, регіональному та міжрегіональному рівнях;

— розроблення універсальної міжнародної конвенції з питань співпраці у справі протистояння транснаціональним злочинам та у здійсненні кримінального правосуддя;

— розгляду питань транснаціональної юрисдикції;

— вироблення стандартів у справі міжнародної допомоги у зв'язку з банківською таємницею;

— розроблення ефективних стандартів для протидії відмиванню грошей, здійсненню інвестицій, які пов'язані з незаконним обігом наркотиків, тероризмом та іншими формами транснаціональної злочинності;

створення глобальної інформаційної мережі для попередження злочинності та кримінального правосуддя;

широкого залучення громадських організацій для здійснення програми попередження злочинності та кримінального правосуддя.

ТОЗ можна класифікувати за п'ятьма основними групами:

а) організовані на міжнародній основі кланові злочини з основною метою отримання прибутків;

б) терористична діяльність транснаціонального спрямування;

в) економічні злочини, що передбачають здійснення операцій та дій у двох або декількох країнах;

г) транснаціональна незаконна торгівля предметами мистецтва, що е культурним чи релігійним надбанням нації;

ґ) дії, які забрудненням порушують екологічний баланс та стан довкілля кількох країн.

На основі виробленої ООН стратегії боротьби з транснаціональною злочинністю міжнародним співтовариством розробляються і конкретні напрями протидії цьому соціально-небезпечному явищу. Зокрема, їх було конкретизовано у " Віденській декларації про злочинність та правосуддя: відповідь на виклики XXI століття", яку було прийнято під час проведення X Конгресу ООН із запобігання злочинності та відносинам із правопорушниками, що минула у Відні 10—17 квітня 2000 р. У Декларації, зокрема, наголошено, що належні програми запобігання і реабілітації мають основоположне значення для ефективної боротьби зі злочинністю, і що такі програми мають ураховувати соціально-економічні чинники, котрі можуть зумовлювати суттєву вразливість людей з огляду злочинних дій та ймовірність здійснення людьми таких дій.

Ефективними чинниками подолання транснаціональної злочинності є, по-перше, активізація тісної координації дій та розвитку міжнародної співпраці, створення умов, які сприяють боротьбі з організованою злочинністю, сталому розвитку, викоріненню злиднів та безробіття; по-друге, широке залучення як партнерів та суб'єктів процесу протидії злочинності " урядів, національних, регіональних, міжрегіональних установ, міжурядових та неурядових організацій і різноманітних сегментів громадянського суспільства, зокрема засобів масової інформації та приватного сектору, а також визнання їх відповідної ролі та вкладу"; по-третє, проведення широкомасштабних переговорів держав — учасниць ООН, спрямованих на вироблення спільної Конвенції ООН проти транснаціональної злочинності; по-четверте, посилення допомоги щодо накопичення потенціалу світового співтовариства у боротьбі зі злочинністю (підготовка кадрів, технічна допомога, розроблення законодавства та правил, накопичення спеціальних знань та досвіду). Саме такий план дій міжнародної організації, на думку оонівських стратегів, мав сприяти різкому зменшенню кількості різних видів транснаціональних злочинів до 2005 р.

Серед важливих тактичних завдань боротьби зі транснаціональною злочинністю Віденська декларація передбачала:

— внесення компоненту попередження злочинності у національні та міжнародні стратегії в галузі розвитку;

— активізацію двосторонньої та багатосторонньої співпраці, зокрема технічної;

— розширення співпраці країн-донорів у різноманітних галузях життєдіяльності суспільства, охоплюючи аспекти попередження злочинності;

— зміцнення можливостей Центру щодо міжнародного попередження злочинності, а також реалізації Програми ООН щодо попередження злочинності та розвитку кримінального правосуддя.

98. Особливості попередження транснаціональної економічної злочинності.

Проблеми протидії транснаціональній економічної злочинності стають предметом аналізу провідних країн світу, зацікавлених у розвитку демократії, стабільності й економічного розвитку. Зокрема, питання вибору стратегії й тактики боротьби з транснаціональними злочинними формуваннями вже стали традиційними під час проведення спільних нарад Міністрів юстиції та внутрішніх справ " великої вісімки" (Москва, 1999 p., Мілан, 2001 р.). У комюніке цих нарад вказано пріоритетні різновиди транснаціональних злочинів, боротьба з якими в умовах сучасного суспільного розвитку стала вкрай актуальною.

