Абсолютна і відносна система сольмізації

У своїй практичній роботі вчителі музики загальноосвітніх шкіл у початкових класах використовують дві системи сольмізації: абсолютну та відносну.

Абсолютна система передбачає чітко визначену висоту кожного звука. Для того, щоб навчити молодшого школяра сольфеджувати в абсолютній системі, потрібне попереднє засвоєння ним певних знань та навичок з нотної грамоти. Якщо врахувати ще й той факт, що співочий діапазон першокласника досить вузький (найбільш чисто голос звучить в діапазоні ре-1 – ля-1), то найзручнішою тональністю для співу є тональність Ре-Мажор, адже тут учні зможуть заспівати тоніку. У випадку, коли учень повинен заспівати третій ступінь в ладі, він бачить ноту фа#; співає фа (знаки альтерації при співі не називаються) і повинен усвідомити, що це третій ступінь мажорного звукоряду. Таке завдання для молодшого школяра занадто складне. Ряд вчителів, щоб уникнути цих труднощів, розучуючи з дітьми вправи, поспівки та пісні, співають їх у зручній для співу тональності, використовуючи для назв ступенів До-Мажорний звукоряд. Така практика є неприпустимою, бо, як вже зазначалось вище, кожна нота в абсолютній системі має чітко визначену висоту. То ж який вихід з цієї ситуації?

Цю проблему успішно вирішує відносна система сольмізації (її ще називають ладовою системою, релятивом).

Ритмічне виховання.

Ритмічне чуття слід виховувати в учнів вже з перших уроків у І-му класі. Спочатку учні повинні навчитись відчувати, а потім відтворювати ритмічну пульсацію. Такі навички слід розвивати на конкретному музичному матеріалі: перед виконанням знайомої пісні, вчитель пропонує дітям одночасно зі співом відзначати (проплескувати чи простукувати по парті) найбільш наголошені долі. Для прикладу можна навести цокання годинника, крокування солдат на параді тощо. Для закріплення чуття ритмічної пульсації (метру) вчитель може запропонувати одному з учнів позначити його на дошці вертикальними рисками над словами пісні:

(Українська народна пісня “Веселі гуси”)

В нашої бабусі два веселі гуси. Один сірий, другий білий, два веселі гуси.

Наступний етап – відтворення ритмічного малюнку пісні. Вчитель пояснює учням, що в музичних творах звуки різні за довжиною і пропонує учням разом зі співом пісні проплескати або простукати кожен її склад. Учні співають вивчені раніше пісні і відтворюють їх ритмічний малюнок. Для закріплення уявлень про метр і ритм можна провести такі ігри:

1. Учні співають пісню, одночасно частина класу простукує ручками

її метр (ритмічну пульсацію), інша частина проплескує її ритмічний малюнок.

2. Учні співають пісню, коли вчитель підносить руку вгору, вони відтворюють її метр, коли опускає вниз – ритмічний малюнок.

І тільки тоді, коли учні навчилися відчувати і вдтворювати метр і ритм (ритмічну пульсацію і ритмічний малюнок), зрозуміли різницю між ними, вчитель дає їм поняття про четвертну та дві восьмі. Але на початку учні не засвоюють цих назв, вони повинні запам’ятати, що довгий звук (четвертна тривалість) позначається однією вертикальною рискою і називаєть ся “та”, а дві короткі (восьмі) – двома вертикальними лініями зверху з’єднаними поперечною – “ті-ті”:

І П

та ті-тіДля того, щоб учні навчились записувати (графічно зображати) ритмічний малюнок пісні, вчитель ускладнює завдання – учні співають пісню “про себе”, проплескують ритмічний малюнок і називають ритмічні склади:

(М. Лисенко. “Пісня Лисички”)

Я Ли- сич-ка, я сест-рич-ка, не сид-жу без ді-ла.

Ті-ті ті – ті ті-ті ті – ті ті-ті ті –ті та та

Потім записують на дошці: