Студопедия

Главная страница Случайная страница

Разделы сайта

АвтомобилиАстрономияБиологияГеографияДом и садДругие языкиДругоеИнформатикаИсторияКультураЛитератураЛогикаМатематикаМедицинаМеталлургияМеханикаОбразованиеОхрана трудаПедагогикаПолитикаПравоПсихологияРелигияРиторикаСоциологияСпортСтроительствоТехнологияТуризмФизикаФилософияФинансыХимияЧерчениеЭкологияЭкономикаЭлектроника






Тема 7. Розпізнавання операцій, пов’язаних з відмиванням брудних грошей 2 страница






• зручну правову систему;

• виконання індивідуальних потреб інвесторів.

Існує безліч критеріїв класифікації офшорних центрів. В ос­нову головних критеріїв, які використовують представники діло­вого світу при виборі таких центрів з метою мінімізації податко­вих зобов'язань, ставиться підсумований обсяг і характер привілеїв, пропонованих клієнтам.

При такому підході офшорні центри зазвичай поділяють на два основні типи.

Перший — це власне офшорні території, офіційно визнані у світі, і юрисдикції, які відносяться до " податкових гаваней". Це переважно країни з невеликою кількістю населення і малою зе­мельною площею. За термінологією, прийнятою в ООН, вони на­зиваються міні-державами. Для них характерна відсутність по­датку на прибуток для іноземних " пільгових" компаній. Але ця перевага значною мірою знецінюється в очах клієнтів таким серй­озним недоліком, як відсутність податкових угод з іншими держа­вами і особливо договорів про уникнення подвійного оподатку­вання. До цього типу юрисдикцій відноситься велика кількість офшорних центрів світу, наприклад, острів Мен, Ґібралтар, Пана­ма, Багамські Острови, Теркс, Кайкос та ін.

До другого типу відносять юрисдикції з " помірним" рівнем оподаткування. Такі держави не вважаються типовими офшорними територіями, хоча деякі з них в окремих випадках внесеш до " чорних списків" податкових гаваней. Тут найчастіше стягується " помірний" (а часом і досить значний) податок на прибуток. Але такий " недолік" (з погляду бажаючих мінімізувати свої податкові зобов'язання) цілком компенсується тим, що такі юрисдикції пов'язані численни­ми податковими угодами з іншими державами. Крім того, тут нада­ються значні пільги для компаній певного виду діяльності, насампе­ред холдингових, фінансових, ліцензійних. Як буде показано в розділі 3, такі компанії використовуються як проміжні пункти для міждержавного переказу доходів. При цьому як кінцевий пункт такого переведення виступають офшорні компанії, зареєстро­вані в загальновідомих податкових гаванях.

Зонами " помірного" оподаткування звичайно вважають цілком " респектабельні" держави Західної Європи — Швейцарію, Нідерланди, Австрію, Бельгію.

Існує і ряд " комбінованих" юрисдикцій, у яких поєднуються ознаки двох згаданих типів. До них можна віднести такі " опти­мальні" юрисдикції, як Кіпр та Ірландію.

Проте не всі офшорні центри першого типу " відлучені" цілком від можливості укладення податкових угод. Деякі з них мають договори про запобігання подвійного оподаткування з ок­ремими країнами (до таких офшорних юрисдикцій відносяться Мадейра, ті з Антільських островів, що належать Нідерландам, Маврикій, британські Віргінські острови). Усе це створює ще од­ну зручну " лазівку" для приховування від податків доходів і капіталу.

Якщо ж розглядати офшорні центри тільки з погляду ситу­ації фіскальної, тобто з боку специфіки різноманітних вигод і пе­реваг для різних категорій платників податків, то такі центри поділяються на кілька груп.

