Робота над вступом. Виконання студентами (курсантами) курсових робіт – важливий елемент навчального процесу і водночас необхідний засіб формування у них навичок самостійної

ВСТУП

Виконання студентами (курсантами) курсових робіт – важливий елемент навчального процесу і водночас необхідний засіб формування у них навичок самостійної наукової роботи. Працюючи над такими роботами, студенти повинні виявити навики наукового підходу до висвітлення обраної теми дослідження, вміння відбирати, опрацьовувати, аналізувати та узагальнювати матеріал, який досліджується, робити необхідні висновки. Зрозуміло, що рівень науковості та самостійності виконаних студентами досліджень у кожному конкретному випадку є різним, тому і захист студентами своїх робіт оцінюється диференційовано.

Враховуючи всю важливість підготовки студентів юридичного факультету до самостійної наукової роботи й оволодіння її навиками, кафедра цивільно-правових дисциплін вказує у даному методичному посібнику на ті вимоги до написання курсових робіт з цивільно-правових проблем, на які студентам слід звернути увагу під час їх виконання, та надає їм у цьому необхідні методичні поради.

І. ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ ПРО НАПИСАННЯ КУРСОВИХ РОБІТ

І. ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ ПРО НАПИСАННЯ КУРСОВИХ РОБІТ

1.1. Поняття і мета курсової роботи

1.1. Поняття і мета курсової роботи

Курсова робота – це кваліфікаційна письмова робота студента з навчальної дисципліни, яка передбачена навчальним планом як обов’язкова складова навчального процесу. Курсова робота зараховується як окремий модуль і на нього розповсюджуються всі норми Положення про рейтингову систему оцінювання успішності студентів. Виконання і захист курсової роботи дозволяють визначити рівень теоретичної і практичної підготовки студента, його вміння самостійно працювати з науковою літературою, правильно аналізувати та узагальнювати навчальний матеріал. Курсова робота є своєрідним підсумком процесу навчання на кожному курсі Юридичного факультету Національного університету ДПС України.

Курсова робота повинна відповідати сучасному рівню юридичної науки, чинного законодавства і юридичної практики.

Метою курсової роботи є:

- систематизація, поглиблення і закріплення теоретичних і практичних знань;

- вироблення вмінь і навичок застосовувати набуті знання при вирішенні конкретних завдань;

- формування розуміння існуючих у праві науково-практичних проблем і набуття вміння їх розв’язувати;

- оволодіння методикою наукового дослідження при вирішенні проблемних питань, які досліджуються в курсовій роботі, узагальнення та логічний виклад матеріалу;

- розвиток вміння студента самостійно вивчати й узагальнювати законодавчі та наукові джерела, правильно їх застосовувати під час проходження юридичної практики.

Курсова робота повинна відповідати таким вимогам:

- бути цілеспрямованою, тобто присвяченою дослідженню однієї проблеми;

- логічно та послідовно структурованою за змістом;

- вирізнятись глибиною дослідження та повнотою висвітлення визначених питань;

- переконливістю аргументації викладених думок;

- точністю і стислістю формулювань, конкретністю викладу матеріалу;

- обґрунтованістю висновків і рекомендацій;

- грамотністю оформлення пошукового апарату роботи;

- вмінням працювати з науково-монографічними, правовими джерелами з досліджуваного питання.

У роботах не повинно бути переписаних з підручників положень і формулювань, а допускаються лише посилання на них. Заборонено також вміщувати ксерокопії, чи іншим способом виготовлені копії малюнків, графіків, таблиць тощо (такі копії можуть вміщуватися тільки у додатках).

Дослівне запозичення чужого тексту, яке не супроводжується посиланням на джерело, називається плагіатом і суворо карається у науковому середовищі. Робота, автор якої допустився плагіату, знімається з розгляду незалежно від стадії підготовки.

При виконанні курсової роботи слід уникати таких типових помилок, а саме коли:

- зміст роботи не відповідає плану курсової роботи або не розкриває тему повністю чи її частини;

- обсяг та оформлення роботи не відповідають вимогам;

- матеріал викладено безсистемно;

- при написанні використано нормативно-правові акти, які втратили чинність, не досліджено нову (останні 2-3 роки) спеціальну літературу з досліджуваної тематики;

- кількість використаних джерел є недостатньою для розкриття обраної теми;

- не використано практику.

- відсутні посилання на використані джерела, бібліографічний опис складено з порушенням вимог.

1.2. Методи наукового дослідження

1.2. Методи наукового дослідження

Виконання курсової роботи вимагає застосування низки методів наукового дослідження.

Метод – це сукупність прийомів чи операцій практичного або теоретичного освоєння дійсності, підпорядкованих розв’язанню конкретного завдання. При виконанні наукового дослідження використовують два рівні методів, розмежування яких є досить умовним. Це – емпіричний рівень, на якому відбувається процес накопичення фактів, та теоретичний, що полягає у досягненні синтезу знань у формі наукової теорії.

Серед методів, які використовують при написанні наукових праць права, треба особливо виділити такі:

Історичний метод – метод, що дає можливість дослідити виникнення, формування та розвиток процесів і подій у хронологічній послідовності з метою виявлення внутрішніх і зовнішніх зв’язків, закономірностей і суперечностей.

Діалектичний метод відіграє головну роль у теоретичному осмисленні об’єкта дослідження.

Статистичний метод використовується при дослідженні кількісних параметрів історичного процесу, коли об’єкту дослідження властиві числові показники. Він дозволяє виявити основні характеристики: розмір, протяглість, поширеність, темпи розвитку тощо.

Порівняльно-історичний метод спрямований на зіставлення виявлених історичних фактів із серією інших, схожих, однотипних фактів, у тому числі з однотипними фактами, властивими іншим історичним періодам (діахронне порівняння). З цим методом межують такі наукові прийоми дослідження, як аналогія та екстраполяція. Умовивід за аналогією – це висновок про схожість двох чи більше явищ за певними ознаками, зроблений на підставі схожості інших їхніх ознак. Екстраполяція передбачає поширення висновків, отриманих у ході дослідження однієї частини явища (процесу), на іншу його частину.

Системно-структурний метод є найбільш ефективним при дослідженні складних, динамічних систем, що складаються з великої кількості взаємодіючих елементів, які створюють відносно стійку цілісність. Найчастіше він використовується в історико-юридичних чи політологічних дослідженнях і передбачає вивчення структури елементів, властивих їм взаємозв’язків та визначення елементів, що забезпечують цілісність системи, тобто є “системоутворюючими”.

Структурно-аналітичний метод передбачає з’ясування структурних елементів та особливостей досліджуваних історичних явищ. Наприклад, для виявлення соціальної структури радянського суспільства, структури системи освіти тощо.

Метод критичного аналізу документальних матеріалів передбачає застосування комплексу заходів для вивчення документальних матеріалів, у першу чергу архівних джерел.

При написанні роботи бажано також застосовувати: принцип багатофакторності (передбачає вивчення всього комплексу факторів, що впливали на предмет дослідження), принцип усебічності (аналіз явищ у всій складності їх взаємозв’язків), принцип історизму (передбачає висвітлення минулого в його історичному контексті, з урахуванням тих змін, які відбувалися з предметом дослідження та з усіма пов’язаними з ним явищами).

Багато історичних праць ґрунтуються на системному підході, який полягає в комплексному дослідженні великих і складних об’єктів (систем), дослідженні їх як єдиного цілого з узгодженим функціонуванням усіх елементів і частин.

.3. Мова і стиль курсової роботи

1.3. Мова і стиль курсової роботи

Курсова робота є працею наукового характеру, тому вимагає серйозного ставлення до стилю й мови, які склалися під впливом так званого академічного етикету.

