Рівень шлюбності в Україні

💸 Как сделать бизнес проще, а карман толще?

Тот, кто работает в сфере услуг, знает — без ведения записи клиентов никуда. Мало того, что нужно видеть свое раписание, но и напоминать клиентам о визитах тоже. Проблема в том, что средняя цена по рынку за такой сервис — 800 руб/мес или почти 15 000 руб за год. И это минимальный функционал. Нашли самый бюджетный и оптимальный вариант: сервис VisitTime.
⚡️ Для новых пользователей первый месяц бесплатно. А далее 290 руб/мес, это в 3 раза дешевле аналогов. За эту цену доступен весь функционал: напоминание о визитах, чаевые, предоплаты, общение с клиентами, переносы записей и так далее.
✅ Уйма гибких настроек, которые помогут вам зарабатывать больше и забыть про чувство «что-то мне нужно было сделать».
Сомневаетесь? нажмите на текст, запустите чат-бота и убедитесь во всем сами!

Сьогодні Україна переживає складну демографічну кризу, що супроводжується різким спадом народжуваності та зростанням смертності. Зниження рівня життя й утрата опори на звичні соціальні інституції, невпевненість у майбутньому сім'ї призвели багатьох людей до перегляду своїх шлюбних і репродуктивних планів. Вони відмовляються від народження дітей, відкладаючи це на кращі часи; відкладають шлюби, замінюючи їх альтернативними формами стосунків. А все це є причиною погіршення умов відтворення населення.

Однією із рис цього процесу є зменшення показників народжуваності в Україні загалом, а особливо у регіонах з високою часткою сільських жителів, до котрих відноситься і Тернопільська область.

Важливими чинниками, що впливають на народжуваність, є шлюбність та розлучуваність. Ранні шлюби, що були характерними для сільської місцевості України тривалий час, змінюються на користь тих, хто одружується пізніше. Ріст кількості розлучень вже з 70-х років ХХ ст. був таким же помітним, як і зменшення показників шлюбності.

Після зниження рівня шлюбності у 1990-ті рр., в Україні з 2001 р. спостерігається сприятлива тенденція до підвищення рівня шлюбності. У 2007 р. загальний коефіцієнт шлюбності (кількість зареєстрованих шлюбів у розрахунку на 1000 осіб) становив 9, 0%, що є одним із найвищих показників у Європі.

У міських поселеннях цей показник дорівнював 10, 0‰, тобто піднявся до рівня 1991 р., у сільській місцевості – 6, 7%, що становить лише 80% від рівня 1991 р. (останнє зумовлюється значним постарінням сільського населення).

Крива шлюбності має хвилеподібний вигляд, оскільки високосні роки в Україні традиційно вважаються несприятливими для створення нової сім’ї, саме тому у предвисокосному 2007 р. спостерігався сплеск шлюбності, а у високосному 2008 р. її абсолютні та відносні показники знизилися, зокрема загальний коефіцієнт шлюбності становив лише 7, 0%.

Рис. 1 Рівень шлюбності в перерахунку на тисячу населення з 1990 по 2012 рр., за даними Держкомстату і перепису населення 2001 р.

Незначний спад продовжувався до 2011 р. і перервався різким зрозстанням в цьому ж році (Рис.1)

Так, у Тернопільській області у 1990 р. було зареєстровано 8, 6 шлюбів на 1000 осіб, а в 2003 р. – 8, 0; з них у міських поселеннях цей показник у 2003 р. складав 9, 8 шлюбів на 1000 осіб, а у сільській місцевості – 6, 6. Варто зазначити, що зменшення показників шлюбності в області за останні 13 років відбулося саме у сільській місцевості (з 7, 9 шлюбів на 1000 осіб у 1990 р. до 6, 6 шлюбів у 2003 р.), що пов'язане із низькою народжуваністю та значними механічним відтоком молодих людей з сіл. Щодо розлучень, то по області цей показник складає 3, 2 ‰ у 2003 р., що майже у два рази більше, ніж у 1990 р. (1, 8 ‰). І знову ж таки ця негативна тенденція чіткіше прослідковується саме у сільській місцевості (від 0, 9 розлучень на 1000 осіб у 1990 р. до 2, 3 у 2003 р.), тоді як у містах ці показники складали відповідно 3, 1 та 4, 4 ‰. Рівень повторних шлюбів не відповідає рівневі розлучень, а повторні шлюби виявились ще більшою мірою нестійкими, ніж перші. Водночас переважання сім'ї з двома батьками, заснованої на офіційному шлюбі, дедалі більше поступається місцем однобатьківським сім'ям, очолюваним здебільшого жінками. У неповних сім'ях виникає проблема " важких” дітей і підлітків, в результаті чого знижується рівень народжуваності. В результаті значно скоротився контингент подружніх пар, які мають оптимальні умови для народження дітей, що створює стабільний та тривалий шлюб у нашому суспільстві.

Рис. 2 Рівень розлучуваності в перерахунку на тисячу населення з 1990 по 2012 рр., за даними Держкомстату і перепису населення 2001 р.

Хоча кількість розлучень останнім часом демонструє тенденцію до зменшення, однак кожен рік офіційно реєструвалося понад 170 тис. розлучень. Така тенденція зберігалася впритул до 2008 року, після чого рівень розлучуваності різко пішов на спад.