Це країни і території:

• які не обкладають своїх резидентів ніякими податками (Андорра чи Багамські Острови);

• які обкладають податками тільки прибуток, одержаний у даній країні, але звільняють від податків доходи, які надходять з-за кордону (Коста-Ріка, Гонконг);

• у яких одержуваний там прибуток не обкладається подат­ком, зате обкладається прибуток, одержаний з-за кордону (Монако);

• де обкладається податком прибуток, одержаний за кордо­ном, однак податкові ставки дуже низькі — нижче ніж 1% (острови Ґернсі чи Джерсі, Шарк);

• які оподатковують накопичені багатства (матеріальні цінності), а не поточний прибуток (Уругвай);

• у яких дозволяється застосовувати різні комбінації з пільгових податкових правил, що створюють особливо вигідні умови для фізичних осіб. їхні доходи цілком звільнені від податків або окремі види доходів користу­ються податковими привілеями. У Європі такими цент­рами є Андорра, Ірландія, Монако, Італія, за межами Європи — Багамські, Бермудські, острови Кайман, Французька Полінезія чи острови Святого Вар­фоломія.

Крім того, офшорні центри групуються за географічною оз­накою. При характеристиці окремих центрів ми будемо дотриму­ватись розподілу їх на два основних типи, уже розглянуті вище — на безподаткові території і юрисдикції з " помірними" умовами оподаткування.

Запитання для самоконтролю

1. Що являють собою офшорні центри?

2. Якими є характерні риси офшорних центрів?

3. Відповідно з якими критеріями здійснюється кла­сифікація офшорних центрів та в чому вона полягає?

4. Назвіть та дайте характеристику типовим офшорним центрам у межах Європи.

5. Якими є офшорні центри за межами Європи?

 

 

Тема 3. Офшорні центри: до мінімізації податкових витрат

 

Втеча від податків та ухилення від них — явище настільки стародавнє, як і самі податки. Втеча від податків полягає в штучному зниженні податко­вих зобов'язань до такого рівня, при якому оподаткування дося­гає найменшої величини. Тут має місце пристосування конкрет­ної ситуації до такого становища, яке найбільш вигідне для плат­ника податків. Можна також штучно створити ситуацію зі спла­тою податку, провівши фіктивний розподіл орної землі між чле­нами родини власника Можна цілком легально зменшити обсяг виробничої діяльності чи змінити місце розміщення виробництва. Деякі держави намагаються свідомо піти від розмежування цих понять, щоб мати можливість без утруднень застосовувати проти " втікачів від податків" суворі юридичні санкції. В принципі поки що не вдається поєднати чи розмежувати такі поняття, як " втеча від податків" і " втеча в оф­шорні центри". Тому на практиці нелегко провести межу між легальною і нелегальною втечею від податків. Для цього існують критерії, які можуть бути корисні для такого розмежування, а саме:

• мотиви діяльності платника податків (навмисні дії);

• фіктивний характер діяльності;

• розміри вигоди, одержуваної завдяки ухиленню від по­датків;

• оцінка компетентних органів.

Втеча від податків має власні відмінності в різних країнах залежно від розпоряджень податкового законодавства, яке діє в цих країнах. Загальною рисою такої процедури залишається ви­користання можливостей у рамках існуючих податкових правил шляхом пошуку і відшукування способів зниження як податково­го зобов'язання, так і самого податку:

• прибуток може бути перетворений на капітал шляхом ви­користання механізму виплати дивідендів;

• оплата товарів чи послуг може бути зроблена з вигодою для виробника у формі позик, нерідко безпроцентних;

• використання юридично оформленої спільної власності на паритетних засадах у відношенні доходів чи активів, які можуть бути передані в руки особи,.яка користується звільненням від податків чи оподатковується за нижчими ставками;

• капітал компанії може бути представлений у формі позик, завдяки чом}7 оподаткування стає менш обтяжливим.

Інша характерна риса запобігання сплаті податків — часте ви­користання послуг професійних радників. Це спостерігається особ­ливо тоді, коли мова заходить про великі грошові суми чи інші май­нові цінності, які можна сховати від оподаткування. У зв'язку з цим у ряді країн не вщухає боротьба між особами, які тікають від по­датків, і відомствами, які відповідають за їхнє стягування. Напри­клад, як метод ухилення від податку, який обтяжує прибуток, може бути використаний лізинг устаткування замість взяття його напро­кат.

Ухилення від податків завжди було діяльністю нелегаль­ною, несумісною з податковим законодавством. Воно може поля­гати, наприклад, у пред'явленні фальсифікованих декларацій. Ухилення від податків з правової точки зору — злочин, який ка­рається законом. Цей злочин відбувається в різних формах і з за­стосуванням різноманітних методів.

