Студопедия

Главная страница Случайная страница

КАТЕГОРИИ:

АвтомобилиАстрономияБиологияГеографияДом и садДругие языкиДругоеИнформатикаИсторияКультураЛитератураЛогикаМатематикаМедицинаМеталлургияМеханикаОбразованиеОхрана трудаПедагогикаПолитикаПравоПсихологияРелигияРиторикаСоциологияСпортСтроительствоТехнологияТуризмФизикаФилософияФинансыХимияЧерчениеЭкологияЭкономикаЭлектроника






Латентна злочинність




Дані про злочинність отримують зі статистичної звітності відповідних правоохоронних органів. Проте загальновідомо, що кримінальна статистика не відбиває повністю справжнього стану злочинності, оскільки не всі злочини, що вчинені, а також особи, які їх вчинили, реєструються відповідними державними органами. Незареєстрована частина злочинності створює так звану латентну злочинність. В юридичній літературі латентну, тобто приховану, злочинність визначають як частину всієї злочинності, інформація про яку не надійшла до органів, що реєструють злочини і злочинців.
Реальний рівень латентної злочинності визначається кількістю злочинів, що залишилася поза сферою застосування кримінального закону, і кількістю злочинців, яких не було притягнуто до кримінальної відповідальності.
Латентна злочинність — це сукупність злочинів, які не ввійшли у процесі аналізу злочинності до статистичних даних через відсутність до певного моменту інформації про них.
А. Зелінський [8] пропонує таке визначення латентної злочинності: це сукупність передбачених кримінальним законом діянь, які з різних причин не були враховані органами внутрішніх справ, прокуратурою, службою безпеки, судом.
Латентну злочинність розраховують за формулою

Зл = Зф - Зз,

де Зф, 33 — злочинність відповідно фактична і зареєстрована. Рівень латентної злочинності визначають так:

Рл = Зз / Зф.

