РОЗДІЛ ІІІ. Використання музично-ритмічних рухів на уроках музики в школі

Добре розвинута моторика дитини сприяє знайомству її з навколишнім світом і позитивно впливає на розумовий розвиток. Виконання і вдале завершення нового, складнішого руху сприяє формуванню позитивних рис характеру учня: уваги, наполегливості, сміливості.

Про роль моторики в розвитку музичних здібностей говорив іще І. Сєченов: «Я не в силах подумки проспівати собі лише звуками; а співаю завжди м'язами; тоді пригадуються і звуки. Пам'ять зорову І чисто дотикову можна назвати просторовою. Слухову ж і м'язову - пам'яттю часу» [11, 31].

На роль рухів та моторних моментів у музичній педагогіці вказував і Б. Теплов: «Сприйняття мистецтва - активний процес, який включає в себе і руховий момент (ритм), і емоційне переживання, і роботу уяви».

Проте питання про значення нервово-м'язової діяльності в музичному розвитку дитини досі залишається мало вивченим, хоч педагогічна практика стверджує, що введення активних рухових моментів на уроках музики (оплески, ходьба, біг, танцювальні рухи, гра на іструментах, рухи рук та ін.) неодмінно підвищують зацікавленість, активність сприйняття музики дітьми, сприяють розвиткові чуття ритму, ладу, музичної пам'яті; вони допомагають дітям розібратися у побудові твору, в засобах музичної виразності, відіграють значну роль у розвитку творчої ініціативи та уяви.

Потребу дітей рухатися необхідно використовувати і правильно спрямовувати. «У дітей наявна ще одна особливість - вони живуть емоціями, мислять образами, їм необхідно допомогти виявити їхню емоційну сторону. І тут на допомогу приходить музично-рухове виховання. У поєднанні рухів з музикою рухові реакції зливаються з законами музичного ритму, моторні центри виховуються завдяки музиці, зливається діяльність нервово-м'язових центрів і слуху, виробляється координація рухів, зберігаються сили» [11, 32].

Таким чином, «корисна віддача» від руху двостороння: він дає радість дитині, підвищує її життєвий тонус, позитивно впливає на загальний фізичний стан і водночас сприяє розвитку її музичних здібностей. Відомо, що руховий аналізатор на момент вступу дитини до школи розвинутий ще недостатньо і енергійний розвиток його відбувається протягом кількох шкільних років. Визрівання ядра рухового аналізатора в мозку відбувається у дітей до 12-13 років, коли досягається той ступінь зрілості його, який спостерігається в дорослих. Отже, саме у початковій школі треба будувати музичне навчання з використанням моторного аналізатора.

Основою кожного музичного уроку є сама музика, тому слід добирати такі рухи, які були б безпосередньо пов'язані з музичним матеріалом, із засобами музичної виразності, із завданням музичного виховання та навчання.

В роботі із школярами молодших класів ми використовуємо в основному ті рухи, які знайомі дітям із життя і не потребують окремого часу для їхнього виявлення та засвоєння: прості рухи рук, біг, ходьба, елементарні танцювальні кроки.

Рухи під музику слід включати в усі види діяльності на уроці: під час знайомства з музичною грамотою, для кращого запам'ятовування музичного матеріалу, під час слухання музики, для вироблення чистоти інтонації під час гри на дитячих ударних інструментах. Наприклад, під час ознайомлення дітей із сильними і слабкими долями ми використовуємо тактування, простукування, оплески. Пояснюючи тривалості, їх співвідношення, вчитель вводить марш І легкий біг відповідно чвертям і восьмим, оплески та простукування паличками. Говорячи про розміри, ми вводимо танцювальні рухи польки, вальсу, маршу. Пояснюючи учням побудову музичних творів, темп, динаміку, вчитель пропонує їм різноманітні танцювальні кроки, зміну їх при зміні музичних частин, темпу, динаміки.

Для кращого запам'ятовування музичного матеріалу проводять спів в хороводах «Во поле береза стояла», «Как у наших у ворот», «Во саду ли в огороде». А твори для слухання музики майже всі можуть супроводжувати рухи, причому участь дітей у маршируванні, танцях, вправах під цю музику допоможе визначенню характеру даних творів та кращому запам'ятовуванню їх, легшому й швидшому засвоєнню дво-і тричастинної форми цих п'єс та яскравішому сприйняттю засобів музичної виразності. Досить нагадати, що в музичний матеріал для слухання в 1-му і 2-му класах входять такі твори, як Полька, Вальс, «Марш дерев'яних солдатиків», «Камаринська» П. Чай-ковського, Марш С. Прокоф'єва, «Сміливий вершник», «Веселий селянин» Р. Шумана, «Клоуни» Д. Кабалевського та ін. [11, 33].