Фізичні особи ухиляються від оподаткування, фальсифікуючи податкові декларації, подаючи неправдиві відомості або при­ховуючи інформацію з оподаткування чи адресу свого місця про­живання. У багатьох західних країнах ухилення від сплати по­датків здійснюється шляхом зловживань правилами, які регулю­ють обмін валютами.

Ухилення від сплати податків набуває схожих між собою форм в різних країнах. Найбільш популярні серед них:

• неповідомлення контролюючим органам про свою при­сутність або діяльність у країні, в якій платник податків знаходиться чи займається підприємницькою діяльністю;

• неповідомлення про джерело доходу, яке підлягає оподат­куванню, а також прибутку, незважаючи на обов'язковість такого повідомлення;

• неоголошення повної суми доходу, яка підлягає оподатку­ванню, повідомлення про витрати, які не були понесені, або повідомлення про їхні розміри, вищі, ніж вони були зроблені в дійсності;

• використання в декларації про доходи посилань на пільги, які поширюються на дітей, яких у платника податків не­має, чи відрахування з доходу на амортизацію машин і ус­таткування, яких не існує;

невиплату податковим відомствам податків, якими обкла­дається зарплата найманих платником податків працівників.

 

Запитання для самоконтролю

1. Як визначається термін втеча від " податків"?

2. Які існують критерії розмежування легальної та неле­гальної втечі від податків?

3. Які характерні риси ухилення від податків?

4. Які існують форми та методи ухилення від податків?

 

Тема 4. Способи використання офшорних центрів і проблеми подвійного оподаткування

В економічній науці, правознавстві й повсякденній практиці звичайно виділяють чотири способи використання офшорних центрів. Вони включають як цілком легальні способи з точки зо­ру податкового законодавства, так і адміністративно заборонені і навіть злочинні.

По-перше, офшорні центри можуть використовуватись без будь-яких мотивацій фіскального характеру, коли мова йде про операції, які не впливають на виплату національних податків. При­кладом може бути функціонування в офшорному центрі амери­канського банку (чи його відділення), який цілком залишається платником податків у скарбницю СІЛА. Зрозуміло, таке викорис­тання офшорного центру цілком вкладається в рамки закону.

По-друге, можливе використання офшорних центрів з виго­дою для платника податків і одночасно в повній відповідності до закону. Прикладом може стати звільнення від податків, надане в офшорних центрах компаніям на визначений період з метою інве­стування ними в промислове виробництво економічно відсталих країн, у яких найчастіше і функціонують ці центри.

По-третє, можна вести мову про використання таких центрів у процесі реалізації міжнародного податкового плануван­ня (international tax planning), застосовуваного з метою пошуку оптимальних рішень у сфері оподаткування для корпорацій, фінансових груп чи фізичних осіб. Такі дії спираються на викори­стання дір у податковому чи адміністративному законодавстві або здійснюються в розрахунку на труднощі передачі владою різних країн податкової інформації, а також на заплутаність і тяганину при проведенні такої процедури.

По-четверте, як особливий спосіб використання офшорних центрів визнається податкове шахрайство, яке є злочинним діян­ням. Цей акт, за допомогою якого платник незаконним шляхом прагне ухилитися від покладеного на нього обов'язку сплати по­датків, наприклад, шляхом недекларування своїх доходів. Такі дії переслідуються законом.

 

Вищевикладене відноситься до класифікації використання оф­шорних центрів з юридичної і моральної (аксіологічної) точки зору.

З організаційно-правового і фінансово-економічного боку, а також з практико-юридичної точки зору звичайно виділяють чо­тири основних способи використання офшорних центрів:

трансферт прибутку шляхом заниження або завищення цін закупівлі і продажу товарів і послуг, а також витрат на утримання персоналу;

1) використання ротаційних компаній;

2) маніпулювання міжнародними угодами;

3) зміна місця проживання шляхом переселення (часто фіктивного) в офшорний центр з метою несплати індивідуального прибуткового податку.