Передусім це злочини у сфері високих технологій, що є виявами кіберзлочинності, та характеризуються широким використанням досягнень сучасної науки й техніки, що тісно пов'язані з функціонуванням Інтернету, а за його посередництвом реалізуються злочинними силами для здійснення економічних злочинів та злочинів проти свободи людини (наприклад, сексуальна експлуатація).

По-друге, це злочини, пов'язані з відмиванням грошових коштів (розкриття банківських таємниць, проникнення за допомогою сучасних технологій до системи охорони банків та інших фінансових структур).

І, по-третє, це злочини корупційного характеру, що реально підривають безпеку суспільства, суперечать пропаганді демократичних цінностей у сучасному світі та стають на заваді розвитку законності та правопорядку.

У світі функціонує низка міжнародних організацій та центрів, які вивчають проблеми боротьби з транснаціональною організованою злочинністю. Німецький учений У. Бек заявляє, що " транснаціональні правові простори та інститути — вже не розкіш, а давно стали необхідністю для всіх держав у глобальну епоху, причому саме тому, що національні держави у ході глобалізації все більше втрачають не номінальну правову владу виносити рішення, а контроль над виконанням положень законодавства". Отож, відзначено взаємозв'язок функціонування міжнародних інституцій, діяльність яких спрямована проти транснаціональної організованої злочинності з тими характерними рисами глобалізаційних процесів, які стали ознакою сучасного світу.

Серед таких міжнародних організацій одне з провідних місць належить Інтерполу, початок історії якого сягає квітня 1914 p., коли в Монако було проведено І Міжнародний конгрес кримінальної поліції, у якому взяли участь представники Австро-Угорщини, Великобританії, Італії, Росії, Франції. На наступному Міжнародному поліцейському конгресі, що відбувся у Відні 3—6 вересня 1926 р., у якому взяли участь представники поліцейських структур Австрії, Бельгії, Греції, Данії, Єгипту, Італії, Латвії, Литви, Нідерландів, Німеччини, Польщі, Румунії, Сполучених Штатів Америки, Туреччини, Угорщини, Франції, Чехословаччини, Швейцарії і Швеції, було засновано Міжнародну комісію кримінальної поліції. Свою назву — " Інтерпол" — ця міжнародна організація отримала у липні 1946 p., а 1956 р. було прийнято новий Статут організації, в якому у ст. 1 було закріплено нову назву. Головними завданнями й цілями Інтерполу, згідно зі Статутом, визначено:

— забезпечення найширшої співпраці між зацікавленими органами кримінальної поліції в межах чинного національного законодавства країн -учасниць Інтерполу — і у суворій відповідності до положень Всесвітньої декларації з прав людини;

— створення і розвиток всіх необхідних органів, які будуть ефективними в боротьбі з загальнокримінальною злочинністю.

Україну було прийнято до Міжнародної Організації Кримінальної Поліції 1992 р. на 61-й сесії Генеральної асамблеї Інтерполу. Повноправним членом цієї організації наша держава стала 1993 р. після створення Національного центрального бюро Інтерполу. Відтоді пройдено нелегкий шлях становлення, розвитку і визнання українського Бюро Інтерполу як одного з новітніх підрозділів, що представляє інтереси держави на міжнародному рівні. 25 березня

р. Кабінет Міністрів України затвердив положення " Про Національне центральне бюро Інтерполу", яке було продубльоване Наказом МВС України №194 від 7 квітня 1993 р. " Про заходи щодо виконання Постанови Кабінету Міністрів України " Про НЦБ Інтерполу". Згідно з цією Постановою, взаємодія правоохоронних органів України з компетентними органами зарубіжних держав щодо вирішення питань боротьби зі злочинністю, яка має транснаціональний характер або виходить за межі України, здійснюється лише через Національне центральне бюро Інтерполу, яким є Міністерство внутрішніх справ.

Серед міжнародних організацій, діяльність яких спрямована на протидію ТОЗ, треба відзначити і Європол — правоохоронну організацію Європейського Союзу, яка здійснює активну діяльність у сфері протидії міжнародній організованій злочинності. Створення Європолу було зумовлене Маастрихтською угодою від 7 лютого 1992 p., а метою новоствореної міжнародної організації стало підвищення ефективності правоохоронних органів країн європейської спільноти та зміцнення співпраці між ними з метою протидії організованій злочинності та тероризму зокрема. Особливу увагу в діяльності організації зосереджено на виявленні та переслідуванні злочинних організацій на європейському континенті. Правовою базою функціонування цієї організації є Конвенція про Європол, котра була ратифікована країнами — учасниками Європейського Союзу та набула чинності 1 жовтня 1998 р. Відповідно до цієї Конвенції, Європол підтримує національні правоохоронні органи в країнах-членах у галузі боротьби з:

— незаконним обігом наркотиків;

— нелегальною міграцією;

— тероризмом;

— підробленням грошей та інших фінансових документів;

— торгівлею людьми;

— незаконною торгівлею автотранспортом;

— відмиванням грошей.

