Порядок проведення семінарського заняття

У вступній частині необхідно оголосити тему, розкрити мету семінарського заняття, які цілі повинні бути досягнути у ході заняття та довести навчальні питання, що розглядаються.

Після чого, якщо передбачено, заслуховується і обговорюється реферат, який завчасно підготовлений одним з студентів.

До розгляду першого навчального питання, з метою перевірки якості вивчення студентами лекційного матеріалу за даною темою проводиться письмовий експрес-контроль (летючка).

По закінченню експрес-контролю (летючки) викладач переходе до розгляду навчальних питань семінарського заняття, при цьому можуть бути застосовані наступні форми семінарського заняття: розгорнута бесіда, обговорення реферату, семінар-диспут або їх комплексне застосування, крім того для якісно підготовленої групи студентів можливо використання найбільш ефективної форми семінарського заняття – “мозковий штурм”.

1. Класифікація форм бойового застосування авіаційних частин (підрозділів)

Одним з основних понять військової науки є поняття “бойові дії”. Бойові дії являють собою основне явище війни і, як усяке явище, характеризуються своєю структурою (тобто складом елементів), властивостями і зв’язками.

Єдність усіх основних елементів цілого, його властивостей і зв’язків існує та виражається у певній формі і невід’ємна від неї. Таким чином, форма є способом існування змісту, вона невід’ємна від змісту і є його вираження.

Формою бойового застосування авіації ПС ЗС України у можливих збройних конфліктах є бойові дії за планом операцій ЗС України та оперативних командувань (рис. 1.1).

Бойові дії авіації ПС ЗС України за планом операцій ЗС України та оперативних командувань – це сукупність узгоджених за метою, завданнями, місцем і часом дій авіації ПС ЗС України у взаємодії з об’єднаннями, з’єднаннями і частинами інших видів і родів військ (сил) ЗС України чи самостійно за єдиним замислом та планом для виконання одного або декількох оперативних завдань на операційному напряму (районі бойових дій) у встановлений період часу.

В ході ведення бойових дій авіаційні частини (підрозділи) виконують поставлені перед ними бойові завдання нанесенням авіаційних ударів, проведенням повітряних битв і боїв, виконанням спеціальних бойових польотів.

Авіаційний удар – це організований вплив авіаційних частин (підрозділів) на противника для ураження його наземних (морських) об’єктів із застосуванням авіаційних засобів авіаційного ураження.

У залежності від завдань, що вирішуються, об’єктів ураження, потужності та часу впливу авіаційні удари за масштабом одночасно залучених сил і засобів поділяються на зосереджені, групові і поодинокі.

Зосереджений авіаційний удар завдається авіаційними частинами з метою ураження одночасно декількох об’єктів противника у встановленому районі бойових дій. Кількість сил і засобів авіаційної частини буде залежати від характеристик об’єкта удару та заданого ступеня його ураження.

Груповий авіаційний удар завдається авіаційними частинами чи авіаційними підрозділами для ураження одного або декількох об’єктів в обмеженому районі бойових дій у стислі терміни.

Поодинокий авіаційний удар завдається парою чи поодиноким літаком, які діють самостійно, переважно по одному об’єкту (цілі).

Повітряна битва – це сукупність організованих та взаємопов’язаних повітряних боїв авіації, які здійснюються за єдиним замислом та при централізованому управлінні у визначеному районі повітряного простору з метою знищення засобів повітряного нападу противника у повітрі та примушення його до відмови від виконання поставленого завдання.

Повітряний бій – це збройне протиборство в повітрі поодиноких літаків і підрозділів ВА з метою знищення повітряного противника, відбиття його атак, примушення його до відмови від виконання поставленого завдання. Він може бути груповим чи поодиноким.

Спеціальний бойовий політ – це політ авіаційної частини (підрозділу) для виконання бойових завдань, безпосередньо не пов’язаних з нанесенням авіаційних ударів або веденням повітряних битв (боїв).

До спеціальних бойових польотів відносяться: польоти для ведення повітряної розвідки, польоти для десантування повітряних десантів, польоти для перевезення військ, польоти для ведення РЕБ та ін. У ході виконання спеціальних бойових польотів можуть застосовуватися засоби ураження та відбиватись атаки винищувачів противника. Спеціальні бойові польоти можуть бути груповими чи поодинокими.