 

4) Міжнародні договори про уникнення подвійного оподатку­вання є елементами міжнародного права і тому (що дуже важли­во!) мають пріоритет над національним законодавством. А це оз­начає, що якщо у відношенні доходу від зовнішньоекономічної діяльності існують відповідні пункти чи положення міжнародно­го податкового договору, у яких передбачені вищі чи нижчі подат­кові ставки, ніж прийняті в даній країні, то перевагу варто відда­вати ставкам міжнародної податкової угоди.

5) У цих договорах передбачені системи податкових кредитів і податкових заліків. Система податкових заліків (tax deductions) допускає, що сума податків, сплачена за кордоном за принципом територіальності утворення доходу іноземної фізичної чи юри­дичної особи, віднімається з податкової бази при підрахунку опо­датковуваного прибутку компанії в юрисдикції її резидентства.

6) Розробка і вживання заходів з протидії ухиленню від сплати податків з використанням при цьому офшорних центрів стали однією з головних цілей фіансових органів багатьох країн. Загаль­новизнано, що такі дії повинні мати як внутрішньодержавний, так і міжнародний характер. У другому з названих варіантів потрібна ко­ординація зусиль у рамках існуючих міжнародних організацій, а та­кож укладення спеціальних угод між двома або великою кількістю держав.

7) До найбільш впливових міжнародних організацій, які при­ступили до протидії зловживанням, що відбуваються в офшорних центрах, відносяться Європейський Союз та Організація Еко­номічного Співробітництва і Розвитку (ОЕСР). До держав, які уклали двосторонні і багатосторонні угоди з даної проблеми, відносяться США, Японія, Канада, Франція, Німеччина й Велика Британія.

 

Запитання для самоконтролю

1. Визначте класифікацію офшорних центрів з юридичної та аксіологічної точки зору.

2. Який вигляд має класифікація використання офшорних центрів щодо організаційно-правової та фінансово-еко­номічної точки зору?

3. Визначте поняття „трансферт прибутку" за допомогою зниження чи завищення цін.

4. У чому полягає сутність ротаційної компанії як спе­цифічного виді використання офшорних центрів?

5. Визначте сутність та значення зміни місця проживання в існуючій системі використання офшорних центрів.

6. Визначте основні моделі договорів щодо уникнення подвійного оподаткування, з’ясуйте їх значення як інструмента мінімізації податків.

7. Що являє собою «шопінг» податкових угод?

8. Які існують методи обмеження операцій через офшорні центри в міжнародному масштабі?

9. Як має здійснюватися внутрішньодержавне анти офшорне регулювання?

 

 

Тема 5. Основні методи обмеження операцій через офшорні центри.

 

 

Проблема ухилення від податків експортерами капіталу набуває все більшої злободенність у всьому світі. Найбільших втрат таке явище завдає бюджету країн з розвиненою економікою, виступаючих резидентами найбільших транснаціональних корпорацій (ТНК).

ЄС уже багато років займається проблемою ухилення від сплати податків. Результати таких зусиль втілилися в рапорти і науково-методичні розробки. Так, Комісія ЄС наполягає ввести в практику принципи фіскальної справедливості, які були б здатні запобігати фіскальним шахрайствам й ухиленню від сплати податків; відзначає, що високі податкові ставки призводять до відтоку капіталів із країн ЄС; вказує на доцільність обмежити можливості офшорних центрів, пов'язаних зі зловживаннями в частині несплати податків; критично оцінює податкові маніпуляції, які практикуються ТНК. Директиви Ради Європи ставлять в обов'язок податковим службам країн ЄС обмінюватися між собою інформацією, рекомендують розвивати широкі зв'язки між податковими інспекторами різних країн, практикувати обмін досвідом і вивчення практичних досягнень у ліквідації податкових збитків.

Широке коло призначеної для обміну інформації про сплату податків передбачене в модельному договорі ОЕСР, укладання двосторонніх угод про уникнення подвійного оподаткування. Переважна більшість таких угод (а їх було укладено до моменту підготовки модельного договору близько тисячі), містить розпорядження щодо обміну інформацією про податки. Однак для держав, які не уклали договорів щодо податків (а це стосується безлічі офшорних центрів), постанови модельного договору не мають якого-небудь значення.