Головною ознакою писемної наукової мови є формально-логічний спосіб викладу матеріалу. Для наукового тексту характерні цілісність, завершеність, пов’язаність. Найважливіший засіб вираження логічних зв’язків – спеціальні функціонально-синтаксичні засоби, які вказують на послідовність розвитку думки (спочатку, насамперед, потім, по-перше, по-друге, отже і т. ін.), заперечення (проте, тимчасом, але, тоді як, однак та ін.), причинно-наслідкові відношення (таким чином, тому, завдяки тому, відповідно до цього, внаслідок цього, крім того, до того ж), перехід від однієї думки до іншої (перш ніж перейти до…, розглянемо, зупинимось на…, варто розглянути і т.д.), результат, висновок (отже, значить, на закінчення зазначимо, усе зазначене дає змогу зробити висновок, підсумовуючи, слід сказати…).

Засобами логічного зв’язку можуть виступати займенники, прикметники і дієприкметники (даний, той, такий, названий, вказаний і т. ін.).

Для наукової мови роботи характерними є цілеспрямованість і прагматизм. Науковий текст повинен складатися лише з точних, отриманих внаслідок тривалих спостережень й аналізу, тверджень, фактів і відомостей. Використання спеціальної термінології дозволяє у стислій формі давати розгорнуті визначення і характеристики наукових фактів, понять, процесів і явищ.

Слід також чітко дотримуватися конкретної наукової термінологічної системи, не змішуючи в тексті різну термінологію. Не використовується також замість прийнятих у даній науці термінів професійна лексика, тобто слова і вирази, поширені у певному науковому середовищі. Не треба також застосовувати анахронізми, архаїзми, неологізми тощо.

Особливістю наукової мови також є відсутність експресії, емоційних висловлювань.

Наукова мова характеризується логічною послідовністю, через що всі її прості й складні компоненти тісно пов’язані один з одним і становлять єдине синтаксичне ціле. Для виявлення й демонстрації причинно-наслідкових відношень у реченні часто використовують сполучники підрядності “ завдяки тому, що”, “між тим як”, “внаслідок того, що”, “тому що”, “тоді як” та похідні прийменники “”внаслідок”, “відповідно до”, “поряд з…”, “протягом” тощо.

У науковому тексті частіше використовують складнопідрядні, ніж складносурядні речення. Безособові, неозначено-особові речення в тексті наукових робіт вживаються при описі фактів, процесів і явищ. Називні речення використовуються в назвах розділів та підрозділів, у підписах під малюнками, ілюстраціями, схемами, діаграмами.

Наукова мова має стилістичні особливості. Основною її рисою є об’єктивність викладу інформації. Обов’язковою вимогою об’єктивності викладу матеріалу є вказівка на джерело повідомлення або автора висловленої думки, що реалізується через використання слів і сполучень “за повідомленням”, “за даними”, “на думку” тощо.

Стиль писемної наукової мови – це безособовий монолог. Уся увага зосереджується на змісті повідомлення, авторське “я” відсунене на другий план. Виклад матеріалу в роботі слід вести від першої особи множини (На нашу думку…), але краще віддавати перевагу безособовій формі (…дає можливість переконатися…). Стиль наукової роботи має бути діловим, що виключає забарвлення тексту емоційними словами та вигуками (Додаток Ж).

Іншими необхідними рисами наукової писемної мови є смислова точність, ясність, стислість.

1.4. Структура курсової роботи

1.4. Структура курсової роботи

Курсова робота повинна містити:

· титульний аркуш;

· реєстраційний аркуш

· завдання на курсову роботу

· Календарний план

· зміст;

· перелік умовних позначень (за необхідності);

· вступ;

· основну частину;

· висновки;

· список використаних джерел;

· додатки (за необхідності).

· Рецензію

ОСНОВНІ ЕТАПИ ПІДГОТОВКИ КУРСОВОЇ РОБОТИ

ІІ. ОСНОВНІ ЕТАПИ ПІДГОТОВКИ КУРСОВОЇ РОБОТИ

Вибір теми курсової роботи та її уточнення

2.1. Вибір теми курсової роботи та її уточнення

На цьому етапі відбувається вибір теми роботи і з’ясовується ступінь її розробленості в науковій літературі.