2. Способи бойових дій і бойові порядки авіаційних частин (підрозділів)

Спосіб бойових дій авіаційних частин (підрозділів) – це порядок застосування сил і засобів авіаційних частин (підрозділів) при виконанні бойових завдань.

Спосіб бойових дій складає один з основних компонентів замислу рішення командира авіаційної частини (підрозділу). Зміст способу бойових дій залежить від певних умов, обставин, характеру поставленого бойового завдання для авіаційних частин (підрозділів).

Об’єктивною основою для вибору способу бойових дій є ознаки основних прийомів бойових дій (табл. 2.1).

Таблиця 2.1

Основні прийоми бойових дій авіаційних частин (підрозділів)

За напрямками застосування основних зусиль основні прийоми бойових дій класифікуються як зосереджені дії та розосереджені дії (розосереджені польоти) за часом та у просторі. Вони визначаються замислом (планом) операції (бойових дій) у загальному порядку.

За розподілом зусиль за часом основні прийоми бойових дій класифікуються як:

одночасні дії (одночасний удар, одночасне введення у бій, одночасний спеціальний бойовий політ);

послідовні дії (послідовний удар, послідовне введення у бій, послідовний спеціальний бойовий політ).

За складом (кількістю) сил, що беруть участь, основні прийоми бойових дій класифікуються як:

повний склад (авіаційна частина);

частину сил (ае, ал (аз), пара літаків, літак).

За повнотою інформації про об’єкти дій основні прийоми бойових дій класифікуються як:

об’єкти, відомі заздалегідь;

об’єкти, виявлені у ході бойових дій;

об’єкти, що розшукуються самостійно (полювання).

За необхідною терміновістю дій основні прийоми бойових дій класифікуються як:

дії за планом (у визначений час);

дії за викликом;

дії негайно за готовністю.

За вихідним станом (положенням) сил основні прийоми бойових дій класифікуються як:

дії зі стану чергування на землі (аеродромі);

дії зі стану чергування у повітрі;

дії із засідок на землі (у повітрі).

Відповідно до певних основних прийомів бойових дій визначаються основніспособи бойових дій авіаційних частин (підрозділів) відповідно до родів авіації.

Наведемо окремі приклади способів бойових дій авіаційних частин (підрозділів):

для авіаційних частин ТА – одночасний удар повним складом авіаційної частиниТА по раніше заданих наземних об’єктах противника за планом (у визначений час) з положення чергування на землі (аеродромі);

для підрозділів ВА – послідовне введення у бій ае авбр по виявлених у ході бойових дій винищувачах противника негайно за готовністю з положення чергування на землі (аеродромі);

для авіаційних частин ТрА – одночасний спеціальний бойовий політ бригадиТрА для десантування повітряного десанту за планом (у визначений час) з положення чергування на землі (аеродромі).

Бойовий порядок авіаційних частин (підрозділів) – це взаємне розташування авіаційних частин (підрозділів) і літаків (вертольотів) у повітрі для спільного виконання бойового завдання (польоту). Він визначається командиром або встановлюється старшим командиром (начальником) при спільних діях частин (підрозділів) різних родів авіації.

Бойові порядки авіаційних частин (підрозділів) повинні відповідати замислу майбутніх бойових дій і забезпечувати:

повне використання бойових можливостей авіаційних частин (підрозділів) і окремих літаків;

тактичну (вогневу) взаємодію;

успішне подолання ППО противника;

найкращі умови для спостереження за повітряним простором, пошуку цілей, виходу на площадки десантування;

ефективне застосування засобів авіаційного озброєння екіпажами літаків;

свободу маневру і пілотування;

зручність і безперервність управління;

безпеку літаків від зіткнення в повітрі з наземними перешкодами, а також від ураження своїми засобами авіаційного озброєння.

Бойові порядки характеризуються трьома параметрами: глибиною, шириною і висотою, що відповідно визначаються дистанціями, інтервалами і перевищеннями (приниженнями) між літаками, парами та авіаційними підрозділами, що складають бойовий порядок у повітрі.