Здійснюючи свою діяльність у напрямі протидії транснаціональній організованій злочинності, Європол, по-перше, сприяє обміну інформацією між країнами — учасниками організації відповідно до національних законодавств. По-друге, здійснює оперативний аналіз з метою забезпечення операцій щодо боротьби зі злочинністю. По-третє, готує стратегічні звіти (наприклад, щодо визначення загрози певного різновиду злочинів) та аналізує злочинність на основі інформації й розвідувальних даних, які представлено державами — членами організації та третіми сторонами. По-четверте, сприяє обміну досвідом та знаннями та надає технічну підтримку під час розслідувань і операцій, що здійснюються в рамках Євросоюзу для протидії злочинності під наглядом та юридичною відповідальністю зацікавлених держав — членів Євросоюзу. Особливу увагу зосереджено на проблемах уніфікації методів розслідування злочинів у різних країнах — членах Європолу. Фінансування Європолу здійснюють держави, що входять до Євросоюзу, залежно від їхнього внутрішнього валового продукту, а сам бюджет організації на 2005 р. становить 63, 4 млн евро. Сьогодні у штаб-квартирі Європолу працює 490 співпрацівників, з яких 80 — офіцери зв'язку, котрі представляють правоохоронні органи країн європейської спільноти.

Наприкінці XX ст., коли реальною стала небезпека трансформації міжнародної злочинності у впливову силу, що здатна загрожувати світовій цивілізації, її демократичному началу, перед правоохоронцями світу виникло завдання скоординувати свої дії для подолання нового зла, яким були прояви тероризму, посилення незаконного обігу наркотиків, активізація торгівлі людьми. У рамках цієї реальності почали формуватися різноманітні міжнародні недержавні та громадські організації. До них, зокрема, належать створений у Відні 5 грудня 2000 р. Всесвітній Антикримінальний та Антитерористичний Форум (ВААФ), ініціатором якого стала Росія. Серед засновників нової міжнародної структури були представники 38-ми країн світу, керівники ООН, Інтерполу, інших антикримінальних міжнародних організацій. На установчій нараді було відзначено, що в умовах глобалізації значно зростає кількість злочинів, що загрожують міжнародній спільноті, а, за деякими даними, щодня у світі скоюється до 400 тисяч злочинних дій. Згодом, 14 лютого 2002 р., у Берліні було здійснено офіційну процедуру заснування та реєстрації ВААФ, обрано склад Правління організації, яке очолив колишній міністр внутрішніх справ Російської Федерації, депутат Держдуми РФ О. Куликов. Метою цієї міжнародної неурядової спілки було оголошено пошук механізму взаємодії всіх державних та недержавних структур, об'єднання антикримінальних сил на планеті для зближення позицій та вироблення нових підходів у боротьбі зі злочинністю. Завданням та метою Форуму було:

— сприяння підвищенню рівня інформованості світового співтовариства про небезпеку транснаціональної злочинності та тероризму;

— удосконалення міжнародної та національної правової бази, спрямованої на підвищення ефективності антикримінальної та антитерористичної протидії злочинності;

— інформаційна, наукова, організаційна, матеріально-технічна підтримка всіх суб'єктів— учасників проектів з боротьби з транснаціональною злочинністю та тероризмом;

— міжнародний розвиток співпраці всіх груп суспільства у боротьбі з міжнародною злочинністю та тероризмом для забезпечення ефективності протидії цим загрозам.

У рамках ВААФ сформовано Міжнародний Антикримінальний і Антитерористичний Комітет (МААК) — міжнародну громадську організацію, що об'єднує на засадах добровільності громадян України, іноземних громадян та осіб без громадянства, для реалізації певних завдань, які окреслено в її статуті та передбачають захист законних соціальних, економічних, творчих, вікових, національно-культурних, особистих, майнових, спортивних тощо інтересів своїх членів, об'єднання зусиль Комітету та суспільства для сприяння протидії організованій злочинності та тероризму. Основні завдання МААКу полягають у:

— сприянні більш глибокому розумінню умов та причин, що спричиняють міжнародну злочинність, пошуку і пропаганді найбільш ефективних методів боротьби з нею;

— розвитку наявних і створенню нових універсальних методів, спрямованих на боротьбу зі злочинністю та недопущення її подальшої консолідації й ескалації на глобальному, регіональному і національному рівнях;

— розвитку співпраці й налагоджуванню взаємодії між професіоналами з правоохоронних органів різних країн;

— зближенні позицій країн під час вироблення основних підходів до вирішення проблем боротьби з організованою злочинністю і тероризмом;

— підготовці рекомендацій щодо вдосконалення міжнародно-правової бази та гармонізації національного кримінального законодавства;

— реалізації інших перспективних задумів і проектів, пов'язаних із діяльністю Комітету;

— прогнозуванні тенденцій розвитку кримінальної ситуації у світі, оцінення ступеню небезпеки і масштабів організованої злочинності та тероризму на національному й міжнародному рівнях;

— розробленні елементів стратегії й тактики дій на національному, регіональному та міжнародному рівнях у боротьбі з організованою злочинністю і тероризмом, зокрема з такими їх видами, як: терористичні акти; викрадення людей, захоплення заручників; фінансові махінації, відмивання доходів від злочинної діяльності; незаконний обіг наркотичних речовин і психотропних засобів; зброї, ядерних матеріалів і радіоактивних речовин; незаконний обіг культурних цінностей; злочини у сфері високих технологій; корупція; нелегальна міграція; сексуальна експлуатація дітей і дитяча порнографія та проституція.

Багатоманітність транснаціональної організованої злочинності, яка реалізує свій глобальний потенціал через широке поєднання різноманітних за способом здійснення, метою, засобами протиправних актів, призводить до виникнення таких міжнародних антикримінальних організацій та центрів, котрі спеціалізуються на збиранні інформації, виробленні рекомендацій та ефективній протидії певному різновиду транснаціональних злочинів. Економічні проблеми сучасного розвитку світової цивілізації, розгалуженість фінансових структур, наявність різноманітних грошових потоків, котрі використовує кримінальний світ для фінансування своєї протиправної діяльності, — все це значно актуалізувало роль міжнародних структур, котрі спеціалізуються на запобіганні злочинів у банківській сфері, та тими, що пов'язані з " відмиванням" грошей. Саме цей напрям у своїй діяльності й обрала створена 1989 р. Група розробки фінансових заходів боротьби з відмивання грошей, яка більше відома за англомовною абревіатурою як ФАТФ (Financial Action Task Force on Money Laundering — FATF), членами якої нині є представники 28 держав світу.

Отже, міжнародне співтовариство зуміло виробити певні принципи протидії транснаціональній організованій злочинності і оформити специфічні інституції, діяльність яких спрямовується на її подолання на різних рівнях — кримінально-правовому, політичному, економічному тощо.

99. Характеристика Концепції Державної програми профілактики правопорушень на період до 2015 р.

Концепція Державної програми профілактики правопорушень на період до 2015 р. від 30 листопада 2011 р. N 1209-р вказує на наступні проблеми, які потребують розв'язання. Кризові процеси, що відбуваються в соціально-економічній сфері, призвели до ускладнення криміногенної ситуації, зміни структури злочинності та зумовили виникнення нових форм і способів учинення протиправних діянь.

На сьогодні спостерігається тенденція до збільшення масштабів криміналізації основних сфер життєдіяльності населення. Поряд із зменшенням кількості вчинених злочинів середньої тяжкості, тяжких та особливо тяжких злочинів спостерігається тенденція до збільшення кількості правопорушень у сфері економіки.

Недосконалість системи реінтеграції бездомних осіб і безпритульних дітей, соціальної адаптації осіб, звільнених з місць позбавлення волі, невирішеність питання щодо примусового лікування осіб, хворих на алкоголізм, спричиняють збільшення кількості злочинів, учинених повторно, у громадських місцях, у тому числі в стані алкогольного сп'яніння.

Поширення дитячої бездоглядності, зокрема послаблення функцій сім'ї, зменшення кількості позашкільних гуртків і секцій за місцем проживання призводять до збільшення кількості правопорушень, учинених неповнолітніми та за їх участю, випадків утягнення неповнолітніх у злочинну діяльність. Незайнятість населення, зокрема молоді, впливає на зростання рівня злочинності. Актуальним є питання розроблення дієвих заходів щодо недопущення залучення таких осіб до протиправної діяльності.

Зазначені фактори негативно позначаються на міжнародному іміджі держави, її економічному становищі, призводять до зменшення обсягу інвестицій та зниження рівня довіри населення до влади. До погіршення економічної ситуації в державі призводять стрімкі зміни умов господарювання і ринкової кон'юнктури, що зумовили посилення соціального чинника скоєння правопорушень.