Роботу над курсовою треба починати з ознайомлення з рекомендованою орієнтованою тематикою робіт.

Тематика курсових робіт складається провідними викладачами кафедр відповідно до навчального і робочого навчального планів для підготовки фахівців за ОКР бакалавр, галузь знань 0304 „Право” напрям підготовки: 6.030401 „Правознавство” 6.030402 „Правознавство” (ФПМ) спеціальність 8.03040101 “Правознавство” і затверджується на засіданні кафедри. Зазначений перелік не є вичерпним. Студент також має право запропонувати свою тему з цивільного права, яка найбільше відповідає його науковим інтересам і характеру спеціалізації та подати заяву про її затвердження та обґрунтування актуальності завідувачу кафедри.

Окрім того, слід пам’ятати про забезпеченість обраної теми джерелами та можливість її подальшої розробки як теми магістерської роботи. Тема має бути узгодженою з науковим керівником.

Кожен студент має наукового керівника за призначенням кафедри, який здійснює науково-консультаційне керівництво роботою студента.

Студенти (курсанти) обирають теми курсової роботи самостійно відповідно до тематики курсових робіт та погоджують її з науковим керівником протягом 10 днів з моменту ознайомлення з тематикою робіт, а студенти заочної форми навчання до закінчення сесії на якій було видано перелік тем курсових робіт.

При виборі теми необхідно враховувати, що в межах однієї форми навчання не допускається виконання курсової роботи за однією і тією ж темою двома чи більше студентами.

Підтвердженням обрання студентом (курсантом) конкретної теми курсової роботи є належним чином заповнене та підписане завдання на курсову роботу.

Після затвердження теми й наукового керівника, студент консультується з керівником з питань написання роботи і приступає до її підготовки.

Підбір та вивчення джерел та літератури джерел

2.2. Підбір та вивчення джерел та літератури

Починати цей етап слід з вивчення історії та сучасного стану розробки проблеми, виявлення тих питань, які залишилися невирішеними в роботах попередників або недостатньо вивчені.

Робота з науковою літературою сприяє формуванню в студента-дослідника вміння самостійно обмірковувати предмет свого дослідження і має відбиватися:

по-перше, в ясному і чіткому усвідомленні основних понять і суджень, основних висновків, які містяться в прочитаній книзі, в умінні розібратися в доказах, що підтверджують цінність тих чи інших положень автора;

по-друге, в достатньому розумінні доречності й доцільності наведених у книзі прикладів та ілюстрацій, що пояснюють доказовість і висновки автора, в умінні студента знайти додаткові приклади за асоціацією та пояснення з власного досвіду;

по-третє, в умінні відділити від основних тверджень і доказів ті додаткові дані, що не відіграють важливої ролі й мають другорядне значення;

по-четверте, у здатності критично розбиратися у змісті книги, визначати своє ставлення до неї в цілому, давати їй загальну оцінку й характеристику, будувати правильні висновки.

Шляхи пошуку літературних джерел

1. Список рекомендованої літератури в підручниках та навчальних посібниках за відповідним розділом.

2. За рекомендацією наукового керівника.

3. Робота в бібліотеці:

- перегляд реферативних оглядів та статей, журналів і тез конференцій з посиланням на першоджерела;

- пошук за систематичним каталогом, що створений в бібліотеці в електронній формі.

4. Рекомендації компетентних у даній сфері викладачів чи вчених що займаються схожою проблематикою. Не бійтеся запитувати – ви ж учитеся.

Цінуйте час викладачів – готуйте заздалегідь питання, на які ви хочете одержати відповіді.

5. Пошук за ключовими словами в Інтернет. Рекомендований ресурс для пошуку: https://www.science-community.org/ru/poshukvak? id=mail

https://nbu.gov.ua

6. Робота з нормативно-правовими актами та коментарями до них. Рекомендований ресурс для пошуку: rada.gov.ua

Увага! Обов’язково переконайтеся що нормативно-правовий акт не втратив чинність на момент вашої роботи з ним.

Робота над вступом