У залежності від величин зазначених параметрів бойові порядки літаків та авіаційних підрозділів можуть бути таких видів: зімкнений, розімкнений і розосереджений.

У зімкненому бойовому порядку літаки та авіаційні підрозділи знаходяться один відносно іншого на мінімальних за умовами безпеки польоту дистанціях, інтервалах і перевищеннях (приниженнях).

Під час польоту у зімкненому бойовому порядку досягається висока щільність удару, скорочується час атаки цілі, забезпечується управління особистим прикладом командира, але утруднюється маневр і пілотування літака, особливо на великій швидкості і малій висоті польоту.

У розімкненому бойовому порядку літаки та авіаційні підрозділи розташовані один відносно іншого на збільшених дистанціях, інтервалах і перевищеннях (приниженнях) на візуальній видимості або видимості за приладами.

Під час польоту у розімкненому бойовому порядку забезпечується виконання послідовних атак авіаційними ланками, парами і поодинокими літаками, полегшується пілотування, маневр авіаційних підрозділів на маршруті і у районі цілі, спостереження за повітряним простором та пошук цілі.

При діях у районі цілі дистанції й інтервали у розімкненому бойовому порядку повинні забезпечити безпеку від засобів ураження, що застосовуються літаками (групами літаків), які летять попереду.

У розосередженому бойовому порядку літаки та авіаційні підрозділи розташовані один відносно іншого за межами візуальної видимості або видимості за приладами. Даний бойовий порядок застосовується при діях вночі і вдень у складних метеоумовах.

При виконанні бойових завдань авіаційні частини (підрозділи) застосовують такі основні форми бойових порядків: “колона”, “пеленг”, “клин”, “фронт”, “змійка”.

Приклади форм бойових порядків пар, авіаційних ланок і ескадрилій ВА наведені на рис. 2.1.

Бойовий порядок авіаційних частин (підрозділів) може складатися з груп різного тактичного призначення: основної групи, груп забезпечення і резервної групи (резерву).

Кількість, склад і місце цих груп у бойовому порядку авіаційних частин (підрозділів) визначається у залежності від поставленого бойового завдання та умов його виконання.

Варіант побудови бойового порядку бр ТА подано на рис. 2.2.

Основна група складає основу бойового порядку і призначається для безпосереднього виконання поставленого бойового завдання авіаційними частинами (підрозділами). Основна група бойового порядку частин (підрозділів) різних родів авіації може бути: ударною, десантною, транспортною та ін.

Групи забезпечення призначені для створення сприятливих умов основній групі. До них відносяться групи: дорозвідки, РЕБ, придушення засобів ППО, прикриття, демонстративна, позначення (освітлювання) цілей та ін.

Група дорозвідки призначена для уточнення місцезнаходження (координат), напрямків і швидкості руху цілі, характерних орієнтирів для виходу на неї, а також уточнення відомостей про засоби ППО противника, радіаційну обстановку, погодні умови і передачу цих відомостей командирам основної чи інших груп та на відповідний ПУ. Група дорозвідки виконує політ попереду основної групи на часовому інтервалі.

Група РЕБ виконує завдання щодо придушення активними і пасивними перешкодами РЛС виявлення, управління і наведення ЗКР, ЗА і винищувачів противника, а також координаторів ГСН КАР класу “поверхня – повітря” і “повітря – повітря”. Завдання з ведення РЕБ здійснюють також літаки інших груп тактичного призначення поряд з виконанням основного завдання.

Група придушення засобів ППО уражає (знищує) наземні засоби ППО противника на маршруті польоту та у районі цілі. Місце групи у бойовому порядку визначається так, щоб удари по наземних засобах ППО противника були завдані до визначеного моменту виходу основної групи на рубіж пуску ЗКР (відкриття вогню ЗА) або на рубіж виявлення РЛС противника.

Група прикриття від атак винищувачів (вертольотів) противника відбиває атаки винищувачів (вертольотів) противника по літаках основної групи та інших груп.