Для сучасної моделі шлюбної поведінки характерним є підвищення віку взяття шлюбу, «відкладання» останнього до завершення періоду соціалізації – здобуття освіти, професії, певного соціального статусу. У 2008 р. Порівняно з 2001 р. середній вік реєстрації шлюбу збільшився у чоловіків з 29, 6 до 30, 2 років, у жінок – з 26, 7 до 27, 3 років, тобто на 0, 6 року; а середній вік реєстрації першого шлюбу – у чоловіків з 25, 4 до 26, 3 років, у жінок – з 22, 8 до 23, 7 років, тобто на 0, 9 року (Рис. 2).

Підвищення віку взяття шлюбу є фактором, що певною мірою «гальмує» оновлення сімейної структури. Однак слід зазначити, що в Україні шлюб залишається «молодшим», ніж у більшості європейських країн, тобто укладається у більш ранньому віці: в 2007 р. у 16 % зареєстрованих в нашій країні шлюбів наречена була молодше 20 років, а у Італії, Іспанії, Норвегії, Швеції, Чехії – у 2% зареєстрованих шлюбів, у Польщі, Португалії, Латвії, Словаччині, Естонії – 4-6%

Чим вищий відсоток розлучень, що не компенсуються повторними шлюбами, та чим менший термін розірваних шлюбів і чим молодші жінки, котрі залишились самотніми, тим сильніший негативний вплив розлучень на рівень народжуваності. Так, в області у 2003 р. найвищу частку розлучень зареєстровано у сім'ях, тривалість шлюбу яких складала 5-9 (25, 3 %) та 1-4 (22, 1 %) роки, тобто це молоді сім'ї. Але варто також зазначити, що є і позитивні моменти в цьому плані.

Так, за останні 13 років намітилась тенденція до зниження розлучень саме у молодих сім'ях, тривалість шлюбу яких складає до 9 років. Але поряд з тим негативним є зростання частки розлучень майже на 5 % у «старших» сім'ях, тривалість шлюбу яких складає 10 і більше років.

В Україні серед розлучених понад 80 % бездітних або однодітних подружжів. З цього звичайно робиться висновок, що малодітність знижує стабільність сім'ї. Однак на кількість дітей впливає і характер подружніх відносин, родинна ситуація перед розлученням.

Розлучення – крайня форма дестабілізації сім'ї. Воно є наслідком того періоду, коли в подружніх відносинах сталася, так би мовити, криза: взаємна відчуженість, відсутність взаєморозуміння, конфлікти.

У більшості подружніх пар, що розлучились, є спільні діти (у 2006 р. –у 58, 6% цих шлюбних пар, 2007 р. – 57, 3%, 2008 р. – 55, 9%), отже, у цих випадках наслідком розлучення є утворення неповної сім’ї, в якій дітей виховує один з батьків (зазвичай мати), іноді – разом з бабусею чи дідусем. Кількість неповних сімей та їх питома вага серед сімей усіх типів у країні зростає, про що свідчать дані переписів населення

Рис.3 Кількість неповних сімей в Україні за даними переписів населення 1970 р., 1979 р., 1989 р., 2001 р

Така ситуація може мати хронічний характер, існувати довго і не завжди закінчується розлученням.

Зрозуміло, що в такій нестабільній сім'ї відносини не сприяють народженню кількох дітей. Якщо стабільність шлюбу сприяє народженню другої і наступної дитини, то збільшення кількості дітей відповідно впливає на її дальшу згуртованість.

Якщо існують фактори, що сприяють дестабілізації подружніх відносин, то поява другої дитини не зміцнить сім'ю.

Щоправда, іноді й вона стає на перешкоді до розлучення. Більше того, в родинах, де є база для конфліктів між батьками, її поява може загострити конфліктні ситуації.

В статевій структурі населення України щодо шлюбного стану прослідковується відповідна ситуація:

Рис. 4 Розподіл чоловіків за шлюбним станом

Варто розглянути також і систему державного забезпечення та її роль у соціалізації опіки над найстаршою та наймолодшою віковими групами. Той факт, що піклування про осіб похилого віку значною мірою перейшло від сімейних обов'язків до суспільних, зменшує економічну зацікавленість батьків у дітях, як то було раніше. Разом з тим зменшилась роль батьків у " соціалізації”, вихованні дітей. Відповідно послабився і психологічний потяг стати батьками. Батьківське піклування про долю дітей зменшується тим відчутніше, чим більше функція соціалізації дітей переходить до приватних або громадських установ.

Широкий вихід жінок на ринок праці має подвійне значення. По-перше, він підвищив " вартість” часу матері, або, іншими словами, зробив материнство дорожчим. По-друге, створив ситуацію несумісності сім'ї та професійної зайнятості. Зменшення кількості потомства, відкладання народження або взагалі відмова від материнства – прямі наслідки згаданого процесу.

Важливим моментом для покращення складної демографічної ситуації, що склалася в Україні, є політика нового уряду щодо цієї проблеми, а саме надання значної матеріальної допомоги матерям при вагітності та пологах, по догляду за дітьми віком до 3 років, надання пільг молодим сім'ям у кредитуванні житла та ін. допомоги молодим сім'ям та сім'ям з дітьми, в т.ч. багатодітним. Залишається лише сподіватися, що такі заходи дійсно будуть ефективними і сприятимуть підвищенню рівня народжуваності в нашій державі.