ТНК, які використовують офшорні центри, йде на користь досить часто відмова урядів ряду країн надавати податковим службам країн резидентів цікаву для них інформацію, а також випадки здійснення перешкод у збиранні інформації щодо сплати податків.

Ряд держав ввели в себе розпорядження, які особливо гарантують захист інтересів вітчизняних компаній у частині збереження в таємниці їхньої документації, а також інформації про їхню діяльність. Власне кажучи, вона виявляється закритою для податкових та інших відомств іншої держави.

Потреба в одержанні податкової інформації за кордоном потребує підвищення кваліфікації з боку працівників податкових відомств. Американська служба внутрішнього доходу ввела спеціальне навчання для своїх співробітників з проблеми ухилення від податків, яке практикують багатонаціональні корпорації.

ОЕСР проводила і проводить донині аналітико-дослідницькі роботи щодо боротьби з втечею й ухиленням від податків. З цією метою створено спеціальний орган, так звана Робоча група, яка в 1977 р. була перетворена на Комітет із проблем стягування податків. До цього Комітету входять представники податкових органів країн ОЕСР. Результатом таких зусиль є проведене з 1987 р. дослідження за назвою " Проблема Міжнародного ухилення і втечі від податків". Цей Комітет також аналізує специфічні види і методи такої діяльності, особливо пов'язані з використанням неплатниками податків офшорних зон; найбільше його цікавлять зловживання, які відносяться до постанов, розміщених у договорах про уникнення подвійного оподаткування.

Країни - члени ОЕСР обмінюються між собою досвідом боротьби з нелегальною практикою податкових зловживань, а також надають одна одній матеріали і документи з цієї проблеми. Але, незважаючи на ці зусилля, вони відчувають труднощі, коли справа доходить до вираження згоди на прийняття спільних директив, спрямованих на запобігання ухиленню і втечі від податків. Це пов'язано, поряд з іншим, із серйозною проблемою дотримання національного суверенітету - з одного боку, а з іншого - з чисто формальними труднощами з лінгвістичного питання, у зв'язку з необхідністю використання, як мінімум, 15 мов, включаючи фінську і японську.

ОЕСР розроблена Конвенція про адміністративну взаємодопомогу з проблем оподаткування. Однак вона зазнає критики, оскільки:

1) надає доступ різним державам до джерел інформації ще до початку слідства і порушення кримінальної справи;

2) передбачає обмін інформацією, залишаючи в невіданні платників податків, позбавляючи їх тим самим можливості подати пояснення;

3) допускає можливість зловживання щодо зібраних даних, а також конфіденційності торгових угод;

4) носить багатонаціональний характер, хоча окремі держави не досягли гармонізації податкового законодавства.

 

Розглянемо заходи, вжиті деякими державами щодо припинення спроб використання офшорних центрів для ухилення і втечі від сплати податків.

США виступили ініціатором і координатором проведення міжнародної компанії, спрямованої проти ТНК і фізичних осіб, які ухиляються від сплати податків. Антиофшорним регулюванням у США займається спеціально створений у рамках міністерства фінансів підвідділ Б. У 1992 р. було ухвалено закон про доход, зміст якого обмежує можливості використання податкових пільг, наданих Швейцарією американським фірмам. Проте залишилися можливості втечі від податків при використанні території Голландських Антил. У відповідь на це США уклали з Голландією податкову угоду, умови якої поширюються на Голландські Антили. У результаті можливості для американських ТНК переводити свої доходи без сплати податків на Антильські острови відчутно скоротилися. Прикладом США в цьому плані скористалася й Велика Британія.

Найбільш значним результатом діяльності Служби внутрішнього доходу щодо боротьби з ухиленням і втечею від податків шляхом використання податкових гаваней вважають " доповідь Гордона". У цьому документі відбивається зростаюче занепокоєння з приводу фіскальних пільг і їхнього використання американськими платниками податків. Тут же відзначаються труднощі, пов'язані з виявленням випадків несприятливого використання податкових гаваней, а також перераховуються перешкоди, які заважають владі США припиняти й обмежувати спроби втечі і ухилення від податків, які вчиняють американські корпорації і приватні особи.