Демонстративна група призначена для відвертання уваги противника від основної групи, створення сприятливих умов для подолання об’єктової ППО противника. Демонстративна група виконує бойовий політ спільно з основною групою до визначеного рубежу або за самостійним маршрутом. Відповідні дії демонстративної групи можуть поєднуватися з веденням дорозвідки, ураженням (знищенням) наземних засобів ППО противника або застосуванням засобів РЕБ.

Група позначення (освітлювання) цілей створюється при веденні бойових дій у складних умовах для візуального пошуку і виявлення цілей (вночі, у сутінках, вдень при обмеженому огляді місцевості). Вона здійснює політ попереду основної групи на часовому інтервалі, що забезпечує своєчасне виявлення і позначення (освітлювання) цілей, і також передачу про них необхідної інформації командиру основної групи. При позначенні (освітлюванні) цілей літаки групи застосовують світлові або радіотехнічні засоби.

Резервна група (резерв) призначена для вирішення раптово виникаючих завдань або для нарощування (посилення) зусиль основної групи.

3. Бойові можливості авіаційних частин (підрозділів)

Бойові можливості авіаційних частин (підрозділів) – це комплекс кількісних та якісних показників, які характеризують можливості екіпажів, підрозділів та частин авіації ПС ЗС України виконувати поставлені бойові завдання за визначений термін у конкретних умовах обстановки.

Основу розуміння “бойові можливості” складає очікуваний результат бойових дій авіаційних частин (підрозділів) у різних умовах обстановки, який характеризується ймовірнісними показниками. Але лише очікуваний результат бойових дій не дає повного опису бойових можливостей авіаційних частин (підрозділів), тому що не відповідає на питання про те, у якому просторі та проміжку часу цей результат може бути реалізованим. Повний опис бойових можливостей авіаційних частин (підрозділів) дає загальна сукупність просторових, часових та ймовірнісних показників (рис. 3.1).

Просторові показники бойових можливостей авіаційних частин (підрозділів)характеризують повітряний простір, у межах якого авіаційні частини (підрозділи) здатні вести бойові дії.

Просторові показники залежать від таких складових, як:

льотно-тактичні характеристики літаків;

склад груп літаків та ступінь їх готовності до бойового застосування;

способи бойових дій авіаційних частин (підрозділів);

бойове навантаження на літаках та запас палива на літаках;

характер бойового завдання, що виконується авіаційними частинами (підрозділами);

метеорологічні умови в районі бойових дій авіаційних частин (підрозділів);

профіль і режим польоту літаків при виконанні бойових завдань;

повнота радіолокаційної інформації про повітряного противника.

До основних просторових показників бойових можливостей авіаційних частин (підрозділів) відносяться: тактичний радіус дії, область бойової дії, глибина дії, рубіж уведення винищувачів у бій.

Тактичний радіус дії – це найбільша відстань, на яку може віддалитися літак (група літаків) для виконання бойового завдання при штатному озброєнні й нормальному бомбовому навантаженні та здійснити зворотний політ без проміжної посадки на аеродром вильоту.

Область бойової дії – це повітряний простір навколо аеродрому вихідного базування, розосередження та маневру, у будь-якій точці якого літаки можуть виконати бойове завдання з урахуванням запасу пального, що є у розпорядженні екіпажу. Область бойової дій має ближню, дальню і бокові межі. У тактиці авіації ПС України розглядається, як правило, дальня межа, яка визначає глибину дій. Бокові межі визначаються оперативно-тактичною обстановкою, яка складається. Розмір області бойових дій визначається льотно-тактичними характеристиками літаків на заданих висотах, складом груп літаків, які виконують бойові завдання, а також аеродромною мережею.

Глибина дії залежить від глибини базування авіаційних частин (підрозділів), тобто віддалення аеродромів вихідного базування від ЛБЗ з противником, а також від дальності застосування авіаційного озброєння, тактичного радіуса дій літаків (груп літаків).

Рубіж введення винищувачів у бій – це рубіж, на якому знаходяться повітряні цілі противника на початку повітряного бою (у момент виявлення їх винищувачами). Він визначається з урахуванням безперервної дії винищувачів по повітряних цілях противника та виконання бойових завдань на шляху до рубежу введення винищувачів у бій.

