Студопедия

Главная страница Случайная страница

КАТЕГОРИИ:

АвтомобилиАстрономияБиологияГеографияДом и садДругие языкиДругоеИнформатикаИсторияКультураЛитератураЛогикаМатематикаМедицинаМеталлургияМеханикаОбразованиеОхрана трудаПедагогикаПолитикаПравоПсихологияРелигияРиторикаСоциологияСпортСтроительствоТехнологияТуризмФизикаФилософияФинансыХимияЧерчениеЭкологияЭкономикаЭлектроника






Моделі соціального партнерства




У країнах з розвиненою ринковою економікою ідеологія соціального партнерства глибоко проникла в соціально-трудові відносини, хоча його моделі в різних країнах відрізняються організаційно-правовим механізмом.

Відомі дві моделі соціального партнерства — трипартизм і біпартизм. У тих країнах, де роль держави в регулюванні трудових відносин невелика (США, Канада, Великобританія), практикується двостороння співпраця між об'єднаннями роботодавців і організаціями найманих працівників. Держава за такої соціальної моделі виступає лише в ролі арбітра або посередника при виникненні соціальних конфліктів (біпартизм).

Нині найбільш розвинена система соціального партнерства трипартизму існує у таких європейських країнах, як Німеччина, Швеція, Австрія. За цієї системи у врегулюванні соціально-трудових відносин беруть однаково важливу участь три сторони: організації, що представляють інтереси найманих працівників, об’єднання роботодавців та держави.

Згідно з досвідом та результатами досліджень, що відображені у сучасній науковій літературі, трипартизм або соціальне партнерство потрібно розглядати під кутом двох точок зору. По-перше, з точки зору соціально-філософського розуміння, трипартизм або соціальне партнерство — це результат корпоратиських відносин, зацікавлених груп інтересів, у всіх сферах життєдіяльності суспільства в цілому. По-друге, це процес врегулювання соціально-трудових відносин засобами колективно-договірного регулювання.

Системоутворюючим фактором для трипартизму служить соціальний діалог — динамічний процес, що складається із сукупності практичних методів і форм узгодження інтересів суб'єктів (партнерів), які беруть у ньому участь і забезпечують їхню конструктивну взаємодію.

Трансформація гуманістичних ідей суспільства та усвідомлення прогресивним людством таких понять, як толерантність, компроміс, а також суспільний поділ праці, що супроводжував зародження індустріального суспільства, в якому особливо гостро відчувалась необхідність узгодження інтересів різних соціальних груп, призвели до “переносу” суспільного договору як соціального явища із політичної в економічну сферу: у виробництво, обмін, розподіл тощо.

У сучасному розумінні “партнер” – це співучасник у якому-небудь підприємстві, справі, грі, у чомусь, що пов’язане з взаємною користю або взаємним задоволенням.

Це створило певні передумови для впровадження ідеї соціального діалогу та трипартизму спочатку сторін соціально-трудових відносин: роботодавців (підприємців), найманих працівників (профспілок) та держави, а потім й інших соціальних груп, класів, що було можливе лише за умов соціального консенсусу.



У практичній діяльності соціальний діалог і трипартизм, як принципи регулювання соціально-трудових відносин ґрунтуються на досвіді корпоративного суспільства.

У системі трипартизму колективний договір відігравав роль засобу досягнення компромісу, вирішуючи конфлікт як на мікрорівні – усередині фірми, так і на макрорівні: промисловості або галузі.

Класова боротьба як єдиний засіб вирішення суперечностей залишилась прерогативою доіндустріальних суспільств. Модель соціально-трудових відносин, що отримала назву “соціального діалогу” або “трипартизму” була притаманна індустріальному суспільству. Під трипартизмом розумілася соціальна взаємодія суб’єктів соціально-трудових відносин: роботодавців (їх організацій), представників найманих працівників (профспілок) за участю держави (виконавча влада) як арбітра з питань зайнятості, заробітної плати, умов праці, соціального страхування тощо засобами колективно-договірного регулювання.

У контексті політичної ідеології моделі соціального партнерства поділяють на консервативну, соціал-демократичну і демократичну.

Функціонування консервативної моделі (США, Японія) більшою мірою базується на загальній правосвідомості й добрій волі сторін, і меншою - на законодавчому унормуванні. Аналіз сучасної стратегії управління переконує в активізації людського фактору, що розглядається не лише як учасник виробництва, а й як суб'єкт усіх стадій соціально-трудових відносин.

Для демократичної моделі соціального партнерства (Німеччина, Австрія) характерна наявність органів соціального партнерства на всіх рівнях. Ці органи займаються, насамперед, попереджувальною роботою, що дозволяє не доводити конфлікти до серйозних загострень. Однією з особливостей Австрії та Німеччини є централізація профспілок. Досягненням цієї системи є висока стабільність переговорного процесу.



Соціал-демократичній моделі соціального партнерства відповідає так звана "шведська модель". Ця система заснована на взаємодії та відповідному розподілі функцій держави, підприємців та профспілок. Причому, на відміну від консервативної моделі, держава виступає інструментом, за допомогою якого не тільки забезпечується стабільність економічної системи, а й її розвиток та вдосконалення, в основі якого - ринкове господарство та приватне підприємництво.

Відсутність демократичних традицій соціального партнерства, наявність споживацьких настроїв у суспільстві не відповідає консервативній моделі з її наголосом на загальній правосвідомості у людських стосунках. Також не відповідає сучасним умовам України соціал-демократична модель соціального партнерства з надвисокими податками та не менш високим рівнем соціального забезпечення.

Слід враховувати, що система соціального партнерства в країнах Європи не є застиглою формою і в багатьох вимірах моделі доповнюються рисами іншої. Тому для України більш доцільним є формування демократичної моделі соціального партнерства як найбільш придатної для умов перехідного періоду Для формування системи соціального партнерства у нашій країні вже є необхідні умови. По-перше, наша держава у 2005 р. визнана Європейським Союзом країною з ринковою економікою, в ній сформувався відповідний прошарок підприємців. По-друге, існують різні профспілкові організації, що представляють і захищають інтереси найманих працівників, а також їх об’єднання загальнодержавного рівня. По-третє, сформовано політико-правове поле для розвитку соціального партнерства на тристоронній основі. Четверте, держава заявила про свою готовність виступити посередником у відносинах між найманими працівниками і роботодавцями. Подальший розвиток українського суспільства потребує конституювання демократичних, політичних та правових механізмів управління соціальними процесами.

Перехід України до ринкової економіки породив низку соціальних проблем, які вимагали відповідних заходів соціальної політики, зокрема, у сфері соціально-трудових відносин, де виникла гостра потреба нового законодавчого регулювання.

Моделі соціального партнерства у різних країнах відрізняються організаційним механізмом, нормами і правилами регулювання соціально-трудових відносин, ступенем централізації процедури, участі держави в соціальному діалозі. Однак загальним для всіх є те, що більшість питань, які виникають у соціально-трудовій сфері, вирішуються на базовому рівні.

соціальний партнерство трипартизм біпартизм


mylektsii.ru - Мои Лекции - 2015-2019 год. (0.007 сек.)Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав Пожаловаться на материал