З огляду на зазначене основними проблемами, які потребують розв'язання, є: недосконалість нормативно-правового, організаційного, фінансового, кадрового та інформаційного забезпечення профілактики правопорушень; неналежний рівень комплексних запобіжних заходів, спрямованих на усунення причин і умов учинення правопорушень, та профілактичної роботи з особами, схильними до їх скоєння; низький рівень правової культури населення, роз'яснювальної роботи серед громадян з метою формування в них відповідального ставлення до питань дотримання законності, особистої участі в охороні громадського порядку, профілактики правопорушень та боротьби із злочинністю; відсутність дієвого механізму участі громадськості в забезпеченні правопорядку в державі; недостатня увага центральних і місцевих органів виконавчої влади, Ради міністрів Автономної Республіки Крим до питань організації змістовного дозвілля дітей та молоді, їх зайнятості та відпочинку; недосконалість механізму взаємодії правоохоронних органів з центральними і місцевими органами виконавчої влади, Радою міністрів Автономної Республіки Крим з питань розроблення конкретних заходів, спрямованих на підвищення ефективності профілактики правопорушень.

Погіршення соціально-економічної ситуації в державі негативно позначається на криміногенній ситуації, зумовлює необхідність формування принципово нових підходів до розв'язання проблем у сфері профілактики правопорушень.

Комплексне розв'язання проблем можливе за умови вжиття на державному рівні заходів, спрямованих на підвищення ефективності профілактики правопорушень.

Метою Концепції є забезпечення ефективної реалізації державної політики у сфері профілактики правопорушень шляхом розроблення та здійснення комплексу заходів, спрямованих на виявлення та усунення причин і умов учинення злочинів, захист інтересів людини, суспільства і держави від протиправних посягань, а також налагодження дієвої співпраці між центральними і місцевими органами виконавчої влади, Радою міністрів Автономної Республіки Крим та громадськістю в зазначеній сфері.

Реалізувати Концепцію передбачається протягом 2011-2015 років. Заходи щодо запобігання вчиненню правопорушень можуть здійснюватися відповідними центральними і місцевими органами виконавчої влади, Радою міністрів Автономної Республіки Крим в межах визначених законодавством повноважень. Проте такий підхід не забезпечує комплексного розв'язання проблем.

Оптимальним варіантом є затвердження плану заходів щодо виконання Концепції та об'єднання зусиль правоохоронних органів, центральних і місцевих органів виконавчої влади, Ради міністрів Автономної Республіки Крим для його виконання.

Проблеми організації профілактики правопорушень передбачається розв'язати шляхом:

удосконалення нормативно-правової бази з питань правоохоронної діяльності та профілактики правопорушень; підвищення вимог до осіб, відповідальних за роботу із зверненнями громадян, забезпечення принципового реагування на факти порушення прав і свобод людини; визначення критеріїв оцінки роботи правоохоронних органів з профілактики правопорушень; активізації участі громадськості в забезпеченні правопорядку в державі; реформування правоохоронних органів з метою підвищення ефективності їх діяльності щодо захисту прав і свобод людини, забезпечення результативної боротьби із злочинністю та профілактики правопорушень; забезпечення розвитку міжнародного співробітництва у сфері профілактики правопорушень з використанням міжнародного досвіду; провадження просвітницької діяльності, спрямованої на формування негативного ставлення до протиправних діянь; ужиття заходів, спрямованих на підвищення рівня моральності в суспільстві, правової культури громадян, утвердження здорового способу життя, запобігання проявам екстремізму, расової та релігійної нетерпимості; недопущення поширення в суспільстві негативних явищ і процесів, пов'язаних із злочинністю; проведення профілактичної роботи з неблагополучними сім'ями, а також розроблення механізму екстреного реагування на факти бездоглядності дітей з метою недопущення їх втягнення у злочинну діяльність; формування системи реінтеграції бездомних осіб і безпритульних дітей та соціальної адаптації осіб, звільнених з місць позбавлення волі; удосконалення податкової політики, запровадження системи дієвого контролю за реалізацією товарів на внутрішньому ринку; запобігання незаконному переміщенню товарів через митний кордон України, посилення правоохоронного компонента загальнодержавної системи протидії контрабанді; ліквідації каналів незаконної міграції, посилення контролю за додержанням правил в'їзду в Україну, виїзду з України і перебування на її території іноземців та осіб без громадянства; удосконалення інформаційного забезпечення профілактики правопорушень та особистого захисту громадян від протиправних посягань за допомогою засобів масової інформації.