Винищувачі виконують бойові завдання щодо прикриття військ (сил) і об’єктів тилу, а також забезпечують бойові дії інших родів авіації як у радіолокаційному полі, так і поза ним. При наведенні винищувачів на повітряні цілі з наземного ПУ початковою (вихідною) величиною при визначенні максимального віддалення рубежу введення у бій є дальність виявлення наземної РЛС. Крім того на віддалення рубежу введення у бій мають вплив: положення аеродрому вихідного базування; ступінь готовності винищувачів до бойового вильоту і бойового застосування; висота і швидкість польоту повітряних цілей противника; тривалість маневру винищувача для виходу в атаку; швидкість винищувача.

Часові показники бойових можливостей авіаційних частин (підрозділів)характеризують виконання бойових завдань авіаційними частинами (підрозділами) за часом з точки зору мобільності та бойової напруженості.

Мобільність характеризується часом виконання бойового завдання авіаційними частинами (підрозділами), який відраховується від моменту його отримання до нанесення авіаційних ударів (перехоплень повітряних цілей, передавання розвідувальних даних і т.п.).

Час виконання бойового завдання витрачається на організацію, підготовку і виконання бойового польоту до об’єкта дій (цілі). Він залежить від таких складових:

ступінь готовності авіаційних частин (підрозділів) до бойового вильоту і бойового застосування;

стан забезпеченості авіаційних частин (підрозділів) у момент одержання бойових завдань;

професійне уміння і досвід командирів авіаційних частин (підрозділів) у прийнятті рішень на виконання бойових завдань;

ступінь досконалості і злагодженості роботи офіцерів штабу і служб авіаційних частин;

склад сил і засобів авіаційних частин (підрозділів), які залучаються до виконання бойових завдань;

характер бойових завдань авіаційних частин (підрозділів);

засоби авіаційного озброєння, які застосовуються авіаційними частинами (підрозділами).

Бойове напруження – це кількість бойових вильотів на екіпаж, ае, авіаційну частину за певний період часу (день, ніч, добу, місяць, період виконання бойового завдання).

Ступінь бойового напруження встановлюється старшим командиром (начальником) або командиром авіаційної частини залежно від:

характеру бойового завдання й умов його виконання;

рівня підготовки і фізичних можливостей льотного складу;

кількості бойових літаків;

умов базування та рівня забезпечення бойових дій;

можливостей підготовки авіаційної техніки до бойових польотів.

Бойове напруження обмежується, головним чином, фізичними можливостями льотного складу. Кількість вильотів, яку може виконати літак за своїми технічними можливостями, перевищує норму бойових вильотів на екіпаж на 30…50 % і більше. Тому для збільшення ступеня бойового напруження в авіаційних частинах (підрозділах) передбачається резерв льотного складу.

Імовірнісні показники бойових можливостей авіаційних частин (підрозділів)характеризують виконання бойових завдань авіаційними частинами (підрозділами) з точки зору очікуваного результату бойових дій авіаційних частин (підрозділів).

Основні ймовірнісні показники бойових дій авіаційних частин (підрозділів) такі: повна ймовірність виконання бойового завдання та математичне сподівання кількості уражених (знищених) цілей.

Повна ймовірність виконання бойового завдання залежить від ряду послідовно виконуваних подій, найважливішими з яких є такі: повне використання виділеного льотного ресурсу; успішне подолання ППО противника; вихід у район виконання бойового завдання (вихід на ціль); ураження (знищення) цілі (безпосереднє виконання розвідки і десантування).

Математичне сподівання кількості уражених (знищених) цілей для частин і підрозділів ВА визначається з урахуванням таких умов: кількість, типи і ТТХ винищувачів, що застосовуються для ведення повітряного бою; кількість, типи і ТТХ винищувачів противника; умови бойової обстановки; рівень підготовки льотного складу; ефективність управління і наведення.

Розрахунки ймовірнісних показників проводяться з використанням відповідних довідників для інженерних і штурманських розрахунків, а також певних методик для визначення ймовірнісних показників.

У заключній частині викладач підводить підсумки семінарського заняття з оголошенням результатів оцінювання студентів, відповідає на запитання студентів, надає завдання на самостійну підготовку та оголошує тему наступного заняття.