В юридичній літературі розрізняють три види латентності: природну (об'єктивну); граничних ситуацій; штучну (приховану).
Природна латентність — це сукупність випадків, коли правоохоронним органам не були відомі факти вчинення злочинів (неповідомлення потерпілими та іншими особами про вчинений злочин).
Латентність граничних ситуацій — це випадки, коли факт злочину виявляється певною особою, але з різних причин не сприймається нею як злочин (пожежі, кишенькові крадіжки).
Штучна латентність — це сукупність випадків, коли правоохоронний орган, маючи інформацію про вчинений злочин, не реєструє його і не ставить на облік з будь-яких причин.
Практика діяльності правоохоронних органів дає підстави виокремити три рівня латентності:
- низький — очевидно вчинені тяжкі злочини, інформація про які швидко поширюється (вбивства, розбійні напади, пограбування тощо);
- середній — злочини, вчинення яких не є таким очевидним, як при низькому рівні латентності. Потерпілі з різних причин не звертаються за захистом до правоохоронних органів, хоча й не приховують факт вчиненого злочину (незначна шкода, завдана злочином; відсутність віри у можливість розкриття злочину правоохоронними органами; злочини проти особи тощо);
- високий — злочини, про вчинення яких в більшості випадків відомо тільки злочинцю й потерпілому, причому останній зацікавлений у приховуванні факту злочину з різних мотивів (сором’язливість, наявність хвороби, корисливі мотиви — шахрайство, хабарництво, статеві злочини тощо). Ця категорія злочинів через їх неочевидність і практично “нульову" активність з боку потерпілого має найменшу інформативність і найвищу латентність.
Під причинами латентності злочинів необхідно розуміти сукупність обставин соціального, правового, особистого та іншого характеру, що перешкоджають виявленню, реєстрації й обліку злочинів, а також їх розкриттю, у тому числі й забезпеченню повноти та всебічності їх розкриття. Під обставинами соціального характеру необхідно також розуміти й недоліки у діяльності правоохоронних і судових органів, в обов’язки яких входить виявлення, реєстрація злочинів і осіб, які їх вчинили, а також здійснення правосуддя.
Фактори, які впливають на латентність злочинів, можна в певний спосіб класифікувати, якщо взяти за основу вивчення поведінки суб’єктів кримінально-правових відносин. Головними їх учасниками є суб’єкт злочину, потерпілий, особи, що причетні до злочину, і державні органи кримінального переслідування та правосуддя. Саме від цих учасників залежить, чи буде виявлено злочин і покарано злочинця.
Фактори природної латентності злочинів, що пов’язані з поведінкою злочинця, мають різноманітний і різноплановий характер. Необхідно враховувати, що ретельне маскування, винахідливість і конспірація злочинів, що вчиняються, є важливими факторами латентності, що набагато ускладнює розкриття і розслідування злочинів, особливо тих, що вчиняються у кредитно-фінансовій та банківській сферах. Важливою складовою латентності злочинів, що безпосередньо пов’язана з якостями особи злочинця, є вмілий вибір злочинцем жертви. Об’єктом злочинного посягання в таких випадках стають особи, які незаінтересовані в оприлюдненні факту вчиненого злочину. Злочинець враховує, що для такої жертви завдана їй шкода буде незначною порівняно з тим, що вона опиниться в центрі уваги правоохоронних органів.
На латентності окремих злочинів істотно позначається психологічний тиск на потерпілих з боку злочинця: умовляння, підкуп, шантаж, погрози, залякування. При вчиненні тяжких злочинів або настанні тяжких наслідків злочинці можуть застосовувати матеріальні стимули. Факт неповідомлення жертвою злочину у правоохоронні органи про злочинне посягання на її права й інтереси, а також про заподіяння їй матеріальної чи іншої шкоди у кримінологічній літературі дістав назву латентної віктимності.
Мотивами, що утримують потерпілих від заяви про вчинений злочин, можуть бути небажання оприлюднення інтимного боку життя, страх, відсутність віри у професіоналізм правоохоронних органів і їх здатність розкрити злочин, бажання уникнути зайвих проблем тощо. Іноді характер вчиненого злочину обумовлює причетність до нього потерпілого, який за несприятливого вирішення справи опиняється в ролі жертви. До таких злочинів належать, зокрема, шахрайство і хабарництво. Причетність потерпілого до вчиненого злочину в таких випадках є основною причиною їх латентності.
Одним з важливих факторів латентності злочинів, який безпосередньо стосується поведінки свідків, осіб, причетних до злочинів, а також потерпілих, є відсутність дієвого механізму забезпечення безпеки осіб, які сприяють розкриттю злочинів і здійсненню правосуддя. Незахищеність цих осіб від протиправного впливу, який може здійснюватись у вигляді підкупу, умовляння, погроз, шантажу, тимчасової ізоляції й навіть фізичного усунення, спонукає їх ухилятися від виконання громадянського обов’язку.
До факторів об’єктивного характеру, що сприяють латентності злочинів, належать також незадовільна матеріально-технічна забезпеченість як оперативно-розшукових підрозділів, так і правоохоронних органів взагалі. На ефективність їх діяльності істотно впливає недостатність спеціальних технічних засобів, автомототранспорту, сучасних засобів інформаційного забезпечення, криміналістичної техніки.
На особливу увагу заслуговує штучна латентність, що зумовлюється як недоліками у реєстрації, обліку і статистичній звітності, так і суттєвими прорахунками й недоліками в діяльності правоохоронних органів, а також зловживанням і халатністю з боку посадових осіб, на яких покладено функції розкриття й розслідування злочинів. Особливу небезпеку становлять дії посадових осіб, які умисно приховують інформацію про злочинну діяльність підлеглих, а також умисна нереєстрація заяв і повідомлень про злочини, що надійшли до правоохоронних органів, під різними приводами, що здійснюється з метою створення уявної ефективності діяльності правоохоронних органів, пов’язаної з розкриттям і розслідуванням злочинів. На латентність злочинів впливають також однобічність і неповнота у розкритті й розслідуванні злочинів правоохоронними та судовими органами, внаслідок чого не встановлюються всі епізоди злочинної діяльності й не всі винні особи притягуються до кримінальної відповідальності. Одним з факторів, що впливають на латентність злочинів, є також неправильна юридична кваліфікація злочинів (умисна або помилкова) відповідним органом розслідування або судом. Так, пограбування кваліфікується як крадіжка, злісне або особливо злісне хуліганство — як звичайне хуліганство.
Належний рівень організації реєстрації й обліку злочинів є однією з центральних організаційно-управлінських проблем боротьби із злочинністю, оскільки відіграє важливу роль у забезпеченні повноти й об’єктивності інформації про показники стану злочинності та реального контролю за нею.
Досліджують латентну злочинність за допомогою прийомів і методів, які умовно можна поділити на дві групи.
До першої, соціологічної групи належать соціологічні прийоми і способи вимірювання латентної злочинності й визначення латентності окремих видів злочинів. Це спостереження, опитування, анкетування, експертні оцінки, огляди віктимізації населення, контент-аналізи матеріалів преси.
До другої, оперативно-слідчої групи входить сукупність прийомів і способів виявлення прихованих злочинів, які застосовують в оперативній та слідчій діяльності правоохоронні органи. Серед них вирізняють способи виявлення латентних злочинів, які тією чи іншою мірою пов’язані з господарською діяльністю юридичних осіб. З огляду на важливість об’єкта дослідження вони створюють підгрупу методів економіко-правового аналізу.
Необхідно також ураховувати сучасні розробки методики вимірювання латентної злочинності на основі модульного аналізу конструювання соціуму, в основу якого покладено системний підхід до дослідження суспільства загалом і, зокрема, такого соціального явища, як злочинність. При цьому широко використовують сучасні комп’ютерні технології, за допомогою яких можна не тільки розраховувати показники, що стосуються латентних злочинів і латентних злочинців, а й визначати тенденції розвитку латентної злочинності.





 


.

mylektsii.ru - Мои Лекции - 2015-2019 год. (0.006 сек.)Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав Пожаловаться на материал