Під час роботи з розвитку звуковисотного слуху як доповнення слід використовувати ручні знаки, взяті з релятивного методу. На першому етапі вони є одним із основних прийомів роботи по виробленню чистоти інтонації. Тому про ручні знаки релятивної системи ми повинні говорити не лише як про цікавий дидактичний прийом, але й як про один із основних та головних компонентів розвитку звуковисотного слуху учнів. Виконання певних ручних знаків, закріплених за кожним ступенем ладу, набагато прискорює розвиток звуковисотного слуху, бо завдяки участі моторики руки в процесі формування даної здібності значно збільшується кількість інформації, що надходить у кору головного мозку, і в роботу включається «центральна станція» рухового аналізатора.

В міру оволодіння учнями кількістю ступенів, що позначаються ручними знаками, виникає можливість розучувати частини пісень, а пізніше й усі пісні з допомогою знаків руки. Так, з допомогою ручних знаків можна вивчити білоруську народну пісню «Савка та Гришка», «Тень-тень-потетень» В. Калинникова, латвійську народну пісню «Ой-я, жу-жу», кубинську народну пісню «Моя мама», польську народну пісню «Мисливська жартівлива» і т. д. Учні повинні самі показувати ручними знаками відповідні ступені.

В кожний урок музики вводяться спеціальні вправи на розвиток чуття ритму. Займаючи на уроці не більше 4-5 хвилин, вони вносять різноманітність у навчальну діяльність і дають високі результати у розвитку в учнів почуття ритму. Помітивши, що діти легше й з меншою кількістю помилок простукують і проплескують ритм, ніж виконують ритмічний рисунок притупуванням, ми вже з перших уроків включаємо оплески і простукування, поступово вводячи марширування і притупування. Робота над розвитком Чуття ритму проводиться у формі ігор, побудованих спершу на найпростіших вправах, що складаються з четвертної тривалості й четвертної паузи. Ускладнюючи з кожним уроком завдання протягом двох років навчання, ми домагаємось виконання таких складних ритмічних вправ, як «ланцюг реалізації» - (термін 3. Жака-Далькроза) з одночасним маршируванням [11, 34].

Використання на урокам образно-ігрових рухів допомагає розкриттю й сприйняттю засобів музичної виразності, музичної характеристики того чи іншого образу. Наприклад, під музику п'єс «Гра в конячки» П. Чайковського, «Сміливий вершник» Р. Шумана або «Кавалерійська» Д. Кабалевського діти своїми ігровими рухами наслідують хлопчика, що скаче на іграшковому конику, горде гарцювання вершника, відчайдушний галоп кавалеристів. Виконуючи пісню В. Калинникова «Тень-тень-потетень», діти передають у рухах характерні риси лисиці, зайця, ведмедя і т. д. Ця елементарна творчість дає дітям велику, радість, розвиває в них фантазію, образне мислення.

Не залишається без уваги на уроках і музикування на ударних інструментах. Діти придумують ритмічний акомпанемент на дитячих барабанчиках, бубнах, з допомогою паличок, олівців, брязкалець до таких пісень, як «Перше травня» Д. Кабалевського, «Повітряна пісня» М. Старокадомського.

Незважаючи на те, що рухи включаються в усі види діяльності на уроці, вони не потребують багато спеціального часу. Якщо рухова активність використовується під час хорового співу, розспівування, при знайомстві та засвоєнні музичних понять, під час слухання музики, то вона проводиться за рахунок часу, відведеного на цей вид роботи на уроці. Спеціальні вправи на розвиток чуття ритму займають на кожному уроці 3-5 хвилин. Дослідження показали, що в першому півріччі першокласники посидющі й уважні на уроці лише протягом 30 хвилин, у другому - протягом 35 хвилин.

Рухи можна застосовувати як на початку уроку, так і в кінці його. Це залежить від конкретних завдань, мети кожного уроку та характеру застосовуваних рухових вправ. Незначні рухи рук, ходьба на місці можуть включатися до будь-якого розділу уроку, а рухи ігрові, танцювальні, які збуджують емоційний стан дітей, краще проводити в кінці уроку, включивши після них заспокійливу ходьбу. Слід зауважити і те, що в основному в роботу включаються незначні рухи руки, кроки та притупування на місці! Це пояснюється умовами та можливостями аудиторій, у яких проводяться уроки музики. У школах це найчастіше звичайний клас, який має невелику площу і заставлений шкільними меблями. Однак і ці нескладні рухові завдання значно допомагають у музичній роботі з дітьми.