У США діє Закон " Про справедливе оподаткування і фіскальну відповідальність", який обмежує можливості використання пільг і переваг, що випливають з умов міжнародних угод, особливо в галузі оподаткування доходу. Надалі податкова реформа посилила розпорядження, що регулюють можливості використання системи податкових заліків американськими фірмами, які мають іноземні філії.

Велика Британія також належить до держав, які першими почали домагатися на міжнародній арені обмеження можливості зловживання офшорними центрами. У цій країні зберігаються високі податкові ставки. Особливою спрямованістю проти офшорних центрів вирізняються закони про податки 1970 і 1988 років. Останній з названих, діючий і понині, вимагає, щоб британський резидент, який одержує доходи з-за кордону, був зобов'язаний сплачувати податки на них у Великій Британії. Тут був ухвалений фінансовий закон, який багато в чому відповідає американським розпорядженням, які відносяться до запобігання ухиленню від сплати податків шляхом використання офшорних центрів. Іноземні компанії підлягають оподатковуванню, якщо відповідно до англійських законів вони відповідають таким вимогам:

1) іноземну корпорацію контролює британська компанія;

2) британська компанія разом із британськими резидентами володіє не менше, ніж 10 відсотками власності контрольованої іноземної корпорації;

3) контрольована іноземна корпорація - резидент держави або території з низьким рівнем оподаткування.

Низьким визнається такий рівень, висота якого становить менше, ніж половину від рівня оподаткування у Великій Британії.

Німеччина перебуває серед перших держав, які включилися в боротьбу з ухиленням від податків фізичних і юридичних осіб. Бундестаг ФРН ще в 1962 р. зажадав від уряду підготувати доповідь про наслідки зміни резидентства платниками податків і про розходження в рівнях оподаткування між країнами. У 1964 р. було складено документ, який являє собою звіт про становище в податкових гаванях. Через рік було видано декрет, який стосується переказу доходу і майна з ФРН за кордон.

Більш рішучі й ефективні заходи відображені в законі про обкладання зовнішньоекономічної діяльності. Серед них:

· податковим службам наказано не визнавати реальним рівень цін чи суму гонорарів, виплачуваних фінансово пов'язаним між собою суб'єктам;

· розширено обмежену колись відповідальність за несплату прибуткового податку, податку на власність і податку на спадщину і дарування;

· введено правило, відповідно до якого емігрант із Німеччини, який протягом п'яти років з десяти попередніх його виїзду в " податковий рай" жив у Німеччині, залишається суб'єктом сплати німецького прибуткового податку.

Франція ввела розпорядження, спрямовані проти зловживань перевагами податкових гаваней, у 1973 р. Ухвалене в тому ж році фінансове законодавство встановило, що доход, отриманий іноземною юридичною особою, яка має резиденцію у Франції, підлягає французькому оподаткуванню. Це стосується і доходів, отриманих за межами Франції.

У 1980 р. ухвалено закон про фінанси, що значно обмежив пільги і переваги, якими користуються фізичні і юридичні особи, які використовують послуги податкових гаваней. Закон вимагає, щоб французький резидент, який володіє прямо чи опосередковано не менше, ніж 25 % капіталу в зарубіжній компанії, що діє за межами Франції в місцях, де існує " привілейована" система оподаткування, повинен сплачувати податки у Франції. Базою оподаткування є часткова (у відсотках) участь у прибутку компанії незалежно від того, розподіляється прибуток між власниками чи інвестується. Привілейованою податковою системою визнано тут таку, котра не оподатковує прибуток зовсім або в якій податкові ставки на дві третини нижчі тих, які існують у Франції.

У Японії парламент у 1977 р. ухвалив резолюцію щодо проблеми ухилення від податків, втечі від них і використання для цих цілей податкових гаваней. Після цього " Законом від 1 квітня 1978 р." було введено правове регулювання, яке обмежує можливості податкових зловживань з використанням таких держав і територій. Міністерство фінансів визнало податковими гаванями 41 територію. Одночасно визнано, що " низьким" оподаткуванням варто вважати податкові ставки 25 % і менші. 1 квітня 1992 року згадані постанови Міністерства фінансів були скасовані, кожен окремий випадок податковим службам запропоновано розглядати окремо. Але при цьому зберігаються два основних критерії:

· утримання органу управління компанії в країнах, які не обкладають податком доходи компанії;

· з'ясування, чи не спускається рівень оподаткування компанії в даній країні нижче ніж 25 %.

В обох випадках йдеться про компанії, зареєстровані в податкових гаванях, при цьому в цих компаніях 50 % акцій чи капіталу повинні перебувати у володінні японських резидентів.

В Італії міністерство фінансів видало в 1992 р. постанову, яка містить перелік країн з пільговим оподаткуванням, що створюють на своїй території можливості ухилення від сплати податків. Ті самі проблеми порушує Кодекс прибуткового податку, ухвалений у 1991 р.

Італійське законодавство запозичило також 3 типи міжнародних принципів, уже введених рядом країн, щоб запобігти зловживанням при використанні офшорних центрів, а саме:

1) ухвалені в США в 1962 р. розпорядження, які обкладають податком фірми, що мають резиденції в офшорних центрах;

2) принцип, визнаний країнами ЄС, відповідно до якого компанії, які мають резиденцію в одній із країн ЄС, не дозволено віднімати з податкової бази витрати, пов'язані з угодами, укладеними з компаніями, зареєстрованими в податкових гаванях;

3) розпорядження і правила, які мають силу в Бельгії, Люксембурзі і Голландії, поширюються на дивіденди, виплачувані компаніями з резиденцією в податкових гаванях.

Обмеження, які містяться в Італійському податковому кодексі про податкові гавані, не застосовуються щодо держав, з якими підписано договори про уникнення подвійного оподаткування.

Вперше українські бізнесмени дістали можливість відкривати офшорні компанії в 1991 році. Пропонувалася не тільки допомога в створенні безподаткових компаній, але й підтримка їх діяльності – внесення щорічних внесків до бюджету країни базування, забезпечення секретарських послуг з обробки нерегулярної пошти, організація щорічних зборів акціонерів, складання балансів і т. п.

Офшорні схеми засновані на використовуванні можливостей, що надаються укладеними угодами про виключення подвійного оподаткування.

Офшорні схеми все частіше стали спиратися не тільки на угоди купівлі-продажу, але й на лізингові комісійні, трастові, страховки і інші договірно-правові форми здійснення складних комерційних операцій. Зарубіжні офшорні компанії використовуються в процесі поточного і довгострокового фінансування українських проектів з-за кордону. В схемах цього типу звичайно широко використовуються спеціалізовані компанії, розташовані в зонах податкових пільг.

Українські банки і фінансові компанії використовують офшорні схеми діяльності на світових ринках цінних паперів. Збільшилася роль офшорних схем у формуванні транснаціональних господарських систем, коли офшорні фірми вбудовуються в мережу зовнішніх філіалів українських підприємств. Офшорні схеми часто націлені на подолання іноземних податкових бар'єрів. Існує комплекс факторів, які стимулюють розвиток офшорного бізнесу в Україні. До головних із них належать:

· тягар податкового навантаження і неефективність фіскальної політики;

· несприятливий інвестиційний клімат і потужні мотиви до експорту капіталу за кордон;

· високі інвестиційні ризики;

· використовування офшорних схем для приховування факту володіння інвестиційними об'єктами в Україні;

· криміналізація економіки і використовування офшорних схем для відмивання доходів, одержаних злочинним шляхом.

Важливим моментом у використанні офшорних зон суб’єктами ЗЕД України є державне регулювання таких міжнародних відносин. Антиофшорні заходи в Україні можна поділити на три групи (відповідно до Антиофшорного законодавства):

1) податкове регулювання (Заходи спрямовані на те, щоб резидентові України було економічно невигідно імпортувати товари й послуги, за умови, що продавцем таких товарів і послуг виступає офшорна компанія. У цьому випадку резидент України зможе віднести на витрати тільки 85 відсотків від суми сплаченої на адресу нерезидента - офшорної компанії. Визначення статусу нерезидента здійснюється на підставі розпорядження КМУ " Про перелік офшорних зон").






© 2023 :: MyLektsii.ru :: Мои Лекции
Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав.
Копирование текстов разрешено только с указанием индексируемой ссылки на источник.